Ухвала

від 19.12.2024 по справі 910/2650/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2650/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІАН СЕРВІС УА"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД ОРЛАН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІАН СЕРВІС УА"

про стягнення 767 413,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД ОРЛАН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІАН СЕРВІС УА" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 767 413,79 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеними між останнім та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСЕРВІС ГРУП" договорами підряду від 15.12.2020 №15/12/20-1 та від 15.12.2020 №15/12/20-2, заборгованість за якими відступлена позивачу за договорами про відступлення права вимоги від 15.08.2022 №15/08/1 та від 15.08.2022 №15/08/2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024, позов задоволено повністю, стягнуто заборгованість у сумі 767 413,79 грн, витрати на правову допомогу в сумі 62 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 11 511,21 грн. Судові рішення мотивовані доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

10.12.2024 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 (повний текст складено 03.12.2024) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023, в якій просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення 767 413,79 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 500 = 1 342 000,00 грн), з урахуванням положень ГПК України вона може бути розглянута у касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а?, ?б? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики у випадках, коли судом встановлено/чи має бути встановлено, що стягнення відбувається на підставі підроблених документів, метою чого є заволодіння грошовими коштами відповідача; Товариство буде позбавлено можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями при розгляді іншої справи та фактично зобов`язане буде виконувати грошові зобов`язання перед особою, яка у змові з іншими особами на підставі підроблених документів, намагається заволодіти грошовими коштами, належними Товариству; зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес з приводу застосування норм матеріального та процесуального права, а також наявності/відсутності підстав стягнення за підробленими документами (бухгалтерської документації без фактичного виконання), а також зазначив, що ця справа має виняткове значення для нього з приводу можливості відновити порушені права в судовому порядку в принципі. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключними випадками, які передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 (провадження № 12-73гс23)).

Однак на переконання колегії суддів касаційна скарга Товариства не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Загалом касаційна скарга зводиться до незгоди відповідача із результатом розгляду справи, а з її змісту не вбачається наявність виключної правової проблеми. Сформовані питання скаржником у касаційній скарзі, які на його думку необхідно вирішити для формування єдиної правозастосовчої практики, не свідчать про їх фундаментальне значення. До того ж касаційна скарга також не містить обґрунтування кількісного критерію, за допомогою якого можна було б встановити наявну правову проблему.

Разом тим, наведені Товариством обставини щодо вчинення злочину можуть бути за наявності відповідного звернення за правилами пункту 2 частини 2 статті 320 ГПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факту надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі.

Щодо обґрунтувань підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "б" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд зазначає, що скаржник не навів належного обґрунтування відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі при розгляді іншої справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оцінка судом ?виняткового значення? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою. Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб`єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.

Проте скаржник жодним чином не обґрунтував у чому полягає виняткове значення справи чи її суспільний інтерес.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/2400/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/2650/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІАН СЕРВІС УА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил