Ухвала від 13.12.2024 по справі 990/210/24

УХВАЛА

13 грудня 2024 року

м. Київ

справа №990/210/24

адміністративне провадження №П/990/210/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М., Чиркіна С.М., Коваленко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Висоцького А.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Мартиненка І.О.,

представника відповідача: Лаптієва А.М.,

представника третьої особи: Пантюхової Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді ОСОБА_2. від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Верховної Ради України (далі також - ВРУ, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року та зобов`язати ВРУ призначити вибори Президента України шляхом прийняття відповідної постанови.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_2., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М., Чиркін С.М., Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 24 червня 2024 року відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 22 липня 2024 року; в подальшому внаслідок відкладення розгляду справи та оголошення у ньому перерв судові засідання призначалися 16 вересня, 16 жовтня, 11 листопада, 04 та 13 грудня 2024 року.

В судовому засіданні, яке проводилося по справі 13 грудня 2024 року, відповідно до ухвали Верховного Суду від 03 грудня 2024 року, ОСОБА_1 , за клопотанням його представника, брав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

До початку судового засіданні 13 грудня 2024 року о 10:09 год. до Суду подано заяву позивача про відвід судді ОСОБА_2. від участі у розгляді справи №990/210/24, адже, на переконання ОСОБА_1 , наявні обставини, які викликають сумніви у неупередженості та об`єктивності судді ОСОБА_2., визначеного суддею-доповідачем по справі, тому останній не може брати участь у вирішенні цього адміністративного спору.

Як на підставу заявленого відводу ОСОБА_1 зазначив наступне. Із засобів масової інформації (зокрема - статті на інтернет-сайті «Цензор.НЕТ») позивачу стало відомо про те, що суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 має тісні зв`язки з російською федерацією, а також може бути її громадянином. Такі обставини, на думку позивача, підтверджуються наступними фактами: суддя ОСОБА_2. є офіцером збройних сил російської федерації у званні підполковника, розпочав у вказаній країні свою кар`єру у військових та правоохоронних органах, зокрема закінчив Військово-медичну академію міністерства оборони російської федерації та Санкт-петербурзьку академію мвс; старший брат судді-доповідача у цій справі обіймає посаду керівника Солнечногорського військового госпіталю фсб рф та одночасно є депутатом Московської обласної думи від партії «єдина росія»; дружина судді, ОСОБА_3 , також є громадянкою рф; суддя ОСОБА_2 здобував наукові ступені в установах рф, а також працював у структурах, пов`язаних із міністерством оборони рф, до моменту переїзду до України в 2004 році, про що вказано в його біографії в журналі «Медичне право»; існує ймовірність наявності у судді нерухомого майна на території рф, а також чинного паспорта громадянина рф; суддя ОСОБА_2 давав присягу рф як її громадянин та військовий офіцер.

За наведеного, заявник вважає, що суддя ОСОБА_2 не може розглядати справу щодо бездіяльності ВРУ про непризначення виборів Президента України через наявний конфлікт інтересів і ризики, пов`язані з його зв`язками з російською федерацією. Його біографія, тісні родинні зв`язки з високопосадовцями рф, а також можливе чинне громадянство цієї країни свідчать про ймовірну залежність від інтересів держави-агресора, створюють обґрунтовані підозри щодо його неупередженості та здатності ухвалювати рішення в інтересах виключно України. При цьому позивач зауважив, що з приводу зазначених фактів та діянь судді ОСОБА_2 ним повідомлено Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Офіс Генерального прокурора та Службу безпеки України і такі його звернення, на переконання заявника, створюють додатковий конфлікт інтересів.

Виходячи з вищенаведеного позивач стверджує, що це дає підстави для відводу судді ОСОБА_2. за Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У судовому засіданні позивач, озвучивши усно відповідні мотиви, та його представник підтримали заяву про відвід; представники відповідача та третьої особи заперечили щодо її задоволення.

Обговоривши наведені позивачем у заяві про відвід складу суду доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на таке.

Як установлено частиною третьою статті 40 КАС України, питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті Кодексу, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Отже, оскільки заява про відвід надійшла менш ніж за три дні, то її розгляд відбувається на підставі наданих заявником доказів. З урахуванням вимог процесуального закону щодо невідкладності розгляду заяви, колегія суддів виходить із наявних у справі доказів та загальновідомих фактів.

Також в контексті вимог КАС України саме на особу, яка подає заяву про відвід, покладається обов`язок щодо доведення обставин, на які вона вказує.

Так, частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме: неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.

Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.

Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Отже, стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Так, у рішенні від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02, пункт 49) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", № 33958/96, пункт 42). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", від 10 червня 1996 року, пункт 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

Тобто для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Слід зазначити, що відвід повинен бути належно вмотивованим, як того вимагає стаття 39 КАС України, тобто ґрунтуватись на об`єктивних фактах і обставинах, які реально існують, є доведеними й у взаємозв`язку з конкретною справою та ймовірними результатами її судового розгляду, наслідками ухвалення відповідного судового рішення можуть викликати розумний та обґрунтований сумнів щодо упередженості судді (суду) та його безсторонності не тільки у сторін, але й у стороннього спостерігача.

Усі інші обставини, які перебувають поза зв`язком із справою та судом, який її розглядає, не можуть і не повинні братись до уваги під час вирішення питання про відвід судді (суду) від участі у розгляді справи, оскільки відвід судді (суду) у справі як процесуальна гарантія забезпечення безсторонності та об`єктивності суду, має бути спрямований на виконання саме тієї мети, яка закладена у цьому інституті.

Відвід судді (суду) не повинен бути безпідставним і заявлятись лише з формальних причин, інакше його задоволення за вказаних умов неминуче призведе до порушення задекларованих у процесуальному законі засад (принципів) адміністративного судочинства, зокрема, таких як верховенство права, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 1, 9 частини третьої статті 2 КАС України), незмінюваність складу суду (статті 31, 35 цього Кодексу).

Саме тому не може бути підставою для відводу судді (суду) заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами.

Наведені ж у заяві та озвучені позивачем відносно судді-доповідача у цій справі - ОСОБА_2. обставини, на думку Суду, не вказують на наявність підстав, які б викликали обґрунтовані сумніви у неупередженості та/або об`єктивності судді ОСОБА_2., а жодні докази, які б містили належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення цих гарантій вказаним суддею як з погляду суб`єктивного, так і з погляду об`єктивного критерію, яким керується ЄСПЛ, - відсутні.

Саме лише посилання заявника на інформацію із статті на інтернет-сайті «Цензор.НЕТ», яка не є офіційною та визнаною у встановленому законодавством порядку достовірною, за відсутності будь - яких інших об`єктивних і підтверджених доказами обставин й фактів, які могли б викликати сумнів у неупередженості, безсторонності або об`єктивності зазначеного судді, не утворює самостійної та достатньої підстави для його відводу від розгляду цієї справи. За відсутності інформації щодо першоджерела цих даних, колегія суддів критично оцінює такі посилання заявника. Відповідних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні вимог статей 73, 74, 75 КАС України позивач не надав.

По суті твердження позивача зводяться до ймовірності відповідних фактів, а їх взаємозв`язок з розглядом цієї справи ґрунтується на його суб`єктивних, не підкріплених належними доказами припущеннях.

Верховний Суд, розглядаючи заявлений позивачем відвід судді ОСОБА_2., акцентує увагу, що під час проведення конкурсу до Верховного Суду (2018 - 2019 роки) Вища кваліфікаційна комісія суддів України, надіславши до уповноважених державних органів запити про перевірку відомостей стосовно кандидатів щодо їх відповідності вимогам, визначеним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», та достовірності поданих документів, в тому числі щодо наявності громадянства інших держав, на підставі отриманих даних здійснила спеціальну перевірку щодо кандидата на посаду судді ОСОБА_2. і виснувала про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. У свою чергу, Вища рада правосуддя у межах повноважень, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», надала власну оцінку обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді ОСОБА_2., й не виявила перешкод стосовно зайняття ним вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Також Службою безпеки України після проведення відповідної встановленої законодавством перевірки надано судді ОСОБА_2 допуск до державної таємниці як особі, яка потребує його за умовами своєї службової діяльності.

Також ситуація, яка штучно створена позивачем шляхом звернення до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України, на думку колегії суддів, не може вважатися конфліктом інтересів і бути перешкодою у участі судді ОСОБА_2. у розгляді цієї справи, адже заявником не зазначено, як саме такі обставини вплинули чи можуть вплинути на поведінку судді у даному судовому процесі чи поза ним, на його ставлення до учасників справи у цьому конкретному провадженні, заінтересованість у результатах судового розгляду, на його неупередженість, безсторонність та об`єктивність, у чому це проявляється.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що наведені заявником мотиви та обставини не свідчать про наявність жодної з передбачених процесуальним законом підстав для відводу судді ОСОБА_2. від участі у розгляді цієї справи, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід вказаного судді належить відмовити, визнавши її необґрунтованою.

Керуючись статтями 36, 39, 40, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді ОСОБА_2. від участі у розгляді справи №990/210/24 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко

В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа

С.М. Чиркін

Н.В. Коваленко ,

Судді Верховного Суду