Постанова

від 18.12.2024 по справі 816/1360/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 816/1360/18

касаційне провадження № К/9901/164/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2018 (суддя Єресько Л.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 (головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Кононенко З.О., Бондар В.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Полтава" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Полтава" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.01.2018 №0000331401, №0000341401, №0000361401, №0000351401, від 29.03.2018 №0000351401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався необґрунтованість і безпідставність висновків контролюючого органу, відображених в акті перевірки, щодо неправомірного віднесення до складу витрат та податкового кредиту у жовтні 2015 року коштів, не пов`язаних із господарською діяльністю позивача, зокрема, витрати на компенсацію послуг по проведенню мотиваційної поїздки менеджерів підприємства до Німеччини для участі в конференції для збільшення обсягів продажу продукції компанії Bayer. Зазначив, що контролюючим органом помилково визначено означені витрати додатковим благом, сплаченим Товариством на користь окремих працівників, з якого належало б утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Вказував на безпідставність висновків контролюючого органу про неправомірність включення підприємством до складу інших витрат операційної діяльності у 2015 році сум штрафів, самостійно нарахованих та сплачених до бюджету, у зв`язку із самостійно виявленими помилками при складанні податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень - липень 2014 року, грудень 2014 року.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 08.08.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення Управляння від 09.01.2018 №0000331401, №0000341401, №0000361401, від 29.03.2018 №0000351401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу витрат та податкового кредиту суми витрат на компенсацію послуг по проведенню конференції у Німеччині, оскільки такі витрати пов`язані із господарською діяльність Товариства, підтверджені належними первинними документами, наявністю розумної (економічної) причини для понесення таких витрат. Витрати на компенсацію послуг по проведенню конференції не є додатковим благом фізичних осіб - працівників, і не обкладаються податком з доходів фізичних осіб і військовим збором. Відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує про залишення судами поза увагою, що витрати позивача на компенсацію послуг по проведенню конференції не пов`язані із господарською діяльністю Товариства. Такі кошти безпідставно включені Товариством до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, є додатковим благом фізичних осіб - працівників, обкладаються податком з доходів фізичних осіб і військовим збором.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу, позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.12.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 18.12.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, результати якої оформлені актом від 11.12.2017 №1657/16-31-14-01-10/38276813 (далі - акт перевірки), за висновками якого Товариством були порушені вимоги:

підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 №318, в результаті чого завищено витрати і занижено фінансовий результат до оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Агрозахист Донбас» за 2015 рік на загальну суму 877500,00 грн, завищено інші витрати операційної діяльності за 2015 рік, сплачені за послуги готелю по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на суму 138225,00 грн, завищено витрати операційної діяльності за рахунок включення штрафних санкцій на суму 175452,00 у серпні 2015 року;

підпунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, внаслідок чого платником занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 175500,00 грн за рахунок включення до складу податкового кредиту за жовтень 2015 року податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості компенсації послуг контрагенту ТОВ «Агрозахист Донбас» по проведенню конференції за договором від 12.10.2015 №9006.

підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 243688,13 грн оскільки Товариством не було удержано податок з доходів фізичних осіб із отриманого доходу працівниками у 2015 році у вигляді поїздки на конференцію в м. Дюссельдорф, яка є додатковим благом, на загальну суму 1053000,00 грн (в тому числі для кожного на суму 150428,57 грн) у вигляді вартості безоплатно отриманих послуг, індивідуально призначеної для такого платника.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.01.2018:

№0000351401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 214412,00 грн.

№0000361401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 219375,00 грн, з них за основним платежем в сумі 175500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 43875,00 грн (25%).

№0000331401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 536261,83 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 243688,13 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 182732,11 грн, пеня в сумі 109841,59 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень ДФС України рішенням від 21.03.2018 №9933/6/99-99-11-01-01-25 частково задоволена скарга платника, скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.01.2018 №0000351401 в частині збільшення позивачу податку на прибуток на суму 182831,00 грн (18 % ставки податку від 1015725,00 грн), а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення Управління від 09.01.2018 №0000331401, №0000341401, №0000361401 залишено без змін.

У зв`язку зі зменшенням ДФС України позивачу грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за результатами адміністративного оскарження Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.03.2018 №0000351401, яким збільшено платнику суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 31581,00 грн (18% ставки податку від завищеної суми витрат операційної діяльності за рахунок включення штрафних санкцій на суму 175452,00 грн).

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями від 09.01.2018 №0000331401, №0000341401, №0000361401, від 29.03.2018 №0000351401, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

За правилами пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно з пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Підпунктами «а», «б», пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство мало взаємовідносини з ТОВ «Байєр» щодо придбання послуг з організації конференції (мотиваційної поїздки) менеджерів Товариства, що проводилася у м. Дюссельдорф (Німеччина) у період з 08 по 13 листопада 2015 року для покупців препаратів компанії Bayer.

Товариство є сертифікованим дилером ТОВ «Байєр» в Україні з продажу захисту рослин та має право реалізовувати зареєстровані в Україні препарати виробництва компанії «Байєр».

Bayer є міжнародною інноваційною компанією сфокусованою на природничо-наукових напрямках. Згідно з інформацією, розміщеної на офіційному сайті http://www.bayer.ua, Байєр в Україні є частиною глобального концерну Байєр АГ (Bayer AG) зі штаб-квартирою в Леверкузені, Німеччина. В Україні компанія Байєр веде бізнес з 1992 року і здійснює свою діяльність у відповідності до принципів, визначених Корпоративною політикою етичного ведення бізнесу.

У відповідь на запит позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ «Байєр» надано відповідь від 19.04.2018 №3719, в якій повідомлено, що останнім здійснюється реалізація продукції аграрного підрозділу на підставі договорів поставки продукції, які товариство укладає виключно з тими суб`єктами господарської діяльності, які відповідають критеріям, що їх висуває ТОВ «Байєр» до власної дистриб`юторської мережі («Дистриб`ютори Товариства»). Дистриб`ютори ТОВ «Байєр», у свою чергу, можуть здійснювати реалізацію продукції ТОВ «Байєр» або безпосередньо кінцевим споживачам продукції, або із залученням інших суб`єктів господарювання («Дилерів»).

Таким чином, ТОВ «Байєр» не має прямих господарських відносин із Дилерами та не здійснює реалізацію продукції аграрного підрозділу ТОВ «Байєр» Дилерам напряму.

У той же час, ТОВ «Байєр» висуває певні вимоги до Дилерів, відповідність яким засвідчує сертифікатом дилера.

Відповідно до цих вимог щодо співпраці з ТОВ «Байєр», позивач був сертифікованим дилером, що підтверджується відповідними сертифікатами дилера за 2015, 2016, 2017 роки, а тому здійснював придбання необхідної продукції через офіційну дистриб`юторську мережу ТОВ «Байєр». Позивач є офіційним дистриб`ютором ТОВ «Байєр».

На звернення позивача про офіційне підтвердження щодо дилерських відносин ТОВ «Байєр» в Україні листом від 20.12.2017 №8 підтвердили, що ТОВ «Байєр» співпрацює зі своїми покупцями згідно відповідних комерційних критеріїв. Основним серед критеріїв набуття статусу Дилера ТОВ «Байєр» є умова щодо придбання продукції виробництва «Байєр Кроп Сайєнс» лише через офіційну дистриб`юторську мережу. ТОВ «Агрозахист Донбас» є одним серед офіційних дистриб`юторів ТОВ «Байєр» в Україні.

Факт придбання позивачем продукції у ТОВ «Байєр» підтверджується матеріалами перевірки.

Листом від 21.12.2017 №3425 на запит позивача ТОВ «Байєр» підтвердило, що у 2015 році ТОВ «Байєр» разом із позивачем проводили мотиваційні заходи. Оскільки позивач відповідає вимогам до дилера засобів захисту рослин ТОВ «Байєр», зазначених на сайті товариства за посиланням: http://www.cropscience.bayer.ua/uk-UA/About/Distributors.aspx, то умови мотиваційних заходів розповсюджувалися і на представників ТОВ «Агрозахист Полтава». Остаточний перелік учасників мотиваційного заходу був визначений ТОВ «Агрозахист Донбас».

Так, 12.10.2015 між Товариством (Замовник) та ТОВ «Агрозахист Донбас» (Виконавець) укладено договір №9006, предметом якого (з урахуванням додаткової угоди від 13.10.2015 є організація та проведення ділової зустрічі (мотиваційна поїздка) згідно з програмою в період з 08 по 13 листопада 2015 року для покупців препаратів ТОВ «Байєр».

Наказом Товариства від 12.10.2015 №2015-12/10-3 направлено для участі у конференції у м. Барі менеджерів зі збуту ТОВ «Агрозахист Полтава» згідно списку ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) строком на 6 днів з 14 по 19 жовтня 2015 року включно з метою вивчення закордонних технологій в розробці та застосуванні засобів захисту рослин від компанії Байєр.

Оскільки в ході переговорного процесу щодо дати та місця проведення цієї мотиваційної поїздки відбулися зміни, то наказом Товариства від 16.10.2015 №2015-16/10-1 попередній наказ від 12.10.2015 № 2015-12/10-3 визнано таким, що втратив чинність, направлено ту саму групу менеджерів для участі в конференції у м. Дюссельдорф (Німеччина) терміном на 6 днів з 08 по 13 листопада 2015 року включно згідно затвердженої програми.

На підтвердження участі у цій конференції менеджерів Товариства позивачем надано: копії квитків (маршрутних листів) на переліт літаком за маршрутом Київ - Франкфурт - Київ, видані на ім`я всіх співробітників товариства згідно списку, затвердженого наказом від 16.10.2015, з нотаріально посвідченим перекладом з англійської мови на українську; картки - білети на відвідування виставки «Агрітехніка», що тривала з 10 по 14 листопада 2015 року у м. Ганновері, видані на ім`я співробітників товариства із зазначенням ПІБ власника квитка на назву підприємства, яку дана особа представляє з нотаріально посвідченим перекладом з англійської мови на українську (така поїздка була обумовлена затвердженою програмою мотиваційної поїздки на дату - 10.11.2015); ксерокопії відміток про візи у закордонних паспортах працюючих на момент проведення перевірки працівників товариства; звіти про проведення ділової зустрічі (конференції) у мотиваційній поїздці.

На виконання вищевказаного договору Виконавцем було виставлено рахунки на оплату замовлення від 12.10.2015 №9007 (компенсація послуг проведення конференції) на суму 683000,00 грн (з ПДВ) та 370000,00 грн (з ПДВ), які були оплачені позивачем 16.10.2015 та 19.10.2015 відповідно, що підтверджується випискою про рух коштів із відміткою банку ПАТ «Креді Агріколь Банк».

У відповідності до пункту 187.1 статті 187 ПК України ТОВ «Агрозахист Донбас» по першій події «дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню» виписано на адресу позивача податкові накладні з номенклатурою товарів/послуг продавця «компенсація послуг по проведенню конференції» від 16.10.2015 №526 на загальну суму 683000,00 грн, в тому числі ПДВ в сумі 113833,33 грн, від 19.10.2015 №557 на загальну суму 370000,00 грн, в тому числі ПДВ в сумі 61666,67 грн.

Платником вартість вищевказаних послуг включено до складу витрат на збут в сумі 877500,00 грн та до складу податкового кредиту за жовтень 2015 року на суму 175500,00 грн.

У бухгалтерському обліку дані операції відображено бухгалтерською проводкою: Дт 93 «Витрати на збут» - Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 877500,00 грн.

На підтвердження надання/отримання обумовлених послуг сторонами підписано акти надання послуг від 31.10.2015 №15077, №15078.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем послуг (робіт) у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних послуг, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання придбаних послуг у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Суд також враховує встановлені судами обставини, що у 2016 році (після відвідування конференції) ТОВ «Агрозахист Полтава» закупило продукцію виробника ТОВ «Байер» (країна виробництва Німеччина) у офіційного дистриб`ютора ТОВ «Агрозахист Донбас» на суму 12670304,55 грн, реалізувало дану продукцію на суму 18226181,43 грн, в результаті чого отримало прибуток у розмірі 5555876,88 грн, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 18.01.2018 №1. За підсумками діяльності товариства у 2016 році працівники відділу збуту, які досягли високих показників продажу продукції компанії виробника ТОВ «Байєр» (країна виробництва Німеччина) були премійовані.

Ураховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що понесені позивачем витрати на компенсацію послуг по проведенню вищевказаної конференції у Німеччині пов`язані із господарською діяльністю позивача, а також наявністю розумної (економічної) причини для понесення таких витрат.

Щодо тверджень скаржника про отримання працівниками підприємства додаткових благ під час поїздки на конференцію в м. Дюссельдорф, колегія суддів зазначає про таке.

За правилами пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Підпунктами 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Та обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага.

Додаткове благо пов`язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та на нього не нараховується єдиний соціальний внесок.

Це саме стосується і висновків відповідача щодо коштів виданих працівникам під звіт на загальну суму 1017,17 грн, оскільки ці кошти видавалися для господарських потреб підприємства, а тому такі працівники не отримували доходу, а, відтак, об`єкт оподаткування з податку на доходи фізичних осіб та військового збору відсутній.

Щодо висновків контролюючого органу про протиправність включення до складу інших операційних витрат за серпень 2015 року штрафних санкцій на суму 175452,00 грн відповідно до бухгалтерської проводки: Дт 94 «Інші затрати операційної діяльності» - Кт 6412 «Розрахунки по податках» колегія суддів зазначає про наступне.

Як установлено судами, перевіркою не виявлено відповідних документів (актів, податкових повідомлень-рішень) на підтвердження нарахування штрафних санкцій на суму 175452,00 грн. За даними підсистемами «Облік платежів» ІС «Податковий блок», а саме «Інтегрованої картки платника» по податках за 2015 рік (у тому числі за серпень 2015 року) нарахування штрафних санкцій на вказану суму позивачу не здійснювалося.

При цьому, Товариством було самостійно виявлено помилки при складанні податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень, грудень 2014 року, внаслідок чого у серпні 2015 року бухгалтерською довідкою від 01.08.2015 №155 Товариством обраховано податок на додану вартість та нараховано штраф за самостійно виявлені помилки на загальну суму 725452,00 грн та в порядку положень статті 50.1 ПК України подано уточнюючі розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Згідно регістрів бухгалтерського обліку 01.08.2015 головним бухгалтером Товариства було створено у бухгалтерському програмному забезпеченні « 1С: Управління торговим підприємством» довідку за номером 155. Зміст операції - нарахування штрафних санкцій по ПДВ, рахунок 949 «Дебетовий рахунок»; рахунок 5412 «Кредитовий рахунок» на суму 725452,00 грн.

Донараховані самостійно суми податку на додану вартість та штрафи були оплачені Товариством у періоди подання уточнюючих розрахунків (які були прийняті контролюючим органом) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок 31117029700002 УДКСУ згідно з платіжними дорученнями: від 19.08.2015 №171 на суму 550000,00 грн, від 02.09.2015 №178 на суму 54432,00 грн, від 04.12.2015 №2798 на суму 21000,00 грн, від 30.12.2015 №2870 на суму 100020,00 грн.

Наведені дії платника узгоджуються із положеннями пункту 20 П(С)БО 16 «Витрати», яким передбачено, що до інших операційних витрат включаються, зокрема, визнані штрафи, пені, неустойка.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводами касаційної скарги не спростовуються висновки судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган в касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.П. Юрченко