Окрема думка

від 11.12.2024 по справі 280/5064/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа №280/5064/20

адміністративне провадження №К/9901/29472/21

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Стародуба О.П.

у справі №280/5064/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Розівський елеватор" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Запорізької області Білай Олени Павлівни, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, третя особа: Андрівська сільська рада Бердянського району Запорізької області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

щодо постанови Верховного Суду від 11.12.2024, якою касаційну скаргу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради залишено без задоволення, а додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.06.2021 залишено без змін.

Залишаючи додаткову постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо дотримання позивачем порядку подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, своєчасного подання доказів понесення таких витрат та наявності підстав для їх відшкодування.

Суд визнав безпідставним покликання відповідача на відсутність документального підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на правову допомогу (їх оплати), оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Також Суд визнав безпідставним покликання відповідача на неспівмірність заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу у зв`язку з незазначенням в наданих документах часу витраченого на її виконання, і кількості годин, які були витрачені на виконання робіт, оскільки розмір винагороди (гонорару) адвоката за надання правової допомоги був визначений Договором про надання правової допомоги у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити щодо рішення Верховного Суду у цій справі окрему думку.

За правилами частини першої статті 143 КАС України питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі.

Як виключення з цього правила, частиною 3 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.

Визначення частиною 7 статті 139 КАС України судових витрат не лише таких що сплачені, а і таких, що мають бути сплачені не відміняє положень статті 143 КАС України, якою передбачено загальні підходи до порядку вирішення розподілу судових витрат саме під час постановлення рішення, постанови, ухвали.

Застосування положень статей 139 та 143 КАС України передбачає обов?язкове системне тлумачення цих норм, яке дозволяє зробити висновок, що учаснику справи недостатньо лише "задекларувати" понесення в майбутньому судових витрат, а тим паче витрат на правову допомогу, а необхідно також довести неможливість з поважних причин оплатити її до прийняття рішення (постанови, ухвали) і на підтвердження таких причин надати відповідні докази.

Інакший підхід до розуміння природи судових витрат (зокрема витрат на правову допомогу) та порядку їх відшкодування, певною мірою узалежнить їх розмір від результатів розгляду справи і ускладнить можливість ревізії судом їх розміру на предмет розумності та співмірності відповідно до вимог частини 5 статті 134 та частини 9 статті 139 КАС України.

Крім того, визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підставі передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування статей 139, 143 КАС України.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:

"Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України".

В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

У постанові від 30.09.2020 у справі №826/10120/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"…Враховуючи положення статті 134 КАС України, на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

…Дослідивши долучені до касаційної скарги документи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки представником позивача всупереч положень статті 134 КАС України не надано жодного належного документу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек), який би свідчив про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у передбаченому сторонами розмірі."

У справі, що розглядається (№280/5064/20), 12.05.2021, до ухвалення постанови суду апеляційної інстанції про перегляд рішення та додаткового рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2021 та від 11.02.2021 відповідно, позивачем до апеляційного суду було подано заяву, в якій повідомлено, що на підставі частини 7 статті 139 та частини 3 статті 143 КАС України докази судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, будуть подані протягом 5 днів. (т. 2 а.с. 72)

Водночас, жодних причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів у вказаній заяві позивачем як, і в суді першої інстанції, вказано не було.

14.05.2021, уже після ухвалення апеляційним судом рішення, позивачем до суду апеляційної інстанції було подано заяву щодо судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, до якої було додано Акт про надання послуг за Договором про надання правової допомоги №4 від 03.01.2018 за змістом якого загальна вартість послуг Адвоката в суді апеляційної інстанції складає 3000 грн. (т. 2 а.с. 88)

Водночас, як і в суді першої інстанції, доказів оплати послуг адвоката (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а відтак і реального понесення позивачем таких витрат, про розподіл яких він просить, суду надано не було.

Надані представником позивача Акти підтверджують лише факт надання зазначених у них послуг, однак не містять інформацію про їх оплату, відтак в розумінні частини 7 статті 139 КАС України не є належними доказами понесення позивачем витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги.

До того ж, наданий представником позивача договір про надання правової допомоги від 03.01.2018 не містить положень про звільнення позивача від оплати послуг адвоката, навпаки договір містить порядок та чіткі строки їх оплати, що свідчить про те, що сторони цього договору домовились про надання послуг адвоката саме на оплатній основі.

Також цим договором передбачено право адвоката розірвати договір в разі порушення строків виплати правової допомоги.

Визначені пунктом 3 частини 1 статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

Таким чином, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду можна зробити висновок, що позивач зазначив лише загальні відомості щодо розміру судових витрат, що будуть понесені ним в ході розгляду справи; до ухвалення у справі рішень не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судових рішень, а також не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат до заяв про ухвалення додаткових судових рішень.

Наведене вище дає підстави вважати, що позивач не подав заяв, які б у розумінні положень частини 7 статті 139, частини 3 статті 143 КАС України давали суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, підстави для задоволення заяви про постановлення додаткового судового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні.

Суддя

Верховного Суду

Олександр СТАРОДУБ