Постанова

від 16.12.2024 по справі 916/2287/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2287/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 (складено та підписано 08.07.2024, суддя Найфлейш В.Д.)

у справі №916/2287/24

за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі»

до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

про стягнення 34866,67 грн

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство «ДТЕК Одеські електромережі» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення заборгованості у розмірі 34 886,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов`язання належним чином в частині своєчасної та повної оплати за отриманим рахунком вартості необлікованої електроенергії.

14.06.2024 до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання від Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, в якому остання просила суд зупинити провадження у цій справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, у зв`язку з перебуванням відповідача у складі Збройних Сил України, що здійснюють квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 по цій справі провадження у справі № 916/2287/24 зупинено до припинення перебування Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у справі є державною установою та входить до складу Збройних Сил України, яка створена з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у гарнізонах БілгородДністровського, Ізмаїльського, Болградського та Роздільнянського районах Одеської області у мирний час та в особливий період, а тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що винесена із порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Так, за твердженням апелянта:

- квартирно-експлуатаційні відділи (частини) завжди були частиною ЗС України та не можуть перебувати в їх складі певний час. Тому положення п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України не можуть бути застосовані до відповідача, так як останній є та завжди був складовою частиною ЗС України;

- застосування вказаної норми процесуального права можливе в спорі, де стороною є фізична особа, яка може бути призвана на військову службу;

- в постанові від 17.11.2022 у справі № 910/9721/18 Верховний Суд вказав, що тлумачення змісту п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у взаємозв`язку з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 56 ГПК України із застосуванням філологічного та логічного способів їх інтерпретації свідчить, що закріплена законодавцем у статті 227 цього Кодексу норма щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан стосується та може бути застосована фактично щодо фізичних осіб, оскільки інститут представництва юридичної особи в суді надає можливість її участі в судовому процесі через уповноваженого представника;

- таким чином, суд першої інстанції помилково застосував норму п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки відповідачем у справі є КЕЧ району, яка хоч і входить до складу Збройних Сил України, однак є юридичною особою та має право брати участь у справі, як в порядку самопредставництва, так і через представника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що враховуючи те, що існування ризиків воєнного стану є об`єктивно існуючими, такими що не відпали, на переконання Білгород-Дністровської КЕЧ району є всі правові підстави для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 227, пункту 2 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України до припинення перебування Відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на режим функціонування воєнного стану. Білгород-Дністровська КЕЧ району виконує завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, які несуть бойове чергування в зоні відповідальності КЕЧ району, дислокованих у гарнізонах Білгород-Дністровського, Болградського, Ізмаїльського, Роздільнянського районів Одеської області (п.1 Положення про Білгород-Дністровську квартирноексплуатаційну частину району, що затверджене наказом начальника Одеського квартирно-експлуатаційного управління від 16.01.2024 №21).

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов`язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов`язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За чинної редакції пункту 1 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України в суду є імперативний обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. За такого формулювання процесуального закону суд обмежений у методах для вирішення балансу інтересів при зупиненні провадження. З огляду на те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, за наявності інформації, що учасник справи мобілізований і це підтверджено належними доказами, суди всіх інстанцій зупиняють провадження у справах.

Така конструкція норми зобов`язує суди зупиняти провадження у справі за вказаною підставою незалежно від того, чи є в нього представник у процесі, яке бажання самого військового щодо продовження чи зупинення розгляду справи.

Отже, положення пункту 1 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначають саме обов`язок, а не право, як то визначено приписами ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суду будь-якої інстанції зупинити провадження у справі за наявності відповідних обставин, зокрема у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України провадження у праві зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Указана норма є імперативною й суть її зводиться до того, що в разі перебування на час розгляду справи в суді сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У постановах від 27 лютого 2023 року в справі №380/7845/21, від 20 квітня 2023 року в справі №640/21562/21, від 25 квітня 2024 року в справі №852/2а-1/24, від 24 травня 2024 року справі №320/11462/21 та інших Верховний Суд констатував, що конструкція пункту 5 частини першої статті 236 КАС України, яка за змістом є тотожною до пункту 3 частини першої статті 229 ГПК України, дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Указана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови, підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством. При цьому зупинення провадження в адміністративній справі до закінчення воєнного стану не відповідає як завданню адміністративного судочинства, так і змісту та меті пункту 5 частини першої статті 236 КАС України, а також суперечить частині другій статті 64 Конституції України, відповідно до якої право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що ця норма може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

При цьому на органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до організаційної структури Збройних Сил України, норма пункту 5 частини першої статті 236 КАС України (є тотожним пункту 3 частини першої статті 229 ГПК України) не поширюється.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду щодо тлумачення аналогічної норми КАС України (пункт 5 частини першої статті 236), викладеним у постанові від 27 лютого 2023 року у справі № 380/7845/21 (адміністративне провадження № К/990/10887/22) та висновком Верховного Суду щодо тлумачення аналогічної норми ЦПК України (пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України), викладеним у постанові від 24 травня 2024 року у справі № 705/1977/20.

За змістом статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року №448 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за №1590/24122, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України); територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ); квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин. Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами: Головне КЕУ ЗС України - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗС України - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України). КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Таким чином, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району є органом, на який покладено відомчий контроль за використанням військового майна, а тому на неї не розповсюджується норма пункту 3 частини першої статті 229 ГПК України.

А тому, враховуючи, що відповідачем у справі є Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, які б зумовлювали необхідність зупинення провадження у справі.

До того ж, слід наголосити на тому, що Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району не обмежена у кількості представників, які мають право представляти інтереси останньої в суді, а тому й не позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, надавати пояснення, заперечення, тощо, зокрема через своїх повноважних представників.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків щодо необхідності зупинення провадження у цій справі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відшкодування витрат понесених сторонами, у тому числі й на оплату судового збору, здійснюється під час винесення судового рішення по суті.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 по справі №916/2287/24 скасувати, апеляційну скаргу задовольнити, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.12.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.