Постанова

від 16.12.2024 по справі 910/6871/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2024 р. Справа№ 910/6871/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.,

за участю представників:

від позивача - Костянчук С.П.,

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 у справі № 910/6871/24 (суддя Князьков В.В. - повний текст складено 30.07.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення 560 157,49 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення інфляційних втрат в сумі 470 095,77 грн та 3% річних в розмірі 90 061,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1310526 від 05.12.2017, в частині сплати заборгованості, що встановлена судовим рішенням у справі №910/51/23.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 у справі №910/6871/24 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 405 452,88 грн, 3% річних в розмірі 73 529,70 грн та судовий збір в сумі 7184,74 грн.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем зобов`язань в частині оплати спожитої теплової енергії.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність прострочення грошового зобов`язання перед позивачем, оскільки, за доводами скаржника, до набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23 відповідач на підставі ч. 2 ст. 517 ЦК України мав право не виконувати таке грошове зобов`язання.

Також, скаржник вказує на необхідність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану".

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка про доставку електронного документу (ухвали суду від 11.11.2024 про призначення справи до розгляду на 16.12.2024) до електронного кабінету відповідача.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/51/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення заборгованості у розмірі 1227176 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" задоволено у повному обсязі; стягнуто з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" заборгованість у розмірі 1 227 176, 10 грн. та судовий збір у розмірі 18 407,64 грн.

Постановою від 01.11.2023 Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі № 910/51/23 залишено без змін.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23 судом було встановлено наступні обставини.

Так, 05.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (Постачальник) та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (Споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1310526, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі. (а.с.12-19)

Відповідно до п.2.3.1 Договору Споживач зобов`язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку №2 до Договору.

У п.4.1 Договору визначено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.06.2018 р.

Додатком №2 до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1310526 від 05.12.2017 року Сторони визначили порядок розрахунків за теплову енергію. Так, Споживач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою: вул. Бориспільська, 64 оформлену Постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання - передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник Постачальник протягом 2 днів з моменту їх одержання.

Додатковою угодою від 05.12.2017 року до Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1310526 від 05.12.2017 року пункт 10 Додатку №2 Договору викладено в новій редакції: ""Споживач" до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує "Постачальнику" авансову вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця у розмірі 300 000 ( триста тисяч ) грн., або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії." (а.с.20)

25.08.2021 року згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ", яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ", на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом №71 придбано належні банкруту права вимоги до боржника на суму 241 900 394 грн.

Згідно з Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року АТ "К.Енерго" передано, а Покупцем прийнято документи, що підтверджують право вимоги до боржників банкрута на суму 241 900 394 грн.

У п.35 Додатку №1 до Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року зазначено про заборгованість контрагента Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" за Договором №1310526 у розмірі 1227176 грн. 10 коп.

Отже, у вказаній справі було встановлено обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, обставини, які встановлено у судовому рішенні у справі №910/51/23 мають преюдиційний характер та повторного доведення не потребують.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 470 095,77 грн та 3% річних в розмірі 90 061,72 грн., нарахованих за період з 26.08.2021 по 04.02.2024, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1, 3 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

У силу приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення закріплено у статті 193 ГК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, законодавством передбачено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, у цьому разі, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

До того ж визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Так, наявність грошового зобов`язання відповідача перед позивачем була встановлена у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23.

Відповідачем було прострочено виконання зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії, що є підставою для нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних.

Апелянт в апеляційній скарзі вказує про відсутність прострочення грошового зобов`язання перед позивачем, оскільки, за доводами скаржника, до набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23 відповідач на підставі ч. 2 ст. 517 ЦК України мав право не виконувати таке грошове зобов`язання.

Частиною 2 ст.517 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 по справі №910/51/23 встановлено, що листом від 09.11.2021 року позивач повідомив відповідача про зміну кредитора, що підтверджується корпію фіскального чеку від 10.11.2021 року. У відповідь на який останній листом №110/306-1774 від 13.12.2021 року повідомив про необхідність надання доказів набуття прав вимоги.

До відзиву на позов відповідачем додано лист Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" від 29.12.2021, яким позивачем у відповідь на лист №110/306-1774 від 13.12.2021 було надано копію протоколу електронних торгів, копію акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витяг з додатку до акту придбання майна на аукціоні.

Тобто, з моменту отримання вказаних документів, боржник є таким, що обізнаний стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

Стосовно посилань скаржника на необхідність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", слід зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено (п.1 у редакції до 30.12.2023), що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Зважаючи на вищезазначене Суд вважає, що відповідач не належить до категорії осіб на яких розповсюджуються положення постанови КМУ № 206 від 05.03.2022, оскільки, він не є споживачем комунальних послуг, тоді як положеннями вказаної постанови, визначено, що заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в оскаржуваній частині рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 у справі № 910/6871/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 19.12.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук