Рішення

від 16.12.2024 по справі 903/846/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2024 року Справа № 903/846/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши матеріали по справі

за позовом: Фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича, м. Луцьк

до відповідача 1: Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, м. Луцьк

відповідача 2: Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Луцьк

про стягнення 49 095, 69 грн

В засіданні брали участь:

від позивача: Симчук Н.В.

від відповідача 1: н/з

від відповідача 2: н/з

ВСТАНОВИВ:

04.10.2024 через електронний суд на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича до Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 49 095,69 грн.

Ухвалою суду від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 04 листопада 2024 року о 11:30. Встановлено відповідачам: строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу. Встановлено позивачу: строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачам.

Ухвалу суду позивач отримав 11.10.2024, відповідач 1 та відповідач 2 08.10.2024.

Строк для подання відзиву по 23.10.2024.

18.10.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача 1.

21.10.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1.

23.10.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача 2.

24.10.2024 надійшли від відповідача 1 заперечення на відповідь на відзив.

25.10.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2.

29.10.2024 від позивача надійшли письмові пояснення щодо заперечень на відповідь на відзив відповідача 1.

01.11.2024 на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України 397,69 грн 3% річних та 1023,25 грн інфляційних втрат.

З метою надання можливості сторонам ознайомитися із заявою позивача про збільшення позовних вимог, суд протокольною ухвалою від 04.11.2024 оголосив перерву в підготовчому засіданні до 21.11.2024 о 10:00.

20.11.2024 на адресу суду надійшла заява Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, в якій просить суд розгляд справи здійснювати без участі їх представника, а у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 21.11.2024 представник позивача підтримав подану заяву про збільшення позовних вимог та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 2 заперечила проти задоволення заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.11.2024 відмовлено фізичній особі-підприємцю Минюку Руслану Юрійовичу у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог від 01.11.2024.

Ураховуючи виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 21.11.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 09.12.2024 о 10:30 год.

У судовому засіданні представники позивача та відповідача 2 дали пояснення, доводи, висловили думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 09.12.2024 розгляд справи по суті відклав на 16.12.2024 о 16 год 00 хв.

11.12.2024 надійшла заява відповідача 2 про розгляд справи без участі його представника.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач 1 правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 224).

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Постановами ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області від 11.10.2023 №22/05.04-11, №23/05.04-11, №24/05.04-11, №25/05.04-11, №26/05.04-11, №27/05.04-11 про накладення стягнень, передбачених статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» за розміщення попільничок чи кальяну або куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів застосовано до фізичної особи-підприємця Минюка Руслана Юрійовича фінансові санкції у вигляді штрафу в загальній сумі 43 000 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду №140/33249/23 від 19.01.2024 визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області про накладення стягнень, передбачених статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» від 11.10.2023 №22/05.04-11, №23/05.04-11, №24/05.04-11, №25/05.04-11, №26/05.04-11, №27/05.04-11.

Відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 17.04.2024 відкрито виконавчі провадження:

-№74781018: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 30 000 грн; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,04 грн; сума виконавчого збору 3 000 грн.;

-№74780314: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 3 000 грн; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,04 грн.; сума виконавчого збору 300 грн.;

-№74780782: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 3 000 грн.; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,04 грн.; сума виконавчого збору 300 грн.;

-№74781092: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 1 000 грн.; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,04 грн.; сума виконавчого збору 100 грн.;

-№74780624: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 3 000 грн.; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,00 грн.; сума виконавчого збору 300 грн.;

-№74780465: сума грошових коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим документом 3 000 грн.; сума витрат на проведення виконавчих дій 203,00 грн.; сума виконавчого збору 300 грн.

Минюком Р.Ю. сплачено відповідні штрафи та супутні платежі в загальній сумі 48 518,20 грн, що підтверджується квитанціями від 19.04.2024 на суму 1 303,04 грн, 33 203,04 грн, 3 503,04 грн, 3 503,04 грн, 3 503 грн, 3 503,04 грн з посиланням у призначені платежу на відповідне спірне виконавче провадження (а.с. 28, 35, 42, 49, 56, 63).

Враховуючи сплату відповідних платежів, Відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено 29.04.2024 постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024 №140/33249/23 апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі №140/33249/23 залишено без змін.

Таким чином, сплачені позивачем до Державного бюджету України грошові кошти в межах виконавчих проваджень №74781018, №74780314, №74780782, №74781092, №74780624, №74780465 є такими, що зараховані до Державного бюджету України без відповідної правової підстави.

Позивач звернувся з заявою від 02.08.2024 до ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, від 29.08.2024 до ВДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ, згідно яких просить звернутися із відповідним поданням до органу Державного казначейства для повернення йому грошових коштів, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області у листі-відповіді від 08.08.2024 повідомило про відсутність правових підстав для звернення із відповідним поданням до ГУ Казначейства для повернення коштів.

ВДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ у листі від 17.09.2024 повідомило, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виконавчі провадження завершені на підставі п. 9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (фактичне виконання), а повернення коштів з бюджету боржнику не передбачено.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта(за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади ГУ Держпродспоживслужбу у Волинській області, не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема ГУ Держпродспоживслужбу у Волинській області, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024 №140/33249/23 апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі №140/33249/23, яким скасовано постанови Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, залишено без змін.

Кошти, які позивач сплатив на виконання постанов ГУ Держпродспоживслужбу у Волинській області до бюджету, як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача, як суб`єкта господарювання.

З огляду на вказане суд вважає, що вимога, яку заявив позивач, належить до юрисдикції господарського суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №910/5880/21 від 08.08.2023.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є саме ГУ Держпродспоживслужба у Волинській області.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №910/5880/21 від 08.08.2023.

Посилання ГУ Держпродспоживслужба у Волинській області на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.04.2023 по справі №160/2727/21 не приймається судом до уваги, оскільки предметом спору у вказаній справі було зобов`язання визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), зобов`язання сформувати та направити позивачу подання про повернення грошових коштів.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України).Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787(далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Оскільки суми адміністративно-господарського штрафу, які вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованими, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється, у зв`язку з чим посилання ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області у відзиві на вказаний Порядок не приймається судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/5880/21 від 08.08.2023 зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Враховуючи вищевикладене, скасування постанов ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, відсутність доказів повернення позивачу грошових коштів в сумі 43 000 грн, які перераховані на їх виконання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути 1 218,24 грн витрат на проведення виконавчих дій та 4 300 грн виконавчого збору.

Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження (ч. 1).

Зокрема, витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (ч. 2). На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч. 4).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби (ч. 1).

Виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч.ч. 2, 3).

Судом встановлено, що в межах спірних виконавчих проваджень з позивача стягнуто 1218,20 грн витрат на проведення виконавчий дій та 4 300 грн виконавчого збору, що підтверджується відповідними квитанціями, долученими до позовної заяви.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (ч. 7).

Отже, скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка регулює спірні у справі правовідносини) повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснює казначейство України за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, з огляду на положення статей 2, 170 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України відповідачем у вказаних справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Такими органами у цій справі є ВДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ, дії якого призвели до стягнення витрат на проведення виконавчих дій, виконавчого збору.

Враховуючи вищевикладене, скасування постанов ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області, на підставі яких були вчинені виконавчі дії та стягнуто витрати виконавчого провадження, відсутність доказів повернення позивачу стягнутих 1 218,20 витрат на проведення виконавчих дій, 4 300 грн виконавчого збору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

У позові на суму 0 грн 04 коп витрат на проведення виконавчих дій слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача в розрахунку.

Крім того, позивач просить стягнути з державного бюджету 286,34 3% річних, нарахованих за період з 25.07.2024 по 04.10.2024, 291,11 грн інфляційних втрат, нарахованих за серпень 2024 року.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання грошових коштів позивача.

Суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку, що нараховані позивачем 291,11 грн інфляційних втрат за серпень 2024 арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, за встановлених обставин безпідставного набуття грошових коштів 25.07.2024 (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду №140/33249/23) початком періоду прострочення має бути 26.07.2024.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 07.02.2024 № 910/3831/22.

Суд, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що з нарахованих позивачем 286,34 3% річних за період з 25.07.2024 по 04.10.2024, підставними та підлягають до стягнення з Державного Бюджету 282,36 грн, нараховані за період з 26.07.2024 по 04.10.2024.

Отже, у позові на суму 3,98 грн 3% річних слід відмовити у зв`язку з помилкою позивача у визначені початку строку нарахування.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про стягнення з Державного Бюджету України на користь Минюка Руслана Юрійовича 48 518,20 грн основного боргу, 282,36 грн 3% річних, 291,11 грн інфляційних втрат, а в частині позовних вимог на суму 4,02 грн належить відмовити.

Оскільки рішення у даній справі є таким, що ухвалено на користь позивача, втім підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі в частині задоволених позовних вимог в сумі 2 422,20 грн також підлягають стягненню з Державного бюджету України (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного Бюджету України на користь Минюка Руслана Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 48 518,24 грн основного боргу, 282,36 грн 3% річних, 291,11 грн інфляційних втрат та 2 422,20 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 51 513,91 грн (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот тринадцять грн 91 коп).

3. У позові на суму 3,98 грн відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

20.12.2024

Суддя С. В. Бідюк