Рішення

від 26.11.2024 по справі 908/2259/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/160/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 Справа № 908/2259/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ», (69114, м. Запоріжжя, вул. Воронезька, буд. 22, прим. 101)

до відповідача Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39Б)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Концерн «Міські теплові мережі», (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку Азов, буд. 137)

про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за спожиту теплову енергію

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача (заявника): Плецька Ю.В., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АР № 1194084 від 22.08.2024;

від відповідача: Калашнікова С.І., на підставі довіреності № 01.01-24/16 від 15.08.2024;

від відповідача: Боряков Т.В., на підставі довіреності № 01.01-24/39 від 28.12.2023;

від третьої особи: не з`явився;

22.08.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС від 22.08.2024, (вх. № 2488/08-07/24 від 22.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ», м. Запоріжжя до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» за спожиту теплову енергію на підставі договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 02/2021, починаючи з 28.01.2021 по день постановлення судового рішення у справі.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 справу № 908/2259/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2259/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/160/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, до участі у справі № 908/2259/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено Концерн «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя, підготовче засідання призначено на 19.09.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.09.2024 підготовче засідання відкладалося на 16.10.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/2259/24, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 29.10.2024.

В судовому засіданні оголошувалися перерви до 07.11.2024, до 19.11.2024 і до 26.11.2024, про що зазначено в протоколах судового засідання від 29.10.2024, від 07.11.2024 і від 19.11.2024.

В судове засідання 26.11.2024 з`явилися представники позивача і відповідача, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 26.11.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Третя особа в жодне судове засідання у справі № 908/2259/24 не з`явилася, письмових пояснень по суті спору суду не надала.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/2259/24 третя особа повідомлялася належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися та вручені третій особі шляхом доставлення документу в електронному вигляді до електронного кабінету Концерну «Міські теплові мережі» в підсистемі Електронний суд» ЄСІТС.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 26.11.2024 за відсутністю третьої особи, оскільки її неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що: згідно договору оренди нерухомого майна по вул. Воронезькій, 22, що належить до комунальної власності та передається в оренду за результатами аукціону № 03/21 від 28.01.2021, укладеного між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець), Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради (Балансоутримувач) та ТОВ «РССЦ Медздравниця» (Орендар), позивач прийняв в строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ А.-3) загальною площею 2015,9 кв.м. по вул. Воронезька (тепер Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя. Також між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021, за умовами п. 1.2 якого позивач зобов`язується щомісячно відшкодувати відповідачу витрати, пов`язані з утриманням нежитлових приміщень №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242, які знаходяться за адресою: вул. Воронезька, 22, загальною площею 2015,9 кв.м., на третьому поверсі будівлі (літ А.-3), що надані позивачу в оренду відповідно до договору оренди нерухомого майна від 28.01.2021 №03/21. Відповідно до п.1.3 договору № 01/2021 позивач відшкодовує відповідачу за наявності приладів обліку: за теплопостачання згідно тепловим навантаженням, визначеним пропорційно площі, яка надана в користування. В п. 2.2 договору № 01/2021 вказано, що розрахунки за спожиті комунальні послуги за розрахунковий період здійснюються згідно діючих тарифів та ставок, встановлених у порядку, передбаченому чинним законодавством за фактично використані послуги. Сума відшкодування за послуги, перелічені в п. 1.3 даного договору, розраховується відповідачем щомісячно по кожному об`єкту оренди. Загальна сума відшкодувань складається з суми відшкодувань по кожному об`єкту оренди за кожну комунальну послугу. Згідно розрахунку Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради заборгованість ТОВ «РССЦ Медздравниця» за послуги з теплопостачання за договором № 01/2021 станом на 01.05.2024 становить 1 167 703,44 грн. Вказана сума боргу заявлена до стягнення з ТОВ «РССЦ Медздравниця» на користь Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в межах іншої господарської справи № 908/1676/24, що перебуває на розгляді в Господарському суді Запорізької області. Як стверджує позивач, в договорі № 01/2021 не визначено показник «теплове навантаження пропорційно площі» та між сторонами договору механізм та формули його розрахунку не узгоджувались. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 (в редакції чинній на момент укладання договору) до істотних умов договору відноситься порядок вимірювання обсягів наданих послуг. Отже, значення теплового навантаження приміщення, обсяг Гкал та його орієнтовна вартість відносяться до істотних умов договору. Нежитлові приміщення, що перебувають у користуванні позивача, знаходиться на третьому поверсі будівлі та мають єдину з будівлею систему опалення. У позивача відсутній власний прилад обліку теплової енергії. На будівлі по вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя встановлений загально-будинковий прилад обліку теплової енергії. Тобто, для всіх споживачів цієї будівлі обсяг відпущеного тепла (Гкал) рахується тільки одним комерційним приладом обліку і, оскільки система опалення єдина, то у такому разі місячна кількість спожитої теплової енергії повинна ділитися на теплове навантаження будівлі, яке має бути пропорційним значенням до показника теплового навантаження приміщення. Позивач зазначає, що Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради надані йому рахунки за надані послуги з теплопостачання, які складені на підставі виставлених Концерном «Міські теплові мережі» відповідачу рахунків, в яких вказано загальний обсяг теплової енергії згідно показань вузла комерційного обліку, що встановлено у будівлі № 22 по вул. Стародніпровська (Воронезька). В свою чергу, відповідач складає акти про відшкодування витрат на комунальні послуги з постачання теплової енергії для позивачу, в яких значиться також тільки загальна «кількість Гкал», без деталізації механізму отримання такої кількість теплової енергії та без зазначення щомісячних показів вузла комерційного обліку. При цьому, при здійсненні розрахунків відповідач використовує «теплове навантаження» всієї будівлі, на яке діляться щомісячні покази лічильника щоб визначити кількість Гкал на 1 кв.м. Позивач вважає, що такий розрахунок є неправильним та необґрунтованим, оскільки такої формули нарахування взагалі не існує, крім того, відповідачем приймається до уваги не загальна площа будівлі, а опалювальна, що збільшує показник Гкал/на 1 кв.м. При вирішенні даного спору позивач просить суд прийняти до уваги, що нормування витрат тепла на потреби опалення житлових та громадських споруд здійснюється відповідно до пункту 2.2 «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94 (далі КТМ 204). Так, згідно п. 2.2.10 КТМ 204 якщо частина житлового будинку зайнята громадськими організаціями (магазинами, аптеками та інш.), то розрахункове навантаження на опалення визначається для кожної частини будівлі окремо з урахуванням об`єму, що займається, і прийнятих розрахункових температур внутрішнього повітря для даних громадських організацій. Оскільки в оренду було передано лише третій поверх, де не можливо встановити вузол розподільного обліку, то у такому випадку Балансоутримувач повинен був розробити «Розрахунок», щоб виставляти за фактичну теплову енергію, що споживається виключно приміщеннями №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242. Також позивач стверджує, що при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії, яке здійснено Концерном «МТМ» для відповідача, допущені помилки нарахування, що призвело до неправильного нарахування за теплову енергію, здійсненого відповідачем позивачу. Згідно контррозрахунку позивача відповідні нарахування, здійсненні відповідачем, завищенні на 168 833,34 грн. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що наведені ним обставини свідчать про незаконність здійсненних відповідачем розрахунків плати для позивача за постачання теплової енергії у надані позивачу в оренду приміщення. На підставі зазначеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору та судові витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному (попередньому) розмірі 15 000,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву (вх. № 17259/08-08/24 від 02.09.2024). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що за результатами проведеного Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради аукціону UА-РS-2020-12-15-000003-1 переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «РССЦ Медздравниця» з яким укладено тристоронній договір оренди нерухомого майна по вул. Воронезькій, 22 що належить до комунальної власності та передається в оренду за результатами проведення аукціону, № 03/21 від 28.01.2021, в якому Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради є «Орендодавцем», а Департамент освіти і науки Запорізької міської ради «Балансоутримувачем». Згідно договору оренди від 28.01.2021 № 03/21 і додатків до нього позивачем орендовано нежитлові приміщення №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. За умовами п. 6.9 договору оренди №03/21 від 28.01.2021 позивач зобов`язаний, зокрема, в місячний термін укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг або з Балансоутримувачем будівлі договір про відшкодування Орендарем Балансоутримувачу витрат останнього за отримані комунальні послуги, послуги з утримання будівлі та прибудинкової території, витрат на відшкодування земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) тощо та своєчасно вносити платню за ці послуги у встановленому законодавством порядку. Так, відповідно до п.1.3 договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 №01/2021, укладеного ТОВ «РССЦ Медздравниця» (Користувач) з Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради (Балансоутримувач), Користувач відшкодовує Балансоутримувачу витрати з утримання приміщення за наявності приладів обліку: за електроенергію - відповідно до фактично отриманих послуг; за водопостачання та водовідведення - відповідно до фактично отриманих послуг; за відсутності приладів обліку: за теплопостачання згідно з тепловим навантаженням, визначеним пропорційно площі, яка надана в користування. За вивезення твердих побутових відходів визначеним пропорційно площі, яка надана в користування. Як зазначає сам позивач у ТОВ «РССЦ Медздравниця» відсутні прилади обліку теплової енергії. Сторони при укладенні договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021 домовились в п. 2.3, що сума відшкодування за послуги, перелічені в п. 1.3 даного договору, розраховується Балансоутримувачем щомісячно по кожному об`єкту оренди. Загальна сума відшкодування складається з суми відшкодувань по кожному об`єкту оренди за кожну комунальну послугу. Відповідно до п. 2.4 цього договору періодичність відшкодування витрат за спожиті послуги, з урахуванням проведених розрахунків, встановлюється як щомісячна. Балансоутримувач зобов`язаний до 15 числа місяця, який є наступним після розрахункового, надавати Користувачу розрахунки та Акти про відшкодування витрат за комунальні послуги. Згідно з пунктом 2.5 Користувач проводить відшкодування послуг на підставі акту про відшкодування витрат за комунальні послуги протягом 7 банківських днів, з дня його підписання обома сторонами, але в будь якому разі не пізніше 5 банківських днів з дня отримання фінансування. Як стверджує відповідач, станом на 01.05.2024 заборгованість ТОВ «РССЦ Медздравниця» по відшкодуванню витрат за комунальні послуги складала 1 186 490,54 грн., з яких заборгованість за послуги з теплопостачання становить 1 167 703,44 грн. Усвідомлюючи, що нарахування сум компенсації за спожиту теплову енергію є предметом спору в іншій господарській справі № 908/1676/24, ТОВ «РССЦ Медздравниця» штучно створило інший спір в даній справі з метою створення перешкод місцевій громаді у компенсації вже сплачених Концерну «МТМ» послуг із постачання теплової енергії, оскільки Департамент освіти і науки Запорізької міської ради є лише Балансоутримувачем будівлі № 22 по вул. Стародніпровській (кол. Воронезька). Твердження позивача, що за відсутності у нього індивідуального приладу обліку теплової енергії нарахування плати за спожите тепло має здійснюватися за тепловим навантаженням, відповідач вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки нормативні акти, на які посилається в даному випадку позивач (Правила користування тепловою енергію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, КТМ 204) стосуються виключно теплопостачальних організації та споживачів. В даному випадку відповідач є лише Балансоутримувачем орендованих позивачем нежитлових приміщень і у відносинах з позивачем щодо відшкодування ТОВ «РССЦ Медздравниця» вартості спожитого тепла відповідач користується виключно п. 1.3 договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021. Крім того, позивач відшкодовує Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради ті витрати, які відповідачем, як Балансоутримувачем, вже фактично сплачені. Більш того, договором про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021 не передбачено, що Департамент освіти і науки Запорізької міської ради повинен звітувати перед ТОВ «РССЦ Медздравниця» або надавати періодичну інформацію чи документи. У позові ТОВ «РССЦ Медздравниця» не зазначило яку конкретну норму законодавства України нібито порушив Департамент освіти і науки Запорізької міської ради при оформленні актів на відшкодування Балансоутримувачу сум вже сплачених Концерну «МТМ» послуг із постачання теплової енергії. На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Процесуальним правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву та, відповідно, заперечень на відповідь на відзив сторони у даній справі не скористалися.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

За результатами проведеного Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради аукціону UА-РS-2020-12-15-000003-1 переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «РССЦ Медздравниця» (позивач у справі).

28.01.2021 на підстав протоколу електронного аукціону від 03.01.2021 № UА-РS-2020-12-15-000003-1 укладено тристоронній Договір оренди № 03/21 нерухомого майна по вул. Воронезькій, 22, що належить до комунальної власності та передається в оренду за результатами проведення аукціону, за умовами якого Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради є «Орендодавцем», Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (відповідач у справі) «Балансоутримувачем», а Товариство з обмеженою відповідальністю «РССЦ Медздравниця» - «Орендарем».

Згідно Договору оренди від 28.01.2021 № 03/21 і додатків до нього позивачем прийнято в строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242 третього поверху будівлі (літ. А-3) загальною площею 2015,9 кв.м. по вул.. Воронезькій (на теперішній час Стародніпровська), 22 в м. Запоріжжя.

За умовами п. 6.9 Договору оренди № 03/21 від 28.01.2021 Орендар зобов`язаний, зокрема, в місячний термін укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг або з Балансоутримувачем будівлі договір про відшкодування Орендарем Балансоутримувачу витрат останнього за отримані комунальні послуги, послуги з утримання будівлі та прибудинкової території, витрат на відшкодування земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) тощо та своєчасно вносити платню за ці послуги у встановленому законодавством порядку.

28.01.2021 між позивачем (Користувач) та відповідачем (Балансоутримувач) укладено Договір про відшкодування витрат за комунальні послуги, за умовами п. 1.2 якого позивач зобов`язується щомісячно відшкодувати відповідачу витрати, пов`язані з утриманням нежитлових приміщень №, № 183-186, 188-198, 200, 201, 204-242, які знаходяться за адресою: вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, загальною площею 2015,9 кв.м., на третьому поверсі будівлі (літ А.-3), що надані позивачу в оренду відповідно до договору оренди нерухомого майна від 28.01.2021 №03/21.

Відповідно до п.1.3 Договору № 01/2021 Користувач відшкодовує Балансоутримувачу за наявності приладів обліку: витрати з утримання приміщення за наявності приладів обліку: за електроенергію - відповідно до фактично отриманих послуг; за водопостачання та водовідведення - відповідно до фактично отриманих послуг; за відсутності приладів обліку: за теплопостачання згідно з тепловим навантаженням, визначеним пропорційно площі, яка надана в користування. За вивезення твердих побутових відходів визначеним пропорційно площі, яка надана в користування.

За умовами п. 2.1 Договору № 01/2021 Балансоутримувач отримує від Користувача відшкодування за вказані спожиті послуги та забезпечує Користувачу їх надання.

В п. 2.2 Договору № 01/2021 вказано, що розрахунки за спожиті комунальні послуги за розрахунковий період здійснюються згідно діючих тарифів та ставок, встановлених у порядку, передбаченому чинним законодавством за фактично використані послуги.

Сторони при укладенні Договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021 домовились в п. 2.3, що сума відшкодування за послуги, перелічені в п. 1.3 даного Договору, розраховується Балансоутримувачем щомісячно по кожному об`єкту оренди. Загальна сума відшкодування складається з суми відшкодувань по кожному об`єкту оренди за кожну комунальну послугу.

Відповідно до п. 2.4 цього Договору періодичність відшкодування витрат за спожиті послуги, з урахуванням проведених розрахунків, встановлюється як щомісячна. Балансоутримувач зобов`язаний до 15 числа місяця, який є наступним після розрахункового, надавати Користувачу розрахунки та Акти про відшкодування витрат за комунальні послуги.

Згідно з пунктом 2.5 Договору № 01/2021 Користувач проводить відшкодування послуг на підставі акту про відшкодування витрат за комунальні послуги протягом 7 банківських днів, з дня його підписання обома сторонами, але в будь якому разі не пізніше 5 банківських днів з дня отримання фінансування.

Як зазначає сам позивач та не спростовується фактичними обставинами справи, нежитлові приміщення, що перебувають у користуванні ТОВ «РССЦ Медздравниця», знаходяться на третьому поверсі будівлі по вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя та мають єдину з будівлею систему опалення. У позивача відсутній власний прилад обліку теплової енергії у орендованих ним нежитлових приміщеннях. На будівлі по вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя встановлений загально-будинковий прилад обліку теплової енергії.

В свою чергу, для забезпечення теплопостачання будівлі по вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради був укладений Договір про закупівлю теплової енергії за державні коти № 0923/1 від 28.01.2020 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОСПЕЦІНВЕСТ КОМФОРТ».

Згодом для забезпечення теплопостачання будівлі по вул. Воронезька (Стародніпровська), 22, м. Запоріжжя Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради був укладений Договір № 88101041 від 26.01.2024 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії з Концерном «Міські теплові мережі».

Для відшкодування позивачем вартості спожитої теплової енергії в орендованих ним нежитлових приміщеннях Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради надаються ТОВ «РССЦ Медздравниця» рахунки за надані послуги з теплопостачання, які складені на підставі виставлених теплопостачальними організаціями (ТОВ «ЕНЕРГОСПЕЦІНВЕСТ КОМФОРТ», згодом Концерном «Міські теплові мережі») відповідачу рахунків, в яких вказано загальний обсяг теплової енергії згідно показань вузла комерційного обліку, що встановлено у будівлі № 22 по вул. Стародніпровська (кол. Воронезька).

Матеріали справи свідчать, що станом на 01.05.2024 заборгованість ТОВ «РССЦ Медздравниця» по відшкодуванню витрат за комунальні послуги складала 1 186 490,54 грн., з яких заборгованість за послуги з теплопостачання становить 1 167 703,44 грн.

Позивачем вказаний факт належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання Департамент освіти і науки Запорізької міської ради здійснити перерахунок заборгованості ТОВ «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» за спожиту теплову енергію на підставі Договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 02/2021, починаючи з 28.01.2021 по день постановлення судового рішення у справі.

Мотивуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що за відсутності у нього індивідуального приладу обліку теплової енергії нарахування плати за спожите тепло має здійснюватися за тепловим навантаженням, в обґрунтування чого посилається на ч. 2 п. 23 Правил користування тепловою енергію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, та п. 2.2.10 «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94 (далі КТМ 204).

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч. 1 ст. 5 ГПК України)

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронювапим законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній-конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів ст., ст. 3, 4 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 1 статті 509 ЦК України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.

Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ № 1022 від 08.09.2021) ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 затверджені Правила користування тепловою енергією, які визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Правила є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії. (п. 2 Правил)

Пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Відповідно до пункту 29 Правил теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

За умовами п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Слід зазначити, що оспорювання правильності нарахування плати за постачання теплової енергії чи за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими) чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі в разі пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 по справі № 591/5619/17, постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 462/5889/16-ц.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 910/931/20.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем заявлена вимога про зобов`язання Департамент освіти і науки Запорізької міської ради здійснити перерахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» за спожиту теплову енергію на підставі Договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 02/2021, починаючи з 28.01.2021 по день постановлення судового рішення у справі.

Разом із тим, як з`ясовано судом та не заперечується сторонами у справі, в провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/1676/24 за позовом Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» 2 168 807 грн. 47 коп. - заборгованості з орендної плати; 1 186 490 грн. 54 коп. - заборгованості з відшкодування витрат з утримання орендованих приміщень (з яких 1 167 703 грн. 44 коп. заборгованість за послуги теплопостачання); 62 595 грн. 81 коп. пені та штрафу у розмірі 3 % річних від простроченої суми орендних платежів щодо яких було допущено відповідне порушення. Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» своїх грошових зобов`язань за Договору оренди від 28.01.2021 № 03/21 і Договором про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 №01/2021.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 ГПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПКУкраїни належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зауважує, що в межах даної справи ТОВ «РССЦ Медздравниця» просить суд зобов`язати Департамент освіти і науки Запорізької міської ради здійснити перерахунок наявної у ТОВ «РССЦ Медздравниця» заборгованості за теплопостачання (спожиту теплову енергію) на підставі Договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021, починаючи з 28.01.2021 по день постановлення судового рішення по справі. Тобто, ТОВ «РССЦ Медздравниця» зовсім не заперечує проти наявної у нього заборгованості. Але з`ясування правильності нарахування сум за теплопостачання за Договором про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 №01/2021 вже є предметом доказування у справі № 908/1676/24, яка розглядається судом, і свої аргументи, доводи щодо здійснених нарахувань та мотивований контррозрахунок ТОВ «РССЦ Медздравниця» має наводити саме у справі № 908/1676/24.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 07.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Стосовно посилань позивача, що в силу вимог ч. 2 п. 23 Правил користування тепловою енергію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, за відсутності у ТОВ «РССЦ Медздравниця» індивідуального приладу обліку теплової енергії нарахування плати за спожите позивачем тепло має здійснюватися за тепловим навантаженням, то суд зауважує наступне.

Дійсно наведеним пунктом Правил передбачено, що у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Проте, пунктом 1 цих же Правил чітко визначено, що вони визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії.

За визначенням, наведеним в ст. 1 Закону України «Про Теплопостачання», теплопостачальна організація це суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Отже, норми, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, стосуються виключно теплопостачальних організації та споживачів. В даному випадку Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (відповідач у справі) не є теплопостачальною організацією (якою в даному випадку є Концерн «Міські теплові мережі»), а виступає лише Балансоутримувачем орендованих позивачем нежитлових приміщень і у відносинах з позивачем щодо відшкодування ТОВ «РССЦ Медздравниця» вартості спожитого тепла відповідач користується виключно умовами укладеного сторонами п. 1.3 Договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 01/2021.

Також в цьому контексті суд вважає слушними доводи відповідача, що позивач відшкодовує Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради ті витрати, які відповідачем, як Балансоутримувачем, вже фактично сплачені.

Стосовно посилань позивача на п. 2.2.10 КТМ 204 України 244-94, то ці норми також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки КТМ 204 України 244-94 може застосовуватися для розрахунку теплового навантаження лише окремої житлової або громадської будівлі (споруди) і не може застосовуватися для визначення теплового навантаження окремо для приміщення, яке немає окремої від будинку системи опалення і є складовою частиною будинку.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення відповідачів на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ», м. Запоріжжя до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «РССЦ МЕДЗДРАВНИЦЯ» за спожиту теплову енергію на підставі договору про відшкодування витрат за комунальні послуги від 28.01.2021 № 02/2021, починаючи з 28.01.2021 по день постановлення судового рішення у справі відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 20» грудня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.