Постанова

від 05.09.2007 по справі 4/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

справа № 4/151

  "05" вересня 2007 р.                                                                                                        м.Чернівці

      11:15                                                                                                                                                                    

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Проскурняка О.Г., при секретарі Тинок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, де:

позивач   Прокурор м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

відповідач  Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОГТ електронік України”  

про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів –39480,20 грн.

Представники:

Від позивача –Симоненко О.І.      

Від відповідача –Гарас Р.І.

В засіданні приймав участь прокурор Філіпець В.П.

СУТЬ СПОРУ: Прокурор м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОГТ електронік України”  про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 2588,89 грн.

10 липня 2007 року прокурор звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог та замінив речення “стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів” на “про стягнення адміністративно господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів”.   

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Далі прокурор стверджує, що на підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік” середньооблікова чисельність штатних працівників складає 197 осіб, тому норматив  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 8 осіб, однак на підприємстві працевлаштовані лише чотири інваліди тобто не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування чотирьох інвалідів. Прокурор зазначає, що згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ, відповідач за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зобов'язаний сплатити суму адміністративно-господарських санкцій  до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Прокурор вказує, що відповідач суму адміністративно-господарських санкцій  за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування чотирьох інвалідів не перерахував, а тому повинен сплатити на користь позивача санкції у розмірі 39480,20 грн.

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнає, оскільки вважає, що відповідно статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх звернення до підприємств чи до державної служби зайнятості. Окрім того, зазначає, що відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. На думку відповідача, товариство на протязі 2006 року у звітності постійно зазначало про можливість працевлаштування інвалідів. При цьому, відповідач стверджує, що товариство є збитковим та прибутку у 2006 року не отримувало, а тому фактично звільняється від сплати санкцій.

5 вересня 2007 року позивач звернувся до суду з клопотанням про збільшення позовних вимог та просить стягнути адміністративно-господарські санкції у сумі 39480,20 грн. і пеню у сумі 1681,85 грн. Прокурор клопотання позивача підтримав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Згідно частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2006 році середньооблікова чисельність штатних працівників складає 197 осіб, тобто норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 8 осіб.

Як вбачається із означеного звіту відповідач виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів частково, працевлаштувавши лише 4 інваліди, тобто норматив не виконано щодо чотирьох робочих місць.

Частиною 3 статті 18 Закону України  № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач частково інформував Чернівецький міський центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Так, у звіті за лютий 2006 року міститься інформація на вакантну посаду за одного інваліда, у звіті за серпень 2007 інформація на вакантні посади чотирьох інвалідів, за вересень двох інвалідів.

Однак, при цьому частиною частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ на відповідача покладено обов'язок щодо створення та виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, відповідач не надав суду доказів про створення та виділення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, інформування місцевих органів соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, відповідачем не виконано обов'язку щодо виділення та створення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до частини 3 статті 18, частини 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ.

          Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ передбачено, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 3 статті 20 Закону України № 875-ХІІ встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Оскільки, відповідач не надав суду витребуваних доказів, суд дійшов висновку, що підприємство не створило та не виділило чотири робочі місця для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому товариство порушило вимоги частини 1 статті 19 означеного Закону і самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу не сплатило адміністративно-господарські санкції.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний сплатити до користь позивача адміністративно господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, що становить   грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 110,29 грн.

При цьому, необґрунтованим є твердження відповідача, що товариство звільняється від відповідальності, оскільки є збитковим та прибутку у 2006 року не отримувало та не підприємство не покладено обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.

Так, відповідно до частини 3,5 Закону України № 875-ХІІ,  сплата адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Тобто,  Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише на джерело сплати. ( постанови Верховного суду України від 21.06.2005 року справа № 1/255, від 18 жовтня 2005 року  справа № 21/221).

Згідно частини 1 статті 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Частиною 3 статті 19 Закону України 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, згідно змісту зазначених норм на товариство покладається обов'язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.

За таких обставин, суд дійшов висновку позов задовольнити.   

Керуючись статтями 94, 158, 160 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОГТ електронік України”, місто Чернівці, вул. Головна, 246, код 33259861, р/р 26006051601771 в “Приватбанку”, МФО 356282 на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, р/р №31217230700002 в ГУДК в Чернівецькій області, МФО 856135, код 23246436, код призначення платежу 101 — 39480,20 грн. адміністративно-господарських санкцій, 1681,85 грн. пені.

3.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення строку. У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Відповідно до статті 185, частини першої - третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі,  мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю  або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову. Заява   про   апеляційне  оскарження  постанови  суду  першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 60 цього Кодексу—з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений  для подання заяви про апеляційне оскарження.         

Суддя                                                                                   О. Г.Проскурняк