Справа № 185/14304/23
Провадження № 2-а/185/15/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 грудня 2024 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді: Бондаренко В.М.,
за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,
представника відповідача: Шевченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення про примусове видворення, суд -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2023 року позивачка звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення про примусове видворення, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 9 від 20.10.2023 року про примусове видворення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджене 20.10.2023 року начальником Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
Позиція позивача
В обґрунтування позову посилалася на те, що відносно неї було прийнято рішення Павлоградським відділом ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 9 від 20.10.2023 року про примусове видворення її з України. Проте, вважає, що повернення її до країни з тоталітарним режимом, як громадянки російської федерації, призведе до загрози її життя та свободи за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, в Україні вона має сім`ю, тобто перебуває з 28.01.2017рокуу зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , громадянином України, та проживає постійно в Україні з 2016 року. Крім того, посадовими особами при прийнятті оскаржуваного рішення не був дотриманий законодавчо визначений процесуальний порядок в частині роз`яснення їй прав, надання перекладача, ознайомлення з рішенням. Тому, вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Заяви, клопотання сторін; інші процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Гаврилова В.А. від 13.11.2023 року було відкрито провадження у справі.
Розпорядженням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 78 від 06.03.2024 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 185/14304/23 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 05.03.2024 року № 643/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку», відповідно до акту не розглянутих судових справ для проведення повторного авторозподілу.
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бондаренко В.М. від 11 березня 2024 року прийнято до свого провадження зазначену адміністративну справу та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
У порядку ст. 162 КАСУ, представником відповідача відділу №15у містіПавлограді Головногоуправління Державноїміграційної службиУкраїни вДніпропетровській області Шевченко О.В. надано відзив на позов, відповідно до якого остання просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, так як оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням процесуальних вимог закону, а тому відсутні підстави для його скасування.
Позивачка у судове засідання не з`явилась, відповідно до наданої до суду заяви просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача відділу №15у містіПавлограді Головногоуправління Державноїміграційної службиУкраїни вДніпропетровській області ШевченкоО.В.просила узадоволенні позовувідмовити повністю,на підставахі доводахвикладених увідзиві напозов.
Фактичні обставини, встановлені судом
Матеріалами справивстановлено,що 20.10.2023року головнимспеціалістом Павлоградськоговідділу ГУДМС уДніпропетровській областіАсотською О. ухвалено рішення № 9 про примусове видворення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджене 20.10.2023 року начальником Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області Надаховською Л., яке є предметом оскарження, відповідно до якого, вирішено видворити за межі території України ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, як вбачається з розписки доданої до рішення, ОСОБА_1 отримала рішення 20.10.2023 року, перекладач ОСОБА_1 не залучався, будь-яких претензій остання не мала.
В обґрунтування зазначеного рішення головним спеціалістом Асотською О. зазначено, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 своїми діями порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: добровільно не виконала рішення № 22 від 24.12.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни; тривалий час перебуває на території України без законних підстав; відсутні законні підстави для працевлаштування в Україні, а отже відсутні законні джерела отримання фінансового доходу.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації.
Позивачка з 28.01.2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , громадянином України, відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 28.01.2017 року Лисичанським міським відділом державної актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
Крім того, відповідно до витягу № 2023/009160815 від 09.11.2023 року наданого з реєстру Павлоградської територіальної громади, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована з 24.01.2022 року по 09.01.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформаційного листа Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 1201.3.3/52412-23 від 26.10.2023 року громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не зверталась, та будь-яка інформація з цього приводу відсутня.
На час розгляду справи позивачка фактично проживає, без реєстрації, за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлена така хронологія обставин з приводу перебування позивачки на території України.
13.12.2021 року ОСОБА_1 було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 . Посвідка була дійсна до 10.12.2022 року.
21.11.2022 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС в Дніпропетровській області із документами на обмін тимчасової посвідки у зв`язку із закінченням строку її дії.
Згідно з заяви-анкети №105131560 від 21.11.2022 про обмін посвідки на тимчасове проживання, позивачка просила продовжити строк дії посвідки на тимчасове проживання. На підтвердження правильності внесених до заяви-анкети відомостей, позивачкою проставлено особистий підпис в заяві анкеті.
Листом від 30.11.2022 року №55/2-3785нт Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області повідомило ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що Управлінням СБУ України у Дніпропетровській області відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 24 ЗУ Про Службу безпеки України отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі підпунктів 7, 11, п. 61 ПКМУ № 322 від 25.04.2018 року.
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 02.12.2022 року №12031300016911 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМ України №322 від 25.04.2018 року.
Зазначене рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 02.12.2022 року №12031300016911 було предметом оскарження в судовому порядку.
Рішенням Дніпропетровськогоокружного судувід 21квітня 2023року (адміністративнасправа №160/1241/23)у задоволенніпозовної заяви ОСОБА_1 доГоловного управлінняДержавної міграційноїслужби Українив Дніпропетровськійобласті,третя особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідача -Управління Службибезпеки Україниу Дніпропетровськійобласті провизнання протиправнимта скасуваннярішення відмовлено,яке постановоюТретього апеляційногоадміністративного судувід 02серпня 2023року залишенобез змін.
У зв`язку з ухиленням ОСОБА_1 від виїзду з України та перебуванням її на нелегальному становищі, згідно міграційного законодавства, Павлоградським відділом ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 22, затверджене 24.12.2022 року заступником начальника Павлоградського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шевченко О.В., яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати її покинути територію України у термін до 23.01.2023 року.
З вищезазначеним рішенням Павлоградського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області позивачка погодилась, не оскаржувала в судовому порядку. Крім того, як вбачається з відміток у зазначеному рішенні, перекладач Ромашиній О.В. не залучався, остання зобов`язалась не пізніше 23.01.2023 року залишити територію України, будь-яких претензій не мала.
Проте, у добровільному порядку позивачка не покинула територію України.
Постановою заступника начальника Павлоградського відділу ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шевченко О.В. № 1237 від 20.10.2023 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 203 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн. В обґрунтування постанови зазначено, що ОСОБА_1 перевищила встановлений строк перебування в Україні більш, як на 30 днів, та проживає на території України без документів на право проживання в країни, чим порушила ст. 3, п. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 203 КУпАП, постанова набрала законної сили та виконана позивачкою добровільно.
Норми права, які застосував суд та висновки
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону № 3773-VI).
Частиною четвертою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни погоджувалась, претензій не мала, зміст зазначеного рішення розуміла, перекладача не вимагала, отримала його примірник, проте, у добровільному порядку рішення про примусове повернення у країну походження або третю країну не виконала.
Відомості про перебування позивачки на території України на законних підставах відсутні, на час звернення позивачки до суду з даним позовом у неї відсутні будь-які документи на право проживання в Україні.
Позивачка не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що позивачка підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні.
Чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102, на території України введено воєнний стан строком на 30 діб та у подальшому його продовжено і по час розгляду справи в суді.
Згідно з пунктами 6, 23 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства; інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України.
Отже, оскаржуване рішення за обставин перебування держави Україна в умовах воєнного стану у зв`язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації, громадянкою якої є позивачка, прийнято обґрунтовано та з визначених законом підстав.
Водночас, суд зазначає, що позивачка підлягає примусовому видворенню за межі України, а не до країни їїпоходження,тобто російськоїфедерації,також їйне заборонений в`їзд в Україну, а отже після владнання питання законності перебування в Україні вона зможе повернутися до своєї сім`ї. Сам факт перебування у шлюбі з громадянином України не надає права законного перебування (проживання) на території України, не зобов`язує державу в обов`язковому порядку документувати іноземних громадян.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який слідує з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Тому, приймаючи оскаржуване рішення Павлоградським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області враховано принцип пропорційності.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Павлоградськоговідділу ГУДМС уДніпропетровській області№ 9від 20.10.2023року пропримусове видворенняз Українигромадянки російськоїфедерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято обґрунтовано та з визначених законом підстав, а тому останнє є правомірним та не підлягає скасуванню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5-8, 9, 73, 77, 242, 243, 245, 250, 288, 293, 297 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та скасування рішення про примусове видворення відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причини, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач відділ № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Повстання, буд. 77а, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37806243.
Повний текст рішення складено 20 грудня 2024 року.
Суддя В.М. Бондаренко
Суд | Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2024 |
Оприлюднено | 23.12.2024 |
Номер документу | 123921260 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо |
Адміністративне
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Бондаренко В. М.
Адміністративне
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Бондаренко В. М.
Адміністративне
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Бондаренко В. М.
Адміністративне
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області
Гаврилов В. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні