Рішення

від 20.12.2024 по справі 910/11202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.12.2024Справа № 910/11202/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний

промислово-інвестиційний банк"

(01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8;

ідентифікаційний код: 00039002)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА

БЕЗПЕКИ-ПРАЙД"

(02192, м. Київ, вул. Шалетт Міста, буд. 3;

ідентифікаційний код: 40285523)

про стягнення 272 700,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ-ПРАЙД" (далі-відповідач) про стягнення збитків в розмірі 272 700,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

02.10.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав недоведеності та необґрунтованості.

07.10.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

10.10.2024 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

27.07.2022 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі по тексту - позивач або замовник, або банк), Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛУЖБА БЕЗПЕКИ - ПРАЙД» (надалі по тексту - Відповідач або Виконавець) укладено Договір б/н про назадня послуг з охорони (надалі по тексту - Договір) відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався надавати послуги з фізичної охорони (надалі по тексту - Послуги) об`єктів нежитлових приміщень загальною площею 47 775, 9 кв. м., що розташовані за адресами: м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11 та м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 7 В виробничого обладнання основних засобів 1 802 одиниці, транспортних засобів 17 одиниць та іншого рухомого майна, яке знаходиться на вказаних об`єктах, та передані в заставу Банку в забезпечення виконання зобов`язань (надали по тексту - Об`єкт чи Об`єкти охорони) з метою організації надійного збереження матеріальних цінностей, що знаходяться у приміщеннях Об`єкту, недопущення несанкціонованого проникнення на Об`єкт сторонніх осіб, вчинення крадіжок чи розбійного нападу та незаконного силового захоплення приміщень чи пошкодження Об`єкту або цінностей, що в ньому знаходяться, а Замовник зобов`язується оплатити вартість послуг з охорони Виконавцю відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. Договору).

Укладення Договору та передача Об`єкту під охорону обумовлене наступними обставинами. 28.09.2011 між Позивачем та Приватним акціонерним товариством «АВК» (надалі по тексту - Позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2577/2-1 (надалі по тексту - Кредитний договір). В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Позивачем та Публічним акціонерним товариством «Кондитерська фабрика «АВК» м. Дніпро» (надалі по тексту - Заставодавець) укладено договори іпотеки та застави, зокрема: 1. Іпотечний договір № 20-2589/3-1 від 28.09.2011, посвідчений Явдюк Н.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 1083 (з урахуванням змін від 03.09.2012), відповідно до умов якого Позивачу передано в іпотеку будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11. 2. Договір застави № 20-2582/3-1 від 28.09.2011 (з урахуванням змін від 25.07.2012, 03.09.2012, 26.12.2013), відповідно до умов якого Позивачу передано у заставу основні засоби (виробниче обладнання) у кількості 1274 одиниць (надалі по тексту - Договір застави 1). 3. Договір застави № 20-0593/3-1 від 24.04.2015, відповідно до умов якого Позивачу передано у заставу основні засоби (виробниче обладнання) у кількості 528 одиниць(надалі по тексту - Договір застави 2).

У зв`язку із невиконанням Позичальником зобов`язань за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2577/2-1 від 28.09.2011 Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області із позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором в тому числі шляхом звернення стягнення на предмети застави і іпотеки.

13.12.2016 Господарським судом Донецької області ухвалено Рішення по справі № 905/2864/15 яким суд вирішив, що в рахунок погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства «АВК» (87510, Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Луніна, 42, ідентифікаційний код 30482582) за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2577/2-1 від 28.09.2011 перед Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код 00039002) у розмірі 1 372 467 511, 28 грн.

04.03.2019 на виконання вищевказаного Рішення Господарським судом Донецької області видано Наказ.

На примусове виконання Наказу Господарського суду Донецької області по справі № 905/2864/15 від 04.03.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньовим М.О. 11.11.2021 відкрито виконавче провадження № 67479847.

За результатами проведених виконавчих дій 16.11.2021 приватним виконавцем здійснено опис та арешт нерухомого майна - будівель і споруд, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11. Оскільки в об`єктах нерухомого майна описаних та арештованих у виконавчому провадженні № 67479847 знаходиться виробниче обладнання, яке є предметом застави відповідно до Договору застави 1 та Договору застави 2 Позивач з метою забезпечення його схоронності укладено Договір на їх охорону. В подальшому 13.11.2023 приватним виконавцем в результаті вчинення виконавчих дій здійснено опис та арешт частини рухомого майна ПАТ «Кондитерська фабрика «АВК» м. Дніпро», а саме Обладнання у кількості 989 од., що було у використанні (надалі по тексту - Обладнання), яке знаходиться у Об`єкті охорони.

Також, між Позивачем, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Відповідачем було підписано та скріплено печатками підприємств додатки до Договору, а саме: Додаток №1 Дислокація; Додаток №2 - Акт приймання - передачі об`єкта під охорону; Додаток №3 - Інструкція з організації та здійснення пропускного та внутрішньо об`єктового режимів на об`єкті.

Відповідно до Акту приймання - передачі об`єкта під охорону (Додаток № 2 до Договору) Позивач передав, а Відповідач прийняв обов`язки з організації надійного збереження матеріальних цінностей, що знаходяться на/в Об`єкті охорони, що визначений в Договорі, а також недопущення несанкціонованого проникнення на Об`єкт охорони сторонніх осіб, вчинення крадіжок чи розбійного нападу та незаконного силового захоплення приміщень чи пошкодження Об`єкту охорони, або цінностей, що в ньому знаходяться, та сам Об`єкт охорони.

Як зазначає Позивач, виходячи з умов пункту 1.1 Договору, Додатку № 2 Відповідачем під охорону було взято як нежитлові приміщення загальною площею 47 775, 9 кв. м., що розташовані за адресами: м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11 та матеріальні цінності, що знаходяться на/в Об`єкті охорони.

За умовами Договору (пункт 2.1.) Виконавець починає надавати Послуги з дня його підписання.

Згідно пункту 10.1 Договору цей Договір укладається строком до кінця ліквідації Позивача.

Відповідно до пункту 1.2. Договору охорона Об`єкта здійснюється з безпосереднім оглядом всіх елементів Об`єкта охорони. Відповідно до Дислокації, яка є невід`ємною частиною Договору охорона нежитлових приміщень загальною площею 47 775, 9 кв. м., що розташовані за адресами: м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11 та м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 7 В виробничого обладнання основних засобів 1 802 одиниці, транспортних засобів 17 одиниць та іншого рухомого майна, яке знаходиться на вказаних об`єктах, та передані в заставу Банку в забезпечення виконання зобов`язань здійснюється в режимі із понеділка по п`ятницю та у вихідні і святкові дні з 00:00 год. До 24:00 год. Двома цілодобовими постами охорони по 3 охоронця на кожному. Відповідно до пункту 2.3. Договору на території Об`єкту охорони встановлюється внутрішньо об`єктовий режим, який передбачає введення пропускного режиму на Об`єкті охорони.

Так, відповідно до Інструкції з організації та здійснення пропускного та внутрішньо об`єктового режимів на об`єкті, яка є невід`ємною частиною Договору Виконавець організовує про пропускний режим на Об`єкті охорони який передбачає допуск на Об`єкт за наявності та пред`явлені службової перепустки, довіреності чи письмових дозволів. Запровадження такого заходу як пропускний режим на Об`єкт мало на меті не просто здійснення спостереження за Об`єктом, а забезпечити схоронність Об`єкту і майна яке на ньому знаходиться.

За твердженням Позивача, останній укладаючи Договір, сподівався на те, що наслідком його виконання з боку Відповідача буде забезпечення унеможливлення несанкціонованого проникнення на Об`єкт осіб, в тому числі і тих, хто всупереч вимогам пропускного режиму приникає на Об`єкт з метою вчинення незаконних дій, як то крадіжка майна, псування майна чи його фізичного знищення.

Таким чином, звертаючись до суду із позовом, Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ - ПРАЙД" обов`язку із охорони Об`єкту відбулося розкрадання Об`єкту, внаслідок чого Позивач зазнав збитків, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення грошових коштів в сумі 272 700,00 грн. у вигляді майнової шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про охоронну діяльність" у договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1- 3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У статті 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, то для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення в діях особи, як-то протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками; вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальність не настає.

При цьому суд зазначає, що протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміють матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності та полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 14.07.1994 № 2 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди» (далі - Постанова № 2) при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Постановою Верховного суду України від 09.08.2017 у справі № 908/2138/16 зазначено, що за змістом ст.1166 ЦК, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому обов`язок доведення таких складових правопорушення як протиправність поведінки, причинно-наслідкового зв`язку протиправної поведінки та збитків покладається законом на Позивача.

Для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням збитків, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Водночас, суд вказує, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням збитків, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

Як встановлено судом, 27.07.2022 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі по тексту - позивач або замовник, або банк), Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛУЖБА БЕЗПЕКИ - ПРАЙД» (надалі по тексту - Відповідач або Виконавець) укладено Договір б/н про назадня послуг з охорони (надалі по тексту - Договір) відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався надавати послуги з фізичної охорони (надалі по тексту - Послуги) об`єктів нежитлових приміщень загальною площею 47 775, 9 кв. м., що розташовані за адресами: м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11 та м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 7 В виробничого обладнання основних засобів 1 802 одиниці, транспортних засобів 17 одиниць та іншого рухомого майна, яке знаходиться на вказаних об`єктах, та передані в заставу Банку в забезпечення виконання зобов`язань (надали по тексту - Об`єкт чи Об`єкти охорони) з метою організації надійного збереження матеріальних цінностей, що знаходяться у приміщеннях Об`єкту, недопущення несанкціонованого проникнення на Об`єкт сторонніх осіб, вчинення крадіжок чи розбійного нападу та незаконного силового захоплення приміщень чи пошкодження Об`єкту або цінностей, що в ньому знаходяться, а Замовник зобов`язується оплатити вартість послуг з охорони Виконавцю відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. Договору).

За умовами Договору невід`ємними частинами Договору, які визначають зобов`язання сторін та регулюють його окремі положення, є:

Додаток № 1 - Дислокація; Додаток № 2 - Акт приймання Об`єкта під охорону; Додаток № 3 - Інструкція з організації та здійснення перепускного та внутрішньо об`єктового режимів на об`єкті охорони.

Відповідно до п. 2.2. Договору час здійснення охорони Об`єкта, та особливості несення служби з охорони Об`єкта, а також перелік постів охорони, номери постів, визначені у Дислокації (Додаток №1 до Договору), яка є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно підписаної Сторонами Дислокації, Об`єктом охорони за Договором були нежитлові приміщення загальною площею 47 775, 9 кв. м., що розташовані за адресами: м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 11 та м. Дніпро, вулиця Журналістів, буд. 7 В, виробниче обладнання, основні засоби 1 802 одиниці, транспортні засоби 17 одиниць та інше рухоме майно, яке знаходиться на вказаних об`єктах, та передане Банку в заставу в забезпечення виконання зобов`язань.

Згідно пункту 1.3 Договору Перелік матеріальних цінностей, що знаходяться на Об`єкті та щодо яких Виконавцем надаються Послуги, визначається Сторонами в Акті приймання - передачі Об`єкта під охорону. У разі фактичної зміни кількості та/ або найменувань матеріальних цінностей, що знаходяться на Об`єкті та щодо яких Виконавцем надаються Послуги, Сторони зобов`язані внести відповідні зміни до Акту приймання-передачі Об`єкта під охорону (Додаток № 2 до Договору), який є невід`ємною частиною цього Договору.

З матеріалів справи судом встановлено, що Акт приймання-передачі Об`єкта під охорону від 9 липня 2022 р. (Додаток № 2 до Договору про надання послуг з охорони від 27 липня 2022 року), що доданий Позивачем до позовної заяви, не містить переліку матеріальних цінностей, що були передані під охорону за вказаним Договором.

Відповідно до пункту 6.4. Договору до збитків Замовника, що підлягають відшкодуванню, відносяться вартість викраденого, знищеного майна Замовника, що знаходиться на Об`єкті охорони та переданого під охорону за Актом.

Згідно пункту 6.9. Договору Виконавець не несе відповідальності за товарно-матеріальні цінності Замовника, що знаходяться на Об`єкті та не були передані Виконавцю під охорону за актом.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з метою перевірки стану заставного майна, яке описане у виконавчому провадженні 07.05.2024 по 10.05.2024 та з 11.06.2024 по 14.06.2024 представниками Позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Відповідача здійснено перевірку майна, а саме Обладнання, яке знаходиться в приміщеннях за адресою м. Дніпро, вул. Журналістів, буд. 11, на предмет його фактичної наявності та комплектації. Перевіркою встановлено відсутність 22 одиниць обладнання із переліку, який міститься у Постанові Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова М.О. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.11.2023.

Суд погоджується із твердженням Відповідача, що міститься у відзиві, стосовно того, що ні Позивачу, ні Відповідачу невідома точна дата нестачі 22 одиниць обладнання.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ-ПРАЙД" під охорону 22 одиниць обладнання, твердження Позивача про неналежне виконання взятих на себе Товариством з обмеженою відповідальністю "СЛУЖБА БЕЗПЕКИ-ПРАЙД" зобов`язань з їх охорони є недоведеним. Правова природа вимоги про відшкодування збитків (майнової шкоди) передбачає доведення позивачем наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою.

За висновками суду, Відповідач не допустив порушення договірного господарського зобов`язання та встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, що підтверджується підписаними Сторонами Актами надання послуг з охорони, що додані Відповідачем до відзиву на позов, тому не має підстав для стягнення збитків з Відповідача.

При цьому судом взято до уваги, що наявні в матеріалах справи докази, а саме: акти надання послуг, підписані сторонами без жодних зауважень щодо обсягу та якості наданих послуг з охорони об`єктів, що підтверджують факти прийняття наданих послуг Позивачем, останнім не доведено належними та допустимими доказами факт невиконання або неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором та нанесення матеріальних збитків Позивачу.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази встановлення недбалого чи халатного відношення до виконання обов`язків персоналом охорони Відповідача, що спричинили б розкрадання товарно-матеріальних цінностей у період перебування Об`єкта під охороною; чи сприяння знищенню, розкраданню товарно-матеріальних цінностей у період перебування Об`єкта під охороною; чи знищення або розкрадання засобів і цінностей у результаті незабезпечення належної охорони або внаслідок невиконання охороною встановленого на Об`єкті порядку вивозу (виносу) товарно-матеріальних цінностей, порушення пропускного режиму на об`єкті, тому не має підстав для застосування п. 6.1 Договору. Так само, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення Відповідачем протиправних дій.

У матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про викрадення у Позивача майна, псування чи знищення, тому відсутні підстави для правового захисту його інтересів в межах даного спору з огляду на заявлені позовні вимоги.

Позивачем не надано до позову первинних документів, які були б підставою для бухгалтерського обліку майна та містили б відомості про господарські операції Позивача.

Відсутні докази звірки опису майна з даними бухгалтерського обліку та звітності. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зведені облікові документи можуть складатися лише для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів.

Таким чином, враховуючи недоведення Позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки Відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою Відповідача та збитками й вини саме Відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків у розмірі 272 700, 00 грн.

З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту надання послуг Відповідачу протягом спірного періоду, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов