Рішення

від 19.12.2024 по справі 910/11896/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024Справа № 910/11896/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ"

до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України

про стягнення 93 724, 04 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України (далі-відповідач) про стягнення 93 724, 04 грн., з яких: 35 315, 62 грн. - 3 % річних та 58 408, 42 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022, стягнення заборгованості за яким було предметом спору у справі № 910/8102/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

21.10.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що рішенням суду у справі № 910/8102/23 було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ", які також містили вимогу про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тож, на думку відповідача позивач двічі намагається отримати рішення по одному і тому ж предмету, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.10.2024 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" на відзив, в якій позивач зазначає, що у справі №910/8102/23 позивач нараховував 3% річних за загальний період з 26.03.2022 по 03.05.2023 та інфляційні втрати за загальний період з квітня 2022 року по березень 2023 року, в той час як у даній справі позивач здійснює нарахування 3% річних: на суму боргу 1 534 375,15 грн за період з 04.05.2023 до 22.06.2023; на суму боргу 275 104,37 грн за період з 04.05.2023 до 25.05.2023; на суму боргу 1 848 099,46 грн за період з 04.05.2023 по 24.09.2023. Також, позивач зазначає, що оскільки ним у справі №910/8102/23 не було нараховано суми інфляційних нарахувань та процентів річних на заборгованість у сумі 188 034,94 грн, позивач наразі здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 188 034,94 грн за період з 21.04.2022 по 25.05.2023.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" (постачальник) та Інститутом проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України (споживач) укладено договір №7 про постачання електричної енергії споживачу (надалі - Договір №7).

Умови Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) та Закону України «Про публічні закупівлі» (п.1.2. договору №7).

Відповідно до п.2.1. договору №7, постачальник зобов`язується поставити Споживачу у терміни та на умовах визначених Договором електричну енергію, код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія (Електрична енергія), в обсягах і порядку передбачених Договором для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач сплачує Постачальнику за використану електричну енергію у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених Договором.

Згідно п.2.2. договору №7, обов`язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послуги з розподілу електричної енергії.

Пунктом 5.1. договору №7 передбачено, що загальна ціна (сума) Договору становить 4 009 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 668 166,67 грн. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на лютий - травень 2022 року становить 950 000 кВт*год.

Ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) становить 4,3022 грн за 1 кВт*год (п.5.2. договору №7).

Ціна за одиницю товару та ціна (сума) Договору переглядається (перераховується) відповідно до Додатку 3 до Договору. Ціна за одиницю товару включає в себе вартість послуг оператора системи передачі щодо надання послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання Договору. Ціна електричної енергії не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії. Вказані послуги з розподілу електричної енергії оплачуються Споживачем самостійно (п.5.3. договору №7).

Загальна ціна (сума) договору складається з цін (сум) договору за кожний розрахунковий період, що погоджуються Сторонами, протягом строку дії договору (п.5.6 договору №7).

Ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником в актах купівлі-продажі активної електроенергії та Розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії (додаток 5 до договору) за відповідний розрахунковий період, у тому числі у разі її зміни (п.5.7. договору №7).

Відповідно до п.5.8. договору №7, розрахунковим періодом за договором є календарний тиждень/декада/місяць. Оплата вартості спожитої електричної енергії здійснюється Споживачем на підставі відповідного рахунку Постачальника, згідно акту купівлі-продажі активної електричної eнepгiї та Розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії за відповідний розрахунковий період протягом 10-ти календарних днів після дати підписання акту купівлі-продажу активної електроенергії та Розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії.

Відповідно до пп.1 п.6.2. договору №7, споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами Договору.

Договір вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їx підписів печатками (у разі їх наявності) та набуває чинності з дати, зазначеної в Додатку 1 Заява-приєднання i діє до 31.05.2022 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Сторони погодили, що відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України умови Договору можуть бути застосовані (за взаємною згодою сторін) до відносин між ними, які виникли до його укладення (п.13.1. договору №7).

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду до договору №7 від 23.02.2022, відповідно до умов якої сторони погодили зменшити ціну договору, виклавши пункт п.5.1. договору у новій редакції, а саме: « 5.1. Загальна ціна (сума) договору становить 3 657 578, 98 грн, в т.ч. ПДВ 609 596, 497 грн. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на лютий - травень 2022 року становить 950 000 кВт*год».

Також, сторони у додатковій угоді до договору №7 погодили викласти пункт 5.2. договору у новій редакції, а саме: « 5.2. Ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) становить:

- у лютому 4,176 грн за 1 кВт*год з ПДВ;

- у березні 3,792 грн за 1 кВт*год з ПДВ;

- у лютому, квітні 2,8896 грн за 1 кВт*год з ПДВ.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв у період лютий - квітень 2022 року електричну енергію в обсязі 950000 кВт*год, що підтверджується підписаними між сторонами Актами купівлі-продажу електричної енергії, а саме:

- Актом №00601/222025 купівлі-продажу електричної енергії у лютому 2022 року на суму 1 534 375,15 грн (обсяг 367 427,00 кВт*год);

- Актом №00601/222026 купівлі-продажу електричної енергії у березні 2022 року на суму 1 848 099, 46 грн (обсяг 487 368,00 кВт*год);

- Актом №00601/222027 купівлі-продажу електричної енергії у квітні 2022 року на суму 275 104, 37 грн (обсяг 95205,00 кВт*год);

Також у квітні 2022 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію в обсязі 65073,10 кВт*год, що підтверджується підписаним між сторонами Актом №00601/222028 купівлі-продажу електричної енергії у квітні 2022 року на суму 188 034, 94 грн.

У зв`язку із поставкою відповідачу електричної енергії у квітні 2022 року в обсязі 65073,10 кВт*год, 01.04.2022 між сторонами підписаний договір б/н про закупівлю електричної енергії, відповідно до п. 1.1 якого постачальник продав електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача в порядку погашення заборгованості перед постачальником за споживання у квітні 2022 р. в обсязі 65073 кВт/год, а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.

Відповідно до п.1.3. договору б/н від 01.04.2022 сторонами погоджено, що очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 65073 кВт*год та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.

Згідно п.3.1. договору б/н від 01.04.2022 споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно із комерційною пропозицією.

Вартість електричної енергії за цим Договором визначається як сума очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у пункті 1.3. цього договору та становить 188034,94 грн, у тому числі ПДВ 31339,1567 грн.

У пункті 3.5. договору б/н від 01.04.2022 сторонами погоджено, що оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем протягом 15-ти календарних днів з дати підписання Договору.

Позивач виставив відповідачу рахунок №054169/4220419 на оплату електричної енергії за Договором б/н від 01.04.2022 на суму 188 034, 94 грн.

Враховуючи що відповідач не здійснив оплату вартості спожитої електричної енергії у визначений договором строк, внаслідок чого за Інститутом проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України утворилась заборгованість у розмірі 3 845 613, 92 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України про стягнення 4 653 321, 85 грн, з яких: 3 845 613, 92 грн - борг за договором про постачання електричної енергії споживачу від 23.03.2023 №7 та договором про закупівлю електричної енергії б/н від 01.04.2022, 115 386, 13 грн - 3 % річних та 692 321, 80 грн - інфляційних втрат.

В подальшому, під час розгляду судом справи № 910/8102/23 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" було подано до Господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 1 848 099, 46 грн - боргу, 115 386, 13 грн. - 3% річних та 692 321, 80 грн. - інфляційних втрат. Вказана заява мотивована здійсненням відповідачем 26.05.2023 та 23.06.2023 часткової оплати боргу.

Таким чином, суд у справі справи № 910/8102/23 розглядав вимоги ТОВ "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" про стягнення з відповідача 1 848 099, 46 грн боргу за договором про постачання електричної енергії споживачу від 23.03.2023 №7 та договором про закупівлю електричної енергії б/н від 01.04.2022, 115 386, 13 грн. - 3% річних та 692 321, 80 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" задоволено повністю. Стягнуто з Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" 1848099 (один мільйон вісімсот сорок вісім тисяч дев`яносто дев`ять) грн 46 коп. боргу, 115386 (сто п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн 13 коп. 3% річних, 692321 (шістсот дев`яносто дві тисячі триста двадцять одну) грн 80 коп. інфляційних втрат та 39837 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 11 коп. витрат зі сплати судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 29962 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн 72 коп., перерахований згідно з платіжною інструкцією № 3089 від 09.05.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 910/8102/23.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.06.2024 у справі № 910/11896/24 касаційну скаргу Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 910/8102/23 - без змін.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив фактичну оплату позивачу 3 845 613, 92 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу від 23.03.2023 №7 та договором про закупівлю електричної енергії б/н, наступними платежами, а саме:

- 26.05.2023 у сумі 275 104, 37 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022) та у сумі 188 034,94 грн (за договором б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022);

- 23.06.2023 у сумі 1 534 375,15 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022);

- 25.09.2023 у сумі 1 848 099, 46 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022) на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23;

- 07.08.2024 у сумі 310 900, 00 грн та 10 000, 00 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23;

- 19.08.2024 у сумі 536 645, 04 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії у загальному розмірі 3 845 613, 92 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача 35 315, 62 грн. - 3 % річних за періоди: 04.05.2023 по 22.06.2023, з 04.05.2023 по 25.05.2023, з 04.05.2023 по 24.09.2023, з 21.04.2022 по 25.05.2023 та з 20.03.2024 по 06.08.2024, а також 58 408, 42 грн. - інфляційних втрат за періоди: з 04.05.2023 по 22.06.2023, з 04.05.2023 по 25.05.2023, з 21.04.2022 по 25.05.2023 та з 20.03.2024 по 06.08.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України.

Статтею 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" задоволено повністю. Стягнуто з Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" 1848099 (один мільйон вісімсот сорок вісім тисяч дев`яносто дев`ять) грн 46 коп. боргу, 115386 (сто п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн 13 коп. 3% річних, 692321 (шістсот дев`яносто дві тисячі триста двадцять одну) грн 80 коп. інфляційних втрат та 39837 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 11 коп. витрат зі сплати судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 29962 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн 72 коп., перерахований згідно з платіжною інструкцією № 3089 від 09.05.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 910/8102/23.

Судом у справі № 910/8102/23 встановлено наступне:

- на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв у період лютий - квітень 2022 року електричну енергію в обсязі 950000 кВт*год, що підтверджується підписаними між сторонами актами купівлі-продажу електричної енергії, а саме: №00601/222025 у лютому 2022 року на суму 1 534 375, 15 грн (обсяг 367 427,00 кВт*год); №00601/222026 у березні 2022 року на суму 1 848 099, 46 грн (обсяг 487 368,00 кВт*год); №00601/222027 у квітні 2022 року на суму 275 104, 37 грн (обсяг 95205,00 кВт*год);

- у квітні 2022 року позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію в обсязі 65073,10 кВт*год, що підтверджується підписаним між сторонами актом №00601/222028 купівлі-продажу електричної енергії у квітні 2022 року на суму 188 034,94 грн.;

- позивач виставив відповідачу рахунок №054169/4220419 на оплату електричної енергії за Договором б/н від 01.04.2022 на суму 188034,94 грн.;

- враховуючи пп.2 п.7.2., п.5.8. договору №7 та п.3.5. договору б/н відповідач мав здійснити оплату вартості спожитої електричної енергії за договором №7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2023 у наступні строки: за лютий 2022 року - у строк до 25.03.2022 включно; за березень 2022 року - у строк до 25.04.2022 включно; за квітень 2022 року - у строк до 25.05.2022 включно;

- за договором б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022 відповідач мав здійснити оплату вартості спожитої електричної енергії за квітень 2022 року у строк до 20.04.2022 включно;

- судом у справі № 910/8102/23 встановлено, що відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлену електричну енергію, а саме: 26.05.2023 у сумі 275104, 37 грн (за Договором №7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022) та у сумі 188034, 94 грн (за Договором б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022); 23.06.2023 у сумі 1534375,15 грн (за Договором №7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022);

- за поставлену електричну енергію за актом №00601/222026 у березні 2022 року на суму 1 848 099, 46 грн за договором №7 від 23.02.2023 відповідач не розрахувався;

- відповідачем порушено погоджені договорами строки оплати, та на час розгляду справи № 910/8102/23 заборгованість відповідача становить 1 848 099, 46 грн (3 845 613,92 грн - 275 104, 37 грн - 188 034, 94 грн - 1 534 375, 15 грн);

- у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договорами з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача 692 321, 80 грн - інфляційні втрати за загальний період з квітня 2022 по березень 2023, 115 386, 13 грн - 3 % річних за загальний період з 26.03.2022 по 03.05.2023.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення та повторного доведення не потребує.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, судове рішення у справі № №910/8102/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачами щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію за договором № 7 від 23.02.2022 та договором б/н від 01.04.2022 підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23, яке набрало законної сили.

При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено судом вище та підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунок позивача, відповідач здійснив фактичну оплату позивачу 3 845 613, 92 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу від 23.03.2023 №7 та договором про закупівлю електричної енергії б/н, наступними платежами, а саме:

- 26.05.2023 у сумі 275 104, 37 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022) та у сумі 188 034,94 грн (за договором б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022);

- 23.06.2023 у сумі 1 534 375,15 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022);

- 25.09.2023 у сумі 1 848 099, 46 грн (за договором № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2022) на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі №910/8102/23.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, враховуючи пп.2 п.7.2., п.5.8. договору №7 та п.3.5. договору б/н відповідач мав здійснити оплату вартості спожитої електричної енергії за договором №7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2023 у наступні строки:

- за лютий 2022 року - у строк до 25.03.2022 включно;

- за березень 2022 року - у строк до 25.04.2022 включно;

- за квітень 2022 року - у строк до 25.05.2022 включно;

За договором б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022 відповідач мав здійснити оплату вартості спожитої електричної енергії за квітень 2022 року у строк до 20.04.2022 включно, тож починаючи з 21.04.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тож, оскільки відповідач не здійснив оплату вартості спожитої електричної енергії у визначені договорами строки, позивач просить суд стягнути з відповідача 35 315, 62 грн. - 3 % річних за періоди: 04.05.2023 по 22.06.2023, з 04.05.2023 по 25.05.2023, з 04.05.2023 по 24.09.2023, з 21.04.2022 по 25.05.2023 та з 20.03.2024 по 06.08.2024, а також 58 408, 42 грн. - інфляційних втрат за періоди: з 04.05.2023 по 22.06.2023, з 04.05.2023 по 25.05.2023, з 21.04.2022 по 25.05.2023 та з 20.03.2024 по 06.08.2024.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Як встановлено судом вище, позивачем у справі № 910/8102/23 було заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, а саме:

- 692 321, 80 грн - інфляційні втрати за загальний період з квітня 2022 по березень 2023, нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, 1 848 099, 46 грн та 275 104, 37 грн. відповідно.

- 115 386, 13 грн - 3 % річних за загальний період з 26.03.2022 по 03.05.2023, нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, 1 848 099, 46 грн та 275 104, 37 грн. відповідно.

Наразі позивачем заявлено до стягнення:

- 35 315, 62 грн. - 3 % річних за періоди: 04.05.2023 по 22.06.2023 нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, з 04.05.2023 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 275 104, 37 грн, з 04.05.2023 по 24.09.2023 нараховані на суму боргу 1 848 099, 46 грн, з 21.04.2022 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 188 034, 94 грн та з 20.03.2024 по 06.08.2024 нараховані на суму 39 837, 11 грн.

- 58 408, 42 грн. - інфляційних втрат за періоди: з 04.05.2023 по 22.06.2023 нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, з 04.05.2023 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 275 104, 37 грн, з 21.04.2022 по 25.05.2023 на суму боргу 188 034, 94 грн та з 20.03.2024 по 06.08.2024 нараховані на суму 39 837, 11 грн.

При цьому, суд зазначає, що правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість стягнуту рішенням суду з урахуванням суми судового збору, підтверджується позицією Верховного Суду у постанові від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, в той же час розмір 3 % річних вирахувано позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 57 289, 85 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди: з 04.05.2023 по 22.06.2023 нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, з 04.05.2023 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 275 104, 37 грн, з 21.04.2022 по 25.05.2023 на суму боргу 188 034, 94 грн та з 20.03.2024 по 06.08.2024 нараховані на суму 39 837, 11 грн. та сума 3 % річних у розмірі 35 315, 62 грн за періоди: 04.05.2023 по 22.06.2023 нараховані на суму боргу 1 534 375, 15 грн, з 04.05.2023 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 275 104, 37 грн, з 04.05.2023 по 24.09.2023 нараховані на суму боргу 1 848 099, 46 грн, з 21.04.2022 по 25.05.2023 нараховані на суму боргу 188 034, 94 грн та з 20.03.2024 по 06.08.2024 нараховані на суму 39 837, 11 грн.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 23 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" та Адвокатським бюро Руслана Брящея «Верітас» укладено договір № 2608/2022 ро надання юридичних послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надавати замовникові юридичні послуги (правову допомогу) за дорученням замовника. Конкретний перелік юридичних послуг зазначається у додаткових угодах, які укладаються за взаємною згодою сторін та після підписання стають невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, вартість послуг виконавця, наданих ним замовнику на виконання цього договору, становить загальну вартість виставлених рахунків замовнику на протязі дії договору.

Договір набуває юридичної сили з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2024 року. Умови цього договору також застосовуються і до відносин між сторонами, які виникли до укладення цього договору (п. 7.1. договору в редакції додаткової уоди № 21 від 29.12.2023).

24.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" та Адвокатським бюро Руслана Брящея «Верітас» укладено додаткову угоду № 32 до договору № 2608/2022 ро надання юридичних послуг від 20.06.2022, відповідно до якої замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов?язання надати замовнику послуги з правової допомоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов?язання по договору № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2023 та по договору б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022.

У п. 2 додаткової угоди сторони погодили наступну вартість послуг виконавця: загальна вартість фактично наданих послуг виконавця, що будуть надані складає 23 000, 00 грн. Оплата вартості фактично наданих послуг здійснюється замовником протягом 10 днів з дати підписання акту надання послуг/виконаних робіт з можливістю відстрочки платежу до 30 днів від дати підписання акту надання послуг/виконаних робіт.

Також, 24.09.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" та Адвокатським бюро Руслана Брящея «Верітас» складено та підписано акт надання послуг № 5/24092024, відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги), а саме: правова допомога за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» до Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання по Договору № 7 про постачання електричної енергії споживачу від 23.02.2023 та по Договору б/н про закупівлю електричної енергії від 01.04.2022. Загальна вартість робіт склала 23 000, 00 грн.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ордер № 1144823 від 27.09.2024 на представництво інтересів позивача адвокатом Брящей Р.І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2020 року № 1823), виданий Адвокатським бюро Руслана Брящея «Верітас»

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича Національної академії наук України (вул. Кржижанівського, буд. 3, м. Київ, 03142, ідентифікаційний код - 05416930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ"(Харківське шосе, буд. 201/203, корпус 2-А, нежитлове приміщення № 4, м. Київ, 02121, ідентифікаційний код - 42819343) 57 289 (п`ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн 85 коп. - інфляційних втрат, 35 315 (тридцять п`ять тисяч триста п`ятнадцять) грн 62 коп. - 3 % річних, 2 393 (дві тисячі триста дев`яносто три) грн 49 коп. - судового збору та 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков