Рішення

від 15.11.2024 по справі 177/52/24

ТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 177/52/24

2/215/1062/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

В складі: головуючого судді Коноваленка М.І.

секретар судового засідання - Коломійчук К.Ю.

представник позивача - Кобилянський М.В.

представник відповідача ДУ

«КУВК ( №3)» - Лапшик В.П.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі №7Тернівського районногосуду містаКривого Рогу,цивільну справуза позовноюзаявою ОСОБА_1 доДержави Українав особіНікопольського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті, Держави Україна в особі Державної установи «Криворізька установа виконання покарань №3» та Держави Україна в особі Кіровського районного суду міста Дніпропетровська про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади,-

ВСТАНОВИВ:

02.02.2024 року представник позивача Фещенко І., який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом, який було змінено 11.03.2024 року, до Держави України в особі Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області / далі Відповідач 1/, Кіровського районного суду міста Дніпропетровська /далі Відповідач 2/ та Держави Україна в особі Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» /далі Відповідач 3/ про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 01.04.2023 року на підставі ухвали Кіровського районного суду міста Дніпропетровська у справі №203/1712/23 відносно позивача ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» терміном на 60 діб, до 28.05.2023, включно. 17.05.2023 позивача ОСОБА_1 вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області було засуджено до 2 років тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України. 04.10.2023 ОСОБА_1 був виданий Відповідачем 3 конвою Військової служби правопорядку для конвоювання до дисциплінарного батальйону, до якого прибув 05.10.2023. Вважає ухвалу слідчого судді від 01.04.2023 незаконною в частині визначення затриманому ОСОБА_1 місце тримання під вартою в умовах ДУ «Державної установи виконання покарань (№3)», оскільки ОСОБА_1 як військовослужбовець взятий під варту мав би бути розміщеним на гауптвахті, а не в умовах слідчого ізолятора, та перебувати в ній до набрання вироком суду законної сили. Крім того, судом при ухваленні вироку не було дотримано пункту 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №15 від 28 грудня 1996 року Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, щодо не зазначення судом у вироку про скасування раніше обраного запобіжного заходу, тому як дана категорія засуджених до набрання вироком законної сили тримаються на гарнізонній гауптвахті.

Таким чином, у зв`язку з незаконними рішеннями судів та бездіяльністю установи виконання покарань в їх сукупності позивач ОСОБА_1 незаконно з 01.04.2023 до 04.10.2023 утримувався під вартою в умовах слідчого ізолятора замість гауптвахти, де умови утримання значно ліпше, тому як виключає в`язничну антисанітарію, передбачає безпеку, медичне обстеження та створює можливості уникнення ведення антисоціального способу життя. Крім того, розпорядок дня на гауптвахті передбачає час для особистих потреб, що включає читання військової літератури, дистанційне навчання та інше, внаслідок чого він як військовослужбовець зазнав моральних страждань, пов`язаних в приниженні честі, гідності, та ділової репутації, в обмеженні його прав, погіршення родинних стосунків та розірванні звичного кола спілкування, неможливості наладити нормальний ритм життя, внаслідок чого постійно нервував, що негативно вплинуло на стан здоров`я, тому просить суд на підставі ст.ст.1173, 1774, 1776 ч.6 ЦК України стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Ухвалою судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.02.2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін а.с.38.

01.03.2024 та 19.03.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з підтвердженням про направлення його копії позивачу (а.с.72-84), в якому Відповідач 3 заперечує щодо заявлених позовних вимог, вказує, що ОСОБА_1 утримувався в установі на підставі Ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.04.2023 про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «КУВП(№3)», яка є підставою для попереднього ув`язнення, відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув`язнення», та обов`язковою до виконання Відповідачем 3. 17.05.2023 стосовно ОСОБА_1 було ухвалено вирок, в якому крім визначення покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні був залишеним обраний запобіжний захід, тримання під вартою. 10.08.2023 до установи надійшло розпорядження від Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області про виконання вироку, що набрав законної сили 26.06.202,3 та залишення ОСОБА_1 під вартою. З 11.08.2023 по 21.09.2023 установою направлялися листи до управлінь Військової служби правопорядку та Військових частин щодо організації конвоювання ОСОБА_1 до дисциплінарного батальйону, звідки надходили відповіді щодо неможливості конвоювати за відсутністю вільних місць для розміщення даної категорії військовослужбовців. 04.10.2023 ОСОБА_1 був виданий конвою Військової служби правопорядку для конвоювання до дисциплінарного батальйону. Отже з наведеного вбачається, що у Відповідача 3 не було законних підстав для звільнення позивача з під варти починаючи з 26.06.2023 року по 04.10.2023 року, оскільки в цей період продовжував діяти обраний запобіжний захід. З огляду на вищевикладене установа виконує владні акти правового характеру і не є належним відповідачем у даній справі, тому у задоволенні позову просять відмовити.

19.03.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з підтвердженням про направлення його копії позивачу (а.с.85-102), в якому Відповідач 1 в обґрунтування заперечень вказує, що ухвалений Нікопольським районним судом вирок від 17 травня 2023 року, набрав законну силу 26 червня 2023 року, у якому крім іншого засудженому ОСОБА_1 раніше обраний запобіжний захід залишено тримання під вартою. Зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовця. При цьому резолютивна частина вироку містить норми закону щодо строків та порядку оскарження вироку у разі непогодження з ним, але ОСОБА_1 не скористався визначеним законом правом на апеляційне оскарження, тобто погодився з призначеним відносно нього покаранням. При цьому обставини, на які посилається представник позивача у позові, зводяться до надання оцінки правомірності та законності прийнятого відносно ОСОБА_1 вироку, в рамках цивільного судочинства в частині незгоди з тим, що суд при ухваленні вироку не скасував раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під варто, який є незаконним з огляду на п.7 Постанови Пленуму ВСУ №15 від 28 грудня 1996 року «Про призначення практику військовослужбовцям покарання у тримання в дисциплінарному батальйоні», тоді як в межах розгляду даної справи суддя не уповноважений надавати оцінку законності та обґрунтованості рішенням прийнятим і проведеним в рамках іншої справи, тому як такими повноваженнями наділений лише суд апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді скарг по суті. Оскільки вирок суду не скасовано, набрав законної сили, то відсутні правові підстави, вичерпний перелік яких зазначено в ст.1167 ЦК України та в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», для задоволення позову. Крім того позивачем не надано жодного допустимого, належного та достатнього доказу, який би надав змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, тобто в чому саме полягає ця шкода як прояв душевних та емоційних страждань, та з яких міркувань позивач виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

11.03.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив ДУ «Державної установи виконання покарань (№3), в якій представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог, вказує, що Відповідач 3 після отримання судових рішень допустив протиправну бездіяльність, яка проявилася у нездійсненні жодних заходів щодо порушення питання незаконності тримання позивача ОСОБА_1 у державній установі, неподанні жодних запитів, звернень, скарг з метою роз`яснення такого доправлення та його тримання під вартою.

28.03.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с.106-110), в якій представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог вказує, що будь-яких підстав для оскарження вироку відповідно до ч.3 ст.394 КПК України у позивача не було, та звертає увагу тільки на факт, який підтверджується вироком суду про залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в силі, не перевіряючи законності та обґрунтованості самого судового рішення вцілому, обмежившись встановленням обставини та їх наслідками. Також наголошує, що прояв душевних та емоційних страждань позивача викликаний обмеженням прав і свобод, які він зазнав перебуваючи під вартою, замість тримання на гауптвахті, продовжуючи проходити дійсну військову службу у звичному колі.

14.06.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов від Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з підтвердженням про направлення його копії позивачу (а.с.224-226 ), який за своєю сутністю тотожний відзиву на позов наданий Відповідачем 1.

Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення доказів/позову, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

Представник позивача адвокат Кобилянський М.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав та доводів викладеними як в позовній заяві, так і у відповідях на відзиви.

Представник Відповідача 3 Лапшик В.П. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували на підставі викладених у відзиві на позов аргументів.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

30.03.2023 року позивач ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину (а.с.16). Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01.04.2023 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» терміном на 60 діб, до 28 травня 2023, включно (а.с.19-20). Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2023 затвердженого угоду про визнання винуватості, укладену 6 квітня 2023 року між заступником керівника Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони прокурором Фісенком Станіславом Владиславовичем та обвинуваченим ОСОБА_1 у присутності захисника Гузєва Ігоря Григоровича у кримінальному провадженні, відомості про вчинення кримінального правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.04.2023 №6223170030000418. ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.4 ст.402 КК України і призначено узгоджене сторонами покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч.1 ст.62 КК України замінено ОСОБА_1 призначене покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, у виді 2 років позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовця на строк 2 роки. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено тримання під вартою (а.с.23-29).

10.08.2023 до ДУ «Криворізька УВП №3» надійшло Розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили 26.06.2023 (а.с.22).

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Ч.2 ст.21 КПК України закріплює обов`язковість виконання вироку та ухвали суду, що набрали законної сили всіма органами державної влади на всій території України.

Відповідно доч.1,ч.2,ч.7ст.1176ЦК України, шкода,завдана фізичнійособі внаслідокїї незаконногозасудження,незаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,незаконного застосуваннязапобіжного заходу,незаконного затримання,незаконного накладенняадміністративного стягненняу виглядіарешту чивиправних робіт,відшкодовується державоюу повномуобсязі незалежновід винипосадових іслужбових осіборгану,що здійснюєоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратури абосуду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до п.1ст.1Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно розшукову діяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» підлягаєвідшкодуванню шкода,завдана громадяниновівнаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідноз ст.2цього Законуправо навідшкодування шкодив розмірахі впорядку,передбачених цимЗаконом,виникає увипадках: постановленнявиправдувального вирокусуду; встановленняв обвинувальномувироку судучи іншомурішенні суду(крімухвали судупро призначеннянового розгляду)факту незаконногоповідомлення пропідозру увчиненні кримінальногоправопорушення,незаконного взяттяі триманняпід вартою,незаконного проведенняв ходікримінального провадженняобшуку,виїмки,незаконного накладенняарешту намайно,незаконного відстороненнявід роботи(посади)та іншихпроцесуальних дій,що обмежуютьчи порушуютьправа тасвободи громадян,незаконного проведенняоперативно-розшуковихзаходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно доп.5ст.3у наведених встатті 1цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

З системного аналізу вищенаведених норм законодавства про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, діями чи бездіяльність органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду слідує що правила ст. 1176 ЦК України є спеціальними нормами відносно загальних правил, закріплених в ст. 1173 ЦК України, оскільки вони містять спеціальний склад, тобто виключний перелік органів державної влади, а також виключний перелік їх незаконних рішень, дій чи бездіяльності, що спричинили завдання шкоди, тому посилання представника позивача на ч.6 ст.1176 ЦК України є безпідставним, виходячи з наступного.

Представник позивача фактично стверджує щодо незаконності прийнятих судами рішень в частині застосування стосовно позивача ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням місця утримання ДУ «Криворізька УВП (№3)» замість гауптвахти, тим самим спонукаючи суд надати оцінку вищезгаданим судовим рішенням у кримінальному провадженні при розгляді цивільного позову.

Однак, в межах розгляду даної справи суддя не уповноважений надавати оцінку законності та обґрунтованості рішенням, процесуальним діям, прийнятим і проведеним в рамках розгляду іншої справи, тому як виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має компетентний суд в межах провадження справи, в якій вони були ухваленні, тому суд відхиляє доводи представника позивача, які лише зводяться до суб`єктивного трактування норм матеріального права.

Разом з тим, відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України ,належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно дост.78ЦПК України,суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України , достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зіст.80ЦПК України,достатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно дост.81ЦПК України, кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.82 ЦПК України , вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Представником позивача не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів щодо незаконності рішень та дій відносно позивача ОСОБА_1 , перелік яких визначений в ч.1 ст.1176 ЦК України, тоді як обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, в даному випадку процесуальні рішення, якими встановлені факти визначені в ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, тому з огляду на вищенаведене суд відмоляє в задоволенні позову відносно відповідача 1 та відповідача 2.

Також суд не погоджується з доводами представника позивача щодо незаконності Відповідачем 3 тримання під вартою ОСОБА_1 в умовах Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», тому як останній утримувався на підставі ухвали слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01.04.2023 вироку Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2023, тобто судових рішень, які набрали законної сили, та в силу п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, яким є Відповідач 3.

Відповідно до вимог ст.1174ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зміст ст.1174ЦК Українивідповідає також вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Для настання відповідальності, передбаченої ст.1174 ЦК України, необхідно, щоб посадова або службова особа завдала шкоди при здійсненні своїх повноважень, обсяг яких встановлюється відповідними правовими актами. Такі особи наділені правом в межах своєї компетенції давати як для громадян, так і для установ, незалежно від відомчої належності чи підлеглості, вказівки правового характеру, що підлягають обов`язковому виконанню, застосувати примусові заходи і щодо громадян, які безпосередньо не підпорядковані їм по службі. До них відносяться, зокрема, народні депутати України, місцевих рад народних депутатів, сільські, селищні, міські голови, судді, народні засідателі, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, всі працівники міліції, інспектори державних інспекцій, а також військові коменданти, начальники гарнізонів, військовий патруль, вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов`язків по підтриманню громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі.

Відповідно до змісту ст.1174 ЦК України, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову або службову особу, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої завдано шкоди, а на органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування.

Тобто вимоги про відшкодування шкоди до осіб, які безпосередньо її завдали, не повинні пред`являтися незалежно від їх вини. Тобто має місце відповідальність органів державної влади або місцевого самоврядування без вини.

Підставою для застосування вказаного виду відповідальності є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, складові якого у сукупності надають право на відшкодування завданої шкоди (шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а відповідно до ст.1172ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових/службових обов`язків.

Згідно з ч. 2-4ст. 12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності, достовірності, достатності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

У даному випадку позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження неналежності умов утримання ОСОБА_1 під вартою відповідачем 3, не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, оскільки сам факт засудження до покарання несе у собі тягар обмеження прав і свобод особи, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Оскільки у даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову відповідно до ч.2 п.13 ст.3 Закону України "Про судовий збір" , та позивачу відмовлено в позові, судовий збір слід віднести за рахунок держави.

На підставі статті 56 Конституції України, статей 16, 23 ЦК України п.5 ст.3, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», керуючись ст.ст.5, 10, 12, 43, 49, 141, 259 ч.6, 263-265, 268, 273, 174 ч.4, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 ,представник позивача-адвокат КобилянськийМ.В.,до ДержавиУкраїна вособі Нікопольськогоміськрайонного судуДніпропетровської області, Держави Україна в особі Державної установи «Криворізька установа виконання покарань №3» та Держави Україна в особі Кіровського районного суду міста Дніпропетровська про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, відмовити у повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текс рішення виготовлений 20.12.2024.

СУДДЯ: