Рішення

від 16.12.2024 по справі 914/1751/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 Справа № 914/1751/24

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЛЕМБЕРГМІТ (вх.№4557/24 від 09.12.2024)

про ухвалення додаткового рішення у справі №914/1751/24

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЛЕМБЕРГМІТ, с.Старий Яричів Львівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю БУСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД, м.Буськ Львівської області

про: стягнення 13903347,43 грн заборгованості за договором поставки №38/24 від 15.03.2024.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від позивача: Т.В.Бойчук представник

Від відповідача: І.З.Цимбала представник

05.12.2024 Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі №914/1751/24, відповідно до якого позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю БУСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЛЕМБЕРГМІТ 96852,92 грн пені, 11175,34 грн 3% річних та 1296,34 грн судового збору. У частині стягнення 7395319,17 грн основного боргу провадження у справі закрито. У частині стягнення 100000,00грн в задоволенні позову відмовлено.

09.12.2024 від позивача до суду надійшла заява про вирішення питання понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 09.12.2024 заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 16.12.2024.

11.12.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Представник позивача в судовому засіданні 16.12.2024 підтримав подану заяву та подав письмову заяву на заперечення відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.2024 заперечив проти поданої заяви.

Розглянувши подану заяву та матеріали справи, суд

встановив:

У позові було зазначено про попередні судові витрати щодо надання правничої допомоги в сумі 50000,00грн. В подальшому надійшла заява, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 40000,00грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження надання послуг професійної правничої допомоги позивачем надано: копію договору №01/07-1 про надання правової допомоги від 01.07.2024; копію додатку №1 до договору від 01.07.2024; копію акту надання послуг від 06.12.2024; копію видаткового касового ордеру від 08.11.2024; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000113 від 25.07.2014, виданого на ім`я адвоката Бойчука Тараса Васильовича.

Відповідач заперечив проти поданої заяви, огляду на таке.

До заяви долучено докази існування правовідносин представництва між ТОВ «ТД «Лембергміт» та адвокатом Бойчук Т.В. в межах двох окремих правочинів, а саме довіреності від 08.08.2024 та договору про надання правової допомоги від 01.07.2024. Водночас, як в договорі від 01.07.2024, так і у довіреності від 08.08.2024 відсутні будь-які умови щодо того, що такі правочини є взаємодоповнюючими, зокрема, щодо того, що довіреність видається на підставі договору (у самому договорі відсутня умова про те, що на його підставі можуть бути видані довіреності, а у тексті довіреності відсутня вказівка, що така видана саме на підставі договору від 01.07.2024). Відтак, оскільки представництво інтересів позивача було вчинено на підставі довіреності від 08.08.2024, то, на переконання відповідача, відсутні будь-які обґрунтовані підстави вважати, що участь представника позивача в судовому розгляді справи була забезпечена в рамках надання правової допомоги за договором № 01/07-1 від 01.07.2024.

У п. 1 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01/07-1 від 01.07.2024 передбачено, що сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги, яка полягає у підготовці, складанні та поданні господарського позову у розмірі 20000,00грн.

За міркуваннями відповідача незрозумілим є виокремлення як окремих послуг «підготовки» та «складання» позову, оскільки, на думку ТОВ «Буський консервний завод», ці дії є фактично ідентичними та призводять до єдиного результату (формування матеріалів позовної заяви). Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява була підписана директором ТОВ «ТД «Лембергміт» і подано таку було через електронний кабінет такої юридичної особи (а не безпосередньо адвокатом). Відтак, відповідачем ставиться під сумнів обставина того, що відображена у Акті виконаних робіт послуга «підготовка, складання, подання господарського позову» була надана саме адвокатом. Також відповідач зазначив, що «вступ» адвоката у справу фактично відбувся лише за фактом подання заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.09.2024.

Також відповідач заперечив проти заявленого до стягнення обсягу витрат на правничу допомогу, оскільки виплата фіксованої суми гонорару за участь в 1 судовому засіданні у розмірі 4000,00 грн не відповідає критеріям співмірності та реальності. В обґрунтуванні заперечень відповідач зазначив, що вказана вартість є неспівмірною з обсягом отриманої позивачем правової допомоги у таких, оскільки: по-перше, представник позивача не повідомив суд про реальний стан розрахунків між сторонами; по-друге, ряд судових засідань в силу об`єктивних причин були нетривалими у часі, у таких не було висловлено жодних правових позицій сторін по суті спору, тощо.

Крім того, відповідач звернув увагу, що рішенням суду від 05.12.2024 у справі № 914/1751/24 позовні вимоги було задоволено лише частково, а саме в частині стягнення пені та 3 % річних. Ціна позову (згідно з заявою про зменшення позовних вимог від 09.09.2024) становила 7 503 347,43 грн. Відтак, в орієнтовному відсотковому співвідношенні обсяг задоволених позовних вимог складає 1,4 %. Відтак, за твердженням відповідач, вимога позивача про стягнення «повної» вартості правничої допомоги не відповідає законодавчим вимогам.

При прийнятті рішення суд виходив із такого.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 244 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Подаючи позов, ТОВ Торговий дім ЛЕМБЕРГМІТ зазначав про витрати на оплату правової допомоги, які очікує понести в ході розгляду справи.

Як встановлено судом між позивачем та адвокатом Бойчуком Тарасом Васильовичем (далі адвокат) укладено Договір №01/07-1 про надання правової допомоги від 01.07.2024. Згідно з умовами вказаних правочинів, адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення в порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п.3.1 договору №01/07-1 від 01.07.2024, сторони погодили, що за правову допомогу клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, визначеною та прописаною в додатках до цього договору та/або актами виконаних робіт.

У п. 1 додатку №1 до договору від 01.07.2024 зазначено про погодження виплати за надання адвокатом правничої допомоги в розмірі 20000,00грн, яка полягає в підготовці, складанні та поданні господарського позову про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №38/24 від 15.03.2024, яка виникла у відповідача. В пункті 2 додатку №1 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за участь в 1 судовому засіданні в розмірі 20000,00грн.

Відповідно до акту надання послуг від 06.12.2024 адвокат надав позивачу такі послуги: підготовка, складання та подання позову 20000,00грн; участь в 5 судових засіданнях 20000,00грн (5*4000,00грн).

Твердження представника відповідача про відсутність будь-які обґрунтованих підстав вважати, що участь представника позивача в судовому розгляді справи була забезпечена саме в межах надання правової допомоги за договором № 01/07-1 від 01.07.2024, а не згідно з довіреністю на представництво суд відхиляє, оскільки такі покликання не обґрунтовані положеннями чинного законодавства.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ч.4 ст.60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Завданням довіреності на відміну від договору про надання правової допомоги є підтвердження повноважень адвоката представляти позивача у господарському судочинстві. Положеннями статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики. Тобто саме договір регламентує правові відносини між позивачем та його представником, умови, строки та ціну наданих послуг.

Щодо заперечень відповідача про завищений розмір плати адвокату за участь в судовому засіданні суд зазначає таке.

Суд звертає увагу, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Слід також у порядку статті 86 ГПК України давати належну оцінку доказам фактичного надання стороні адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг (додаткова постанова КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 922/749/18).

Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Перевіривши зміст виконаних робіт та їх обсяг, включених в розрахунок вартості наданих послуг, виходячи із критерію розумності їхнього розміру та беручи до уваги заперечення відповідача, Господарський суд Львівської області приходить до висновку, що 4000,00грн за 1 судове засідання є завищеною ставкою оплати послуг адвоката та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. З огляду на зазначене, суд вважає, що плата за правничу допомогу в розмірі 3000,00грн за 1 судове засідання є співмірною зі складністю цієї справи та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Стосовно тверджень відповідача про пропорційне задоволення витрат на правову допомогу в розмірі 1,4% слід зазначити, що спір виник внаслідок несвоєчасного виконання товариством взятих зобов`язань й позивач був змушений подати позов для примусового стягнення заборгованості. Після відкриття провадження основний борг відповідачем був сплачений.

Крім того, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п. 147 Постанови).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Зважаючи на зазначене та враховуючи те, що спір виник з вини відповідача, ТОВ БУСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД не надано належних обґрунтувань неспівмірності витрат на правову допомогу, відтак суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявлених вимог у відсотковому співвідношенні до 1,4 %. Перевіривши зміст виконаних робіт, Господарський суд Львівської області приходить до висновку вимогу про стягнення з позивача 20000,00грн гонорару адвокату задоволити (за підготовку, складання та подання позову).

З огляду на наведене, оцінивши обґрунтованість доводів відповідача, суд вважає, що на користь позивача підлягає до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 35000,00грн (що включає підготовку, складання та подання позову, участь в 5 судових засіданнях по 3000,00грн за кожне). В задоволенні решти вимог слід відмовити.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Керуючись 126, 129, 130, 221, 231, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Заяву позивача задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БУСЬКИЙ КОНСЕРВНИЙ ЗАВОД (80500 м.Буськ, вул.Петрушевича,28; ідентифікаційний номер 00376403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ЛЕМБЕРГМІТ (80463, Львівська обл., с.Старий Яричів, вул.Галицька,143; ідентифікаційний номер 42059638) 35000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 20.12.2024.

Суддя Уляна ДІЛАЙ