Рішення

від 19.12.2024 по справі 915/1143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року Справа № 915/1143/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ» (13033, Житомирська область, Житомирський район, смт Миропіль, вул. Лісова, буд. 2; ідентифікаційний код 13563220)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП» (54055, м. Миколаїв, вул. Слобідська сьома, буд. 70/8; ідентифікаційний код 40445002)

про: стягнення 41 613,51 грн,

Суть спору:

19.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 19.09.2024 (вх. № 11220/24) (з додатками), в якій просить суд:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду;

2. Стягнути з ТОВ «БК «БУДАЛЬЯНС» - суму основного боргу 38 729,25 грн, суму 3% річних за користування чужими грошовими коштами 951,78 грн, інфляційні витрати 1 932,48 грн.

3. Судові витрати, в сумі 20 3028,00 грн, з яких: 3028,00 грн судовий збір за подання позовної заяви; 20 000 грн. 00 коп. - витрати на правничу допомогу - покласти на відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки № 26/10-1 від 26.10.2023; рахунку № 209 від 18.11.2023; видаткової накладної № 26 від 18.11.2023; товарно-транспортної накладної № 18/20 від 18.11.2023, № 18/21 від 18.11.2023, № 18/22 від 18.11.2023, № 18/23 від 18.11.2023, № 18/24 від 18.11.2023, № 18/25 від 18.11.2023, № 18/26 від 18.11.2023, № 18/27 від 18.11.2023, № 18/28 від 18.11.2023; застосування норм статей 509, 525, 530, 599, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193, 202 Господарського кодексу України; та мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Ухвалою суду від 24.09.2024 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1143/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України була направлена позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронних кабінетів сторін 25.09.2024 о 04:05, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2024 у справі № 915/1143/24 позивач та відповідач отримали 25.09.2024.

Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення даного засідання не скористався.

Так, як уже було вище наведено, ухвалою суду від 24.09.2024 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву. Копію вказаної ухвали відповідач отримав 25.09.2024.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача тривав до 10.10.2024 включно.

Разом із тим, ані протягом встановленого строку, ані станом на дату розгляду даної справи по суті, відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань по спірним правовідносинам суду не надав.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Отже, суд вважав за можливе розглядати справу протягом розумного строку.

Крім того, головуюча у даній справі суддя Смородінова О.Г. у період з 25.11.2024 по 16.12.2024 перебувала у запланованій відпустці, тому справа вирішується судом після закінчення наведених обставин, та з урахуванням обсягу справ, що перебувають у провадженні судді.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

26 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП», як покупцем, був укладений Договір поставки № 26/10-1 (далі Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, відповідно до Додатків (Специфікацій) до цього Договору, кожна з яких має свій порядковий номер і є невід`ємною частиною цього Договору, передати у власність покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього Договору (надалі іменується «продукція»), а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у Додатках (Специфікаціях) до цього Договору, кожна з яких має свій порядковий номер і є невід`ємною частиною цього Договору, прийняти та оплатити продукцію (п. 1.1).

За умовами наведеного Договору сторони погодили, зокрема, таке:

- загальна кількість продукції: кількість продукції, що поставляється відповідно до Додатків (Специфікацій) до цього Договору, кожна з яких має свій порядковий номер і є невід`ємною частиною цього Договору, складається з загальної кількості всіх окремих партій Продукції узгоджених Сторонами у відповідних рахунках Постачальника і затверджених Покупцем шляхом сплати таких рахунків (п. 1.4);

- поставка продукції відповідно до Додатків (Специфікацій) до цього Договору здійснюється на умовах погрузки продукції постачальником у залізничний транспорт (напіввагон), зі складу в смт Миропіль, або відвантаженням в автомобільний транспорт з виробничої площадки що знаходиться за адресою: Житомирська обл. Житомирський р-н, смт. Миропіль вул. Лісова 2, або на інших умовах зазначених у відповідних специфікаціях (п. 2.1);

- документом що підтверджує виконання постачальником свого обов`язку з поставки продукції є залізнична накладна (редакція Наказу Міністерства інфраструктури №138 від 08,06.2011). При відвантаженні в автомобільний транспорт - документом що підтверджує виконання постачальником свого обов`язку з поставки продукції є товарно-транспортна накладна (форма №1-ТН. Додаток 7 до правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (пункт 11.1 глави 11)) (п. 2.2);

- ціна за одиницю продукції, що поставляється відповідно до Додатків (Специфікацій) до цього Договору є динамічною та зазначається у відповідному рахунку постачальника, який підлягає сплаті покупцем протягом 5 календарних днів з дня його виставлення, В разі відмови покупця від оплати рахунку, він повідомляє постачальника про таке письмово в той же термін. При цьому обов`язок постачальника по поставці продукції виникає тільки після оплати покупцем відповідного рахунку, якщо сторони не погодили інше (п. 3.1);

- покупець здійснює розрахунок в наступному порядку: 100% від загальної вартості продукції відповідно до Додатків (Специфікацій) до цього Договору покупець передає постачальнику в строк 5 банківських днів з моменту виставлення постачальником відповідного рахунку (п. 3.4);

- цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1);

- строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та діє до 31 грудня 2023 року, але у будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.2).

Наведений Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, заборгованості за поставлений товар, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір поставки № 26/10-1 від 26.10.2023;

- рахунок № 209 від 18.11.2023;

- видаткова накладна № 26 від 18.11.2023;

- товарно-транспорті накладні № 18/20 від 18.11.2023, № 18/21 від 18.11.2023, № 18/22 від 18.11.2023, № 18/23 від 18.11.2023, № 18/24 від 18.11.2023, № 18/25 від 18.11.2023, № 18/26 від 18.11.2023, № 18/27 від 18.11.2023, № 18/28 від 18.11.2023.

Відповідач, як уже було наведено вище, ні відзиву, ні будь-яких доказів суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ» поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП», а останнім прийнято у власність товар на загальну суму 38 729,25 грн, що вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи копій:

1. Видаткової накладної № 216 від 18.11.2023 на суму 38 729,25 грн, підписаної та скріпленої печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

2. Товарно-транспортних накладних на загальну суму 38 729,25 грн, підписаних та скріплених печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, у тому числі:

- № 18/20 від 18.11.2023 на суму 4 399,50 грн;

- № 18/21 від 18.11.2023 на суму 4 347,00 грн;

- № 18/22 від 18.11.2023 на суму 4 427,50 грн;

- № 18/23 від 18.11.2023 на суму 4 319,00 грн;

- № 18/24 від 18.11.2023 на суму 4 431,00 грн;

- № 18/25 від 18.11.2023 на суму 4 508,00 грн

- № 18/26 від 18.11.2023 на суму 4 301,50 грн;

- № 18/27 від 18.11.2023 на суму 4 406,50 грн;

- № 18/28 від 18.11.2023 на суму 3 589,25 грн.

Для здійснення оплати поставленого товару постачальником було виставлено покупцю рахунок № 209 від 18.11.2023 на суму 38 729,25 грн.

За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній оплати за поставлений товар не здійснив, що і стало для позивача підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту своєчасної та у повному обсязі оплати за поставлений товар закон покладає на покупця.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором не представив, доводів позивача не спростував.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар на суму 38 729,25 грн, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 38 729,25 грн зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені, та підлягають задоволенню.

Окрім основного боргу позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача (згідно з наведеними у позовній заяві розрахунками):

- інфляційні втрати за період з грудня 2023 року по липень 2024 року на суму 1 932,48 грн;

- 3 % річних за період з 23.12.2023 по 16.09.2024 на суму 951,78 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних витрат, суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Отже, на підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти річні та інфляційні втрати за відповідні періоди.

За перевіркою суду відповідні нарахування інфляційних втрат позивачем проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас, перевіривши розрахунок процентів річних, наведений позивачем, суд встановив наявність помилок при визначенні тривалості періоду нарахування.

Так, позивач на арк. 4 позовної заяви зазначає, що періодом прострочення грошового зобов`язання є період з 23.12.2023 по 16.09.2024, а, отже, слід вважати, що саме за цей період позивач здійснює нарахування процентів річних. У розрахунку позивач зазначає, що вказаний період містить 299 днів прострочення, водночас суд зауважує, що період з 23.12.2023 по 16.09.2024 містить 269 днів.

Крім того, позивачем при нарахуванні процентів річних за увесь період прострочення (з 23.12.2023 по 16.09.2024) товариством у розрахунку взято за основу 365 днів у році, в той час коли 2024 рік є високосним, і за основу для розрахунків має бути 366 днів у році.

З урахуванням наведеного судом здійснено перерахунок розміру процентів річних за допомогою програми ipLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування 3 % річних за період з 23.12.2023 по 16.09.2024 є 854,03 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на вказане, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3 % річних в сумі 97,75 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 3 020,89 грн ((41 515,76 / 41 613,51) * 3028,00 = 3 020,89) судового збору.

Щодо ж до заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн суд зазначає таке.

За змістом ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вимога щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Суд констатує, що станом на дату розгляду даної справи по суті позивач детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом та доказів (договорів, рахунків тощо), що підтверджують розмір понесених витрат на правову допомогу до суду не надав, відповідну заяву, згідно з вимогами ч. 8 ст. 129ГПК України, не оформив.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП» (54055, м. Миколаїв, вул. Слобідська сьома, буд. 70/8; ідентифікаційний код 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ» (13033, Житомирська область, Житомирський район, смт Миропіль, вул. Лісова, буд. 2; ідентифікаційний код 13563220) суму основного боргу в розмірі 38 729,25 грн, 3 % річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 854,03 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 932,48 грн, а також 3 020,89 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 97,75 грн відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ» (13033, Житомирська область, Житомирський район, смт Миропіль, вул. Лісова, буд. 2; ідентифікаційний код 13563220);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «БУДАЛЬЯНС ГРУП» (54055, м. Миколаїв, вул. Слобідська сьома, буд. 70/8; ідентифікаційний код 40445002).

Повне рішення складено та підписано судом 19.12.2024.

Суддя О.Г. Смородінова