Рішення

від 20.12.2024 по справі 915/754/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року Справа № 915/754/21(915/1265/24)

м. Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Ржепецький В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)

до відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )

про стягнення заборгованості в сумі 44712,83 грн,

встановив:

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 16.10.2024 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані комунальні послуги з водопостачання, водовідведення та постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2015 року по 30 вересня 2024 року включно на загальну суму 44712,83 грн, з яких: заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення 21541,34 грн, заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання 14614,82 грн, інфляційні нарахування 6661,13 грн та 3% річних в сумі 1895,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (далі КП «ТВКГ») є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м. Південноукраїнська. На ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито особові рахунки Споживача комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_2 . За вищезазначеними особовими рахунками станом на 01.10.2024 утворилася заборгованість по оплаті комунальних послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 21541,34 грн, з постачання теплової енергії в сумі 14614,82 грн. Письмовий договір надання комунальних послуг відсутній. Відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов`язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов`язання у них виникають на підставі статей 11, 509, 526 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов`язковими для виконання.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду головуючим у справі визначено суддю Ржепецького В.О.

Відповідно до ч. 1, 8 ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

На підставі ст. 176 ГПК України судом 25.09.2024 направлено запит Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до пп.51 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», до Реєстру вноситься така інформація про особу, зокрема, відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону, суддя при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.

Згідно відповіді №864337 від 24.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.01.2011.

Ухвалою від 24.10.2024 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство (ідентифікаційний код 31948866), відкрити провадження у справі та присвоїти їй номер 915/754/21(915/1265/24); здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до приписів ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Ухвалу від 24.10.2024 судом направлено відповідачці за адресою реєстрації згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру та повернуто суду без вручення 20.11.2024 з довідкою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду від 24.10.2024 у справі №915/754/21(915/1265/24) відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Згідно відповіді №864337 від 24.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.01.2011 по теперішній час.

На ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито особові рахунки Споживача комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_2 .

Як зазначає позивач, відповідач не здійснює оплату комунальних послуг та станом на 01.10.2024 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 21541,34 грн, заборгованість по оплаті послуг з постачання теплової енергії 14614,82 грн.

Претензію позивача за вих. №03/436 від 25.03.2024 про сплату заборгованості, відповідачем отримано власноруч 02.04.2024 та залишено без відповіді.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (квартирної плати) зобов`язаний їх оплачувати у строки, встановлені договором або законом.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулювалися також Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги".

Ці правовідносини до набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 було врегульовано таким чином.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.

Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

З матеріалів справи вбачається, що Попов Сергій Васильович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем наданих КП «ТВКГ» житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення за даною адресою та має заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01.02.2015 по 30.09.2024 включно в сумі 21541,34 грн водопостачання та водовідведення, 14614,82 грн постачання теплової енергії.

Нарахування заборгованості здійснено позивачем за встановленими тарифами, які діяли в період часу з 01 лютого 2015 року по 30 вересня 2024 року, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями постанов НКРЕКП та рішень виконкому Южноукраїнської міської ради.

А саме, холодна вода та водовідведення:

В період з січня 2015року по січень 2016 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 798 від 16.12.2014 на послуги водопостачання 6,68 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 8,66 грн за 1 м3;

В період з 01 лютого 2016 року по лютий 2018 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 2868 від 26.11.2015 на послуги водопостачання 7,53 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 10,46 грн за 1 м3;

В період з 12 березня 2018 року по 01 травня 2018 року діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 38 від 21.02.2018 на послуги водопостачання 9,41 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 13,36 грн за 1 м3;

В період з 02 травня 2018 року по 03 листопада 2021 року включно діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №92 від 17.04.2018 на послуги водопостачання 15,20 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 17,62 грн за 1 м3;

В період з 04 листопада 2021 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №350 від 02.11.2021 на послуги водопостачання 26,68 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 32,29 грн за 1 м3.

Постачання гарячої води та теплової енергії:

В період з 01 грудня 2014 року по 14 травня 2015 року діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 146 від 17.10.2014 на послуги постачання гарячої води 11,28 грн за 1 м3 на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,02 грн. за 1 м2 опалювальної площі в місяць протягом року, тариф на опалення діяв до квітня 2015 року;

В період з 15 травня 2015 року по квітень 2016 року діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1171 від 31.03.2015 на послуги постачання гарячої води 18,03 грн за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,93 грн. за 1 м2 опалювальної площі в місяць протягом року;

Крім того, з грудня 2015 року по грудень 2018 року, тобто до встановлення загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії, при нарахуванні плати за опалення, нараховувався коефіцієнт у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №1037 від 30.10.2015 «Про запровадження перерахунку вартості послуги з централізованого опалення залежно від температури зовнішнього повітря».

Таким чином, розмір щомісячної плати за послугу з централізованого опалення (у разі відсутності засобів обліку) визначається згідно з нормативами (нормами) споживання та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

В період з 13 квітня 2016 року по липень 2016 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 202 від 18.02.2016 на послуги постачання гарячої води 16,86 грн за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,40 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг;

В період з 10 липня 2016 року по жовтень 2016 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1101 від 09.06.2016 на послуги постачання гарячої води 17,97 грн за 1 м3 на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,91 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг;

В період з 15 жовтня 2016 року по 01 травня 2018 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1528 від 08.09.2016 на послуги постачання гарячої води 17,34 грн за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,62 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг, або 189,95 грн за 1гКал.

В період з 02 травня 2018 року по березень 2022 року включно діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №93 від 17.04.2018 р: на послуги постачання гарячої води 34,56 грн за 1 м3; на теплову енергію, її транспортування та постачання 242,34 грн за 1Гкал.

Наряду з цим, 28.12.2018 актом № 1460/6098 прийнято в експлуатацію прилад обліку теплової енергії багатоповерхового будинку № 13 по бульвару Квітковому в м.Южноукраїнську.

Подальше нарахування плати за опалення проводиться, відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119 від 22.06.2017р., «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315, а саме, в основі нарахувань лежить обсяг фактично спожитої теплової енергії, який визначається за показниками загальнобудинкового лічильника тепла і розподіляється між споживачами пропорційно до опалювальної площі осель.

Тож з 01.01.2019 нарахування оплати за опалення відбувалось за показниками загальнобудинкового лічильника за встановленими тарифами пропорційно до опалювальної площі квартири. Загальна площа квартири відповідача становить 49,9 м2, опалювальна площа 48,0 м2.

В період з 01 квітня 2022 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №36 від 09.02.2022 на послуги постачання гарячої води 59,64 грн. за 1 м3; тариф на послуги з постачання теплової енергії 412,78 грн за 1Гкал.

Дію тарифу продовжено рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №263 від 28.09.2022.

Наряду з вищезазначеним, на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови КМУ від 05.07.2019 № 690 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» та постанови КМУ № 830 від 21.08.19 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», Постанови КМУ № 1182 від 11.12.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води», 05 березня 2022 року, для всіх абонентів КП «ТВКГ», введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 18,28 грн за кожну послугу, а з 01 квітня 2022 року введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з гарячого водопостачання та постачання теплової енергії в розмірі 18,28 грн за кожну послугу.

Відповідачем позовні вимоги не заперечено та не спростовано, доказів погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг суду не надано.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що у будинку відсутнє централізоване опалення чи водопостачання.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Оцінюючи докази, подані позивачем на підтвердження факту надання відповідачеві комунальних послуг, суд вважає вірогідними обставини, на які посилається позивач.

Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 21541,34 грн та за спожиті послуги з постачання теплової енергії в сумі 14614,82 грн обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 6661,13 грн та 3% річних в сумі 1895,54 грн, суд зазначає таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні нарахування.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційний втрат та 3% річних за допомогою комп`ютерної програми ipLex судом встановлено, що розрахунок арифметично правильний.

Відповідачем контррозрахунку суду не надано.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 6661,13 грн та 3% річних 1895,54 грн.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 1 лютого 2015 року по 30 вересня 2024 року включно в загальній сумі 44712,83 грн, з яких: водопостачання та водовідведення 21541,34 грн, постачання теплової енергії 14614,82 грн, інфляційні нарахування в розмірі 6661,13 грн, 3% річних в сумі 1895,54 грн, а також витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 3028,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)

відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Судове рішення складено та підписано судом 20.12.2024.

Суддя В.О.Ржепецький