Ухвала

від 30.10.2024 по справі 278/3184/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №278/3184/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засіданні Кравчук Д. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділу (служби) у справах дітей Станишівської територіальної громади про визначення способів участі батька у вихованні дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У проваджені суду перебуває вище вказана позовна заява.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження (а.с. 17).

03.07.2024 року сторони звернулися до суду із заявою про затвердження мирової угоди (а.с. 22-25), у якій просять постановити ухвалу про затвердження мирової угоди про участь у вихованні та утриманні дитини, визначення місця її проживання.

У судове засідання сторони або їх представники не з`явились.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 21).

Відповідачем також подано заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 30).

Дослідивши матеріали справи та мирову угоду, суд дійшов висновку, що у затвердженні мирової угоди слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст.49ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст.207ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

При цьому, ч. 5 ст.207ЦПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ст.152СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Нормами ст. ст. 141, 151СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Водночас, згідно зі ст.152СК України дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Усі без виключення спори між батьками що стосуються прав дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При розгляді справ про визначення способівучасті батькау вихованнідитини суд, насамперед, має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Отже, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Зі змісту даної мирової угоди також вбачається, що в ній сторони намагались врегулювати крім предмету позову - визначення способів участі у вихованні дитини також і інші спірні питання, які не входили на вирішення судом як спір, а саме: визначення місця проживання дитини та порядок оплати додаткових витрат ОСОБА_1 на утримання спільної дитини ОСОБА_3 (а.с. 24).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для затвердження наданої мирової угоди між сторонами, оскільки вона не відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст.207, 208, 255, 256, 258-261 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У затвердженні мирової угоди, укладеної 29.06.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по цивільній справі № 278/3184/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділу (служби) у справах дітей Станишівської територіальної громади про визначення способів участі батька у вихованні дитини- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, окремому оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повну ухвалу складено та підписано 20.12.2024 року.

Суддя О. М. Дубовік