Рішення

від 19.12.2024 по справі 346/5173/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5173/24

Провадження № 2/346/2062/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі головуючого судді Сольського В.В.

за участю: секретаря с/з Біди Ю.Б.

позивача ОСОБА_1

представника позивача- адвоката Чеботар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Коршівської сільської ради про визначення місці проживання дітей та встановлення юридичного факту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивує тим, що з 12 липня 2000 року по 30 листопада 2023 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 .

Від спільного проживання в них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що після розірвання шлюбу діти проживають з ним за адресою АДРЕСА_1 .

Однак відповідачка заперечує щодо визначення місця проживання дітей з ним, дійти згоди з цього приводу в позасудовому порядку, їм не вдалося.

Вказує, що відповідачка неодноразово виїжджає за межі території України, де перебуває станом на день звернення до суду із позовною заявою.

Діти на даний час постійно проживають з ним, він забезпечив їм належні умови для росту та розвитку, та матеріально утримує їх. Матір дітей участі у вихованні та утриманні дітей не приймає.

Тому просить суд встановити факт, що він як батько самостійно виховує та утримує дітей, які проживають з ним. Встановлення вказаного факту необхідне йому для можливості реалізації прав дітей в державних та освітніх закладах, самостійно вирішувати питання щодо переміщення дітей. В той же час це не обмежить матір в реалізації належного їй права на спілкування з дітьми.

Крім того позивач просить визначити місце проживання дітей з ним.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав зазначених у позові.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що після розірвання шлюбу з відповідачкою діти залишилися проживати з ним та перебувають на його утриманні. Матір дітей у зв`язку із виїздом за кордон рідко спілкується з дітьми. Щодо утримання дітей зазначив, що не бажає отримувати від колишньої дружини будь-які кошти на утримання дітей, оскільки в майбутньому це дасть їй підстави доводити факт належного виконання нею батьківських обов`язків, чого він не бажає. Для отримання висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей він самостійно звернувся із заявою до органу опіки і піклування.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, 23 жовтня 2024 року подала до суду письмову заяву в якій зазначила, що не заперечує щодо задоволення позову та визначення місця проживання їхніх спільних дітей з позивачем та встановлення факту самостійного виховання дітей їхнім батьком.

В підготовчому засіданні, при остаточному визначенні предмета спору та характеру спірних правовідносин, відповідачка зазначила, що створила іншу сім`ю, з якою проживає за кордоном, змінювати місце проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не має наміру, погоджується на те, щоб дочки проживали разом з батьком. Зазначила, що спір щодо визначення місця проживання дочок у неї з позивачем відсутній.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи у відсутності представника Органу опіки та піклування не подав, однак свою позицію виклав у наданому суду Висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей від 21.05.2024 року.

Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомили, що проживають з батьком, батько піклується та доглядає за ними. Мати проживає за кордоном окремо від них. Вони спілкуються з мамою лише по телефону орієнтовно один раз в місяць. Мати цікавиться їхнім навчанням та як у них справи. Один раз в рік на день народження кожній з них мати присилає подарунок (солодощі, невелику іграшку). Мати не пропонувала їм житии разом із нею.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, думку дітей, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2000 року, який було розірвано рішенням Коломийського міськрайонного суду від 30 листопада 2023 року (а.с. 13).

За час проживання сторін у шлюбі у них є двоє спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11, 12).

Як вбачається з акту обстеження умов проживання від 17 квітня 2024 року неповнолітні діти сторін проживають з батьком в АДРЕСА_1 . В акті зазначено, що дітям створені належні умови для проживання, виховання та розвитку. В приміщенні чисто, та наявні необхідні речі для розвитку дітей відповідно їх віку та потреб (а.с. 10).

Згідно із довідкою директора Коршівського ліцею від 29 травня 2024 року № 01-31/89, батько дітей ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні дітей, відвідує батьківські збори та інші заходи навчального закладу (а.с. 14).

Рішенням виконавчого комітету Коршівської сільської ради № 60 від 21 травня 2024 року затверджено висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так у висновку з метою забезпечення найкращих інтересів дітей, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Коршівської сільської ради рекомендує визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_1 (а.с. 8-9).

Як вбачається зі змісту висновку органу опіки та піклування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають разом з батьком в АДРЕСА_1 (витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні № 91 від 12.04.2024 року). Згідно акту обстеження умов проживання у будинку для дітей створені належні умови для проживання, росту, розвитку та навчання. Однак між батьками дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір щодо визначення місця проживання дітей. Оскільки мати заперечує щодо проживання дітей з батьком.

У висновку зазначено, що ОСОБА_8 не приймає участі в житті дітей, ніде не працює, не має самостійного доходу, стан сімейних стосунків матері та дітей визначити не вдалося. Натомість батько дітей ОСОБА_9 працевлаштований у фермерському господарстві «Тирлич-К» за місцем проживання та роботи характеризується позитивно та згідно акту оцінки потреб сім`ї, складеного відділом соціального захисту населення та службою у справах дітей Коршівської сільської ради від 17 травня 2024 року, здатний виконувати батьківські обов`язки щодо виховання дітей та догляду за ними.

Крім того комісією заслухана думка дітей, які висловили бажання визначити їх місце проживання з батьком (а.с.8).

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)).

Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що діти сторін ОСОБА_3 та ОСОБА_10 зареєстровані за місцем проживання позивача та проживають з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаним місцем проживання для дітей створенні відповідні умови для проживання, розвитку та відпочинку, що підтверджується висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Коршівської сільської ради.

Матір дітей, відповідачка по справі ОСОБА_8 проживає окремо, на день подання позову її місце проживання з дітьми не зареєстровано.

Будь-яких заперечень щодо реєстрації місця проживання дітей разом із батьком, ОСОБА_8 не висловлювала і упродовж всього часу проживання дітей за зазначеною адресою, у тому числі після припинення у 2023 році шлюбних відносин з позивачем та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дітей разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дітей.

Більше того, зі змісту заяви відповідачки, долученої до матеріалів справи, вбачається, відсутність заперечень щоб діти проживали з батьком.

Так, у висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей зазначено, що матір заперечує щодо проживання доньок з батьком та бажає, щоб вони проживали з нею. Однак вказаний факт не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні та спростовується зазначеною письмовою заявою відповідачки.

Таким чином, як зі змісту позовної заяви, так і з інших матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дітей з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дітей із батьком, з яким і проживають з народження, мати не має перешкод у спілкуванні з дітьми.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання малолітніх дітей, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_2 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітніх дітей, які проживають разом із батьком і знаходяться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дітей разом із батьком у позасудовому порядку.

При цьому суд враховує той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач у справі ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , фактично проживають в одному житлі, мати дітей, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дітей з нею, та не заперечує щодо проживання дітей з батьком, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дітей із батьком на час розгляду справи немає, оскільки діти зареєстровані і фактично проживають з батьком і його право не оспорюється.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд, розглядаючи справу № 127/16211/23 за аналогічних правовідносин, у постанові від 10.07.2024 зазначив, що Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

За змістом положень, зокрема, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 8, 18, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

На час пред`явлення позову до ОСОБА_8 про визначення місця проживання дітей, питання щодо проживання дітей з батьком між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи. Будь-яких підстав вважати, що право батька дитини на визначення місця проживання дітей із ним не визнається, заперечується матір`ю чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні.

Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують.

За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд відхиляє доводи сторони позивача, що рішення про визначення місця проживання дітей необхідно позивачу для вчинення юридично значущих дій в інтересах дітей, зокрема у відносинах з третіми особами.

Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Таким чином, в силу положень ст. 242 ЦК України ОСОБА_1 є законним представником своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому може представляти, захищати їх інтереси, у тому числі перед третіми особами.

Суд звертає увагу на те, що доказів, які б підтверджували існування складнощів чи перешкод у реалізації батьком прав своїх дітей, у тому числі в отриманні соціальних пільг та гарантій суду не надано. Також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.

Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови позивачу в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, позивач має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання.

Щодо вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей слід зазначити, що надані суду письмові докази лише свідчать про проживання малолітніх дітей сторін разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дітей їх утриманні. Таким чином, позивачем не надано доказів, які б підтверджували його самостійне, без участі матері, виховання та утримання доньок.

Жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні соціальних пільг та гарантій позивачем суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення. При цьому суд вважає, що факт самостійного виховання позивачем дітей може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.

Окреме проживання батьків та встановлення місця проживання дітей із позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дітей, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дітей.

В судовому засіданні малолітні діти сторін зазначили, що дійсно рідко спілкуються з матір`ю, яка практично весь час проживає за кордоном, зазначили що вона іноді присилає їм подарунки приміром на День народження.

Натомість позивач зазначив, що не бажає приймати від колишньої дружини будь-яку фінансову допомогу на утримання дітей, що на думку суду свідчить про навмисне створення ним передумов для перешкоджання належного виконання матір`ю своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей.

Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду, зокрема, за умови, що факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у позовній заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 237, 242 ЦК України, ст.ст. 7, 141, 150-155, 160, 161, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 259, 263-268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Коршівської сільської ради про визначення місці проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду можу бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без учасників справи до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 .

Третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Коршівської сільської ради, адреса: с. Коршів, вул. Шевченка, 20, Коломийського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ: 04356863.

Повний текст рішення складено 20 грудня 2024 року.

Суддя: Сольський В. В.