Рішення

від 11.12.2024 по справі 356/670/24

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/321/24

Справа № 356/670/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді Лялик Р.М.

З участю секретаря Стрижак В.О.

Позивачки ОСОБА_1 .

Представника позивачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Березанської міської ради Київської області про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до Березанського міського суду Київської області з позовною заявою до Березанської міської ради Київської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Свою позовну заяву позивачі обґрунтовували тим, що на початку 2000-х років вони переїхали до м. Березань Київської області.

На той час позивачі не мали свого постійного місця проживання, а також власного житла та змушені були постійно винаймати житло в мешканців м. Березань за відповідну плату.

Однак, у зв`язку з складними життєвими обставинами та погіршенням матеріального стану вони не мали більше можливості сплачувати орендну плату за орендоване помешкання, а отже розпочали пошуки соціального житла, що не дало ніяких позитивних результатів.

Проте, в 2005 році знайомі друзі позивачів повідомили останнім, що в АДРЕСА_1 є покинутий будинок, в якому ніхто не проживає, а його власниця ОСОБА_4 померла ще у 1998 році та ніхто в спадщину після смерті останньої не вступав, вказаний будинок не утримує та господарство за вказаною адресою не веде, а отже позивачі можуть там пожити деякий час до того, поки не з`являться нові власники.

Однак, за минуванням 18 років проживання позивачів за вказаною адресою ніхто з нових власників домоволодіння, що по АДРЕСА_1 так і не з`явився, вимогу до позивачів про залишення вищевказаного домоволодіння не пред`явив. Зокрема, відсутність нового власника/спадкоємця підтверджується витягом з реєстру нерухомого майна.

Отже, починаючи з 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 безперервно, вільно, відкрито користуються та володіють будинком АДРЕСА_1 .

Оскільки позивачі добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним у строк понад 10 років, разом з тим, не можуть зареєструвати за собою право власності на спірне майно та в повному обсязі користуватись всіма законними правами власників майна.

Починаючи з 2019 року ОСОБА_3 фігурував як споживач природного газу та інших послуг газового господарства у вказаному будинку, що підтверджується розрахунковою книжкою по оплаті за природний газ та інші послуги газового господарства за період з 2019 року по 2022 рік. Так, в цей період часу, саме ОСОБА_3 ніс тягар з утримання комунальних платежів, що були нараховані по спірному будинку.

В квитанціях по сплаті електроенергії, починаючи з 2021 року, померла ОСОБА_4 фігурує як особа, котрій адресуються такі квитанції та при оплаті через електронний термінал платником також автоматично підтягується померла ОСОБА_4 , в той час, коли фактично платниками даних рахунків були позивачі.

Окрім того, починаючи з 2021 року позивачі фігурували як споживачі послуг з вивезення побутових відходів за вказаною адресою будинку. Фактичним платником послуг по вивезенню та захороненню твердих побутових відходів за адресою домоволодіння АДРЕСА_1 , в період з вересня 2013 року по теперішній час є ОСОБА_3 .

Починаючи з 2019 року позивачі фігурували як споживачі послуг водопостачання за вказаною адресою будинку.

Отже, всі вищевказані обставини підтверджують той факт, що позивачі відкрито, безперервно володіють будинком АДРЕСА_1 , починаючи з 2005 року та по теперішній час, а отже понад 10 років.

Позивачі добросовісно заволоділи чужим майном, а саме будинком АДРЕСА_1 , що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння ними таким майном є без титульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Факт добросовісності позивачів був саме на момент отримання ними майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Окрім того, володільці майна в момент його заволодіння не знали і не могли знати про неправомірність заволодіння майном. Крім того, на це майно не претендують інші особи, оскільки вже понад 18 років не заявляли про бажання користуватись чи володіти даним майном. Отже, позивачами дотримані всі умови набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Відтак, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 просять суд визнати за ними право власності за набувальною давністю на будинок та надвірні будівлі, та на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позов задовольнити та пояснила, що вони з чоловіком ОСОБА_3 переїхали в м. Березань у вересні 2005 року. В будинку АДРЕСА_1 їм дозволила пожити сестра покійної ОСОБА_4 ОСОБА_5 . З того часу робили в будинку ремонт та підтримували в належному стані. Також вказала, що квитанції за сплату комунальних послуг приходили на ім`я покійної ОСОБА_4 , однак комунальні платежі сплачувала ОСОБА_1 . ОСОБА_4 померла більше десяти років тому. За ким зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 , їй не відомо.

Представник позивачів адвокат Гладкий Р.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-Березанської міськоїради Київськоїобласті в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника.

За клопотанням представника позивачів в судовому засіданні було допитано свідків.

Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивачів по справі вона знає давно. В 2005 році сестра померлої ОСОБА_4 ОСОБА_7 дозволила ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживати в будинку АДРЕСА_1 . Будинок був занедбаний та позивачі почали робити в будинку ремонт. З моменту смерті ОСОБА_4 власники будинку не з`являлись.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що коли померла ОСОБА_4 , то її покійна сестра ОСОБА_7 просила її наглядати за будинком АДРЕСА_1 . Також вказала, що потім побачила в тому будинку двох жінок, які робили ремонт. Потім їй стало відомо, що в будинку АДРЕСА_1 позивачам дозволила пожити сестра покійної ОСОБА_4 ОСОБА_7 . Більше нікого в тому будинку вона не бачила. Після смерті ОСОБА_4 власники будинку не з`являлись. ОСОБА_4 померла в 1999 році, а позивачі по справі почали проживати у вищевказаному будинку з 2005 року. Сестра покійної ОСОБА_4 ОСОБА_7 казала, що у ОСОБА_4 є син, який проживає в росії, але вона його ніколи не бачила. Чи є син покійної ОСОБА_4 власником будинку АДРЕСА_1 , їй не відомо.

Суд, заслухавши позивачку, її представника, показання свідків, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог, дійшов таких висновків.

Так, за правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зіст. 4 ЦПК Україниправо на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Березанської міської ради видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.07.1996 року, згідно з яким будинок АДРЕСА_1 зареєстрований в Переяслав-Хмельницькому міськрайонному бюро технічної інвентаризації на правах особистої власності за громадянкою ОСОБА_4 , на підставі договору передачі у власність (а.с. 146).

ОСОБА_4 05.05.1998 року склала заповіт серії ААМ № 599018, у відповідності до якого на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла своєму сину ОСОБА_9 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори Шемчук М.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 1441 (а.с. 145).

Згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 , виданого 27.11.1998 відділом реєстрації актів громадянського стану Березанської міської ради Київської області ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 143).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 05.03.1965 року Поліським рай бюро РАЦС Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_9 , батьками якого є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с. 144).

02.03.1999 року ОСОБА_9 звернувся до Березанської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У вказаній заяві останній вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , що проживала в АДРЕСА_1 . На день смерті спадкодавця залишилось спадкове майно: жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , грошові вклади на рахунках № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 . Все майно ОСОБА_4 заповіла йому. Заповіт посвідчено Березанською нотаріальною конторою 05.05.1998 року, № 1441. Спадщину він приймає. Також в заяві вказано, що ОСОБА_9 просить видати йому свідоцтво на спадщину на жилий будинок. Відповідно до статті 535 ЦК крім нього спадкоємців немає. Свідоцтво на спадщину на його ім`я просить видати своїй тітці ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) (а.с. 142).

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.02.1998 року, зареєстрованому в реєстрі за № 2325, державний нотаріус Березанської міської державної нотаріальної контори Тищенко Н.В., на підставі заповіту, посвідченого Березанською державною нотаріальною конторою 05.05.1998 року за № 1441, посвідчила, що спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_9 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за в АДРЕСА_1 . Будинок належав померлій на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 08.07.1996 року виконкомом Березанської міської ради та зареєстровано в Переяслав-Хмельницькому БТІ 16.07.1996 року за № 4205 (а.с. 122).

Відповідно достатті 328ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, те, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

При цьому, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнішнім володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третястатті 344 ЦК України).

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно дост. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність, суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давніший строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається набудь-яку правову підставу володіння чужим майном.Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/233 8/16-ц (провадження № 61-2017св 18).

З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічний правовий висновок щодо правильності застосування положеньст. 344 ЦК України, зробив Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21), від 13 лютого 2023 року у справі № 752/13337/19 (провадження №61-19667св21).

В судовому засіданні встановлено та це підтверджено позивачкою ОСОБА_1 , що у будинок АДРЕСА_1 позивачі вселилися з дозволу сестри спадкодавиці ОСОБА_5 , якій ОСОБА_9 просив нотаріуса видати свідоцтв про право власності за заповітом.

А тому, суд вважає, що володіння позивачами будинком АДРЕСА_1 не є добросовісним, оскільки при його заволодінні останні знали про відсутність у них підстав набуття права власності.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачі стверджують, що останнім власником вказаного будинку є померла ОСОБА_4 , хоча, як вбачається з відповіді Комунального підприємства Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» за вих. № 542 від 28.10.2024 року, що відповідно до реєстрової книги № 16, реєстровий № 4205, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 01.01.2013 року, зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Березанською державною нотаріальною конторою 02.07.1999 року та зареєстроване в реєстрі за № 2325 (а.с. 120).

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Березанської міської ради Київської області про визнання права власності за набувальною давністю є необґрунтованим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 328,344 ЦК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Березанської міської ради Київської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2024 року.

Суддя Р. М. Лялик