Рішення

від 12.12.2024 по справі 357/10529/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/10529/24

Провадження № 2/357/4164/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

24.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що з 14 березня 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та рішенням суду від 13 вересня 2019 року шлюб між ними було розірвано. Від спільного проживання вони мають двох дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Пслі розлучення діти залишилися проживати з відповідачкою, а він переїхав проживати на орендовану квартиру. Відповідачка часто вживала алкогольні напої, що я бачив при відвідуванні дітей, і з приводу чого робив зауваження ОСОБА_4 про недопустимість такої поведінки при дітях. Влітку 2020 року відповідачка разом з дітьми з його квартири переїхала жити на орендовану квартиру, щоб він не мав можливості контролювати, в якому вона стані виховує дітей. Навесні 2021 року син ОСОБА_5 виявив бажання проживати з ним, пояснював це тим, що його не задовольняє відношення матері до нього, її нестабільна поведінка, вживання алкоголю, постійні образи та звинувачення його та всіх оточуючих в тому, що її життя не складається і є занадто тяжким. Неодноразово син жалівся йому, що мати просто виганяє його з дому і не бажає займатись його вихованням, направляє жити до нього. Звісно він погодився, щоб син проживав з ним. В подальшому син поговорив зі своєю матір`ю і вона дала свою згоду на переїзд сина на постійне його проживання з ним. Тому з початку навчального року - з 01.09.2021 і по теперішній час син проживає зі ним, знаходиться на його утриманні і вихованні. Донька спочатку проживала з мамою, а на даний час проживає з бабусею в с.Фастівка, Білоцерківського району. Сама мама дітей ОСОБА_2 з вересня 2022 року проживає в Польщі. З сином майже не спілкується. За весь час, що син проживає із ним, його мати спілкувалась з ним лише вітаючи з днем народження, з новим роком. Будь-якої участі в його вихованні не приймала і не приймає, навіть не цікавиться його життям, не зустрічається з ним, вона фактично самоусунулась від виховання та утримання дитини. Стало відомо, що 23-27 червня 2023 року вона відвідувала свою матір в с. Фастівка, якій передала на виховання доньку ОСОБА_6 , після чого знову повернулась до Польщі . Сину за цей час навіть не подзвонила, не побачилась з ним, чим дуже образила дитину. Останній раз ОСОБА_5 бачив свою матір на початку літа 2022 року, коли приїздив навідати свою бабусю (матір відповідачки) і тоді дізнався, що його матір планує виїжджати за кордон. Йому стало відомо, що у вересні 2022 року відповідачка виїхала за кордон, залишивши доньку ОСОБА_6 на виховання своїй матері. Він не був згоден з тим, щоб донька виховувалась без матері, тому провів з відповідачкою переговори, і 09.01.2023 вона забрала доньку до себе в Польщу, де вони проживали разом до 23.06.2023, після чого вона знову залишила доньку у своєї матері і повернулась у Польщу. На його питання (в телефонному режимі) чому вона залишила доньку і не зустрілась з сином, відповідачка в присутності сина відповіла, що він батько і може виховувати обох дітей, а вона влаштовує своє життя і їй не потрібно заважати. Тобто, дала зрозуміти, що діти її не цікавлять. Донька ОСОБА_6 на даний час проживає разом зі своєю бабусею (матір`ю відповідачки). Він увесь час про неї піклується, надає матеріальну допомогу, цікавиться навчанням, відвідує батьківські збори тощо. Також йому стало відомо, що відповідачка навесні 2024 року знову була в Україні на пасхальні свята, відвідувала свою матір та доньку ОСОБА_6 , а зустрітись із сином бажання знову не виявила. Син знову був дуже неприємно вражений поведінкою своєї матері. Тому він знову поспілкувався у телефонному режимі з відповідачкою з цього приводу. Та вона пояснила, що оскільки він є батьком їхнього сина, має рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини - ОСОБА_1 , то вона не вбачає необхідності спілкуватись із сином, оскільки цілком впевнена, що він забезпечить йому нормальне життя, якісне навчання та виховання і за його майбутнє вона не переживає. Натомість пояснила, що в Польщі вона влаштовує своє особисте життя, піклується про своє майбутнє, що не має наміру повертатись в Україну на постійне проживання, і що спілкування з сином можливе виключно за його бажанням, з його ініціативи, сама вона не хоче і не буде наполягати на спілкуванні з ним. Де саме проживає в Польщі ОСОБА_2 йому не відомо. Він сам займається вихованням та утриманням сина, піклується про нього, турбується про його стан здоров`я, про всебічний психічний та моральний розвиток, докладає усіх зусилль, щоб ОСОБА_5 ріс в нормальних умовах, не відчував будь-яких незручностей у зв`язку з тим, що росте без турботи матері. Син забезпечений усім необхідним для комфортного проживання, має окрему кімнату, всю необхідну для навчання та розвитку оргтехніку, навчальні матеріали, забезпечений одягом, взуттям, якісним і різноманітним харчуванням тощо. У 2024 році ОСОБА_5 здобув неповну середню освіту із грамотою, закінчив трирічний курс у міжнародній школі IT STEP, протягом останніх 7 років відвідував факультатив з англійської мови. Весь розвиток дитини, утримання, виховання, плату за навчання на всіх факультативах здійснював і здійснює він особисто за власні кошти. Відповідачка повністю від цих обов`язків самоусунулась, ніякої участі у житті дитини не приймає, матеріально не утримує, вона навіть не цікавиться успіхами сина, його вподобаннями, планами на майбутнє. Тому, просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02.10.2024, після отримання відповіді на запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки, судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 29.10.2024 - 11:30 год.

29.10.2024 судом постановлено ухвалу, що внесена до протоколу судового засідання, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 28.11.2024 - 09:30 год.

28.11.2024 судом постановлено ухвалу,яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 12.12.2024 - 08:30 год, у зв`язку з не поданням третьою особою висновку щодо спору.

Позивач - ОСОБА_1 у підготовчому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а судові витрати у справі залишити за ним без відповідного відшкодування, та подав до суду заяву, про розгляд справи за його відсутності на підставі матеріалів справи.

Відповідачка - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, направила до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнає і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , розгляд справи просила проводити за її відсутності, оскільки з`явитися не має можливості бо проживає у країні Польща, а наслідки визнання позову їй відомі та зрозумілі.

Третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради представника до суду не направила, 12.12.2024 представник служби, за довіреністю у справі - ОСОБА_8 , подала заяву, в якій просила проводити розгляд справи за відсутності представника служби та подала рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 989 від 10.12.2024.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст.165 Сімейного Кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 березня 2008 року та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2019 року, у справі № 357/7709/19, яке набрало законної сили 16.10.2019, шлюб між ними було розірвано. Від спільного проживання сторони мають двох дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено матеріалами справи (а.с. 8-11).

З матеріалів справи (а.с.12-23), вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом із сином - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; з 01.09.2021 по теперішній час одноосібно займається вихованням сина; за період навчання сина у Білоцерківській гімназії - початковій школі № 7 імені генерала - полковника ОСОБА_9 Білоцерківської міської ради Київської області він цікавився його навчанням та поведінкою, відповідально ставився до його виховання, забезпечував його необхідним навчальним приладдям та підручниками, регулярно відвідував школу та батьківські збори, забезпечував дитину гідними умовами проживання, одягом та турбувався про належний охайний вигляд дитини, а також отримав подяку від навчального закладу за сумлінне ставлення до виховання дитини, активну участь у суспільному житті школи й учнівського колективу; за місце проживання створив належні умови для життя та розвитку дитини; забезпечив навчання сина на курсах вивчення англійської мови «London Club» і за весь період з 01.09.2017 по 11.07.2024 здійснював оплату курсів самостійно, а також навчання дитини у «Малій Кмп`ютерній Академії» у період з 07.09.2021 по 22.05.2024.

Відповідачка - ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак з липня 2020 року за даною адресою не проживає, а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; участі у вихованні та навчанні сина не приймає, не цікавиться його життям; не заперечує проти ухвалення судом рішення про позбавлення її батьківських прав відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19.11.2024 та 25.11.2024 судом отримано від неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заяви, в яких він зазначає, що у повному обсязі підтримує позовну заяву батька та просить її задовольнити, оскільки мати відмовилася від нього ще у 2021 році, ніякої участі у його житті не приймає та навіть не спілкується із ним, а привітання на день народження, новий рік та день ангела він не вважає піклуванням, оскільки у більшості випадків це були прості повідомлення або картинки. За час проживання із батьком, він ніколи ні в чому не мав потреби, а мати ніколи не намагалася чимось йому допомогти та навіть не цікавилася його життям та станом здоров`я. Влітку 2023 року та навесні 2024 року мати приїздила до України, однак навіть не захотіла з ним побачитися. Дозвіл на виїзд його до Болгарії влітку 2024 року вона надати відмовилася, оскільки у неї немає часу для цього і у неї своє життя, тому просила її не турбувати. Враховуючи, що матері немає у його житті вже багато років і вона відмовляється бачитися із ним, він просив позбавити матір батьківських прав відносно нього.

10.12.2024 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради ухвалив рішення № 989 (а.с. 75-76), відповідно до якого, орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є підставою для позбавлення її батьківських прав, а позбавлення її батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 154 СК України захист прав і інтересів неповнолітніх дітей належить їхнім батькам.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Верховний суд України в ч. 2 п. 16 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року наголосив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson v. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27 лютого 1991 р., частин 7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Судом встановлено, що відповідачка свідомо самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує його необхідним харчуванням, не займається лікуванням та оздоровленням, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, про позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки це відповідає інтересам неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.6 ст. 164 СК України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Слід зазначити, що згідно із ст. 168 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною та суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров`ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи. Також, згідно із ст. 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав та в даному випадку суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив при подачі позову судовий збір у розмірі 1211,20 грн та заявив клопотання про залишення даних витрат за ним без відповідного відшкодування.

Керуючись ст. 7, 150, 151, 157, 164, 165, 166 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27 лютого 1991 року, Декларація прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, ст.4, 12, 76 - 81, 141, 206, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області (ЄДРПОУ: 35615529, місцезнаходження: вулиця Павла Скоропадського, будинок 8, місто Біла Церква, Київська область, 09107), про позбавлення батьківських прав, задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.12.2024.

Суддя: О. В. Бондаренко