Постанова

від 12.12.2024 по справі 759/300/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи №759/300/24

Провадження №22-ц/824/15695/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово - кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного електронного договору № 5070596 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 09.07.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет», остання отримала у безготівковій формі кредит у сумі 52 100,00 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою фіксованої процентної ставки 28,00% річних строком до 08.07.2023 року.

ОСОБА_1 умови договору не виконала і має станом на 01.12.2023 року заборгованість в сумі 130 877,62 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 2 784,68 грн.; заборгованість по відсотках - 7 160,91 грн.; заборгованість по комісії - 97 416,04 грн.; заборгованість по розрахунку інфляції - 18 655,92 грн.; заборгованість за 3% річних - 4 860,07 грн.

У зв`язку з викладеним, ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 5070596 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, від 09.07.2019 року в розмірі 130 877,62 грн. та судові витрати по справі у розмірі 2 684,00грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» заборгованість за договором № 5070596 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 09.07.2019 року станом на 01.12.2023 року в розмірі 130 877,62 грн. (сто тридцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 62 копійки).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» судовий збір в розмірі 2 684,00 грн..

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 07 серпня 2024 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує про те, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не дав належної оцінки доказам у справі, не сприяв повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи.

У зв`язку з цим апелянт просила апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» в повному обсязі.

13 серпня 2024 року до апеляційного суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі.

24 жовтня 2024 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

05 грудня 2024 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 12.12.2024 року, з`явився представник відповідача.

Згідно з вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Як установлено судом, відповідно до укладеного електронного договору № 5070596 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідач отримала у безготівковій формі кредит у сумі 52 100, 00 грн. для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою фіксованої процентної ставки 28, 00% річних строком до 08.07.2023 року.

Відповідач умови договору не виконала і має станом на 01.12.2023 року заборгованість в сумі 130 877,62 грн., з яких: заборгованість за кредитом 1 784,68 грн.; заборгованість по відсотках 7 160,91 грн.; заборгованість по комісії 97 416,04 грн.; заборгованість по розрахунку інфляції - 18655,92 грн.; заборгованість за 3% річних - 4860,07 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, що підтверджується наявними в матеріалів справи письмовими доказами.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що електронний договір не було укладено у письмовій формі.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п.п. 12, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані - будь-яка інформація в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, що встановлено п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг би бути укладений.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Таким чином, договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Наступним доводом апеляційної скарги було те, що позивачем не надано до суду доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, що в сукупності зі заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Факт укладення основного електронного договору відповідач не тільки не заперечує, але й безпосередньо підтверджує. При цьому умови щодо строку кредитування, розміру та порядку нарахування відсотків, порядок їх погашення тощо передбачено в самому тексті такого електронного договору про надання банківських послуг, а не в Умовах та Правилах надання банківських послуг. За таких умов вищевказані доводи апелянта не мають принципового значення та впливають на належність висновків суду першої інстанції по справі.

Іншим доводом апеляційної скарги є те, що заявлена до стягнення заборгованість є неналежною.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Як убачається з матеріалів справи, факт видачі кредиту підтверджується належними доказами, так і фактично не заперечується відповідачем.

Позивачем на підтвердження заборгованості відповідача надано розрахунок заборгованості по кредитному договору № 5070596 від 09.07.2019 року станом на 01.12.2023 року, врахувавши умови, передбачені основним договором. Вказаний розрахунок відповідає таким умовам.

Розрахунок не був спростований відповідачем серед іншого і з підстав неврахування будь -яких здійснених ним платежів на погашення заборгованості.

За таких умов дані доводи не можуть бути прийняті судом.

У той же час колегія суддів погоджується з апелянтом щодо неналежного нарахування в даному випадку комісії за обслуговування кредиту.

Хоча Законом України «Про споживче кредитування» й передбачена можливість встановлення сторонами кредитного договору обов`язку позичальника сплачувати певні комісії, у той же час не всі такі комісії є законними.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року №496/3134/19 стосується нікчемності умов договору про споживчий кредит щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості, якою передбачена оплата інформації про стан кредитної заборгованості яку споживач має право вимагати один раз на місяць безкоштовно та застосування вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Як убачається з матеріалів справи, п.2.5. Договору встановлено, що за обслуговування кредитної заборгованості Позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4% від суми кредиту, зазначену у п. 1.1. цього Договору. Встановлена Договором комісійна винагорода сплачується Позичальником щомісячно у вищевказаному розмірі в період, встановлений у Додатку №1 до цього Договору, починаючи з 01.08.2019 року, а у разі повного дострокового повернення кредиту - за фактичний період користування. При цьому Договором не регламентовано за що саме встановлена така комісія. Не було надано до суду і доказів того, що вказана комісія передбачена за надання інформації щодо стану кредиту більше, ніж 1 раз на місяць, як і не було позивачем надано доказів щодо того, що відповідач звертався до позикодавця за обслуговуванням кредиту в кількості, яка б надавала можливість встановити за це плату.

На підставі викладеного, вважає, що умова про встановлення цієї комісії підпадає під вищезгадані обмеження, відтак є нікчемними.

З наданого розрахунку вбачається, що всього по кредиту позикодавцем було нараховано 110 452, 00 грн вищевказаної комісії.

За таких умов розмір нарахованої заборгованості за кредитом підлягає зменшенню на суму вказаної комісії. У зв`язку з цим, апеляційний суд констатує, що загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 20452, 62 грн.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, позивач має право на відшкодування відповідачем 418, 70 грн судового збору при подачі позову .

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість 15,6 % позовних вимог, відповідач має право на відшкодування йому позивачем 3 397, 94 грн.

Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню різниця понесених сторонами судових витрат у розмірі 2979, 24 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово - кредитний супермаркет» (код ЄДРПОУ 38604217, номер рахунку НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, юридична адреса: вул. Лейпцизька, буд. 16, м. Київ, 01015) заборгованість за договором № 5070596 від 09.07.2019 року станом на 01.12.2023 року в розмірі 20 452 (двадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн. 62 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово - кредитний супермаркет» (код ЄДРПОУ 38604217, номер рахунку НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, юридична адреса: вул. Лейпцизька, буд. 16, м. Київ, 01015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) різницю понесеного судового збору в розмірі 2 979 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 24 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько