Постанова

від 18.12.2024 по справі 752/6952/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 752/6952/24 Головуючий у суді першої інстанції - Машкевич К.В.

Номер провадження № 22-ц/824/14173/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Валерій Володимирович про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якій просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача майно, а саме земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:142:0069, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 травня 2024 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій просить: накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:142:0069, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 209, виданий 01.05.2024 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72925581 від 01 травня 2024 року, приватний нотаріус Черленюх Л.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; накласти арешт на житловий будинок, загальна площа (кв. м.): 45.5, житлова площа (кв. м.) 30.7, за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 209, виданий 01.05.2024 року, видавник: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72925581 від 01 травня 2024 року, приватний нотаріус Черленюх Л.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Посилається на те, що він прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

26 квітня 2005 року на його ім`я було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , серія КВ№126265, за підписом міського голови ОСОБА_5

04 серпня 2004 року КП КМР «КМ БТІ» на його ім`я зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Від сусідів йому стало відомо, що невідомі особи з`являються на земельній ділянці та в будинку, вказуючи, що вони є новими власниками.

В подальшому дізнався, що належне йому нерухоме майно неодноразово відчужувалося.

Зазначає, що жодних правочинів на відчуження вказаних об`єктів нерухомості, що йому належать, він не вчиняв. Вказане майно вибуло з його володіння, всупереч його волі.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 грудня 2017 року право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:142:0069, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 грудня 2017 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .

На теперішній час, відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 травня 2024 року вбачається, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:142:0069, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею (кв. м.): 45.5, який на ній розташований належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 травня 2024 року.

Посилається, що його волевиявлення на відчуження спірного майна не було, тому вважає, що договір, за яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 є недійсними правочинами, відомості про які внесені безпідставно.

Вважає, що існують реальні ризики відчуження спірного нерухомого майна, що в подальшому унеможливить поновлення порушених прав позивача та в подальшому унеможливить виконання рішення суду, а тому вимушений був подати до суду дану заяву та просить її задовольнити.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:142:0069, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 ; житловий будинок, загальна площа (кв. м.): 45.5, житлова площа (кв. м.) 30.7, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 ..

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та зняти арешт з вищевказаної земельної ділянки та житлового будинку.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він є добросовісним набувачем вищевказаної земельної ділянки та житлового будинку на підставі Договору купівлі-продажу від 01 травня 2024 року №209, який був укладений між представником за дорученням ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на законних підставах.

Відтак, судом першої інстанції не було враховано, що добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах процедур, призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Водночас, апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, відповідно до якої добросовісний набувач не має додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна.

На підставі вищевикладеного, якщо майно придбане добросовісно і за плату від добросовісного набувача воно не може бути витребуване та вважається законною власністю добросовісного набувача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

При апеляційному розгляді представник ОСОБА_1 , адвокат Станіславський С.В. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 на апеляційний розгляд справи не з`явився та направив суду клопотання про розгляд даного питання за його відсутності.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності позивача у справі ОСОБА_2 , який будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду не з`явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, що з`явилися на розгляд справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи подану заяву позивача по справі про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що позивачем у повному обсязі доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення його позову. Суд вказав, що у даному випадку застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача. При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Невжиття таких заходів унеможливить ефективний захист та поновлення прав позивача, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення таких прав, оскільки на даний час відповідачі можуть розпорядитись спірними земельними ділянками, що є предметом спору.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Як вбачається із матеріалів вказаної справи позивач обґрунтовував необхідністю вжиття заходів вжиття заходів забезпечення позову тим, що і земельна ділянка і житловий будинок є предметом спору між сторонами у вказаній справі і відповідач у справі ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим власником вказаного нерухомого майна має реальну можливість його відчужити, що в подальшому призведе до не можливості виконання рішення суду у вказаній справі в разі задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, задовольнивши подану заяву погодився із доводами викладеними заявником у подані заяві.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо доцільності забезпечення позову оскільки із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 26 квітня 2005 року на його ім`я було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , серія КВ№126265. 04.08.2004 року КП КМР «КМ БТІ» на його ім`я зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у березні 2024 року звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 , який на час звернення був зареєстрованим власником земельної ділянки, площею 0,1 га, та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак після звернення ОСОБА_2 до суду із вказаним позовом ОСОБА_3 відчужив вказані об`єкти нерухомого майна на користь ОСОБА_1 , уклавши відповідні правочини 01 травня 2024 року ( а.с. 85).

Як вбачається із матеріалів справи, вказані дії відповідача ОСОБА_3 призвели до необхідності судом вчиняти процесуальні дії щодо заміни неналежного відповідача - ОСОБА_3 , на належного - ОСОБА_1 і тому колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спору між сторонами у справі доцільним, законним та обґрунтованим, тобто таким, що спрямований на реальне забезпечення поданого ОСОБА_2 позову.

Доводи апелянта проте, що позивач у вказаній справі раніше, подавав аналогічний позов і в подальшому не з`являвся на розгляд справи, що призвело до залишення позову без розгляду, не може бути підставою для скасування постановленої у справі ухвали суду.

Крім того, апеляційний суд критично оцінює доводи апелянтів в частині того, що спірні земельні ділянки вже тривалий час перебувають в їх володінні та користуванні й вони не вчиняли дій щодо їх відчуження, а тому відсутні правові підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідачів права володіння та користування майном, а лише обмежує їх право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, заявлені заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О. Фінагеєв