Постанова

від 02.12.2024 по справі 755/10908/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року м. Київ

Справа № 755/10908/24

Провадження: № 22-ц/824/14672/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Нежури В.А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гончарука Михайла Петровича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Катющенко В. П.

за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), боржник - Державне підприємство «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

у с т а н о в и в :

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що судовим наказом від 16.03.2018 року у справі №755/3550/18 стягнуто з боржника Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь стягувача ОСОБА_2 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій сумі заробітної плати, за період з 01.06.2017 року по 31.12.2017 року у розмірі 29 800 грн 93 коп. На підставі вищезазначеного судового наказу 02.05.2018 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Проте, стягувач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Єдиним спадкоємцем стягувача є вона, його дружина. Вказує, що зазначений судовий наказ станом на день звернення із скаргою залишається не виконаним, боржник не погашає заборгованість та ухиляється від добровільного виконання даного судового рішення, проте, як їй стало відомо, виконавче провадження НОМЕР_2 було завершено згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.02.2023 року та де наразі перебуває виконавчий документ їй невідомо. За таких обставин, просила суд залучити її до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_2 та визнати незаконними дії головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Єзерської А. М. в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та скасувати відповідну постанову. Зобов`язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві відновити виконавче провадження з примусового виконання судового наказу від 16.03.2018 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гончарук М. П. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновок суду про те, що скаржниця не є стороною виконавчого провадження є помилковим, оскільки ОСОБА_1 набула статусу правонаступника та відповідно всіх його процесуальних прав. Вважає, що право на подання скарги належить скаржниці згідно вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Звертає увагу суду на те, що уразі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.Також відмічає, що суд помилково відмовив у відкритті провадження на підставі ст. 186 ЦПК України, оскільки положення цієї статті не застосовуються до такої категорії справ як «скарги на дії виконавців». Окрім того, просив стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. Розгляд апеляційної скарги просив здійснювати без його участі та без участі скаржниці.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу Аврахов Т. Г. в інтересах ДП «Українська студія телевізійни фільмів «Укртелефільм» доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, зазначив, що на момент звернення до суду зі скаргою, ОСОБА_1 не мала статусу правонаступника у виконавчому провадженні, у той же час така вимога була висловленалишеу вимогах її скарги. Зазначив, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Вважає, щоу разі вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження у порядку ст. 442 ЦПК України, шляхом звернення до суду із відповідною заявою, така сторона виконавчого провадження у подальшому, за наявності об`єктивних підстав, може звернутися до суду у порядку ст. 447 ЦПК України із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання. При цьому, питання заміни сторони виконавчого провадження не може бути вирішено судом при розгляді скарги, шляхом об`єднання вимог скарги особи, яка не набула статусу сторони виконавчого провадження.

Учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, адвокат Гончарук М. П. в інтересах ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив про розгляд справи без участі сторони скаржника, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи, судовим наказом від 16.03.2018 року у справі №755/3550/18 стягнуто з боржника Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь стягувача ОСОБА_2 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій сумі заробітної плати, за період з 01.06.2017 року по 31.12.2017 року у розмірі 29 800 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот) грн 93 коп.

На підставі вищезазначеного судового наказу 02.05.2018 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Стягувач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Єдиним спадкоємцем стягувача ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 .

За твердженням скаржниці, судовий наказ від 16.03.2018 року станом на день звернення до суду зі скаргою залишається невиконаним, боржник не погашає заборгованість та ухиляється від добровільного виконання даного судового рішення.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що скаржниця не є стороною виконавчого провадження, стягувачем у якому є ОСОБА_2 , що в свою чергу виключає її можливість оскаржувати дії та рішення органу примусового виконання.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, як конституційні гарантії права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М.В. проти України», заява № 63520/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Тобто, у статті представлено «право на суд», разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле. До цього додаються гарантії статті 6 § 1 стосовно як організації та складу суду, так і розгляду справи. В загальному, ці права є складовими «права на справедливий судовий розгляд» (Golder v. the United Kingdom (Голдер проти Сполученого Королівства), § 36).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, відносин; інших правовідносин, окрім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, частиною першою ст. 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

При цьому, гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державного виконавця.

Згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника (фізичної особи) є цілком можливим. При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником та заміни сторони виконавчого провадження у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року по справі 523/2357/20.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Смерть стягувача слід розуміти як вибуття однієї із сторін виконавчого провадження, а відтак, існує необхідність заміни сторони виконавчого провадження на її правонаступника.

У свою чергу, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись внаслідок його смерті.

У спірних правовідносини до складу спадщини входять, зокрема, обов`язок зі стягнення заробітної плати, що належав спадкодавцю ( ОСОБА_4 )

Отже, на підставі вищенаведених правових норм убачається, що ОСОБА_1 є такою, що набула статусу правонаступника та відповідно всіх процесуальних прав та обов`язків стягувача- ОСОБА_2 в силу Закону.

Окрім того, з матеріалів скарги ОСОБА_1 убачається, що вона звернулась до суду не лише зі скаргою на дії виконавця, а й разом з тим, просила замінити сторону виконавчого провадження правонаступником.

Так, на момент подання цієї скарги ОСОБА_1 не має статусу саме сторони виконавчого провадження.

Натомість, положеннями ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, право на подання скарги належить ОСОБА_1 згідно вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд правильно послався в оскаржуваній ухвалі на дану норму, проте не застосував її положення.

Колегія суддів відмічає, що заміна учасника судової справи на його правонаступника можлива на будь-якій стадії судового процесу (ст. 55 ЦПК України).

Обмежень щодо неможливості такої заміни під час розгляду скарг в процесі виконання судового рішення норми ЦПК не містять.

Тобто, суд міг розмежувати такі вимоги, і вирішити спочатку питання щодо заміни сторони виконавчого провадження, вже після чого входити в обговорення питання щодо скарги на дії виконавця.

Окрім того, як зазначено в скарзі, причиною звернення ОСОБА_1 стало те, що виконавче провадження вважається завершеним, у зв`язку з його фактичним виконанням, проте за повідомленням банку жодних коштів на рахунок померлого не надходило.

Поряд з цим, чи дійсно є виконавче провадження таким, що закінчено у зв`язку з його фактичним виконанням встановити на даному етапі апеляційного перегляду не вбачається можливим, а отже, висновки суду щодо відмови у відкритті провадження є передчасними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, що є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Поряд з цим, колегія не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі своїх повноважень, відмовивши у відкритті провадження у справі, оскільки суд, у разі встановлення тих обставин, що скарга на дії державного виконавця подана не стороною виконавчого провадження має відмовити у відкритті такого провадження (див. ухвалу Верховного Суду від 12.12.2019 року у справі №796/165/18).

Але, зважаючи на ту обставину, що скарга на дії виконавця подана правонаступником, ОСОБА_1 , а питання правонаступництва судом не вирішено, відтак відмова у відкритті провадження є передчасною.

Окрім того, як убачається зі змісту апеляційної скарги, адвокат Гончарук М. П. в інтересах ОСОБА_1 також просив стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, на що колегія суддів відмічає наступне.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зазначено, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З огляду на викладене, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Гончарука Михайла Петровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова