Рішення

від 12.12.2024 по справі 922/3552/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024м. ХарківСправа № 922/3552/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс", м. Харків про зобов`язання виконати певні дії та стягнення 309434,35 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - Ельміри РЕШИТОВОЇ;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Укртрансгаз", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс", відповідач, в якому просить суд зобов`язати ТОВ "Енерготранс" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити грошові вимоги позивача до проміжного ліквідаційного балансу у сумі 899355,85 грн та стягнути з відповідача на свою користь 3% річних від простроченої суми у розмірі 52146,97 грн, інфляційні втрати в сумі 257287,38 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 10.10.2024 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 12.12.2024 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 10.10.2024, 17.10.2024, 24.10.2024, 21.11.2024 направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, судова кореспонденція на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та співпадає з адресою, яка зазначена в ЄДРПОУ, повернута Укрпоштою 21.10.2024, 28.10.2024, 04.11.2024, 02.12.2024 року на адресу суду із відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Так, зокрема, ухвала про відкриття провадження у справі від 10.10.2024 повернута з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою" від 16.10.2024 на довідці Укрпошти про причини повернення поштового відправлення (а.с. № 44 ).

Ухвала суду від 24.10.2024 повернута з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою" від 02.11.2024 на довідці Укрпошти про причини повернення поштового відправлення (а.с. № 56 ).

Ухвала суду від 21.11.2024 повернута з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою" від 29.11.2024 на довідці Укрпошти про причини повернення поштового відправлення (а.с. № 64 ).

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно п.5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

З огляду на вищевикладене, ухвали суду вважаються врученими у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки Укрпошти, зокрема, про відсутність особи за адресою його місцезнаходження, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тобто, днем вручення відповідачу ухвал суду згідно відмітки Укрпошти являються дати - 16.10.2024 (аркуш справи № 44), 25.10.2024 (аркуш справи № 52), 02.11.2024 (аркуш справи № 56), 29.11.2024 (аркуш справи № 64).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/3552/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.07.2001 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (далі - Позивач) та ТОВ "Енерготранс" (далі - Відповідач) було укладено договір № 28 на виконання робіт з капітального ремонту дороги.

Відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України № 360-р від 13.06.2012 року та наказу міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 530 від 18.07.2012 року "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з 27 грудня 2012 року припинена діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом її реорганізації-перетворення у Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.1 договору № 28 від 12.07.2001 Генпідрядник (Відповідач) зобов`язується виконати роботи з проектування та капітального ремонту під`їзної автодороги та забезпечує її введення в експлуатацію. Відповідно до п. 10.1. договору № 28 від 12.07.2001 роботи виконуються із матеріалів кредитора.

На виконання умов договору № 28 від 12.07.2001 позивач передав відповідачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 13364108,87 грн.

У ході виконання робіт з капітального ремонту дороги відповідно до договору № 28 від 12.07.2001 відповідач використав товарно-матеріальних цінностей та повернув невикористані на загальну суму 11765306,92 грн.

Вартість залишку невикористаних та неповернутих відповідачем позивачу товарно-матеріальних цінностей за договором № 28 від 12.07.2001 станом на 01.01.2006 склала 1598301,95 грн.

10.11.2006 між позивачем та відповідачем укладено договір генпідряду № 05-07 на здійснення робіт по ремонту дороги. Згідно з п. З цього договору роботи виконуються з матеріалів позивача.

Оскільки після закінчення дії договору № 28 від 12.07.2001 залишок невикористаних товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) відповідач не повернув, а договір № 05-07 від 10.11.2006 укладений на виконання аналогічних робіт, відповідач здійснив роботи по ремонту дороги, передбачені п. 1.2. договору № 05-07 від 10.11.2006, за рахунок залишку невикористаних за договором № 28 від 12.07.2001 ТМЦ.

Відповідач не використав та не повернув позивачу товарно-матеріальних цінностей на суму 578354,41 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2013, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2013, у справі № 922/3404/13 позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Енерготранс" на користь АТ "Укртрансгаз" вартість безпідставно набутого майна в сумі 578354,41 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 11567,09 грн.

Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2013 у справі № 922/3404/13, яке набрало законної сили 09.12.2013, Господарським судом Харківської області 23.12.2013 видано наказ про примусове виконання судового рішення.

Постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 07.06.2019 відкрито виконавче провадження № 59288322 з виконання наказу № 922/3404/13 від 23.12.2013. У межах указаного виконавчого провадження зарахування коштів на рахунок позивача не проводилось.

Доказів виконання рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2013 у справі № 922/3404/13 матеріали даної справи не містять.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" є юридичною особою, що створена 27.01.2000 (внесено запис про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

29.09.2016 до ЄДР внесений запис № 14801100001050494 про рішення засновників щодо припинення юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготранс".

Строк для заявлення кредиторами своїх вимог встановлено до 07.12.2016.

19.08.2024 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до ТОВ "Енерготранс" в особі ліквідаційної комісії із заявою № 1001ВИХ-24-5075 від 19.08.2024 з грошовими вимогами про визнання та задоволення грошових вимог у сумі 892710,58 грн.

Факт направлення даної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист, накладною №0102100026381 та фіскальним чеком поштової установи від 19.08.2024.

Проте, ТОВ "Енерготранс" ухилилось від отримання вищевказаної заяви у відділені поштового зв`язку, тому заява з грошовими вимогами була повернута за зворотною адресою та вручена Відправнику (АТ "Укртрансгаз") 05.09.2024.

Грошові зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2013 у справі № 922/3404/13 становлять 589921,50 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань ТОВ "Енерготранс", окрім заявлених в рамках справи № 922/3404/13, позивачем донараховані відповідачу 3% річних у розмірі 52146,97 грн та інфляційні втрати у розмірі 257287,38 грн за період з 01.09.2021 по 01.09.2024.

Отже, грошові вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" становлять загальну суму 899355,85 грн, яка включає в себе суму заборгованості 589921,50 грн відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2013 у справі № 922/3404/13, а також суму інфляційних втрат 257287,38 грн та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання 52146,97 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Факт наявності простроченого грошового зобов`язання відповідача підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України повторного доказування не потребує.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України),

Відповідно до ч.3,5 ст 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також ніші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Положення ст. 526 ЦК України передбачають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення відтворені в абз. 1 ч 1 ст. 193 ГК України, відповідно до якого суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов`язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У силу приписів ч.ч. 3 та 4 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до ч. 6 статті 105 ЦК України кожна окрема вимога кредитора розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до приписів ч.ч. 8-9 ст. 111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад манна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 та п.5.ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення містить ч. 3 ст. 198 ГК України.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що такі розрахунки є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Судом враховується відповідна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 905/451/22. Зокрема, перед Верховним Судом у цій справі постало питання чи відповідає належному способу захисту прав кредитора юридичної особи, яка перебуває в стані припинення (після прийняття засновниками (учасниками) рішення про ліквідацію юридичної особи), позов про стягнення суми грошових коштів, та чи підлягає в такому разі рішення суду про задоволення відповідного позову примусовому виконанню державною виконавчою службою або приватним виконавцем. З цього приводу Верховний Суд зазначив, зокрема, таке.

"Щодо належного способу захисту прав кредитора у разі, коли юридична особа- боржник перебуває у стані припинення за рішенням її засновника (учасників).

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

41. Застосування судом неналежного способу захисту, зокрема такого, який, захищаючи права позивача, може призвести до порушення прав іншої особи, незалежно від його ефективності може призводити до порушення Конвенції, на що, зокрема, вказує практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.28), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункти 139, 140)). Водночас ефективність є необхідною умовою для застосування судом способу захисту.

42. Звернення до суду за неефективним способом захисту не може бути виправдане посиланням на принцип диспозитивності господарського судочинства, оскільки розгляд відповідної вимоги судом по суті не відповідає ані завданням господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України), ані статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту). Такий розгляд призводить до негативних наслідків не лише для позивача (який перебуватиме у впевненості, що задоволення його вимоги призвело до захисту його прав та інтересів), а й відповідача (який змушений витрачати час та кошти) та є шкідливим для судочинства в цілому, оскільки держава витрачає кошти та ресурс судової системи на ілюзорний судовий процес, в якому захист прав та інтересів позивача є неможливим в принципі. Тому судовий процес за позовною вимогою, задоволення якої завідомо не може призвести до захисту права чи інтересу позивача, є безцільним та не відповідає змісту судового захисту.

43. Зокрема, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

44. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99) та інші).

45. Об`єднана палата звертає увагу на те, що норми статті 104- 112 ЦК України не встановлюють такого способу захисту прав кредитора, як зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог. Зазначені норми взагалі не встановлюють жодних способів захисту прав кредитора. Зокрема, частиною 3 статті 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Об`єднана палата погоджується з доводом скаржника про те, що зазначена норма містить лише припис про право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії в разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, але ця норма не містить жодних положень щодо того, з яким саме позовом кредитор має право звернутися до суду, який саме спосіб захисту порушеного права в цьому випадку є належним та ефективним.

46. Відповідно до усталеної практики, якщо боржник не виконує грошове зобов`язання, то належною позовною вимогою є вимога кредитора про стягнення грошових коштів. Така вимога опосередковує такий спосіб захисту, встановлений законом, як примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України).

47. Ефективність цього способу захисту забезпечується можливістю примусового виконання судового рішення про присудження виконавцем попри небажання боржника виконувати свій обов`язок, підтверджений судом. У таких випадках відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" виконавець, зокрема, накладає арешт на грошові кошти боржника, за їх недостатності арештовує та продає майно боржника та задовольняє вимоги кредитора - стягувача. У такий спосіб права кредитора захищаються повністю.

48. Суди попередніх інстанцій фактично дійшли висновку про неефективність такого способу захисту тому, що відповідне судове рішення за цих умов не підлягає примусовому виконанню. Натомість воно має бути виконане самим боржником добровільно. Об`єднана палата не погоджується з такими висновками.

49. Об`єднана палата звертає увагу, що подібні висновки не засновані на чинному законі. Натомість вони фактично реанімують підхід, який був передбачений Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (який втратив чинність 05.10.2016 у зв`язку з набранням чинності новим Законом від 02.06.2016 № 1404-VIII з такою ж назвою) (далі - Закон № 606-XIV), і від якого законодавець відмовився.

50. Під час дії Закону № 606-XIV його статтею 67 було передбачене таке: "2. У разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. 3. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом".

51. Отже, Закон № 606-XIV передбачав, що коли учасники юридичної особи прийняли рішення про її ліквідацію, то судові рішення про стягнення з юридичної особи грошей чи майна не підлягали примусовому виконанню. Натомість, сама юридична особа (в особі ліквідатора) мала розраховуватись з кредиторами (як тими, з якими у юридичної особи не було спорів, так і з тими, хто мав судові рішення на свою користь).

52. Вади регулювання, яке встановлювалося Законом № 606-XIV у зазначеному відношенні, біли цілком очевидними із-за вкрай несприятливих для кредиторів наслідків.

53. По-перше, це регулювання створювало передумови для зловживання боржників (в особі ліквідаторів). Виконання судових рішень цілком залежало від їх бажання чи небажання. Боржнику досить було прийняти рішення про власну ліквідацію і виконавче провадження підлягало закінченню, а примусове виконання судового рішення проти нього виключалось. Боржники могли роками не сплачувати кошти кредиторам, а ефективного захисту проти таких зловживань не було.

54. Єдиною можливістю для кредитора у такій ситуації було звернення із заявою про відкриття провадження про банкрутство боржника. Водночас, по-перше, за світовою практикою порушення справи про банкрутство є не засобом захисту інтересів кредитора, який вже одержав судове рішення на свою користь, а є засобом захисту інтересів боржника, зокрема, задля часткового звільнення або розстрочення боргів (саме боржник зазвичай ініціює справу про своє банкрутство). По-друге, цей підхід фактично означав вихолощення інституту виконавчого провадження, примушуючи кредитора ініціювати натомість справу про банкрутство (яке є тривалим процесом), у тому числі щодо платоспроможного боржника. Нарешті, банкрутство не можна перетворювати на інструмент боротьби зі зловживаннями платоспроможного боржника - банкрутство слугує лише цілям пропорційного задоволення вимог до неплатоспроможного боржника. Отже, цей підхід призводив до викривлення як інституту примусового виконання судового рішення, так і інституту банкрутства.

55. По-друге, регулювання, яке встановлювалося Законом № 606-XIV у зазначеному відношенні, явно суперечило статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики ЄСПЛ. Так, ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень (див. наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, пункт 43), справа "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 51) та інші).

56. Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що виконання судового рішення, яке може бути виконане від імені боржника іншою особою, тобто якщо обов`язок боржника не має особистого характеру (стаття 63 чинного Закону України "Про виконавче провадження"), зокрема судового рішення про стягнення грошових коштів, не може бути покладено на самого боржника, який не виконав його добровільно, а підлягає примусовому виконанню. Протилежний висновок суперечив би статті 6 Конвенції.

57. Якщо платоспроможний боржник не виконує свого обов`язку майнового характеру, то це свідчить про дефект його волі. Такий дефект виправляється спершу судом шляхом ухвалення судового рішення (зокрема, про стягнення грошових коштів чи іншого майна), а на стадії виконавчого провадження - виконавцем. Виконавець виконує судове рішення замість боржника і за рахунок його майна, тим самим нівелюючи дефект волі боржника. З цього випливає неефективність покладення виконання рішення суду на самого боржника, який не виконав його добровільно, оскільки такий підхід не призводить до виправлення дефекту волі боржника.

58. В разі ж якщо існує загроза неплатоспроможності боржника і це спричиняє невиконання ним своїх обов`язків, виконання судового рішення також не може бути покладене на боржника в особі його статутних органів, бо активи боржника можуть бути розподілені несправедливо внаслідок наявності дефекту волі боржника. У таких випадках законодавство передбачає інший механізм недопущення такого дефекту волі, зокрема шляхом розпорядження активами боржника під контролем арбітражного керуючого та суду відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) або під контролем уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

59. Отже, покладення виконання судового рішення майнового характеру, не виконаного боржником добровільно, за жодних обставин не може бути віддане на відкуп самого боржника в особі його статутних органів або призначеної ними ліквідаційної комісії (ліквідатора).

60. Чинний Закон України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VIII) не передбачає такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, як перебування боржника у стані ліквідації, та не визнає таку обставину ані підставою для закінчення виконавчого провадження, ані підставою для його зупинення.

61. Виходячи з викладеного вище, таке регулювання не означає наявності в чинному Законі № 1404-VIII прогалини, яку слід було б заповнити, а свідчить про виправлення законодавцем помилок, які були наявні у Законі № 606-XIV, призводили до явно нерозумних і несправедливих результатів та суперечили статті 6 Конвенції.

62. Тому об`єднана палата дійшла висновку про те, що знаходження юридичної особи - боржника у стані припинення жодним чином не впливає ані на можливість відкриття виконавчого провадження, ані на примусове виконання судового рішення щодо цього боржника у процедурі виконавчого провадження, зокрема, не тягне закінчення виконавчого провадження і не є підставою для його зупинення.

63. Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України), і цей спосіб захисту є ефективним.

64. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.

65. Варто також звернути увагу на таке. Відповідно до частини 1 статті 112 ЦК України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

66. Об`єднана палата звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21, пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження №14-212цс21). Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).

67. Тому об`єднана палата підкреслює, що норма частини першої статті 112 ЦК України стосується ліквідації тільки платоспроможної юридичної особи. Її слід застосовувати не у відриві, а разом з іншими положеннями ЦК України, зокрема, разом із частиною шостою статті 104, частиною третьою статті 110 ЦК України, тобто системно. Відповідно до частини шостої статті 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом, а відповідно до частини третьої статті 110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, передбачені КУзПБ. Отже, встановлена частиною першою статті 112 ЦК України черговість задоволення вимог кредиторів не може мати на меті задоволення вимог кредиторів певних черг і часткове незадоволення кредиторів інших черг чи їх незадоволення взагалі. Якщо юридична особа є платоспроможною, то підлягають задоволенню всі вимоги кредиторів, що виключає порушення їх прав. Тому Об`єднана палата дійшла висновку, що частина перша статті 112 ЦК України має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню. Протилежне тлумачення зазначених законодавчих норм призвело би до порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у світлі практики ЄСПЛ.

68. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 112 ЦК України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними. Цю частину слід застосовувати разом із частиною четвертою статті 112 ЦК України, відповідно до якої вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Отже, положення частини п`ятої статті 112 ЦК України щодо погашення вимог, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, застосовуються лише до вимог, які заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред`явлення. До вимог, які заявлені вчасно, та вимог, які підлягають примусовому задоволенню на підставі судового рішення, правила про погашення вимог не застосовуються. Якщо у процедурі ліквідації юридичної особи з`ясується, що майна юридичної особи недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, боржник зобов`язаний звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до частини третьої статті 110 ЦК України.

69. Виходячи з викладеного, статтю 112 ЦК України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 ЦК України не містить (та й не може містити з огляду на статтю 6 Конвенції у світлі практики ЄСПЛ).

70. Натомість черговість, передбачена статтею 112 ЦК України, спрямована на те, щоб у разі виявлення під час добровільного задоволення боржником самостійно визнаних ним вимог ознак неплатоспроможності і подальшого порушення справи про банкрутство ризик незадоволення таких вимог був мінімальним саме для перших черг кредиторів, визначених цією статтею. Адже вимоги, визнані боржником самостійно, можуть бути необґрунтованими, що і перевіряється судом в межах справи про банкрутство. Водночас це не стосується вимог кредиторів за судовим рішенням у процедурі добровільної ліквідації, бо обґрунтованість цих вимог вже встановлена судом і не може ставитись боржником під сумнів в межах зазначеної процедури. Тому доти, доки ознаки неплатоспроможності боржника - юридичної особи не встановлені, такі кредитори мають отримувати задоволення своїх вимог в загальному порядку у виконавчому провадженні. Але як тільки ознаки неплатоспроможності виявлені (наприклад, внаслідок добровільного визнання боржником нових вимог або стягнення грошових коштів судом на користь нових кредиторів), ліквідатор має звернутись до суду для порушення справи про банкрутство; тоді виконання судових рішень здійснюється в межах такої справи і в іншій черговості, ніж встановлена у статті 112 ЦК України, а саме в черговості, встановленій статтею 64 КУзПБ."

Як встановлено судом, в порушення імперативних приписів ч.6 ст.105 Цивільного кодексу України відповідачем ані у встановлений вказаною нормою тридцятиденний строк, ані на даний час, не розглянуто кредиторських вимог позивача та не прийнято відповідного рішення за наслідками такого розгляду, а тому вимоги позивача на визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Енерготранс" у сумі 899355,85 грн та стягнення трьох проценти річних від простроченої суми у розмірі 52146,97 грн та інфляційні втрати в сумі 257287,38 грн, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого наданими доказами та не спростованого відповідачем.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" (вул. Полтавський шлях, 67, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 30614469) в особі ліквідаційної комісії визнати та включити грошові вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) до проміжного ліквідаційного балансу у сумі 899355,85 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" (вул. Полтавський шлях, 67, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 30614469) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) три проценти річних від простроченої суми у розмірі 52146,97 грн та інфляційні втрати в сумі 257287,38 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготранс" (вул. Полтавський шлях, 67, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 30614469) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) витрати по оплаті судового збору в сумі 7669,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "20" грудня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко