Постанова

від 12.12.2024 по справі 907/439/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/439/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: Кулікова Г.Д.

Відповідача : Бондарєва О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024

(головуючий суддя - Матущак О.І., судді - Скрипчук О.С., Плотніцький Б.Д.)

у справі №907/439/22

за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід»

до Фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича

про стягнення 2 044 607,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Благодійна організація «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» (далі - БО «Волонтерський центр «Схід», позивач) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича (далі - СПД ФО Байрацького В.В., відповідач) про стягнення 2 044 607,68 грн заборгованості.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 2 044 607,68 грн, в т.ч. 2 033 410,00 грн основного боргу та 11 197,68 грн відсотки за користування чужими коштами. Позивач посилається на те, що ним згідно з платіжними дорученнями було перераховано відповідачу кошти, як оплату за запчастини, які останній мав поставити для подальшої передачі Збройним силам України. Ураховуючи тривале невиконання такої поставки позивач від укладеного правочину відмовився та просить повернути безпідставно збережені кошти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

4. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 033 410,00 грн, в решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

5. Судове рішення мотивовано тим, що будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторони не укладали, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер. Згідно наданих позивачем оригіналів платіжних доручень останнім на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 2 033 410,00 грн, за поставку запчастин для ремонту автомобілів. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не спростував доводи позивача, не надав суду доказів на підтвердження поставки автомобілів (запчастин) або повернення коштів у розмірі 2 033 410,00 грн, а тому позов в частині стягнення основного боргу є обґрунтованим. Щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами, суд першої інстанції встановивши, що матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, зважаючи на положення ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами.

6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.

7. Постановою Верховного Суду від 27.03.2024 скасовано постанову апеляційного суду, справу направлено на новий апеляційний розгляд. Направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд вказав, на необхідність належної оцінки судом можливості прийняття додатково поданих доказів на стадії апеляційного перегляду, з урахуванням критеріїв, визначених ст. 269 ГПК України, а також принципів правової визначеності.

8. Під час нового розгляду постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

9. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що між позивачем і відповідачем, простій письмовій формі було укладено договір комісії, згідно умов якого відповідач за попереднім погодженням з позивачем і за надані ним грошові кошти зобов`язувався купувати автомобілі (вживані позашляховики) із здійсненням часткового ремонту, для забезпечення потреб ЗСУ, з подальшою відправкою і передачею їх особам, вказаним позивачем. Матеріалами справи підтверджено передачу позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 2 033 410,00 грн, відповідачем виконано зобов`язання за договором та відправлено позивачу автомобілі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

11. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 15.10.2019 у справі № 909/1141/18.

12. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що апеляційним судом встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

13. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід», зареєстрований та здійснює свою діяльність 01.04.2022, з метою забезпечення потреб Збройних сил України за рахунок благодійних внесків. Фонд є неприбутковою організацією відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

14. Одним із основних видів діяльності БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» є придбання автомобілів для військових, здійснення їх ремонту у разі потреби та доставка на місце дислокації. Позивач здійснює свою діяльність виключно за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб.

15. Позивач перерахував на рахунок ФОП Байрацького В.В. грошові кошти у загальній сумі 2 033 410,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 3 від 12.04.2022 на суму 1 000 000,00 грн, №10 від 17.04.2022 на суму 420 210,00 грн, № 12 від 20.04.2022 на суму 452 200,00 грн, №15 від 22.04.2022 на суму 161 000,00 грн. У платіжних дорученнях зазначено призначення платежу: «за поставку запчастин для ремонту автомобілів».

16. БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» Євстаф?єв Р.Ю. вказує, що згідно з платіжними дорученнями було перераховано на рахунок ФОП Байрацького В.В. кошти, як оплату за запчастини, а саме шини, які останній мав поставити для подальшої передачі Збройним силам України.

17. Відповідач підтверджує отримання ним вказаних коштів, однак стверджує, що використав ці кошти за погодженням із позивачем, а саме придбав, частково ремонтував і передавав для ЗСУ автомобілі. Наявність відповідних домовленостей між сторонами підтверджено електронним листуванням - скрінами із чатів в месенджерах «Вотсап» та «Вайбер» між абонентами з номерами мобільних телефонів НОМЕР_1 (БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід», голова Євстаф`єв Р.Ю.) та НОМЕР_2 (ФОП Байрацький В.В.), поданими до суду апеляційної інстанції.

18. Позивач заперечує поставку автомобілів, та вказує на тривале невиконання такої поставки, у зв?язку з чим, позивач відмовився від правочину та просить суд повернути безпідставно збережені відповідачем кошти.

Позиція Верховного Суду

19. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити, виходячи з наступного.

20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

21. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Суд першої інстанції, задовольняючи позов вказував на те, що будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не укладалося, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер. Наданими позивачем оригіналами платіжних доручень підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 2 033 410,00 грн за поставку запчастин для ремонту автомобілів. Відповідач не спростував доводи позивача, не надав суду доказів на підтвердження поставки автомобілів (запчастин), або доказів повернення коштів у розмірі 2 033 410,00 грн, чи доказів, які б мали значення для іншого вирішення спору. Враховуючи вищенаведене, за відсутності у матеріалах справи доказів укладання між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 2 033 410,00 грн, відповідач зобов`язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як такі, що збережені після припинення існування правової підстави. Водночас, суд першої інстанції відмовив у стягненні відсотків за користування грошовими коштами, зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів.

23. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у позові, посилався на те, що судом першої інстанції, з порушенням вимог процесуального права, безпідставно не прийнято докази подані відповідачем до суду першої інстанції. Так, відповідачем до суду першої інстанції подано листування між сторонами у месенджерах «Вайбер» та «Вотсап», зі змісту листування вбачається, що між сторонами 12.04.2022 в простій письмовій формі було укладено договір комісії, а тому, наявні договірні відносини між позивачем та відповідачем. Відповідачем підтверджено поставку позивачу автомобілів на суму 2 033 410,00 грн, а тому, відсутні підстави вважати, що відповідачем безпідставно отримано грошові кошти в сумі 2 033 410,00 грн, таким чином у позові необхідно відмовити.

24. Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

25. Направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду Верховний Суд у постанові від 27.03.2024 зазначав, що:

-« статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

41. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

42. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

43. Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).

44. Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

45. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

46. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

47. Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.

48. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування причин неподання доказів при розгляді справи у першій інстанції, представник відповідача аргументувала це своєю хворобою та хворобою членів її родини, запізнення адвоката, з поважних причин, до судових засідань, тощо.

49. Проте, відповідач не реалізував свого процесуального права упродовж всього строку розгляду справи (справа № 907/439/22 перебувала на розгляді у суді першої інстанції упродовж п`яти місяців з 08.07.2022 (ухвала про відкриття провадження у справі) по 07.12.2022 (ухвалення рішення судом першої інстанції)).

50. Слід звернути увагу, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.80 ГПК)

51. Як встановив Господарський суд Закарпатської області у рішенні від 07.12.2022 у цій справі, відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду була надіслана на його офіційну юридичну адресу).

52. Суд першої інстанції у наведеному рішенні дійшов до висновку, що відповідач не був позбавлений можливості для надання своїх заперечення з приводу предмета спору та доказів, які мають значення для розгляду справи по суті.

53. Частиною другою статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

54. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

55. У цьому випадку, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, а також не надав доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.».

26. Під час нового розгляду справи, апеляційний суд, вказав на винятковість випадку у даній справі та на можливість прийняття апеляційним судом доказів - скринів переписки сторін в месенджерах, які представник відповідача надіслав на електронну адресу суду у день судового засідання 07.12.2022. Так, апеляційний суд зазначив, що подані відповідачем докази не є новими доказами, які відповідач просить долучити до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, а є доказами, які в порушення процесуальних норм, ст.ст. 120, 170, 242 ГПК України, протиправно не розглянуті судом першої інстанції.

27. Проаналізувавши такі аргументи апеляційного суду, касаційний суд зазначає, що провадження у справі було відкрито 08.07.2022 підготовче засідання закрито 03.11.2022, тобто протягом чотирьох місяців суд розглядав справу. Відповідачем неодноразово подавались клопотання про продовження строку підготовчого засідання та надання доказів в обґрунтування заперечень на позов. Судом продовжувався такий строк, розгляд справи відкладався неодноразово. Встановлюючи винятковість обставин у даному випадку судом апеляційної інстанції не було досліджено належним чином процесуальних обставин справи та неможливість подання відповідачем доказів протягом розгляду справи, висновки апеляційного суду грунтувались лише на встановлених апеляційним судом порушенннях судом першої інстанції положень процесуального законодавства при прийнятті ухвали від 30.11.2024.

28. Інших доводів про винятковість випадку у даній справі та можливість прийняття доказів поданих відповідачем, апеляційним судом не зазначено, як і не досліджено можливість/неможливість подачі всіх необхідних доказів протягом розгляду справи, з моменту відкриття провадження у справі ухвалою від 08.07.2022 і до закриття підготовчого засідання 03.11.2022. Тоді як встановлення таких обставин може вказувати на винятковість випадку для прийняття доказів апеляційним судом, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

29. Тобто фактично суд апеляційної інстанції не врахував висновків суду касаційної інстанції та не звернув належної уваги на процесуальні порушення про які вказувалось у постанові Верховного Суду від 27.03.2024. Так, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги аргументи постанови Верховного Суду від 27.03.2024, а саме, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Касаційний суд звертав увагу апеляційного суду на те, що відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином, а тому суд першої інстанції у рішенні зробив висновок, що відповідач не був позбавлений можливості надання заперечень з приводу предмета спору та доказів, які мають значення для розгляду справи по суті, і в цьому випадку, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.

30. Тоді як, принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/20010/20, від 16.11.2022 у справі №910/4390/21).

31. Крім того, посилаючись на листування між сторонами в месенджерах «Вайбер» та «Вотсап», яке надано відповідачем у вигляді принт - скринів, апеляційним судом не враховано наступного.

32. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

33. Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

34. Допустимість доказів за ст. 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

35. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

36. Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

37. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє зробити висновок, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

38. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, і не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів ст.86 ГПК України, з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

39. Необхідно зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20).

40. Частинами 1-5 ст. 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

41. Відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

42. У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп`ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19.

43. Приймаючи беззаперечно докази подані відповідачем, апеляційним судом не було враховано в повній мірі вищезазначених положень процесуального законодавства, та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.03.2024, про необхідність встановлення обставини щодо правомірності підстав набуття відповідачем коштів, на підставі належних та допустимих доказів, з урахуванням вимог ст. 269 ГПК України, та того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості, відповідно до статті 1212 ЦК України.

44. Крім того, касаційний суд зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

45. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

46. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

45. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

47. Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. Згідно з частиною 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

49. Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

50. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

51. Вказаного не було враховано апеляційним судом, так, встановлюючи беззаперечність виникнення між сторонами правовідносин з укладенням правочину, та вказуючи на виконання укладеного правочину, який, на думку суду, є договором комісії, апеляційний суд порушив основні принципи господарського судочинства змагальність та рівність сторін, визначені положеннями ст.ст. 7, 13 ГПК України, оскільки, судом апеляційної інстанції не було належним чином спростовано висновків суду першої інстанції, про неукладення сторонами будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу, та висновки про відсутність окремих листів-домовленостей щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер.

52. Апеляційним судом не було належним чином обґрунтовано судового рішення, з урахуванням положень ст.ст. 86, 236, 237, 238 ГПК України, з прийняттям або відхиленням всіх аргументів сторін.

53. Як зазначалось, апеляційний суд мотивував своє судове рішення виключно обставинами, які було встановлено апеляційним судом з переписки сторін у месенджерах, що на переконання апеляційного суду, з достатньою повнотою підтверджує, як наявність договірних відносин між сторонами, так і правомірність отримання відповідачем від позивача грошових коштів. Крім того, на думку апеляційного суду, послідовне перерахування позивачем грошових коштів, співпадіння сум платежів за 20 та 22 квітня 2022 року із сумами, виставленими відповідачем позивачу за відправлені автомобілі в листуванні у месенджерах, доводить і виконання відповідачем взятих на себе обов`язків за договором комісії.

54.Такі висновки апеляційного суду є передчасними, виходячи з наступного.

55. Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

56. Згідно з частиною 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

57. Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

58. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

59. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

60. Згідно із ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

61. Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

62. Відповідно до частини 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

63. Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

64. Судом апеляційної інстанції кваліфіковано правовідносини сторін як укладення між сторонами договору комісії.

65. Статтею 1011 ЦК України регламентовано поняття договору комісії як правочину, за яким одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

66. Істотними умовами договору комісії є умови про майно, яке комісіонер зобов`язується продати або купити, та його ціну (частина 3 статті 1012 ЦК України).

67. Суд касаційної інстанції зазначає, що вказаних положень законодавства, апеляційним судом не було враховано. Встановлюючи обставини укладення сторонами саме договору комісії, апеляційний суд належним чином та на підставі належних і допустимих доказах не встановив, що сторонами чітко конкретно погоджено всі істотні умови, притаманні саме цьому виду договору. Так, суд апеляційної інстанції не зазначив, що сторонами погоджено конкретне майно (товар) із зазначенням всіх необхідних ознак для такого майна, як і не зазначив, що сторонами чітко і однозначно погоджено і ціну такого предмету договору.

68. Водночас, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

69. Частинами 1, 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

70. За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

71. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці ( такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

72. Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 зазначив, що нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

73. Отже, намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/6103/23.

74. Як зазначалось, судом першої інстанції було встановлено, що між сторонами були відсутні договірні правовідносини, сторонами не підписувались, не погоджувались умови зобов`язань у формі єдиного документу. Тоді як суд апеляційної інстанції скасувавши рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийнявши рішення про відмову у позові зазначив, що сторонами було погоджено всі необхідні умови зобов`язання, при цьому, суд посилався на переписку сторін, у якій йшлося про різні типи автомобілів та зазначав про перерахування позивачем відповідачу коштів на поставку запчастин, апеляційним судом не було належним чином встановлено на поставку ж якого товару перерахувались грошові кошти позивачем відповідачу. З урахуванням зазначеного є передчасними висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову та повернення відповідачем отриманих ним від позивача грошових коштів.

75. Отже, знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом вказівок постанови Верховного Суду від 27.03.2024, порушення апеляційним судом положень ст.ст. 13, 86, 236, 269 ГПК України, що призвело до встановлення судом обставин справи на недопустимих доказах, не застосування апеляційним судом різного стандарту доказування для сторін з урахуванням принципів господарського судочинства, що фактично унеможливило встановлення судом фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору. Крім того, скаржник підставно зазначив про необхідність врахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21.

76. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції в повній мірі не було встановлено обставини справи, надано їм належну правову оцінку, з урахуванням всіх доводів, заперечень сторін та положень ст.ст. 73, 74, 86, 236, 237, 238 ГПК України, та відповідних правових висновків Верховного Суду щодо застосування судами норм матеріального права та процесуального права, а тому, апеляційний суд, в порушення зазначених положень матеріального та процесуального законодавства та правових висновків щодо їх застосування, передчасно та необґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові.

77. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, є частково обґрунтованою, постанову апеляційного суду необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

79. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

80. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» шляхом скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

81. Так, під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін і надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

82. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 у справі №907/439/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

Н.М. Губенко