Постанова

від 19.12.2024 по справі 908/3470/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/3470/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мамалуй О. О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024

у складі колегії суддів: Верхогляд Т. А. - головуючий, Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б.

у справі № 908/3470/23

за позовом військової частини НОМЕР_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"

про розірвання договору зберігання,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: Балика П.О.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" про розірвання договору зберігання № 69/11 від 01.09.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 607, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 188, 260 Господарського кодексу України та вказує на те, що сторони не дійшли згоди щодо розірвання Договору зберігання за №69/11 від 01.09.2011.

Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23 позов задоволено. Розірвано договір зберігання за №69/11 від 01.09.2011, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "ВВК".

Рішення суду першої інстанції мотивовано істотною зміною обставин, що є підставою розірвання договору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23 скасовано, ухвалено нове рішення. В задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для розірвання договору за ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України чи за ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову. Суд зазначив, що підстави для розірвання договору у зв`язку з припиненням зобов`язання через неможливість його виконання (ст. 607 Цивільного кодексу України) також відсутні, оскільки позивачем, як зазначено вище, не доведено обсягу знищення майна та відповідно, не доведено повної відсутності об`єкту зберігання.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024 по справі №908/3470/24 скасувати повністю, рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 залишити в силі в частині розірвання Договору зберігання за №69/11 від 01.09.2011 та покладення судових витрат на відповідача.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норми статті 652 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах щодо розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, що пов`язані з правовим режимом воєнного стану, знищенням та примусовим відчуженням майна.

На думку скаржника, для правильності застосування судами положень статті 652 ЦК України існує необхідність у формуванні Верховним Судом правового висновку, у відповідності до якого є недопустимим завдання збитків Міністерству оборони України під час дії правового режиму воєнного стану, що пов`язане з існуванням Договору зберігання, що не розірваний у зв`язку з істотною зміною обставин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

01.09.2011 між військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець) в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ВВК» (замовник) укладено Договір зберігання №69/11 від 01.09.2011, за умовами якого виконавець зобов`язався прийняти на платне зберігання майно, а замовник зобов`язався здійснювати оплату за зберігання відповідного майна та вилучати вказане майно (що є предметом зберігання) згідно графіку вилучення майна (Додаток №3 до Договору).

Передача майна здійснювалась за актом приймання-передачі майна (Додаток №1 до Договору №69/11 від 01.09.2011).

Термін зберігання майна відповідно до п. 5.1 Договору - до повного вилучення майна або надання замовнику письмового повідомлення про його повернення.

Позивач у позовній заяві зазначає, що сторони виконували покладені на них зобов`язання належним чином. Виконавець (військова частина НОМЕР_1 ) належним чином зберігав надане йому відповідно до умов Договору майно, а замовник своєчасно здійснював оплату відповідно до умов Договору. Однак, вилучення майна практично не здійснювалось, оскільки графік, що є Додатком до цього Договору не передбачав його довготривалого застосування, а був передбачений лише на відповідний рік. Новий графік вивезення майна, що було предметом зберігання - не створювався.

З початком повномасштабної агресії російської федерації, сторони і надалі виконували покладені на них обов`язки відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011. Військова частина НОМЕР_1 належним чином зберігала передане їй Майно, а ТОВ «ВВК» здійснювало оплату за таке зберігання.

Станом на 05.09.2023 військова частина НОМЕР_1 зберігала відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011 - порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш961У) у кількості 771,61 тон (маса нетто), загалом у кількості 3009,22 тон (маса нетто). Дата останньої оплати Замовником за зберігання Майна було здійснено 05.10.2023.

05.09.2023 військовою частиною НОМЕР_1 отримано наказ Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 «Про примусове відчуження майна», в якому зазначено, що у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану та у відповідності до норм чинного законодавства, а саме: Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон.

В свою чергу, військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) за №2586 від 15.09.2023 «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану», з метою належного виконання наказу Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 «Про примусове відчуження майна».

Надалі, військовою частиною НОМЕР_1 почали вживатись всі необхідні дії з примусового відчуження майна, що передбачені Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», а саме військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено моніторинг цін на послуги суб`єктів оціночної діяльності, з метою укладення Договору з суб`єктом оціночної діяльності щодо надання послуг з оцінки майна, що підлягає примусовому відчуженню, як того вимагає Закон.

Однак, 28.09.2023, у зв`язку із нанесенням вогневого ураження за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території військової частини НОМЕР_1 , військовою частиною 04.10.2023 було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 за №2708, яким внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 за № 2586, де зазначено, що кількість порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961У), що підлягають примусовому відчуженню після влучання в відповідні сховища, де зберігались зазначені порохові заряди є наступною: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2067,31 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (маса нетто).

Позивач повідомляє, що за фактом вогневого ураження БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2), органами досудового розслідування внесено відомості до ЄРДР №2202312000000150 від 28.09.2023 про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.

З метою запобігання розповсюдження витоку інформації (що стосується вогневого ураження по території військової частини НОМЕР_1 ), військова частина НОМЕР_1 не відразу повідомила про надзвичайну подію власника майна, яким на той момент було ТОВ «ВВК».

В свою чергу, військова частина НОМЕР_1 , як того вимагає військове законодавство повідомила про надзвичайну подію вище командування з зазначенням результатів такого влучання. Зазначена інформація була передана засобами спеціального зв`язку, оскільки така інформація є службовою, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці країни.

Разом з тим, 03.10.2023 листом за № 2513 військова частина НОМЕР_1 повідомила ТОВ «ВВК» про те, що 28.09.2023 по території військової частини НОМЕР_1 було завдано вогневого ураження за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2), а тому значна частина майна, що належала ТОВ «ВВК», а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) частково знищено та попередньо вказано про результати та кількість знищеного майна.

05.10.2023 російською федерацією повторно нанесено удар за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини, у зв`язку з чим, військова частина НОМЕР_1 знову була змушена вносити зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 за №2586 «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану», оскільки сума порохових зарядів, що залишилась у військової частини НОМЕР_1 та підлягала примусовому відчуженню після другого ураження була наступною: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (маса нетто). Разом з тим, командуванням військової частини НОМЕР_1 разом з правоохоронними органами було прийнято рішення не повідомляти ТОВ «ВВК» щодо здійснення повторного нанесення вогневого ураження ворогом по території військової частини, в тому числі по місцям, де зберігалось Майно, що належало ТОВ «ВВК» з метою запобігання розповсюдження інформації.

Надалі, 05.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 та суб`єктом оціночної діяльності ТОВ Агенство по нерухомості «Дісконт» в особі Барановського С.І. було укладено Договір №101/23 від 05.10.2023 про надання послуг з визначення загальної вартості майна, що підлягало відчуженню, а саме порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «Дісконт») зобов`язався здійснити послуги з оцінки відчуженого майна та надати висновок про вартість такого майна у формі «Звіту про оцінку майна», а військова частина НОМЕР_1 зобов`язалась належним чином оплатити такі послуги.

Після отримання Звіту про оцінку майна, що підлягало примусовому відчуженню, військовою частиною НОМЕР_1 направлено листа до ТОВ «ВВК» за №2665 від 19.10.2023, яким повідомлено ТОВ «ВВК» про те, що 20.10.2023 о 12:00 год. військовою частиною НОМЕР_1 буде складено акт примусового відчуження майна, що належить ТОВ «ВВК», а саме порохових зарядів РСИ-12К ( НОМЕР_2 ) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961У). Крім того, зазначено, що явка представника ТОВ «ВВК» є необов`язковою, оскільки Законом не передбачено обов`язку присутності власника майна при складанні такого Акту.

В свою чергу, 20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано Акт за №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), який належним чином завірений уповноваженою особою Кіровоградської обласної військової адміністрації.

Представник ТОВ «ВВК» для складення та підписання такого Акту не з`явився аргументуючи свою неявку стислими термінами повідомлення ТОВ «ВВК» про складення такого Акту.

Позивач повідомляє, що військова частина НОМЕР_1 відповідно до норм Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» пропонувала з`явитись представникам ТОВ «ВВК» для отримання свого примірника Акту, а також укладення Додаткової угоди щодо розірвання Договору зберігання за №69/11 від 01.09.2011 з причин неможливості його подальшого виконання, оскільки Майно, що належало ТОВ «ВВК», а саме всі порохові заряди РСИ-12К ( НОМЕР_2 ) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) вже фактично перебувають у власності військової частини НОМЕР_1 .

Однак, ТОВ «ВВК» не виявило бажання для прибуття до військової частини НОМЕР_1 з метою отримання Акту про примусове відчуження майна за №2682 та звіту про оцінку відчуженого майна, а також задля укладення Додаткової угоди щодо розірвання Договору зберігання за №69/11 від 01.09.2011, а тому зазначений пакет документів був направлений на адресу ТОВ «ВВК» поштовою кореспонденцією.

Позивач зазначає, що ТОВ "ВВК" та військова частина НОМЕР_1 не дійшли згоди щодо розірвання договору зберігання за №69/11 від 01.09.2011 у відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів про розірвання вказано договору з причин неможливості його виконання.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За приписами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Частинами 1 та 2 статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Суд ураховує, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертаючись з вимогою про розірвання договору, посилався на істотну зміну обставин, оскільки все майно, що було предметом договору зберігання, вже належить позивачу.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону примусове відчуження майна - це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Як встановлено судами, згідно з наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон.

Тобто в даному наказі наказано примусово відчужити у власність держави все майно, яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011.

З метою належного виконання вказаного наказу від 05.09.2023 №324 військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) за №2586 від 15.09.2023 «Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану».

В подальшому у зв`язку з нанесенням російською федерацією вогневих уражень по території військової частини, військова частина НОМЕР_1 вносила зміни до наказу командира № НОМЕР_3 , внаслідок чого зменшилась кількість майна, що підлягало примусовому відчуженню.

20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано Акт за №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто)), який належним чином завірений уповноваженою особою Кіровоградської обласної військової адміністрації.

Вказаним спростовуються висновки апеляційного господарського суду про недоведеність обсягу знищеного внаслідок вогневих уражень майна, оскільки з огляду на викладені вище обставини вбачається, що наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 наказано примусово відчужити у власність держави все майно, яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, і оскільки за наслідками нанесених російською федерацією ударів за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини сума порохових зарядів, що залишилась у військової частини НОМЕР_1 та підлягала примусовому відчуженню після уражень зменшилась, то за актом за №2682 від 20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 було примусово відчужено майно: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), тобто все майно яке залишилось після вогневого ураження і зберігалось військовою частиною за вказаним договором на момент складення акта.

Верховний Суд погоджується з господарським судом першої інстанції про те, що у даному випадку зазначені зміни обставин є істотними, оскільки відповідно до умов Договору зберігання військова частина НОМЕР_1 мала обов`язок зберігати майно, що належало ТОВ «ВВК», а ТОВ «ВВК» в свою чергу зобов`язувалось здійснювати відповідну плату за таке зберігання. Проте, у відповідності до вимог чинного законодавства, для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України було примусово відчужено у власність держави майно, що належало ТОВ «ВВК» та було предметом Договору, а тому як наслідок ТОВ «ВВК» не може здійснювати плату за зберігання майна, яке йому вже не належить, а військова частина не має перед ТОВ «ВВК» зобов`язань щодо зберігання відповідного майна.

Як встановлено місцевим господарським судом, військова частина НОМЕР_1 листами за №2774 від 30.10.2023, №2806 від 01.11.2023 та №2860 від 07.11.2023 надсилала пропозиції щодо розірвання Договору зберігання №69/11 від 01.09.2011 до ТОВ «ВВК», в яких пропонувала розірвати Договір у зв`язку із неможливістю його виконання, адже майно що є предметом зберігання відповідно до умов Договору вже належить військовій частині НОМЕР_1 .

Разом з тим, отримавши зазначені вище пропозиції (листи) щодо розірвання Договору, ТОВ «ВВК» відмовляло у прийнятті пропозицій щодо укладення Додаткової угоди про розірвання Договору з підстав неотримання останнім документів, що передбачені ст. 7 Закону України «Про примусове відчуження майна».

Однак, військова частина НОМЕР_1 неодноразово пропонувала з`явитись представникам ТОВ «ВВК» для отримання документів, що передбачені ст. 7 Закону України «Про примусове відчуження майна». Проте, ТОВ «ВВК» вимагало від військової частини НОМЕР_1 отримання всього пакету документів, що пов`язано з примусовим відчуженням майна - саме поштовою кореспонденцією. В той час, як військова частина НОМЕР_1 пропонувала представникам ТОВ «ВВК» з`явитись до військової частини НОМЕР_1 для отримання таких документів наручно, оскільки частина 5 статті 7 Закону «Про примусове відчуження майна» передбачає, що примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

З викладеного вбачається, що позивачем було здійснено всіх необхідних заходів для звернення до відповідача з пропозицією про розірвання договору, втім, як вбачається із матеріалів справи, сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору у зв`язку з обставинами, які істотно змінились.

Місцевий господарський суд, з огляду на встановлені обставини та наявні матеріали справи, здійснив правильне застосування норм матеріального права та ухвалив правильне по суті рішення, тоді як апеляційний господарський суд, не врахувавши всі обставини справи, помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Встановивши, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував положення статті 652 Цивільного кодексу України та не врахувавши всіх обставин справи дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у даній справі та залишити в силі законне та обґрунтоване рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23.

Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №908/3470/23 скасувати.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" (69001, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 7-а, код ЄДРПОУ 25480811) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 4294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 40 копійок судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

О. А. Кролевець