Постанова

від 19.12.2024 по справі 910/235/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/235/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Митюка С. П.,

відповідача - Акціонерного товариства «Банк Січ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк Січ» - Козацької О. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 (суддя - Морозов С. М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий - суддя Євсіков О. О., судді: Алданова С. О., Корсак В. А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Акціонерного товариства «Банк Січ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк Січ»

про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи», Товариство, позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства «Банк Січ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк Січ» (далі - АТ «Банк Січ», Банк, відповідач), у якому просило зобов`язати відповідача включити грошові вимоги Товариства в сумі 2 391 198,00 грн за банківською гарантією від 24.05.2021 № 202500-Г-1623 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

Позовні вимоги обґрунтовані відмовою Банку у визнанні та включенні грошової вимоги позивача за вказаною банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів з посиланням на частини другу та третю статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закон) у зв`язку з припиненням зобов`язань банку за банківською гарантією з моменту запровадження процедури ліквідації. Господарський суд міста Києва у рішенні від 16.07.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю, вирішив питання про судові витрати. Не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями, ТОВ «Оператор газотранспортної системи» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судові рішення, у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосували норми статей 560, 562, частин першої, третьої статті 563, частини другої статті 564, частин першої, третьої статті 565 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та частин першої, третьої статті 200 Господарського кодексу (далі - ГК) України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, на які посилається й суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови.

У вказаних постановах Верховний Суд виснував про те, що за змістом статей 560, 563, 566 ЦК України та статті 200 ГК України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої, частиною третьою статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми згідно з договором банківської гарантії до початку процедури ліквідації банку.

У такому випадку строк виконання зобов`язання вважається таким, що настав, та підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується. Якщо ж порушення боржником зобов`язання і звернення до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими у розумінні частини третьої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання було відсутнє у гаранта на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку.

Проте викладена позиція, на думку скаржника, призводить до порушення прав та інтересів кредиторів у відносинах з банками з огляду на те, що законодавством не визначена можливість погашення грошового зобов`язання за чинною гарантією у випадку, коли боржник порушив зобов`язання вже після початку процедури ліквідації банка (гаранта). Посилаючись на те що банківська гарантія була чинною, а вимога направлена Банку в межах строку, встановленого у гарантії, скаржник з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає, що кредитор має право отримати грошову суму згідно з банківською гарантією, у разі якщо зобов`язання порушив боржник, а сама вимога пред`явлена вже після початку ліквідації банка гаранта з об`єктивних причин, що не залежали від волі кредитора.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/235/24 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В.,Колос І. Б.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 25.11.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на вказані рішення судів попередніх інстанцій та встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.12.2024.

АТ «Банк Січ» 02.12.2024 направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», у якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

10.12.2024 до Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про передачу справи № 910/235/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з тим, що відсутнє законодавче регулювання та, зокрема, і судова практика щодо механізму погашення за дійсною гарантією у разі порушення боржником зобов`язання вже після початку процедури ліквідації банка-гаранта.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Колос І. Б. для розгляду касаційної скарги у справі № 910/235/24 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.

18.12.2024 від відповідача до Верховного Суду надійшло заперечення на клопотання ТОВ «Оператор газотранспортної системи» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якому АТ «Банк Січ» вказує, що практика сформована у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 та від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23 є усталеною, однаковою, послідовною, зрозумілою і відомою широкому загалу, а тому у задоволенні такого клопотання слід відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24.05.2021 АТ «Банк Січ» видав банківську гарантію № 202500-Г-1623 (далі - Гарантія) на повну (максимальну) суму 2 391 198,00 грн. Відповідно до вказаної гарантії Банк (гарант) гарантує перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціаром) виконання ТОВ «Буденергомонтаж-1» (принципалом) свого обов`язку за основною угодою - Договором, що укладається за результатами процедури закупівлі: Реконструкція газопроводу-відводу DN 300 до газорозподільної станції «Межова» (Будівельні роботи та поточний ремонт), згідно з оголошенням про заплановану закупівлю № UA-2021-03-26-004220-ао, розміщеним на вебпорталі Уповноваженого органу. Гарантія діє включно до 31.05.2024.

Відповідно до Гарантії АТ «Банк Січ» безумовно зобов`язався протягом 5 банківських днів після одержання ним паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином (підпис уповноваженої особи, печатка бенефіціара, якщо передбачена) та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара сплати бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання інших будь-яких документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 09.08.2022 № 405-рш/БТ «Про віднесення АТ «Банк Січ» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 09.08.2022 № 579, згідно з яким розпочала процедуру виведення Банку з ринку та призначила уповноваженою особою Фонду і делегувала всі повноваження тимчасового адміністратора Банку Степанець Вікторії Сергіївні.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.08.2022 № 654 строк тимчасової адміністрації неплатоспроможного Банку, а також строк повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Банку Степанець В. С. продовжено до 09.10.2022 року.

06.10.2022 Правління Національного банку України прийняло рішення № 495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк Січ». 07.10.2022 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 803 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Січ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

На підставі вказаного рішення відкликано банківську ліцензію АТ «Банк Січ» № 260 від 22.11.2011 та розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк Січ» з 10.10.2022 до 09.10.2025. Призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), якій делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені згідно з ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до вимог статей 37, 38, 47- 52, 52-1, 53 вказаного Закону провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Стрюковій Ірині Олександрівні делеговано повноваження ліквідації Банку, зокрема, з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному вказаним законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частині п`ятій та десятій статті 52 вказаного Закону, строком на 3 роки з 10.10.2022 до 09.10.2025 включно.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.10.2022 № 810 «Щодо формування реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк Січ» в умовах воєнного стану в Україні» погоджено формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку на підставі балансових даних у розмірі залишків на рахунках контрагентів станом на дату запровадження процедури ліквідації Банку. Уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банку зобов`язано у термін до 18.11.2022 здійснити дії щодо формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку на підставі балансових даних в розмірі залишків на рахунках контрагентів на дату запровадження процедури ліквідації Банку та надати його на затвердження виконавчої дирекції Фонду.

28.11.2022 згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду № 959 «Про затвердження акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк Січ» затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку.

10.11.2023 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» направило АТ «Банк Січ» письмову вимогу № ТОВВИХ-23-16152 за банківською гарантією від 24.05.2021 № 202500-Г-1623 на суму 2 391 198,00 грн для здійснення оплати на користь бенефіціара (позивача) з підстав неналежного виконання принципалом зобов`язань за Договором підряду (капітальне будівництво) від 31.05.2021 № 2105000198.

Згідно з листом № 1920/07-л від 14.11.2023 Банк повідомив позивача (бенефіціара) про відсутність підстав для задоволення його вимоги у зв`язку з тим, що зобов`язання Банку за банківською гарантією були припинені з моменту запровадження процедури ліквідації АТ «Банк Січ» (з 10.10.2022).

23.11.2023 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до уповноваженої особи Фонду Стрюкової І. О. із заявою про визнання його кредиторських вимог до Банку за банківською гарантією на суму 2 391 198,00 грн, включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів та сплату цієї суми грошових коштів на розрахунковий рахунок бенефіціара, що підтверджується листом № ТОВВИХ-23-16863.

21.12.2023 у листі №2032/03-2-Л відповідач повідомив ТОВ «Оператор газотранспортної системи» про відмову у задоволенні його заяви та відсутність підстав для включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

У зв`язку з наведеним ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до суду з цим позовом, посилаючись на те, що Банк помилково вважає відсутність у ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» відкритих рахунків в АТ «Банк Січ» та балансових даних про розмір залишків на таких рахунках станом на дату запровадження процедури ліквідації Банку підставою для відмови у визнанні кредиторських вимог. Вважає такі дії Банку неправомірними та такими, що вчинені з порушенням вимог статей 560, 562, частин першої, третьої статті 563, частини другої статті 564, частин першої, третьої статті 565 ЦК України, частини першої, третьої статті 200 ГК України та ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Ураховуючи положення частини третьої статті 46 вказаного Закону, суд дійшов висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні, оскільки вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними. Щодо посилань позивача на наявність обов`язку гаранта сплатити за Гарантією, місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про порушення третьою особою умов Договору, або про те що строк виконання ТОВ «Буденергомонтаж-1» зобов`язань за Договором виник до запровадження в АТ «Банк Січ» тимчасової адміністрації та початку його ліквідації, а також до направлення відповідачу вимоги про виплату суми банківської гарантії. Ураховуючи що позивач не долучив вказаних вище доказів ні до письмової вимоги, ні до заяви про визнання кредиторських вимог, ні до позовної заяви, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача включити грошові вимоги позивача на суму 2 391 198,00 грн за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

У наведеній постанові у справі № 910/17772/20 правовідносини врегульовані главою 49 ЦК України загалом і положеннями Цивільного кодексу України, що стосуються банківської гарантії та відносин, які складаються між бенефіціаром та принципалом. У справі ж, що розглядається, з огляду на те, що відносно відповідача АТ «Банк Січ» запроваджена процедура його ліквідації, застосуванню підлягають положення спеціального закону - ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не норми ЦК України та ГК України.

Крім того, у наведеній скаржником справі № 910/17772/20 судом вирішувалося питання щодо того, чи має право гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, чи гарант зобов`язаний сплатити грошове зобов`язання, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. За результатами касаційного розгляду об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що гарант не має права робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. У статті 565 ЦК визначено вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

У справі, що розглядається (№ 910/235/24), суди не з`ясовували, чи має значення для визнання вимоги бенефіціара такою, що не підлягає виконанню, порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, оскільки позивач звернувся до Банку з вимогою сплатити гарантію після запровадження процедури ліквідації Банку. Окрім наведеного, як встановили суди, позивач, у справі, що розглядається, взагалі не надав будь-яких доказів невиконання боржником договору відповідно до умов банківської гарантії.

Крім того, у зазначеній скаржником справі № 910/17772/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду навела висновок щодо способу захисту у спірних правовідносинах і вказала на особливості розгляду такої категорії справ та відступила від висновку зі справи № 910/16898/19, у якій Суд виснував, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Об`єднана палата у справі № 910/17772/20 вирішила відступити від вказаного висновку та виснувала, зокрема, що для виплати за банківськими гарантіями судам слід з`ясовувати, чи була своєчасно направлена вимога, її зміст та відповідність її умовам, встановленим у банківській гарантії.

Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, коли була направлена вимога гаранту, її зміст та відповідність умовам Гарантії, проте дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Оператор газорозподільної системи України» з огляду на те, що позивач звернувся з такою вимогою саме після запровадження ліквідаційної процедури АТ «Банк Січ». Факт порушення принципалом основного зобов`язання не має значення для вирішення цього спору. Водночас наведене не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Отже, зважаючи на характер спірних правовідносин та їх нормативне регулювання, Суд вважає, що справи № 910/17772/20 та № 910/235/24 хоч і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданій справі - з іншого) за підставами позову та фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Отже, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм статей 560, 562, частин першої, третьої статті 563, частини другої статті 564, частин першої, третьої статті 565 ЦК України та частин першої, третьої статті 200 ГК України всупереч наведеним висновкам Верховного Суду не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Крім того, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» оскаржує ухвалені у справі судами попередніх інстанцій судові рішення на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Обґрунтовуючи наведену підставу, скаржник зазначає про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 та від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, на які посилається й суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови. У вказаних постановах Верховний Суд виснував, що обов`язок гаранта сплатити передбачену гарантією суму (грошове зобов`язання) настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми вважається таким, що настав, та підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується. Якщо ж порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку, що обумовлене специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія.

Оскільки предметом судового розгляду справи, що розглядається, та вказаних скаржником справах № 910/7234/23, № 910/7235/23 та № 910/6911/23 є зобов`язання відповідача включити грошові вимоги за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення, вказані справи і справа, що розглядається, є схожими за предметом спору, способом захисту, підставою позову та нормативно-правовим регулюванням правовідносин.

З урахуванням наведеного Суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність вмотивованої обґрунтованості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступлення від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23 вказав на необхідність дослідження моменту настання гарантійного випадку до початку ліквідації банку або після початку ліквідації банку, що в подальшому буде підставою для включення грошових вимог бенефіціара до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку або відмови у включенні.

У справі № 910/7235/23 Суд вказав, що строк виконання усіх грошових зобов`язань банку настає з дня початку процедури його ліквідації. Відповідно, грошове зобов`язання має існувати на момент початку процедури ліквідації банку. Жодні додаткові зобов`язання після початку процедури ліквідації, крім витрат, що безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури, не виникають. Таким чином, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли хибного висновку, що кінцевим строком пред`явлення скаржником вимоги до АТ «Банк Січ» є 09.09.2022. Зважаючи, що процедура ліквідації АТ «Банк Січ» запроваджена з 10.10.2022, скаржник мав право пред`явити вимогу за гарантією у строк до 09.10.2022.

У справі № 910/6911/23 Верховний Суд виснував, що вимога бенефіціара до гаранта про сплату грошової суми, яка підписана особою, повноваження якої не підтверджені, не може вважатися достовірною, оскільки у такому разі неможливо встановити реалізацію волі бенефіціара на пред`явлення вимоги гаранту, а отже й сам факт пред`явлення вимоги. За встановлених у цій справі фактичних обставин Верховний Суд вважає, що скаржник належним чином не виконав обов`язок щодо пред`явлення вимоги до банку згідно вимог частини другої статті 563 ЦК України, оскільки остання не відповідала критерію достовірності. Крім того, у цій справі суди не встановили, що за умовами гарантії сторони обумовили можливість підписання вимоги іншою особою. З огляду на викладене Верховний Суд у вказаній справі вказав, що вимога скаржника не може вважатися достовірною, оскільки підписана особою, повноваження якої не підтверджені, отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до статті 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 200 ГК України гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина четверта статті 200 ГК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Отже, гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов`язань.

Ураховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17.

Відповідно до частини першої статті 566 ЦК України обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, згідно з положеннями статей 560, 563, 566 ЦК України та 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання зобов`язання, яке полягає в тому, що гарант у разі порушення боржником зобов`язання, зобов`язується сплатити кредиторові, на його вимогу, грошову суму в розмірі, зазначеному в гарантії.

Відповідно до частини першої та другої статті 563 ЦК України зобов`язання зі сплати кредиторові грошової суми у гаранта виникає після порушення боржником зобов`язання і звернення кредитора до гаранта з відповідною вимогою.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, яка не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов`язаннями банків. Фонд є юридичною особою публічного права, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Основним завданням Фонду відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб , а також виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до вимог статті 44 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

З дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п`яти років) Фонд забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Порядок задоволення кредиторів неплатоспроможного банку врегульовано положеннями статей 45, 46, 48, 49, 52 спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до статей 45, 46 цього Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до вимог статті 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до вказаної норми Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Згідно з частиною восьмою Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками / кредиторами, норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Враховуючи встановлені у справі обставини (зокрема, прийняте виконавчою дирекцією Фонду рішення про ліквідацію АТ «Банк Січ») та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини сторін у цій справі не регулюються ЦК України, оскільки визначаються спеціальним законом - ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому задоволення вимог окремого кредитора - юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у т. ч. на підставі судового рішення не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Ураховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено з виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

У частині третій статті 46 Закону визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Отже, відповідно до статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України у взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку порушення принципалом зобов`язання та звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії саме до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми вважається таким, що настав, і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

У разі якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про запровадження процедури ліквідації банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія, моментом виникнення якої є порушення зобов`язань боржником та звернення бенефіціара з вимогою.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Правління Національного банку України «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Січ» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 803 від 07.10.2022 з 10.10.2022 запроваджено процедуру ліквідації відповідача. Посилаючись на неналежне виконання ТОВ «Буденергомонтаж-1» умов договору будівельного підряду, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у листі № ТОВВИХ-23-16152 від 10.11.2023 направило АТ «Банк Січ» письмову вимогу, в якій просило гаранта перерахувати грошові кошти за банківською гарантією у розмірі 2 391 198,00 грн.

На вказану вимогу Банк повідомив бенефіціара про відсутність підстав для задоволення його вимоги, оскільки зобов`язання Банку за банківською гарантією припинені з моменту запровадження процедури ліквідації АТ «Банк Січ», а саме з 10.10.2022.

Ураховуючи наведене, Суд зазначає, що грошове зобов`язання у Банку перед позивачем на момент ухвалення рішення про початок процедури ліквідації Банку не виникло, оскільки до акцептованих вимог кредиторів можуть бути внесені вимоги бенефіціара за банківською гарантією у разі настання гарантійного випадку до моменту запровадження процедури ліквідації Банку.

Отже, настання зазначених обставин після початку процедури ліквідації Банку виключає можливість задоволення вимог позивача щодо зобов`язання включення його вимог до реєстру кредиторів.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» щодо зобов`язання Банку включити грошові вимоги позивача за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки гарантійний випадок настав після початку процедури ліквідації Банку.

У касаційній скарзі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», посилаючись на те що суди попередніх інстанцій не врахували, що зобов`язання відповідача за банківською гарантією не є зобов`язаннями у розумінні частини третьої статті 46 Закону, оскільки виникли у відповідача з моменту видачі банківської гарантії , а не з моменту пред`явлення вимоги. Такі доводи скаржника є помилковими з огляду на те, що скаржник оскаржує ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на норми Цивільного та Господарського кодексів України, проте пріоритетним є застосування до спірних правовідносин спеціального закону, а саме ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Суд вважає за необхідне у цій справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, такого змісту: «З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які свідчили б про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 та від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23. Скаржник не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

Верховний Суд, враховуючи наведені мотиви і міркування у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 та від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23.

У цій же справі розгляд позовних вимог по суті та здійснення стягнення грошових коштів на користь позивача може бути розцінене як втручання у право відповідача на мирне володіння майном. Таке втручання буде законним виключно у випадку, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування наслідків його норм. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У контексті можливих порушень прав позивача на доступ до суду Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення не були формальними, є достатньо вмотивованими в частині відсутності порушення прав позивача та відповідне рішення переглянуте в касаційному порядку Верховним Судом.

Суд приймає доводи, наведені у відзиві АТ «Банк Січ» на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з цією постановою.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржник у цій справі аргументовано не довів.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття «обґрунтованого» рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Крім того, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» подало до Верховного Суду клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Клопотання скаржника мотивоване тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питання ефективного способу захисту порушеного права кредитора у випадках, коли право вимоги і зобов`язання за банківською гарантією виникає вже після початку ліквідації банку-гаранта, посилаючись на наявність судових рішень, що набрали законної сили, у справах № 910/7234/23, № 910/7235/23, № 910/6911/23, у яких розглядалися подібні правовідносини, за умови відсутності належного правового регулювання таких правовідносин, що, на його думку, фактично нівелювала інститут гарантії. Вказує, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки формує практику правозастосування щодо численних подібних правовідносин з іншими банками-гарантами за численними публічними закупівлями, відомості про які є загальнодоступними та загальновідомими.

Водночас ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень у даній справі, призвело не тільки до безпосереднього порушення майнових прав позивача на отримання коштів за гарантією у межах ліквідаційної процедури банка-гаранта, а і створило невизначеність у відносинах його, як бенефіціара, з принципалом, оскільки існуючі між ними зобов`язання залишаються незабезпеченими, при тому, що належних підстав для висування вимоги про надання іншого забезпечення у позивача не виникло.

На думку скаржника, існує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у наведених справах, з огляду на те що за нормами ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з моменту запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банку не підлягають задоволенню вимоги кредиторів про стягнення з банка-гаранта коштів за банківською гарантією. Вказує, що ні законодавство, ні судова практика не передбачають ефективного способу захисту порушеного права кредитора у випадку, саме коли право вимоги та зобов`язання за банківською гарантією виникає вже після початку процедури ліквідації банку-гаранта. Оскільки відповідно до норм Закону відсутня заборона включення грошових вимог такого кредитора до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, скаржник вважає, що гарантійне зобов`язання фактично продовжує існувати. А тому вказує, що він правомірно розраховував на сплату Банком грошової суми відповідно до умов банківської гарантії у контексті, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З огляду на вказане вважає, що кредитор (бенефіціар), який з дотриманням умов гарантії пред`явив банку (гаранту) відповідну вимогу, має право отримати суму, на яку видано гарантію. У разі якщо боржник (бенефіціар) порушив зобов`язання, а вимогу пред`явив вже після початку процедури ліквідації банка-гаранта з об`єктивних причин, що не залежали від волі кредитора (бенефіціара), останній має право вимагати включити грошові вимоги за гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У колегії суддів відсутні підстави для відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 та від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, або для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у відповідності до вимог статті 302 ГПК України.

Доводи касаційної скарги також не містять обґрунтованої необхідності у відступі від зазначеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

Ураховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статей 560, 563, 566 ЦК України та статті 200 ГК України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої, частиною третьою статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові. Оскільки порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, то такі не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку.

У свою чергу, касаційна скарга не обґрунтована підставами, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням наведеного клопотання ТОВ «Оператор газорозподільної системи України» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не підлягає задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи ТОВ «Оператор газорозподільної системи України» фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», викладені у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024, про неврахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі № 910/235/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі № 910/235/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі № 910/235/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

Т. М. Малашенкова