Постанова

від 20.11.2024 по справі 925/281/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 925/281/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д.В.,

Кабінету Міністрів України - Кокиза Н.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Знань» - не з`явився,

Приватного підприємства «Крупське» - Балковської І.Ю., Блохіної В.Ю.,

Всеукраїнської громадської організації

Товариства «Знання» України - Мороза А.С., Війтєвої Я.С.,

Черкаської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (у складі колегії суддів: Корсак В.А. (головуючий), Алданова С.О., Євсіков О.О.)

касаційну скаргу Приватного підприємства «Крупське»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (у складі колегії суддів: Корсак В.А. (головуючий), Алданова С.О., Євсіков О.О.) (у частині зміни мотивувальної частини постанови)

у справі № 925/281/23

за позовом Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Знань», Приватного підприємства «Крупське»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України, Черкаської міської ради,

про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Знань» (далі - ТОВ «Центр Знань»), Приватного підприємства «Крупське» (далі - ПП «Крупське»), у якому просив:

- визнати недійсним договір від 07.05.2001, зі змінами від 10.05.2001, про відчуження нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, укладений між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань»;

- витребувати з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нежитлове приміщення: Планетарій з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14 у місті Черкаси.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне майно, яке є державною власністю, незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. Також, прокурор зазначив, що держава не визначила суб`єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об`єднання колишнього Союзу РСР, а тому органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист прав та інтересів щодо спірного майна, є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 06.03.2023 та 09.06.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Всеукраїнську громадську організацію Товариство «Знання» України (далі - ВГОТ «Знання» України») та Черкаську міську раду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001 про відчуження нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, укладений між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань»; витребувано з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України зазначене нежитлове приміщення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 скасовано; позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Постановою Верховного Суду від 20.03.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 скасовано, справу № 925/281/23 передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2024 року Заступника керівника Київської міської прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, а рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.11.2024.

Кабінет Міністрів України подав письмові пояснення, у яких підтримує касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури та просить про її задоволення.

ПП «Крупське» у відзиві на касаційну скаргу прокурора зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

ВГОТ «Знання» України у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить закрити касаційне провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою прокуратури, а у разі якщо суд буде вважати, що підстави, передбачені статтею 296 ГПК, - відсутні, залишити в силі постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, а касаційну скаргу прокуратури - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, викладеними у мотивувальній частині постанови, у жовтні 2024 року ПП «Крупське» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, просить змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, залишивши резолютивну частину постанови без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 925/281/23 за касаційною скаргою ПП «Крупське» з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.11.2024.

ВГОТ «Знання» України у відзиві на касаційну скаргу ПП «Крупське» зазначає, що у разі якщо Верховний Суд не дійде висновку, що у прокурора відсутні повноваження на пред`явлення позову, та не дійде висновку щодо відсутності підстав у прокурора на касаційне оскарження і необхідності закриття касаційного провадження на підставі статті 296 ГПК, то вважає, що доводи ПП «Крупське» заслуговують на увагу та мають бути враховані при ухваленні Верховним Судом свого рішення, в тому числі з огляду на доводи ВГОТ «Знання» України, викладені у відзиві на касаційну скаргу прокуратури.

ТОВ «Центр Знань», Черкаська міська рада своїх представників в судове засідання не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.12.1958 № 709 будинок № 10 по вул. Свердлова (в подальшому вулиці повернуто історичну назву Байди Вишневенького та змінено нумерацію будинків) знято з балансу Міськкомунгоспа та передано на баланс Черкаського обласного товариства політично-наукових знань.

Рішенням виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 25.02.1960 № 196 затверджено рішення виконкому Черкаської міської ради та передано зазначений будинок на баланс Черкаського обласного відділення товариства політично-наукових знань.

04.03.1960 між будинкоуправлінням № 1 Черкаського міського відділу комунального господарства та Черкаським обласним відділенням товариства політично-наукових знань складений акт приймання-передачі з балансу домоуправління на баланс обласного товариства.

У матеріалах справи міститься копія «регистрационного удостоверения» від «_1 марта 1960 г.» № 57, відповідно до якого «Черкасское межгородское бюро технической инвентаризации удостоверяет, что домовладение по № 14 по ул. Свердлова гор. Черкассы зарегистрирован за Черкасским Областным обществом по распространению политических и научных знаний УССР на основании решения Исполкома Черкасского Облсовета депутатов трудящих ся от 25/ІІ-1960г. и записано в реестровую книгу № 1 реестр № 57. Домовладение в целом состоит из одного дома и двух сараев».

Прокурор зазначає, що ним отримано копію такого «удостоверения» з розділу «Реєстраційна справа» Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з матеріалів КП «ЧООБТІ».

На засіданні президії правління Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань Української РСР у червні 1963 року прийнято рішення про зміну його назви на товариство «Знання» Української РСР.

У листопаді 1990 року XII позачерговий з`їзд товариства «Знання» УРСР конституювався в установчий з`їзд товариства «Знання» України (код ЄДРПОУ 00016490).

Пунктом 1.3 Статуту Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України, затвердженого 22.06.2018 протоколом VIII з`їзду товариства, визначено, що останнє є правонаступником товариства «Знання» УРСР.

Згідно зі статутом ВГОТ «Знання» України» до його організаційної структури увійшли обласні, міські, районні та інші відокремлені підрозділи.

Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області 20.12.1991 взято на облік Черкаську обласну організацію товариства «Знання» України (код ЄДРПОУ 02923789) (далі - Черкаська обласна організація, Облтовариство «Знання»). У реєстраційних документах зазначено, що товариство є громадською організацією, форма власності - недержавна. Припинено державну реєстрацію Черкаської обласної організації за рішенням засновника 09.11.2020.

Постановою правління Черкаської обласної організації 01.06.1998 прийнято рішення про створення ТОВ «Центр Знань» на засадах угоди між товариством і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності. Пунктом 3 постанови вирішено внести до статутного фонду новоутвореного товариства частину приміщень в будівлі планетарію (площею 121 кв. м), що становить 20 % від загальної площі будинку № 14 по вул. Байди Вишневенького у м. Черкаси, та інше майно.

Постановою правління ВГОТ «Знання» України» 05.06.1998 погоджено створення ТОВ «Центр Знань» у м. Черкаси на засадах угоди між Черкаською обласною організацією та громадянами України шляхом надання дозволу на внесення до статутного фонду товариства належного йому майна.

Черкаським бюро технічної інвентаризації 07.08.1998 видано Облтовариству «Знання» реєстраційне посвідчення (запис у реєстрову книгу № 1 за реєстром № 57) на об`єкт нерухомості - Планетарій, розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14. Підставою для реєстрації стало зазначене рішення виконкому Черкаської облради від 25.02.1960 № 196. На такому посвідченні здійснено напис від руки «Дублікат».

На загальних зборах учасників ТОВ «Центр Знань», що відбулися 25.08.1998, ухвалено рішення та визначено, що майнові внески учасників складають: Черкаської обласної організації - частина приміщення Планетарію площею 121 кв. м, вартістю 13 234,00 грн та інше майно. Майнові внески трьох фізичних осіб - учасників товариства складалися з офісних меблів на загальну суму 7 752,00 грн.

Постановою президії правління ВГОТ «Знання» України» від 02.03.2001 внесені зміни до складу учасників ТОВ «Центр Знань» шляхом введення до складу його учасників Підприємства «Управління справами товариства «Знання» України (код ЄДРПОУ 30780334).

Відповідно до статті 4 установчого договору ТОВ «Центр Знань» Черкаською обласною організацією здійснено внесок до статутного капіталу товариства - будинки та споруди і передавальні пристрої, транспортні засоби, інше майно, яке оцінене учасниками на суму 32,8 тис. грн або 49 % статутного фонду товариства.

07.05.2001 між правлінням Черкаської обласної організації та ТОВ «Центр Знань» укладено договір про відчуження нежитлових приміщень в місті Черкаси, а саме цілісного майнового комплексу і окремого підсобного приміщення по вул. Б. Вишневецького, 14 площею 570,4 кв. м та трьох автогаражів по вул. Танкистів, 6/1.

10.05.2001 до пункту 1.1 договору внесені зміни щодо предмета договору та зазначено, що у власність передається Планетарій з прибудовами, також змінено площу будівлі на 583,5 кв. м та вказано на номер реєстраційного посвідчення - № 57, на підставі якого об`єкт належить відчужувачу.

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору він підлягав реєстрації у встановленому порядку, проте в порушення вимог діючого на той час законодавства до Бюро технічної інвентаризації не подавався.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 27.02.2015 вперше, з відкриттям розділу, державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції внесені відомості до державного реєстру про право власності ТОВ «Центр Знань» на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси (індексний номер рішення 19869291). Об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 592185671101. Підставою державної реєстрації зазначено рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної ради № 196 від 25.02.1960, акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 07.05.2001, договір про відчуження нежитлових приміщень від 07.05.2001 б/н.

21.05.2019 на загальних зборах засновників ТОВ «Центр Знань» прийнято рішення про припинення товариства шляхом приєднання до Підприємства «Управління справами товариства «Знання» України.

16.08.2019 Державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області на підставі передавального акта б/н від 06.08.2019 зареєстровано перехід права власності на будівлю Планетарію від ТОВ «Центр Знань» до Підприємства «Управління справами товариства «Знання» України (номер запису про право власності 32845991).

27.08.2019 на засіданні президії правління ВГОТ «Знання» України» схвалено рішення загальних зборів засновників про припинення ТОВ «Центр Знань» шляхом приєднання до Підприємства «Управління справами товариства «Знання» України, схвалено перехід корпоративних прав від Черкаської обласної організації до ВГОТ «Знання» України» (49 % статутного капіталу), скасовано положення про Черкаську обласну організацію, відсторонено керівника організації, затверджено передавальний акт усіх прав та обов`язків від обласної організації до ВГОТ «Знання» України».

28.10.2019 головою та першим заступником голови правління Всеукраїнської громадської організації товариство «Знання» України підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Центр Знань» від Черкаської обласної організації до ВГОТ «Знання» України».

02.12.2019 Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги Черкаської обласної організації скасовано перехід права власності від ТОВ «Центр Знань» до підприємства «Управління справами товариства «Знання» України (індексний номер рішення 50002927) на нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси.

Загальними зборами учасників ТОВ «Центр Знань» від 18.05.2020 знову прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання до підприємства «Управління справами товариства «Знання» України.

Між Черкаською обласною організацією та ВГОТ «Знання» України» 01.10.2020 складено акт приймання-передачі частки в розмірі 49 % у статутному капіталі ТОВ «Центр Знань».

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Центр Знань» від 26.10.2020 (протокол №26/10/2020-1) у складі Черкаської обласної організації та підприємства «Управління справами товариства «Знання» України скасовано рішення загальних зборів ТОВ «Центр Знань» від 18.05.2020 про припинення юридичної особи, постановлено продовжити господарську діяльність товариства.

Того ж дня, іншим рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Центр Знань» (протокол № 26/10/2020-2) у складі Черкаської обласної організації, підприємства «Управління справами товариства «Знання» України, ВГОТ «Знання» України» затверджено зміни у складі учасників товариства шляхом передачі частки у статутному капіталі у розмірі 49 % на користь ВГОТ «Знання» України». Здійснено розподіл часток у статутному капіталі: у розмірі 51 % - частка підприємства «Управління справами товариства «Знання» України та 49 % - частка ВГОТ «Знання» України».

Рішенням зборів учасників ПП «Крупське» (код ЄДРПОУ 31369471) від 15.06.2021 надано згоду на придбання ПП «Крупське» частки у статутному капіталі ТОВ «Центр Знань» у розмірі 100%.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Центр Знань» від 16.06.2021 (протокол № 16/06/2021), за участю ПП «Крупське», змінено склад учасників та здійснено перерозподіл часток у статутному капіталі товариства на користь останнього у розмірі 100 % статутного капіталу. Цього ж дня підписано акти приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Центр Знань» між ВГОТ «Знання» України» та ПП «Крупське» у розмірі 49 % та між підприємством «Управління справами товариства «Знання» України та ПП «Крупське» у розмірі 51%.

Приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О. 31.08.2022 посвідчено укладений між ПП «Крупське» та ТОВ «Центр Знань» договір купівлі-продажу нежитлового приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси.

Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 07.05.2001, зі змінами від 10.05.2001, про відчуження нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, укладеного між Черкаською обласною організацією товариства «Знання» України та ТОВ «Центр Знань», та витребування з володіння ПП «Крупське» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14 у місті Черкаси. Такі вимоги обґрунтовано обставинами належності спірного майна до державної власності, яке незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. Також, прокурор зазначив, що держава не визначила суб`єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об`єднання колишнього Союзу РСР, а тому органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист прав та інтересів щодо спірного майна, є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, зокрема, що за встановлених у справі обставин, спірне майно - будівля Планетарію, яка за радянських часів належала до загальнодержавної власності, відповідно до вимог законодавства до теперішнього часу є державною власністю, з якої вона не вибувала і не могла вибути у законний спосіб за відсутності волі власника, а Черкаська обласна організація товариства «Знання», на балансі якої перебував Черкаський планетарій, повністю підпорядковувалася по владній вертикалі товариству «Знання» Української РСР та Всесоюзному товариству «Знання», тобто загальносоюзній громадській організації; при цьому відповідно до постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 № 3943 - XII тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Щодо спірного майна ні Кабінетом Міністрів України, ні будь-яким іншим державним органом рішення про його відчуження або передачу з державної власності не приймалося. Розпорядження державним майном та визначення органу управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи, що відповідно до наданої компетенції повноваження щодо управління державним майном - будівлею Планетарію не передано іншим суб`єктам, якими можуть бути Фонд державного майна України, міністерства, державні підприємства, тощо, єдиним органом, наділеним діяти від імені держави на захист майна, що перебуває у державній власності, є Кабінет Міністрів України.

Судом першої інстанції установлено незаконність видачі 07.08.1998 Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації Черкаській обласній організації реєстраційного посвідчення б/н на будівлю Планетарію із зазначенням підстави для такої видачі рішення Черкаської обласної ради № 196 від 25.11.1960, оскільки вказаний документ не відноситься до переліку правовстановлювальних документів, передбачених Інструкцією про порядок реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998.

Черкаською обласною організацією укладено договір від 07.05.2001 (зі змінами від 10.05.2001) про відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, на користь ТОВ «Центр Знань» на підставі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998, яке, як встановлено судом, видано Черкаським бюро технічної інвентаризації всупереч діючому законодавству. Отже, відчужувач не є власником відчужуваного нерухомого майна. Крім того, цей договір в порушення Інструкції та пункту 4.1 оспорюваного договору, не був зареєстрований в установленому законом порядку, що також вказує на його недійсність.

Оскільки Черкаська обласна організація товариства «Знання» України ніколи не була власником спірного майна, отже такий правочин вчинений всупереч вимогам законодавства, що було чинне на час його укладення (статті 225 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, статті 4 Закону України «Про власність»), а тому, як в силу приписів чинного тоді Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (статті 48, 49), так і в силу приписів чинного на час прийняття рішення суду Цивільного кодексу України (далі - ЦК; статті 203, 215), договір відчуження нерухомого майна підлягає визнанню недійсним, позаяк не виражає волі законного власника на розпорядження нерухомим майном та не спричиняє настання будь-яких правових наслідків.

У даному випадку визнання недійсним договору від 07.05.2001 (зі змінами від 10.05.2001) про відчуження нежитлових приміщень в місті Черкаси, а саме цілісного майнового комплексу і окремого підсобного приміщення по вул. Б. Вишневецького, 14 площею 583,5 кв. м, є належним способом захисту порушеного права власності держави, оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волею.

У зв`язку з відсутністю волі держави в особі уповноваженого органу на вибуття нерухомого майна з державної власності, то таке майно у порядку статей 387, 388 ЦК підлягає витребуванню у кінцевого набувача ПП «Крупське», при цьому останнє не позбавлене можливості відновити свої права на підставі частини 1 статті 661 ЦК, пред`явивши вимогу до ТОВ «Центр Знань», у якого придбало це майно, про відшкодування збитків.

Також судом першої інстанції наведено обґрунтування правомірності втручання у право відповідача на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та, між іншим, зазначено, що факт вибуття спірного нерухомого майна - будівлі Планетарію з державної власності завдає не тільки матеріальної шкоди державі, а й становить значний суспільний інтерес. Адже, відчужене державне нерухоме майно є пам`яткою архітектури, збудованою у 1870 році, яка розташована у історичному центрі міста Черкаси, має статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини (на підставі наказу служби охорони культурної спадщини Черкаської ОДА від 23.11.2010 № 10/03-21), у зв`язку з чим підлягає додатковому захисту від незаконних перетворень, є однією з візитівок міста, унікальною історичною будівлею, одним з 6 подібних планетаріїв в Україні, має суспільне, культурне, освітнє значення для територіальної громади міста Черкаси.

Крім того, суд першої інстанції відповідно до встановлених у справі обставин дійшов висновку, що прокурор не пропустив строк звернення до суду з відповідним позовом, тому заяви відповідачів про застосування позовної давності задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Суд виходив із того, що передання майна на баланс Черкаського обласного товариства політично- наукових знань згідно рішення виконкому Черкаської міської ради від 08.12.1958 та рішення виконкому Черкаської обласної ради від 25.02.1960 згідно норм Конституції УРСР 1937 року могло бути здійснено у господарське відання, а не у власність. У справі відсутні документи на підтвердження того, що спірне майно було передано державою у будь-який час з 1960 року по 1990 рік з господарського відання у власність громадській організацій. Майно, яке перебувало у державній власності Української РСР, при оголошенні незалежності державою Україна та прийняття Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», перейшло у державну власність України. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції, пославшись на положення постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 № 311, зазначив, що державне майно України розподіляється на загальнодержавне та комунальне. Черкаська міська рада, яка залучена до участі в справі як третя особа, під час розгляду справи зазначала, що спірне майно не належить до комунальної власності, при цьому не надала будь-яких доказів на підтвердження цього. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки з наявних у справі доказів не видається за можливе здійснити перевірку обставин неналежності спірної будівлі до комунальної власності Черкаської територіальної громади, якій на підставі зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України безоплатно могло бути передано в означений нежитловий фонд, то висновки суду про належність будівлі до державної власні є передчасними. Оскільки прокурором та позивачем належними засобами доказування в порядку статті 74 ГПК не доведено віднесення спірного нерухомого майна до об`єктів державної власності, суд апеляційної інстанції вважав передчасними висновки місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування майна в порядку статей 378, 388 ЦК. Оскільки прокурором та позивачем не доведено відсутність обставин включення спірного нежитлового фонду до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, підстави для задоволення вимоги про визнання договору недійсним та, відповідно, і втручання в майнові права особи, - відсутні.

У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення зазначив, зокрема, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення статей 34, 35 Закону УРСР «Про власність», пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, щодо застосування яких при вирішенні спору у подібних правовідносинах, відсутній висновок Верховного Суду. При цьому прокурор зауважив, що зазначені норми права не передбачали перехід майна загальносоюзних громадських організацій, зокрема майна, яке перебувало у віданні Всеукраїнської громадської організації товариства «Знання» України, у комунальну власність територіальної громади. Відсутність волі держави на передачу такого майна до комунальної власності підтверджується і прийняттям в подальшому Закону України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», якими підтверджено, що зазначене майно залишилося загальнодержавною власністю. Подібні висновки щодо відсутності за таких обставин вважати зазначене майно комунальною власністю наведено у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/20600/21. Також прокурор послався на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 387, 388 ЦК, статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та в порушення статті 316 ГПК не врахувано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.04.2024 у цій справі. Суд апеляційної інстанції порушив статті 86, 236 ГПК взагалі не надав оцінки та не досліджував доводи позовної заяви та надані на їх підтвердження докази наявності у спірного майна статусу майна загальносоюзних громадських організацій, яке в силу закону є загальнодержавною власністю та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/5428/22 щодо обґрунтованості судового рішення.

У поданій касаційній скарзі ПП «Крупське» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення зазначило, зокрема, що погоджується з постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 в частині скасування рішення місцевого суду у цій справі та відмови у позові прокурору (резолютивна частина судового рішення), проте, мотивацію та правові підстави такої відмови скаржник вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають як нормам матеріального права, так і наявним у справі письмовим доказам. Скаржник послався на те, судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: неправильно розтлумачено статті 4, 5, 6, 7 та 9 Конституції УРСР 1937 року - за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах, а саме, чи могло станом на 1960 рік бути передано майно державою у власність громадській організації; незастосовано закон, який підлягав застосуванню, - стаття 52 ЦК УРСР 1922 року; застосовано закон, який не підлягав застосуванню, - стаття 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Водночас можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Разом із тим до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, водночас відповідач має право спростувати такі обставини.

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, у справі, що розглядається, прокурор, звернувшись до суду із зазначеним позовом в інтересах держави, доводить, що спірне майно - нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, є державною власністю, незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. При цьому матеріально-правовими підставами позову прокурором визначено, зокрема, Постанову Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 10.11.1990 № 506-XII, Указ Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 № 1452-XII, Закон України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», статті 387, 388 ЦК.

Відповідачі, проти позову заперечили, та зазначили, зокрема, що спірне майно не є загальнодержавною власністю.

Крім того, обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023, ТОВ «Центр Знань» вказало, зокрема, що реєстрація спірної нерухомості була проведена на підставі належних правовстановлюючих документів, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним; спірне майно не є загальнодержавною власністю, оскільки Всеукраїнська громадська організація товариство «Знання» України було республіканською, а не загальносоюзною організацією.

Аналогічні за змістом доводи щодо права державної власності на спірне майно наведено і в апеляційних скаргах ПП «Крупське», ВГОТ «Знання» України.

Відповідно до статті 86 ГПК суди оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статті 236 ГПК законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття «обґрунтованого» рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів статті 236 ГПК, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/5428/22, на яку здійснено посиланням прокурором в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення).

Крім того, відповідно до статті 269 ГПК, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. (частина 5).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в основу судового рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, поклав лише висновки про те, що прокурором та позивачем не доведено відсутність обставин включення спірного майна до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), як і не подано відповідних доказів третьою особою - Черкаською міською радою.

Проте, в порушення наведених норм процесуального права, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням лише на ці обставини, взагалі не досліджував як обставини, якими прокурор обґрунтував підстави та предмет позову, а також подані на його підтвердження докази, так і заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позов, а також в апеляційних скаргах, поданих на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 у цій справі. Також апеляційним судом не наведено мотиви, за якими він не погоджується з висновками суду першої інстанції, покладеними в основу рішення про задоволення позову.

При цьому поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що підставами належності спірного майна до комунальної власності не було обґрунтовано ані позов, ані заперечення на нього, ані апеляційні скарги, за якими суд апеляційної інстанції переглядав рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 у цій справі.

Водночас суд апеляційної інстанції взагалі не обґрунтував, у зв`язку із чим виходить за межі як підстав поданого прокурором позову, так і за межі доводів апеляційних скарг відповідно до статті 269 ГПК.

При цьому Верховний Суд у даному випадку позбавлений можливості розглянути доводи касаційних скарг як прокурора, так і ПП «Крупське» щодо суті спору, оскільки суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального закону щодо ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до статей 236, 237 ГПК, і такі порушення судом норм процесуального права не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж перегляду справи в суді касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 316 ГПК вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд постановою від 20.03.2024, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 та передаючи справу № 925/281/23 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зазначив, що постановою Верховної Ради Української РСР «Про управління державним майном Української РСР» від 15.10.1990 №376-XII до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності покладено на Раду Міністрів УРСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 10.11.1990 № 506-XII введено мораторій на території республіки щодо будь-яких змін форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 № 1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Водночас, постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 № 2268-XII, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передано тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонд державного майна України повинен був прийняти майно цих підприємств, установ та об`єктів до 01.05.1992.

Оскільки, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо так і не було визначено, Верховна Рада України постановою «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 № 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1).

Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2).

Відповідно до положень законодавства, Кабінет Міністрів України є уповноваженим державою органом на управління об`єктами державної власності, а отже може бути позивачем у спорах щодо таких об`єктів.

Суд апеляційної інстанції зазначені законодавчі акти при вирішенні справи, якими у тому числі було мотивоване рішення суду першої інстанції, до спірних правовідносин не застосував та не навів обґрунтування, за яким такі норми права не взяв до уваги.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі № 910/20600/21 (на яку також послався прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення) навів правові висновки, за якими первинними правовими підставами набуття права комунальної власності у процесі розмежування державної власності на загальнодержавну та комунальну є саме приписи статей 34 та 35 Закону УРСР «Про власність», а також постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, прийнята на підставі Постанови Верховної Ради УРСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» від 26.03.1991. При цьому рішення органів місцевого самоврядування про прийняття у комунальну власність у процесі розмежування державного майна чи затвердження переліків об`єктів комунальної власності у зв`язку з таким розмежуванням, як і акти передачі державного майна від міністерств та інших відомств у комунальну власність органам місцевого самоврядування мають оцінюватись (з урахуванням загальних засад диспозитивності та змагальності судочинства) судами на предмет їх відповідності правовій підставі набуття такого права, зокрема, в контексті даного спору Закону УРСР «Про власність» і постанові Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, оскільки у даному випадку рішення ради чи її виконкому, а також акт прийому-передачі об`єктів загальнодержавної власності у комунальну мають бути прийняті виключно до їх положень. Зважаючи на вищевикладене, при вирішення спорів щодо набуття права комунальної власності в процесі трансформації державної власності та розмежування загальнодержавної та комунальної власності слід системно-історично враховувати зазначені приписи законодавства.

Проте суд апеляційної інстанції, вважаючи необхідним дослідження в межах справи, що розглядається, питання комунальної власності на спірне майно, взагалі не враховував такі приписи законодавства та не наводив належного обґрунтування в контексті предмета і підстав заявленого позову у справі, що розглядається.

Таким чином підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК знайшла своє підтвердження.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права, а також правових висновків Верховного Суду не врахував. При цьому постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи порушив норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то цей суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судовому рішенні обставин.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не дослідив зібрані докази й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послалися скаржники у касаційних скаргах, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури та Приватного підприємства «Крупське» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 925/281/23 скасувати.

3. Справу № 925/281/23 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко