Рішення

від 13.12.2024 по справі 715/2871/24

ГЛИБОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 715/2871/24

Провадження № 2/715/687/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

у складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретаря судового засідання Затолошній Р.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки і піклування Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , вони є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує на те, що дитина як до так і після розірвання шлюбу, та на даний час постійно проживає із нею в АДРЕСА_1 , вихованням дитини вона займається самостійно. Зазначає, що відповідач не надає жодної допомоги на утримання дитини, не бере участі у її вихованні. Посилається на те, що відповідач у квітні 2024 року звернувся до неї з вимогою прописати дитину за його місцем проживання, мотивуючи це тим, що він є власником будинку і всі його діти повинні мати рівні права на його майно.

З урахуванням наведеного, позивачка просила суд визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві. Також зазначила, що відповідач вимагав прописати дитину за своїм місцем проживання, так як він має двоє неповнолітніх дітей від першого шлюбу, а це йому потрібно для вирішення питання оформленні відстрочки від мобілізації. Також вказувала, що дитина постійно проживає із нею, відповідач не бере участі в утриманні та вихованні дитини.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про визнання позову, просив справу розглянути в його відсутність.

Представник третьої особи - органу опіки і піклування Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в судове засідання не з`явився.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні надала покази, що вона товаришує із позивачкою. Вказала, що вона була свідком того, що відповідач вимагав у позивачки зробити документи для того, щоб приписати дитиною з ним, бо у нього проблеми із військкоматом. Також вказала, що дитина постійно проживає з матір`ю, батько участі у вихованні дитини не бере.

Суд, вислухавши пояснення сторін, покази свідка та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.01.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

За час перебування у шлюбі у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дочка сторін з народження зареєстрована та проживає разом з матір`ю позивачкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024/003528095 від 09.04.2024 року та довідкою Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 06.09.2024 року № 773088, відповідач у справі ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 01.06.2010 року.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.08.2014 року у справі № 715/1525/14 шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Згідно з висновком служби у справах дітей Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 10.12.2024 року № 165 орган опіки і піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У даному висновку, зокрема, зазначено, що надійшла заява ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.08.2014 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Дочка подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матір`ю, батько бере участь у вихованні дитини, батько дитини працює в ПП «Купа Бюлт», сукупний дохід за шість місяців склав 51 663 грн. Мати дитини ОСОБА_1 працює на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». З`ясовано думку дитини, яка вказала, шо вона хоче проживати з матір`ю, так як відчуває себе у безпеці, навчається у школі, має багато друзів, з батьком проживати вона не хоче, не може порозумітися з дітьми батька.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає і від якої батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання.

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала та проживає разом із матір`ю, а батько дитини не заперечує проти цього. На думку суду розмова між сторонами нібито про те, що відповідач хоче прописати дитину за місцем свого проживання не свідчить про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини.

Таким чином, суд доходить висновку, що позов матері дитини про визначення місця проживання дочки разом із нею не підлягає задоволенню, так як нею не доведено, що її права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.

При цьому, суд не бере до уваги висновок служби у справах дітей Кам`янецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 10.12.2024 року № 165 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, оскільки такий висновок є недостатньо обґрунтований, винесений без з`ясування думки батька дитини щодо цього питання.

Суд також критично відноситься до показань свідка ОСОБА_4 щодо обставин наявності між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, оскільки її показання обставин наявності спору не доводять.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачкою.

Враховуючи наведене, ст. ст. 19, 160, 161 СК України, керуючись ст. ст.. 208, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 20 грудня 2024 року.

Суддя