Рішення

від 10.12.2024 по справі 752/2735/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/2735/24

Провадження № 2/752/3447/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Тертій К.Б.

розглянувшив відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либіль» про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача матеріальні збитки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме :

- 71 859, 25 грн. - 3% річних;

- 300 338, 18 грн.- інфляційних втрат;

- 445 583, 23 грн. - упущеної вигоди;

- 977 531, 00 грн. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 13 вересня 2018 року стягнуто з відповідача на його користь 452 998, 76 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

23 жовтня 2018 року на виконання рішення суду був виданий виконавчий лист.

На даний час у провадженні Голосіївського районного відділу ДВС м.Києва відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення вказаної суми та тривають виконавчі дії, однак боржник ухиляється від виконання грошового зобов`язання.

Зазначає, що з точки зору закону зобов`язання припиняються з підстав, встановлених договором або законом.

Виходячи з того, що відповідач протягом тривалого часу не виконує перед ним свої зобов`язання, встановлені рішенням суду, на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача за період часу з 18 жовтня 2018 року до 31 січня 2024 року:

-71 859, 25 гр. - 3% річних;

-300 338, 18 гр. - інфляційних втрат.

Крім того, зазначає, що 10 грудня 2018 року між ним та АТ«Банк Форвард» був укладений Договір банкіського вкладу «Пенсійний» №011689920 строком на 734 дні з 10 грудня 2018 року до 13 грудня 2020 року.

На цей вклад банком були нараховані проценти за ставкою 19.0% річних.

Цей договір ним був укладений з метою внесення грошових коштів відповідно до рішення суду від 13 вересня 2018 року, які відповідач зобов`язаний був йому повернути.

Таким чином, дохід від розміщення стягнутої судом суми 452 998, 76 грн. по такому вкладу становить 173 082, 76грн. і є доходом, який він міг реально отримати за обставин, коли б його право не було порушено відповідачем.

Крім того, 27 серпня 2020 року між ним та КС«Галицьке кредитне товариство» був укладений договір №57/20 про залучення внеску (вкладу члена кредитної спілки на депозитний рахунок «Інвестиційний» ) строком на 24 місяці з 27 серпня 2020 року до 27 серпня 2022 року під 18.0% річних.

Цей договір ним був укладений з метою внесення грошових коштів відповідно до рішення суду від 13 вересня 2018 року, які відповідач зобов`язаний був йому повернути.

Таким чином, дохід від розміщення стягнутої судом суми 452 998, 76 грн. по такому вкладу становить 163 079, 55 грн. і є доходом, який він міг реально отримати за обставин, коли б його право не було порушено відповідачем.

08 вересня 2022 року між ним та АТ«Банк Альянс» був укладений договір про надання банківської послуги, а саме договір про банківське обслуговування фізичних осіб банку.

Відповідно до вказаного договору йому був відкритий депозитний рахунок «Ощадний» у гривні, строком розміщеня 3 місяці, до 10 грудня 2022 року під 21,0% річних.

Цей договір ним був укладений з метою внесення грошових коштів відповідно до рішення суду від 13 вересня 2018 року, які відповідач зобов`язаний був йому повернути.

Таким чином, дохід від розміщення стягнутої судом суми 452 998, 76 грн. по такому вкладу становить 24 238, 54 грн. і є доходом, який він міг реально отримати за обставин, коли б його право не було порушено відповідачем.

26 січня 2023 року між ним та АТ«Комерційний банк» Глобус» був укладений договір на оформлення банківського вкладу (депозиту).

На виконання умов договору йому було відкрито вкладний (депозитний) рахунок «Накопичувальний» у гривні строком на 900 днів з 26 січня 2023 року до 14 липня 2025 року під 18,5% річних.

Цей договір ним був укладений з метою внесення грошових коштів відповідно до рішення суду від 13 вересня 2018 року, які відповідач зобов`язаний був йому повернути.

Таким чином, дохід від розміщення стягнутої судом суми 452 998, 76 грн. по такому вкладу становить 85 182, 38 грн. і є доходом, який він міг реально отримати за обставин, коли б його право не було порушено відповідачем.

Зазначені суми процентів за вказаними договорами є упущеною вигодою в загальній сумі 445 583, 23 грн.

Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що з жовтня 2018 року він не має доступу до стягнутих судом коштів, не може ними вільно розпоряджатися та користуватися.

На даний час йому виповнилося 64 роки, він є інвалідом 2 групи дитинства та потребує оперативного лікування.

Загальна вартість лікування в обраній ним клініці коштує 177 822. 00 грн., однак належні йому грошові кошти він не може витратити на лікування, оскільки відповідач протягом 5 років протиправно не повертає їх.

Такими діями відповідач втрутився у мирне володіння ним своїм майном та позбавляє його можливості користуватися своїми коштами, розпоряджатися ними на свій розсід.

Наслідок цього, неможливості використати вказані кошти на лікування, харчування, покращення житлових умов, він щоденно зазнає фізичного болю та душевних страждань.

Ним опановує сильне хвилювання і незрозумілий страх у зв`язку з неможливістю доступу до власних коштів, які кожного дня знецінюються.

В час, коли стан його здоров`я погіршується, провести лікування за ці кошти є нереальним, оскільки він не має до них доступу з вини відповідача.

Відповідно до мединої довідки від 14 квітня 2016 року він потребує стороннього догляду і не здатний до самообслуговування.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 02 лютого 2024 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 08 лютого 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Направлені судом документи були повернуті до суду в зв`яку з відсутністю адресата за зазначеною адресою.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації КС`Либідь» є: вул. Володимирська, 67.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З урахуванням цього, суд вважає відповідача обізнаним про наявність справи в провадженні суду та її предмет.

Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач при зверненні до суду просить розглядати справу в його відсутності.

Представник відповідача не з`явився з невідомих суду причин.

Судові повістки, що направлялися на адресу відповідача, поверталися до суду без вручення в зв`язку з відсутністю адресата.

Виходячи з цього, відсутності адресата за місцем знаходження, суд вважає відповідача належно повідомленим про час розгляду справи.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На підставі викладеного та ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.611 Ц України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання врегульовано ст.625 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З точки зору закону судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2018 року стягнуто з КС «Либідь» на користь позивача 452 998, 76 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного правління юстиіїї в м.Києві від 26 грудня 2018 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3.

( а.с. 6 - 11 )

Позивач при зверненні до суду зазначив, що дане рішення суду відповідачем не виконане до цього часу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові Великої Палати від 08 листопада 2018 року в справі № 127/15672/16, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Про це ж зазначалося в постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 310/11534/13 та від 4 червня 2019 року в справі № 916/190/18.

Велика Палата прийшла до висновку, що з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про доведеність вимог позивача в цій частині.

В цій же постанові Великої Палати Верховного Суду висловленої в постанові Великої Палати від 08 листопада 2018 року в справі № 127/15672/16, зазначено,що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Так, рішення суду про стягнення з відповідача коштів на користь позивача було ухвалено 13 вересня 2018 року, вступило в законну силу 17 жовтня 2018 року.

Тобто, з 18 жовтня 2018 року у відповідача виник обов`язок до виконання рішення суду, а у позивача право на стягнення сум за ст.625 ЦК України.

До суду позивач звернувся в січні 2024 року.

Виходячи з норми ст.257 ЦК України строк для звернення до суду з вимогами про стягнення коштів за період часу з жовтня 2018 року до грудня 2021 року пропущений.

Однак, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи викладене вище, обрану відповідачем позицію відсутності інтересу до вирішення справи та неявки до суду, відсутності будь-яких заяв до суду, в тому числі про застосування строку позовної давності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо стягнення упущеної вигоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З змістом ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 30 травня 2018 року в справі № 750/8676/15.

З точки зору закону відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тобто, така міра відповідальності, як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, перш за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

При цьому позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів.

Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Слід зазначити також, що визначеною ст.22 ЦК України функцією є, передусім, компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав.

Тобто, відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав визначені в ч.2 ст.16 ЦК України, одним з яких у п.8 зазначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Тобто, така міра відповідальності, як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перш за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

Іншими словами, відновлення майнового стану за рахунок боржника має здійснюватися з огляду на сумірність відшкодування та збитків.

Це відповідає позиції Верховноо Суду, висловленій у постанові в справі № 910/7511/20.

Матеріалами справи встановлено, що порушення прав позивача невиплатою йому депозитного вкаду та процентів мало місце протягом 2008-2009 років.

Рішення судом про стягнення належних до виплати сум, а також пені за неналежне вконання зобов`язання за умовами договорів було ухвалено в 2012 році.

Рішення в справі про стягнення з відповідача пені за невиконання рішення суду в порядку ст.ст.549, 611 ЦК України мало місце в вересні 2018 року.

З точки зору закону неустойка (пеня, штраф) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Однак після порушення боржником свого обов`язку неустойка виконує штрафну і компенсаційну функції.

Таку ж компенсаційну функцію виконує і ст.22 ЦК україни.

Обгрунтовуючи позов цій частині, позивач приводить укладені ним договори з банками та КС, за умовами яких йому мали бути виплачені проценти і які ним розраховані виходячи з суми пені, стягнутої рішеням суду, в разі розміщення вказаної суми як вклад.

В той же час, суд враховує, що такі договори позивачем були укладені через багато років після рішення суду про стягнення заборгованості та через 2 - 4 роки після рішення суду про стягнення пені за неналежне вконання зобов`язань у порядку ст.611 ЦК України

Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що в разі отримання стягнутої суми вона була б розміщена в банківську установу з метою отримання процентів, оскільки стягнута судом сума у вказаних договорах не фігурує.

Суд при цьому також зважає на те, що позивач одночасно зазначає про можливість отримання ним прибутку з вказаної суми при розміщенні її в банківську установу, та можливість використати на покращення стану здоров`я.

Тобто, посилання позивача в цій частині є припущенням.

Суд також вважає, що приводячи такі обґрунтування, позивач не зазначив, чи виконані приведеними фінансовими установами дані договори і чи нараховані на внесені ним суми проценти за ними.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 07 лютого 2023 року в справі № 905/125/20 наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Суд вважає, що позивач, сягнувши з відповідача пеню за невиконання зобов`язаня в порядку ст.611 ЦК України, своїми діями досяг компенсаційної функції, визначеної ст.549 ЦК України, а тому її поворне стягнення відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, суд вважає непропорційним.

З урахуванням цього, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.

Що стосується вимог у частині відшкодування моральної шоди, суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 відповідно до Закону №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ст.319, ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Суд враховує, що рішення суду від 13 вересня 2018 року про стягнення на користь позивача пені на даний час не виконано, грошові кошти позивачу не передані.

Таким чином, він не набув на них права власності.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інаше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих або витребуваних судом.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України « Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у медіа, створення електронних баз даних судових рішень.

В преамбулі до даного Закону зазначено, що він визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.

Тобто, з точки зору закону, огляд судових рішень, несених до Єдиного державного реєстру судових рішень не є збиранням судом доказів у розумінні вимог ст.ст.12 та 13 ЦПК України.

З точки зору закону в справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Суд враховує, що права позивача, як споживача фінансових послуг, були порушені відповідачем.

Його права були захищені рішеннями суду від 02 квітня 2012 року про стягнення з відповідача суми вкладу, процентів, річних та інфляційних втрат, а також рішенням суду від 13 вересня 218 року про стягнення пені, невиконання якого є предметом спору в даній справі.

З інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень та Авоматизованої системи документообігу суду «Д-3» вбачається, що лише провадженні Голосіївського районного суу м.Києва наявна певна кількість справ за звернення позивача, в кожній з яких ним заявлялися вимоги про відшкодування моральної шкоди в одному і тому розмірі - 977 531, 00 грн., які обгрунтовувалися одними підставами, однак з посиланням на різні норми права.

При цьому вбачається, що такі вимоги позивача неодноразово задовольнялися.

Тобто, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди за вказаними обставинами уже знайшли своє вирішення неодноразово.

Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Враховуючи вкладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп.

Згідно з ч.4 даного закону розмір судового збору при зверненні до суду з позовом майнового характеру, поданого фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3 028, 00 грн.

Таким чином, виходячи з розміру задоволених вимог позивача, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави 3 256, 06 гр. судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 23, 316, 317, 319, 321, 368, 509, 525, 526, 549, 599, 610, 611, 612, 1167 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82,133, 137, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стянути з Кредитної спілки «Либідь» на користь ОСОБА_1 71 859, 25 грн. річних та 300 338, 18 грн. інфляційних втрат.

В решті позову відмовити.

Стянути з Кредитної спілки`Либідь» на користь держави 3 256, 06 гр. судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Кредитна спілка «Либідь», адреса: 01033 м.Київ, вул.Володимирська, 67, ЄДРПОУ: 33779075.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В. Машкевич