Рішення

від 20.12.2024 по справі 759/18999/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18999/24

пр. № 2/759/5761/24

20 грудня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторно (транспортне) страхове бюро про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди, а саме: витрати вартості робіт експерта у розмірі 4 000,00 грн; витрати по відновлювальну ремонту автомобіля у розмірі 41 200,00 грн; витрати на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.01.2024 по Кільцевій дорозі, 18 у м. Києві за участю ТЗ «Gelly» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 та ТЗ «Ford» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням позивача сталася ДТП в результаті якої автомобілю позивача завдано матеріальної шкоди. Після чого постановою Святошинського районного суду м. Києва від 16.02.2024 ОСОБА_2 , притягнено до адміністративної відповідальності, у тому числі у відповідача на момент ДТП не було чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач зазначив, що у нього на момент ДТП також не було чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він є учасником бойових дій та він звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки обидва учасники не мали договору обов?язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів, фіксація правопорушення відбулася відповідно до підпункту «д» пункту 2.10 Правил дорожнього руху України. Враховуючи те, що цивільна відповідальність винуватця ДТП не була застрахована, позивач позбавлений можливості звернутись до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування. В результаті зазначених обставин позивач звернувся до МТСБУ із заявою з метою отримання страхового відшкодування на ремонт свого автомобіля, проте отримав відмову через невідповідність транспортного засобу, якому заподіяно шкоду, вимогам п. 13.2 ст. 13 ЗУ «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто внаслідок відсутності у ОСОБА_1 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. В подальшому позивач звернувся до експерта для визначення вартості матеріального збитку, відповідно до якого сума матеріального збитку становить 41 339,63 грн. Окрім цього, позивач також просить стягнути моральну шкоду враховуючи, що між бездіяльністю відповідачів та завданої ОСОБА_1 наявний причинний зв?язок, то враховуючи характер та обсяг втрат немайнового характеру, є всі підстави для солідарного стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000 грн 00 коп.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 71, 72).

Ухвалою суду від 01 жовтня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 80, 81).

Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

25.10.2024 року представником відповідача МТСБУ подано на позовну заяву пояснення в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що у постанові від 20 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду висловила позицію про те, що законодавство України не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого. Наприклад у постанові по справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) від 20.06.2018 року. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18) тощо. Хоча МТСБУ і не є страховиком, однак ні нормами цивільного законодавства, ні спеціальним законом не передбачено солідарної відповідальності МТСБУ разом з винуватцями ДТП перед особою, якій заподіяні збитки. Позивач у позові зазначив, що він як учасник бойових дій звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. Проте Законом не передбачено відшкодування МТСБУ збитків вказаній категорії громадян, якщо вони є потерпілими у ДТП. Не підлягає також відшкодуванню позивачу і шкода на підставі п.п. «а» п. 41 ст. 41 Закону, виходячи з того, що його транспортний засіб не відповідає п. 1.7 ст. 1 Закону. Тобто, необхідною умовою для проведення регламентної виплати з фонду захисту потерпілих на підставі пп. «а» п. 41 ст. 41 Закону є факт наявності у потерпілого договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного відносно пошкодженого транспортного засобу. Відсутність чинного договору згаданого вище виду страхування по відношенню до транспортного засобу, що приймав участь у дорожньо-транспортній пригоді, свідчить про незабезпеченість такого транспортного засобу. Закон не передбачає, що транспортний засіб визначається забезпеченим у зв`язку із керуванням ним особою, яка віднесена до пільгової категорії громадян України. Враховуючи зазначене, у МТСБУ відсутні правові підстави для проведення регламентної виплати позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29.01.2024 року о 10 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Gelly», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по Кільцевій дорозі, 18 в м. Києві, при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Ford» державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись та здійснив з ним зіткнення, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 10.3 Правил дорожнього руху України.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 16.02.2024 року ОСОБА_2 притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 17).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 30.01.2024 року подав до МТСБУ повідомлення про дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29.01.2024 року о 10.00 год., та одночасно повідомив про те, що його автомобіль «Ford» державний номерний знак НОМЕР_2 на момент ДТП не був застрахований (а.с. 18-22).

МТСБУ у свою чергу надало відповідь позивачу в якому, що прийнято рішення про відмову у регламентованій виплаті (а.с. 23).

20.03.2024 року позивач звернувся до МТСБУ із заявою про перегляд звернення щодо відшкодування шкоди під ДТП, оскільки відмова позивачу, як потерпілій особі матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП є необґрунтованою (а.с. 24, 25).

Також позивачем було надіслано на адресу ОСОБА_2 лист запрошення на огляд об`єкта дослідження автомобіля Ford С-МАХ днз НОМЕР_3 , який відбудеться 28.05.2024 року о 13:00 годині за адресою: Київська обл. м. Біла Церква, вул. Матросова, 48 г. Вразі неявки огляд буде проведено без відповідача.

Листом №3-016/14767 від 09.04.2024 року МТСБУ повідомило позивача про те, що підстав для перегляду раніше прийнятого рішення про відмову немає (а.с. 28).

Згідно висновку експерта №95 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням КТЗ Ford С-МАХ днз НОМЕР_3 вартість матеріального збитку становить 41 399,63 грн (а.с. 29-46).

Відповідно до акту виконаних робі №95 від 03.06.2024 року робота по проведенню автотоварознавчого дослідження підлягає сплаті у розмірі 4 000,00 грн, яку позивачем було сплачено, що підтверджується квитанцією (а.с. 47, 48).

Згідно квитанції наказу-наряду №2144 від 22.07.2024 року, акту виконаних робіт №2144 від 22.07.2024 року сума виконаних робіт по ремонту обслуговування автомобіля Ford С-МАХ днз НОМЕР_3 становить 16 650,00 грн (а.с. 49, 50).

Згідно рахунку №2144 від 02.07.2024 року, товарного чеку №2144 від 22.07.2024 року та накладної №2144 вартість запчастин складає - 24 650,00 грн

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся із листом до ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди, яка була завдана з його вини внаслідок ДТП 29.01.2024 року (а.с. 55-59).

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 22 ЦК України що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з вимогами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до пункту 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування» страхування наземного транспорту є видом добровільного страхування.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторно-транспортного бюро, у випадках, передбачених Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У відповідності до ст. 2 Закону № 1961-IV від 01.07.2004 відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Статтею 6 Закону № 1961-IV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» чітко визначає умови, за яких МТСБУ здійснює відшкодування страхових коштів.

Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Виключення в положенні даної статті щодо осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відсутні.

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 1961-IV забезпеченим транспортним засобом визнається транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Положеннями п. 13.1 ст. 13 Закону № 1961-IV визначено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

З урахуванням викладених норм, суд дійшов висновку, що у розрізі конкретних правовідносин, що склалися між сторонами, у МТСБУ не виникло зобов`язання, за яким МТСБУ повинно відшкодувати шкоду за шкоду, завдану третьою особою, ураховуючи, що позивач звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, відтак у розумінні пункту 1.7статті 1 Закону № 1961-IV транспортний засіб позивача не є забезпеченим. Втім, шкоду заподіяну транспортним засобом, водій якого, звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, відшкодовує МТСБУ, з огляду на положення ст. 13 Закону № 1961-IV.

Таким чином, в даному випадку винуватець ДТП, який не застрахував свій транспортний засіб має нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану з його вини в повному обсязі.

При цьому, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Вказані положення кореспондуються із правовідносинами, що виникли між сторонами у даному конкретному випадку, відтак шкоду завдану позивачу, має безпосередньо відшкодовувати завдавач шкоди, тобто винуватець ДТП.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення матеріального збитку підлягають задоволенню - в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачеві внаслідок пошкодження його майна, з завдавача такої шкоди, винуватця ДТП ОСОБА_2 .

Позовні вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволенню не підлягають з урахуванням того, що транспортний засіб позивача в даному випадку не є забезпеченим, так як винуватцем ДТП є ОСОБА_2 , тому відповідальність має нести винна особа.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом встановлено, що з вини винуватця ДТП ОСОБА_2 пошкоджено транспортний засіб позивача, а отже, очевидним є те, що він зазнав негативних переживань та емоцій від пошкодження свого майна, а також суд враховує ту обставину, що позивач зазнав фізичних ушкоджень, що також впливає на його емоційний стан внаслідок протиправних дій відповідача.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи надані позивачем докази, які свідчать про спричинені душевні страждання, яких позивач зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна, враховуючи наявності вини у діях відповідача ОСОБА_2 вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково в розмірі 5 000,00 грн.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення, що є обґрунтованими, і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає, за необхідне стягнути з ОСОБА_2 як із винної особи, що спричинила ДТП, яке мало місце 29.01.2020 року витрати пов`язані збирання доказів, а саме проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково до відповідача ОСОБА_2 то на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір виходячи з розрахунку: (50 200 грн (сума задоволених позовних вимог до вказаного відповідача * 100 % / 55 200 грн (ціна позову) = 90,94% * 1 211,20 грн (сплачений при поданні позову судовий збір).

Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в 1 101,48 грн.

Що стосується судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат у вигляді професійної правової допомоги, позивачем подано: договір про надання правової допомоги №35/24 від 11.08.2024 року; рахунок на оплату №43 від 04.09.2024 року на суму 15 000,00 грн; акт приймання-передачі виконаних робіт де зазначено найменування робіт: підготування позовної заяви №191/24 від 04.09.2024 (з урахуванням аналізу наданих Клієнтом документів матеріалів) консультування його з цього приводу, опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні питання, а також формування правової позиції на суму 15 000,00 грн.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

У акті виконаних робіт визначено, складання і підготовка до подання до суду позовної заяви становить 15 000,00 грн, однак суд вважає, що такі витрати є завищеними, зокрема, супровід даної справи не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справи здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, є незначної складеності та визначається як малозначна.

Отже, підготовка позову у цій справі, подання позовної заяви до суду по таких категоріях справ не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а тому заявлена сума судових витрат на правову допомогу у розмірі є значно завищеною та є непропорційною до предмета спору.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Також суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача 1, становить 7 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про страхування», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторно (транспортне) страхове бюро про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 41 200 (сорок одну тисячу двісті) грн 00 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп., витрати із проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір по справі у розмірі 1 101 (одна тисяча сто одна) грн 48 коп. та витрати пов`язані із професійною правовою допомогою у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Моторне (транспортне) страхове бюро України (код за ЄДРПОУ 21647131, юридична адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8).