Рішення

від 16.12.2024 по справі 229/7555/24

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 229/7555/24

Провадження № 2/229/2319/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 року Дружківський міський суд Донецької області

в складі судді Хомченко Л.І

секретар Бондаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дружківка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом до відповідача посилаючись на те, що 23.01.2020 року біля станції "Дружківка", 1059 км., електропоїзд №6017 (ЕРТ2Т-7142), під керуванням машиніста ОСОБА_3 , скоїв наїзд на гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер. Вказані обставини було встановлено рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 03.02.2022 року у справі № 229/6208/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.04.2023 та ухвалою Верховного суду від 18.05.2023 року. Сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Такого ж висновку дійшов і Верховний суд у Постанові від 02.11.2020 року по справі №133/1238/17; у Постанові від 06 квітня 2021 року по справі № 545/3210/18; у Постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 161/3557/19. Сталий життєвий устрій позивачів непоправно змінено з незалежних від них обставин. До смерті сина в позивачів було звичне життя, в якому син займав важливе місце. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може. Внаслідок смерті сина позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати від сина підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з їх сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Смерть сина викликала необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя та побуту, враховуючи, що з віком в людини зменшується можливість самостійно забезпечувати своє існування. Позивачі мали правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу. Обидва позивачі є пенсіонерами, отже непрацездатними особами. Відповідно до ст.1 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю. Відповідно до ч.1 ст.172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Крім втрат пов`язаних з підтримкою та допомогою, позивачі відчувають біль та страждання, відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості через смерть свого сина, оскільки смерть дитини є найтяжчою втратою для батьків, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміну в психоемоційному стані. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань - емоції пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і тяжкість. Передчасна смерть сина стала різкою психотравматичною подією. Особливу увагу заслуговує те, що страждання позивачів, пов`язані зі смертю сина, є не «одно моментними», а «триваючими», тому що його втрата є непоправною подією. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивачі оцінюють розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті по 300 000 гривень. Такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації свого життя після тяжкої втрати. Просять позов задовольнити повністю.

Представник позивачів до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи його було повідомлено, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився про час та дату розгляду справи його було повідомлено належним чином надав заперечення де зазначив що позов слід задовольнити у розмірі 20 000 гривень на кожного позивача.

Дослідив матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

23.01.2020 року біля станції "Дружківка", 1059 км, електропоїзд № 6017 (ЕРТ2Т-7142), під керуванням машиніста ОСОБА_3 , скоїв наїзд на ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер.

24.01.2020 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050000000085 та розпочато досудове розслідування.

Постановою слідчого від 24.04.2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 12020050000000085, було закрито.

Факт наїзду було встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження, тому між наїздом на ОСОБА_4 електропоїздом, та смертю останнього, наявний причинно-наслідковий зв`язок.

Власником електропоїзду є структурний підрозділ "Лиманське моторвагонне депо" регіональної філії "Донецька залізниця", Акціонерного товариства Українська залізниця". Машиніст вказаного електропоїзду ОСОБА_3 , працює у структурному підрозділі "Лиманське моторвагонне депо", регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" на посаді машиніст електропоїзда з 17.03.1997 року по теперішній час.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Дружківка Донецької області.

Причиною смерті став наїзд на нього електропоїзда №6017 у районі пікету №8 залізничної колії вихідної горловини станції "Дружківка". Цей факт не оспорюється відповідачем.

За фактом цієї події, 24.01.2020 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020050000000085 та розпочате досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.

У зв`язку з відсутністю факту порушення правил експлуатації залізничного транспорту, що спричинило загибель людини, кримінальне провадження постановою слідчого від 24.04.2020 року було закрито підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. З постанови слідує, що при судово-токсичному дослідженні крові з трупа ОСОБА_4 виявлений етиловий спирт у концентрації 1,50%.

З копії акту службового розслідування аварії від 23.01.2020 року вбачається, що ОСОБА_4 кинувся під потяг. Машиніст електропоїзда, при швидкості руху 28км/год, застосував екстрене гальмування, подаючи сигнал великої гучності. Наїзду на людину запобігти не вдалося через малу відстань до перешкоди руху. Причиною травмування ОСОБА_4 є порушення постраждалим п. 2.3, п.2.6 "Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України".

Електропоїзд ЕРТ2Т-7142 перебуває на балансі структурного підрозділу «Лиманське мотовагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ "УкрЗалізниця", а машиніст електропоїзда ОСОБА_3 , який керував ним в момент наїзду на ОСОБА_4 , з 17.03.1997 року по теперішній час працює у структурному підрозділі "Лиманське моторвагонне депо".

Також вищевказані обставини було встановлено рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 03.02.2022 року у справі № 229/6208/21, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.04.2023 року.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).

Відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі №450/4163/18, провадження №61-69св21.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Судовим рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 03.02.2022 року у справі № 229/6208/21, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.04.2023 року, було встановлено, що причиною нещасного випадку на залізниці стала груба необережність ОСОБА_4 , а саме порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Оскільки судом встановлено, що чоловік позивачки загинув внаслідок ДТП, яка мала місце на залізниці, відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Дані правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 05.06.2019 року у справі №466/4412/15-ц, провадження №61-37654св18.

Моральна шкода позивачам завдана смертю їх сина відповідно, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивачів, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому додаткові зусилля на організацію свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивачів неможливо. За наслідками смерті позивачі позбавлені моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому.

За матеріалами справи не встановлено, за яких обставин потерпілий опинився на залізничній колії, як не встановлено і факту свідомого порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням зазначених обставин, глибини душевних страждань, вимог розумності і справедливості, стягненню підлягає сума у розмірі 600 000 грн., по 300 000грн кожному, що на думки суду є належним відшкодуванням у цьому випадку, а тому позов підлягає повному задоволенню.

Враховуючи те, що на підставі п.2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі звільнені від сплати судового збору при зверненні до суду, з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі, згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" : з позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,4,5,10-13,76-78,89, 141, 263-265,268,273 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю фізичної особи - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке розташовано за адресою м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5 , ідентифікаційний код 40075815, на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , на відшкодування моральної шкоди 600 000 (шістсот тисяч) грн.. по 300 000 (триста тисяч) грн.. кожному..

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке розташовано за адресою м.Київ, вул. Єжи Гедройця,5 , ідентифікаційний код 40075815, на користь держави судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

У повному обсязі рішення складене 20.12.2024 року.

Суддя Хомченко Л.І.

16 грудня 2024 р.