Рішення

від 03.12.2024 по справі 761/34119/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/34119/20

Провадження № 2/761/392/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Габунії Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, у якому, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, просить: - встановити факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р.; - визнати спільною сумісною власністю подружжя: - грошові кошти у сумі 1061442,70 грн, які наявні на банківських рахунках, відкритих на ім`я відповідача на дату припинення ведення спільного господарства (01.07.2020 р.); - грошові кошти у сумі 2553135,00 грн, сплачені як забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.; - майнові права на квартиру з проектним АДРЕСА_1 ; - в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: - стягнути з відповідача на свою користь 530721,35 грн (1/2 від коштів, які наявні на банківських рахунках, відкритих на ім`я відповідача станом на 01.07.2020 р.); - визнати за нею право приватної власності на 1276567,50 грн сплачених як забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.; - визнати за нею забезпечене гарантійним платежем майнове право на 1/2 частину квартири з проектним АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона познайомилась з відповідачем в липні 2014 року і через доволі короткий час сторони вирішили проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Через відсутність у 2014 році власного житла сторони відкладати гроші на власне житло для комфортного проживання та планування дітей. На прохання позивачки її мати звільнила їм з відповідачем власне житло - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а сама переїхала проживати в однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Позивачка зазначає, що з 01.10.2014 р. сторони почали проживати разом у квартирі матері за адресою: АДРЕСА_4 . За час спільного проживання без реєстрації шлюбу між ними склались усталені відносини, а саме: здійснювалось розпорядження спільним бюджетом, підтримувалось ведення спільного домашнього господарства, здійснювались взаємні права та обов`язки, які зазвичай притаманні подружжю. Позивачка стверджує, що за період спільного проживання, у грудні 2016 року, відповідач в інтересах сім`ї уклав попередній договір купівлі-продажу квартири в ЖК Львівський квартал за адресою: АДРЕСА_5 , перший внесок в рахунок оплати зобов`язань за набуття майнових прав на квартиру становив близько 1200000,00 грн. Оскільки сторони не мали достатньої суми для покриття першого платежу за попереднім договором, позивачка, за договором позики, укладеним з ОСОБА_3 , 01.12.2016 р. отримала у позику 600000,00 грн, які разом з іншою частиною коштів, зібраних за час спільного проживання, у грудні 2016 року сторони спільно внесли на рахунок в банку для здійснення оплати першого забезпечувального платежу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. 15.09.2017 р. сторони уклали шлюб, який було розірвано 02.09.2020 р. З липня 2019 року стосунки у сторін погіршувались і у липні 2020 року фактично припинились, коли відповідач виїхав з квартири АДРЕСА_2 . В період шлюбу подружжя відкладало на депозитних рахунках, відкритих на ім`я відповідача, грошові кошти для проведення ремонту у квартирі, майнові права на яку набуті за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. Спірні грошові кошти залишились на депозитних рахунках відповідача та між подружжям не розподілені.Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не вбачається можливим, позивачка була вимушена звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою від 07.12.2020 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалами від 10.06.2021 р. задоволено клопотання представника позивача, а саме витребувано докази та здійснено виклик в судове засідання, у якому здійснюватиметься розгляд справи по суті, свідків для допиту про відомі їм обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалою від 04.11.2021 р. задоволено клопотання представника позивача, прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог від 03.11.2021 р, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 01.12.2021 р. задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову технічну експертизу документів, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 01.02.2022 р. поновлено провадження у справі, оскільки на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою від 30.06.2022 р. задоволено клопотання експерта, направлено матеріали справи до експертної установи для проведення призначеної судової технічної експертизи документів, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 30.10.2023 р. поновлено провадження у справі, оскільки на адресу суду від експертної установи надійшов висновок експерта.

Ухвалою від 19.02.2024 р. задоволено клопотання представників сторін, здійснено виклик в судове засідання, у якому здійснюватиметься розгляд справи по суті, відповідача ОСОБА_2 для допиту у якості свідка про відомі йому обставини, які мають значення для вирішення справи, залучено до участі у справі ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, якою фактично змінено предмет позову, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив та пояснення щодо позову і відзиву.

Ухвалою від 19.02.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих нею заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ним заявах по суті справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив.

З врахуванням думки присутніх в судовому засіданні учасників справи, суд вирішив здійснювати розгляд за відсутності осіб, які не з`явились.

Вислухавши пояснення представника позивачки та представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, врахувавши показання свідків, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 15.09.2017 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, про що Оболонським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис № 1646. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 ».

Також встановлено та не заперечувалось сторонами, що з 01.07.2020 р. сторони припинили ведення спільного господарства та фактично припинили шлюбні стосунки.

02.09.2020 р. Оболонським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено актовий запис № 222.

25.11.2016 р. між ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» (Сторона-1) та ОСОБА_2 (Сторона-2) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким сторони зобов`язались до 30.07.2018 р. укласти договір купівлі-продажу двокімнатної квартири проектний номер АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1611.

Відповідно до положень пунктів 2.1 та 3.1 попереднього договору, за домовленістю сторін продаж квартири вчиняється у розмірі 97448,30 дол. США, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 2497600,00 грн. Для забезпечення виконання свого зобов`язання щодо укладення основного договору Сторона-2 сплачує Стороні-1 забезпечувальний платіж у вищезазначеній сумі. Забезпечувальний платіж вноситься Стороною-2 поетапно згідно наведеного у пункті 3.1 попереднього договору графіку та підлягає сплаті у гривнях.

На виконання умов вказаного попереднього договору, згідно з платіжним дорученням № 1 від 25.11.2016 р., відповідач вніс забезпечувальний платіж у розмірі 1500000,00 грн.

16.06.2017 р. між ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р., яким пункт 1.1 попереднього договору викладено в новій редакції та змінено поверховість майбутньої квартири, яка згідно з цими змінами знаходитиметься на 14-15 поверхах багатоповерхового житлового будинку (будинок АДРЕСА_7 . Всі інші умови попереднього договору цим договором не змінені.

Також 08.11.2017 р. між ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р., згідно з яким пункти 1.1, 1.2, 2.1, 3.1, 4.1.6 попереднього договору викладено у новій редакції. Зокрема сторони погодили зміну: дати укладення основного договору, визначивши її у строк до 30.11.2019 р.; поверховості квартири, яка згідно з цими змінами знаходитиметься на 21-22 поверхах багатоповерхового житлового будинку (будинок АДРЕСА_7 ; планового терміну введення житлового будинку в експлуатацію, - в строк до 30.04.2018 р.; ціни продажу квартири, визначивши її у розмірі 2623580,77 грн, що на момент укладення цього договору еквівалентно 98151,17 дол. США, а також графіку внесення Стороною-2 забезпечувального платежу за договором.

Відповідно до наданої ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» від 20.07.2021 р. інформації, - будівництво будинку АДРЕСА_8 на цей час завершене (04.01.2021 р.), що засвідчується сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 31.05.2021 № ІУ123210409356; правочинів між ОСОБА_2 та ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» стосовно набуття у власність у майбутньому паркомісць у будинку АДРЕСА_7 не вчинялось; всього за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. в період з 25.11.2016 р. до 02.10.2019 р. сплачено 2553135,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 08.11.2017 р. позивачка підписала заяву, підпис якої на заяві посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р. С., згідно з якою ОСОБА_1 повідомляє, що квартира проектний номер 58 загальною орієнтовною проектною площею 125,78 кв.м, що знаходиться на 21-22 поверхах багатоповерхового житлового будинку (будинок АДРЕСА_7 , належатиме її чоловіку ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та не являтиметься спільним майном подружжя.

У подальшому, а саме 31.07.2020 р., позивачка відмовилась від вищезазначеного правочину про що нею подано відповідну заяву, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. за № 13780.

Судом встановлено, що станом на дату припинення ведення подружжям спільного господарства та фактичного припинення шлюбних стосунків (01.07.2020 р.) на банківських рахунках, відкритих на ім`я відповідача у АТ «Прокредит Банк» та АТ «Універсал Банк» обліковувались грошові кошти на загальну суму 1061442,70 грн, що сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка, зокрема, просила суд встановити факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р.; визнати спільною сумісною власністю подружжя: - грошові кошти у сумі 1061442,70 грн, що наявні на банківських рахунках відповідача на дату припинення ведення спільного господарства (01.07.2020 р.); - грошові кошти у сумі 2553135,00 грн, сплачені як забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.; - майнові права на квартиру з проектним АДРЕСА_1 ; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: - стягнути з відповідача на свою користь 530721,35 грн (1/2 від коштів, які наявні на банківських рахунках, відкритих на ім`я відповідача станом на 01.07.2020 р.); - визнати за нею право приватної власності на 1276567,50 грн сплачених як забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.; - визнати за нею забезпечене гарантійним платежем майнове право на 1/2 частину квартири з проектним АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на показання свідків; на спільні з відповідачем фото та докази спільного з відповідачем відпочинку в період з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р.; на договір купівлі-продажу квартири від 23.03.2001 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на договір позики від 01.12.2016 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , договір поруки від 01.12.2016 р., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та розписки за ними про отримання позивачкою в позику 600000,00 грн та повернення їх позичальником та поручителем позикодавцю в період з 01.02.2018 р. до 28.08.2019 р.

Згідно з ч.2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з ч.1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 24.01.2020 р. у справі № 490/10757/16-ц, від 09.11.2020 р. у справі № 757/8786/15-ц та від 03.11.2022 р. у справі № 361/4744/19.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15.07.2020 р. у справі № 524/10054/16).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачкою спільні з відповідачем фото та докази спільного відпочинку чи спільної присутності з відповідачем на святкуванні свят, в період з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р., не є належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Наведені докази не доводять ведення сторонами спільного побуту та наявності у них взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю.

Спільне проживання до шлюбу також не доводить того, що між позивачкою та відповідачем у заявлений в позові період існували усталені відносини, які притаманні подружжю.

Допитані в судовому засіданні свідки своїми показаннями як підтверджували, так й спростовували факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю у період з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка відповідач, пояснив, що з 01.10.2014 р. до 14.09.2017 р. він та позивачка не проживали однією сім`єю, хоча у них й були відносини, однак їх не можна вважати подружніми чи шлюбними відносинами.

Таким чином, показання допитаних в судовому засіданні свідків є досить суперечливими, а тому з них неможливо достовірно встановити період спільного проживання сторін, а також ведення ними спільного побуту та наявності у них взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю у заявлений позивачкою в своєму позові період.

Оцінюючи зазначені докази, суд виходить з того, що показання свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного ставлення до сторін, і що показання допитаних у цій справі свідків про наявність сімейних (фактичних подружніх) стосунків між позивачкою та відповідачем є їх особистим сприйняттям стосунків, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що стосункам, які існували між сторонами у заявлений в позові період притаманні ознаки сімейних.

Отже, показання свідків не можуть бути достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позову у частині вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні у даній частині.

Водночас, суд враховує і обставину вчинення позивачкою одностороннього правочину - заяви від 08.11.2017, якою вона повідомляє, що квартира проектний номер 58 загальною орієнтовною проектною площею 125,78 кв.м, що знаходиться на 21-22 поверхах багатоповерхового житлового будинку (будинок АДРЕСА_7 , належатиме її чоловіку ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та не являтиметься спільним майном подружжя, підпис якої на заяві посвідчено 08.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р.С.

Так, відмова позивачки 31.07.2020 р. від вищезазначеної заяви свідчить про її суперечливу поведінку щодо цієї обставини справи - належності майнових прав на вищезазначену квартиру відповідачу, оплату вартості яких здійснено у заявлений позивачкою спірний період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що суд враховує при вирішенні цієї справи.

Щодо позовних вимог про визнати спільною сумісною власністю подружжя сплаченого забезпечувального платежу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. у розмірі 2553135,00 грн та майнових прав на квартиру з проектним АДРЕСА_1 , а також їх запропонованого розподілу шляхом визнання за позивачкою права власності на 1276567,50 грн сплачених за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. та визнання за нею майнового права на 1/2 частину квартири з проектним АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення, як ст. 3 ЦК України загалом, так і п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 р. у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 р. у справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 р. у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 р. у справі № 519/2-5034/11).

Згідно з ч.3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у постанові від 07.08.2024 р у справі № 501/3714/22 зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів.

У постановах Верховного Суду від 04.09.2024 р. у справі № 754/9261/19 та від 10.05.2023 р. у справі № 215/1191/17 зазначається, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).

У наведених постановах Верховний Суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.

У цьому ж спорі за допомогою договору позики, цільовим призначенням якої є «внесення коштів в якості частини платежу за квартиру в ЖК Львівський квартал, що набувається в інтересах сім`ї за договором підписаним на ім`я ОСОБА_2 », та розписок про отримання позивачкою в позику грошових коштів з подальшим їх поверненням позичальнику, позивачка, навпаки, намагається довести належність сплаченого забезпечувального платіжу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. та належність майнових прав на квартиру з проектним АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Однак використання таким чином договору позики є неприпустимим.

Про неправомірне використання позивачкою цивільно-правового інструментарію (договору позики) з метою створення доказів належності спірного майна (грошових коштів та майнових прав) на праві спільної сумісної власності сторін, свідчать доводи позивачки (про відсутність у сторін достатньої суми грошових коштів для покриття першого платежу за попереднім договором, у орієнтовному розмірі 1200000,00 грн, та необхідність залучення нею відсутніх у сторін 600000,00 грн за цільовим договором позики), які спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно з платіжним дорученням № 1 від 25.11.2016 р., платником у якому зазначений ОСОБА_2 , - забезпечувальний платіж згідно з попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. за № 1611 внесено 25.11.2016 р., тобто до укладення договору позики.

При цьому розмір зазначеного платежу становить 1500000,00 грн, в той час як у позовній заяві позивачки вказується орієнтовна вартість забезпечувального платежу у сумі 1200 000,00 грн.

Оплата першого забезпечувального платежу згідно з попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. за № 1611 у розмірі 1500000,00 грн підтверджена і ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» у довідці від 20.07.2021 р. про графік здійснення платежів за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.

Суд також дослідив надані відповідачем виписки з його банківських рахунків за період, що передував укладенню попереднього договору, відповідно до яких дохід відповідача перевищував вартість внесеного 25.11.2016 р. забезпечувального платежу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.

Крім того, як зокрема встановлено у висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.08.2023 р. № 177/22-34 за результатами проведення судової технічної експертизи документів у цій справі: підпис від імені ОСОБА_4 у договорі позики датованому 01.12.2016 р., виконано не в дату, вказану у досліджуваному документі (01.12.2016 р.), а пізніше; підпис від імені ОСОБА_4 у договорі позики датованому 01.12.2016 р., виглядає як такий, що виконано у період часу пізніше 2020 року; встановити коли саме виконаний підпис від імені ОСОБА_4 в договорі позики датованому 01.12.2016 р. не видається можливим через вплив сторонніх факторів не властивих для звичайних умов зберігання документа.

Встановлені судом обставини справи свідчать про намагання позивачки використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (договір позики) з власною метою.

За наведених обставин справи, керуючись принципами справедливості, добросовісності та розумності, суд відхиляє доводи позивачки щодо сплати забезпечувального платежу за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р. за рахунок спільних грошових коштів сторін, у тому числі за рахунок отриманих нею в позику 01.12.2016 р. 600000,00 грн.

При вирішенні цієї частини позовних вимог, суд також враховує заяву позивачки 08.11.2017 р., якою вона повідомляє, що квартира проектний номер 58 загальною орієнтовною проектною площею 125,78 кв.м, що знаходиться на 21-22 поверхах багатоповерхового житлового будинку (будинок АДРЕСА_7 , належатиме її чоловіку ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та не являтиметься спільним майном подружжя, підпис якої назаяві посвідчено 08.11.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р.С.

Щодо аргументів позивачки викладених у відповіді на відзив про те, що вона підписала документ не з`ясовуючи його дійсного змісту, який з`ясувала лише після припинення шлюбу, суд зазначає наступне.

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Відповідно до ч.1 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності

Відмова від права власності є одностороннім правочином, адже власник виражає лише власну волю, спрямовану на припинення в нього права власності на певне майно.

За своєю правовою природою вищезазначена заява позивачки від 08.11.2017 р. є одностороннім правочином про відмову від права власності на майно.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 р. у справі № 126/2200/20 викладено правову позицію відповідно до якої, - якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У постанові Верховного Суду від 25.09.2024 р. у справі № 532/1550/23 перевіряючи дотримання учасником цивільних правовідносин принципу заборони суперечливої поведінки Верховний Суд, зокрема, зауважив, що у випадку якщо особа, яка має суб`єктивне право, висловила безпосередньо відмову від свого права або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від нього, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

Як зазначає Верховний Суд у наведених вище постановах, проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Суд поважає право особи відмовитись від одностороннього правочину, у тому числі і від правочину про відмову від права власності на майно, який вчинила позивачка.

Однак суд враховує, що відмова позивачки від правочину мала місце після припинення шлюбу з відповідачем та з метою подальшого поділу майна подружжя.

Суд також враховує, що відмова від правочину в першу чергу стосується інтересів відповідача, оскільки розрахована на його сприйняття такої відмови, однак позивачка не повідомила відповідача про відмову від правочину про відмову від права власності ні безпосередньо, нівказавши про це у заявленому до відповідача позові.

Даючи оцінку зазначеним обставинам справи суд виходить з того, що позивачка добровільно висловила як прямо (у заяві від 08.11.2017 р), так і своєю подальшою поведінкою протягом двох років дала зрозуміти, що відмовляється від майнових прав на квартиру щодо придбання якої між відповідачем та ПП «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р.

Поведінка позивачки спрямована на реалізацію права відмови від вчиненого нею раніше оностороннього правочину, напередодні звернення до суду з цим позовом та через два роки після відмови від такого права, не відповідає принципу добросовісності поведінки учасника цивільних правовідносин, а тому суд відхиляє доводи позивачки про те, що вона підписала документ не з`ясовуючи його дійсного змісту, який нібито з`ясувала лише після припинення шлюбу.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнати спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у сумі 2553135,00 грн, сплачених як забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 25.11.2016 р., та майнових прав на квартиру з проектним АДРЕСА_1 , а отже не знаходить правових підстав для задоволення похідних від них вимог про визнання за позивачкою права приватної власності на частину зазначених грошових коштів та майнових прав.

Разом з тим, суд вважає, що обґрунтованими вимоги позивачки про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у сумі 1061442,70 грн, наявних на банківських рахунках, відкритих на ім`я відповідача, станом на дату припинення ведення спільного господарства (01.07.2020 р.) та стягнення з відповідача на користь позивачки в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя 530721,35 грн, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст. 368 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правовий висновок Верховного Суду викладений від 11.10.2023 р. у справі № 756/8056/19).

Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1,2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 09.01.2019 р у справі № 643/4589/15-ц, зазначено, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.».

Судом встановлено та не заперечувалось під час розгляду справи сторонами, що шлюбні стосунки між позивачкою та відповідачем фактично припинені з 01.07.2020 р.

Відповідно до отриманої судом інформації, станом на 01.07.2020 р. на рахунках відповідача у банківських установах у АТ «Універсал банк» та АТ «Прокредит банк» обліковувались грошові кошти у загальному розмірі 1061442,70 грн.

Водночас, відповідачем не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що вказані грошові кошти належали йому особисто до шлюбу з відповідачкою, чи набуті ним у шлюбі, однак є його особистою приватною власністю, а тому не спростовано презумпцію поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на зазначені грошові кошти.

Суд відхиляє, як неналежний та недопустимий доказ показання відповідача як свідка про наявність у нього зазначеної суми коштів до одруження з позивачкою та про поступове внесення зазначених грошових коштів у період перебування у шлюбу на свої банківські рахунки, оскільки такі доводи підлягають підтвердженню іншими засобами - письмовими чи електронними доказами.

Щодо наданих відповідачем виписок з його банківських рахунків на підтвердження заявленого розміру доходу та розміру заощаджених ним коштів до одруження з позивачкою, суд зазначає, що з наявних у справі виписок не вбачається наявність на рахунках відповідача, станом на дату укладення шлюбу, грошових коштів у розмірі більшому чи рівному 1061442,70 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що грошові кошти у сумі 1061442,70 грн є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вважає за необхідне в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину зазначеної суми, яка становить 530721,35 грн.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у сумі 5307,21 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5750,00 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «Агентство нерухомості «Будівельна корпорація «РІЕЛ», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 1061442 (один мільйон шістдесят одна тисяча чотириста сорок дві) грн 70 коп., які перебували на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 станом на дату припинення ведення спільного господарства - 01.07.2020 р.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 530721 (п`ятсот тридцять тисяч сімсот двадцять одна) грн 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 11057 (одинадцять тисяч п`ятдесят сім) грн 21 коп., з яких: 5307 (п`ять тисяч триста сім) грн 21 коп. - витрати по сплаті судового збору; 5750 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: