Постанова

від 10.12.2024 по справі 348/244/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/244/24

Провадження № 22-ц/4808/1142/24

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Фединяка В.Д., Василишин Л.В.,

секретаря Шемрай Н.В.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Госедла О.Д., представниківБілоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради Івасюка С.Д. та адвоката Куцого О.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Матолич В.В. 04 червня 2024 року в м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого складено 07 червня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Білоославського ліцеюімені МарійкиПідгірянки Делятинськоїселищної ради про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказала на те, що позивачка працювалав Білоославськійсередній школі напосаді вихователягрупи продовженогодня з15.09.1980р.В подальшому переведена на посаду вчителя 01.09.1984, на якій і працювала до дня звільнення. В середині серпня 2023 року заступник директора повідомила, що можливо буде скорочена кількість класів і тому у розкладі будуть зазначені два дні і що позивачку подадуть у табель обліку робочого часу. В кінці серпня 2023 року директор заявив, що знайде для позивачки години. З вересня 2023 року позивачка неодноразово зверталася до директора про надання документів щодо припинення контракту та про звільнення її з роботи. Жодної відповіді не було, в кінці листопада 2023 року позивачка звернулась зі скаргою до служби з питань праці про порушення законодавства про працю Білоославським ліцеєм. Відповідь на звернення отримала 02.01.2024 р., з якої дізналась, що наказом №75/01-09 від 09.06.2023 позивачку звільнили з посади вчителя у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України. Позивака вважає звільнення з роботи незаконним, оскільки не отримала наказ про своє звільнення, з ним не ознайомлена. Складений працівниками ліцею акт про відмову від підпису сфальсифікований, оскільки позивачка не відмовлялася від ознайомлення з наказом про звільнення з роботи. Не ознайомила її адміністрація ліцею і з наказом №22/01-05 від 02.05.2023 «Про персональне попередження педагогічних працівників Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки і про можливі зміни істотних умов праці», оскільки її підпис у відомостях біля прізвища відсутній. Адміністрація не оформила належним чином трудову книжку, оскільки така перебувала в позивачки з квітня 2023 року. 14.06.2022 позивачка писала заяву про погодження працювати за строковим трудовим договором на один рік з 01.07.2022, однак такий договір з нею не уклали, оскільки вона його не підписала. З наказом прийнятим за результатами розгляду її заяви від 14.06.2022 позивачка не була ознайомлена. Позивачка зазначала, що вона не знала про звільнення з роботи, не відмовлялася від отримання наказу про звільнення. Трудові відносини з нею всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.02.2023 були незаконно припинені, замість того, щоб бути продовженими на невизначений строк. Про необхідність написання заяви про продовження трудових відносин позивачку не попередили. Педагогічної ради 01.05.2023 не було взагалі, а 30.05.2023 питання продовження трудових відносин з пенсіонерами не обговорювалося. Протокол педагогічної ради підробили.

Позивачка просила суд скасувати наказ директора Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради від 09.06.2023№75/01-09 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", поновити її на роботі на посаді вчителя зарубіжної літератури Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки з 28.07.2023, стягнути з Білоославського ліцею ім. Марійки Підгірянки: заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.07.2023 до дня поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці було достовірно відомо, що вона працює на умовах строкового трудового договору, строк дії якого закінчується. Про те, що трудовий договір укладений лише на один рік позивачці було відомо, оскільки підставою для видачі наказу про продовження трудових відносин були відповідні її заяви. Так, до звільнення позивачка двічі подавала заяви про продовження з нею трудових відносин на рік, а саме у червні 2021 та 2022 років. Тому , маючи намір працювати, позивачка все ж повинна була звернутися до директора з заявою про продовження з нею трудових відносин . Такою можливістю позивачка не скористалася.

Суд зауважив, що у ході судового розгляду підтвердилися доводи позивачки виключно щодо невручення роботодавцем їй копії наказу про звільнення з роботи, однак тільки ця обставина не може бути підставою для скасування такого наказу і поновлення її на роботі.

Суд дійшоввисновку, що наказ про звільнення позивачки з роботи виданий у межах чинного законодавства і при його прийнятті не були порушені норми КЗпП України, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, а тому у разі відмови у задоволенні цієї позовної вимоги також не підлягають до задоволення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

Не погодившисьз рішеннямсуду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу вказуючи на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи, допущено однобічність у дослідженні доказів, висновки суду по суті вирішення спору є помилковими.

Суд не взяв до уваги те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Білоославським ліцеєм ім. Марійки Підгірянки, тривали після видачі наказу № 75/01-09 від 09.06.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » в тому числі і після 27 липня 2023 року, тобто після звільнення з роботи, їй була виплачена заробітна плата за липень 2023 року, Заробітна плата в сумі 530,07 грн за липень місяць їй виплачена 29 липня 2023 року шляхом перерахування на картковий рахунок, а не в день звільнення. При цьому, адміністрація не повідомляла про суми нараховані та виплачені в зв`язку із звільненням. У відомості про зарплату зазначена тільки загальна сума, не зважаючи на неодноразові вимоги, директор не надав відповідні розрахунки.

Суд не надав належної оцінки також тому, що ОСОБА_1 не було відомо про укладення останнього строкового трудового договору, оскільки директор ліцею не повідомляв ОСОБА_1 про те, що заява погоджена чи не погоджена і не доводив до останньої свій наказ, підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з цим наказом відсутній, незважаючи на те, що директор ліцею стверджує, що наказ є однією із форм строкового трудового договору.

В трудовій книжці відсутні записи про те, що ОСОБА_1 прийнята на роботу за строковим трудовим договором в 2021 році та в 2022 році. В зв`язку з цим вважає, що працювала на умовах безстрокових трудових відносинах.

Копію наказу директора ліцею «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » від 09.06.2023 вона не отримувала. Директор ліцею не повідомив її про наявність наказу про звільнення з роботи і не надіслав копію такого наказу їй поштою на домашню адресу. 27 липня 2023 року також наказ про звільнення її з роботи директор ліцею не вручив і ніхто не повідомляв її про звільнення з роботи. З наказом про звільнення з роботи вона ознайомилась лише в січні 2024 року, після отримання копії такого наказу адвокатом на його запит.

Оскільки не знала про звільнення з роботи 27 липня 2023 року, то продовжувала працювати в серпні 2023 року. В кінці серпня 2023 році під час перебування на роботі, директор ліцею повідомив, що вона звільнена з роботи, при цьому не надав їй копію наказу про звільнення з роботи. Таким чином, директор ліцею порушив обов`язок роботодавця про видачу звільненому працівникові копії наказу про звільнення.

Суд не надав належної оцінки виконанню обов`язку ліцеєм встановленого ч. 3 ст. 23 КЗпП України про інформування роботодавцем працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також тому, що роботодавець не забезпечив рівні можливості таких працівників для його укладення. Вважає, що можливість укладення з ОСОБА_1 безстрокового трудового договору в Білоославському ліцеї була, оскільки після її звільнення, на роботу прийняли іншу людину, посаду не скоротили.

Крім того, свідки в судовому засіданні підтвердили, що акт про відмову від підпису наказу «Про звільнення з роботи» від 31.05.2023 сфальсифікований, оскільки всі члени комісії, які підписали акт, не складали його і не чули особисто про те, що ОСОБА_1 відмовилася від підпису, а акт підписували за вказівкою директора. Отже, з цього випливає, що всі пояснення надані свідками в суді, здійснені за вказівкою директора ліцею.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи:

Директором Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради подано відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а її вимоги є безпідставними. Просить рішеннясуду залишитибез змін,а апеляційнускаргу беззадоволення (а.с.214-218том 1)

Заяви (клопотання) учасників справи:

Особа,яка подалаапеляційну скаргу,позивачка ОСОБА_1 та їїпредставник адвокатГоседло О.Д., апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

ПредставникиБілоославського ліцею імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради Івасюк С.Д. та адвокат Куций О.С. вимоги апеляційної скарги заперечили.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування:

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Білоославським ліцеєм імені Марійки Підгірянки Делятинської селищної ради та займала посаду вчителя зарубіжної літератури з 01.09.1984 року.

02.06.2021 ОСОБА_1 після досягненняпенсійного вікуподала доБілоославського ліцеюім.Марійки Підгірянкизаяву,якою погодилася працюватиу ліцеїза строковимтрудовим договором наодин рік. На підставі поданої нею заяви було видано наказ №37 від 02.06.2021р., відповідно до якого ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини на умовах строкового трудового договору на один рік від 01.07.2021 по 30.06.2022 роки.

Перед закінченнямстроку попередньогонаказу 14.06.2022 ОСОБА_1 подала заяву,якою погодиласяпрацювати вліцеї застроковим трудовимдоговором наодин рік. На підставі цієї заяви ліцеєм видано наказ №72 від 14.06.2022, відповідно до якого ОСОБА_2 прийнята на роботу на посаду вчителя зарубіжної літератури на умовах строкового трудового договору на один рік з 01.07.2022 по 27.07.2023 року (з розрахунку один рік роботи та 27 календарних днів щорічної відпустки). Таким чином, на час видачі ліцеєм наказу №72 від 14.06.2022 із ОСОБА_1 було досягнуто згоди по всіх істотних умовах трудового договору.

За наказом директора Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки від 09.06.2023 №75/01-09 ОСОБА_1 , учительку зарубіжної літератури, звільнена з роботи 27 липня 2023 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

У журналі наказів з кадрових питань Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки під номером 493 зареєстровано наказ про звільнення позивачки з роботи. Нумерація не порушена.

У трудову книжку позивачки під номером 10 внесено запис про її звільнення з роботи на підставі наказу від 09.06.2023 №75/01-09 з 27.07.2023р.

Відповідно до журналу реєстрації трудових книжок Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки під номером 26 зазначено інформацію про ведення трудової книжки позивачки, вказано дату прийому на роботу та дату звільнення з роботи, відмітка про отримання позивачкою трудової книжки відсутня.

Відповідно до платіжної інструкції від 27.07.2023 №189 та розрахункового листа Білоославський ліцей імені Марійки Підгірянки здійснив виплату заробітної плати вчителю зарубіжної мови і літератури ОСОБА_1 за липень 2023 року у розмірі 530,07 гривень, за один відпрацьований день (а.с.9).

Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці 28.11.2023р. надало відповідь на звернення ОСОБА_1 , відповідно до якої у ході здійснення перевірки діяльності ліцею встановлено порушення норм КЗпП України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.41 КУпАП від 18.12.2023 №ПЗ/ІФ/14787/007/П/ПТ. Згідно з копією акта від 18.12.2023р. встановлено порушення ч.3 ст.23 КЗпП України, а саме позивачку не попередили про наявність вільних посад, які б вона могла обійняти після звільнення, відповідно до своєї кваліфікації.

Згідно постанови Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11.03.2024р. №348/3117/23 закрито провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАп, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до інформації з журналу обліку внутрішньої кореспонденції Білоославського ліцею імені Марійки Підгірянки за 2023 рік, заява позивачки про продовження строкового трудового договору не була подана, натомість заяви інших працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані 30.06.2023р.

Відповідно до статті 24Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частини перша, друга статті 43 Конституції України).

За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку , крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Підпунктом 2 пункту 3розділу X "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року №463-ІХ (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» (в редакції, чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023всправі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним), абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX. У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі №1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другоїстатті 22Закону України«Про повнузагальну середнюосвіту» від 16 січня 2020 року №463IXне відповідаєКонституції Українита втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

У вказаному рішенні Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Разом з тим, визнання норми права такою, що не відповідає Конституції України саме по собі не дає підстав без волевиявлення працівника перевести такого працівника на умови трудового договору на невизначений строк, оскільки, відповідно до ст.ст. 2, 5-1, 9 КЗпП України право на вільний вибір роду занять і роботи, виду діяльності належить особі. забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.

Із матеріалівсправи встановлено,що роботодавецьщороку укладавстроковий трудовийдоговір зпозивачкою напідставі їїзаяв,навіть довизнання норминеконституційною.Трудових спорівміж сторонамине виникалоі лише колипозивачка неподала відповіднузаяву трудовівідносини булоприпинено.

У судовому засіданні оглянута особова справа позивачки ОСОБА_1 , у якій міститься дві заяви про роботу на умовах строкового трудового договору на один рік, зокрема і заява від 14 червня 2022 року, на підставі якої видано наказ № 72 від 14 червня 2022 року «Про укладення трудового договору із ОСОБА_1 » і відповідно до якого трудові відносини були продовжені за її згодою на умовах строкового трудового договору на один рік з 01 липня 2022 року до 27 липня 2023 року.

Отже, ОСОБА_1 у заяві про продовження трудових відносин висловила свою волю на укладення трудового договору строком на один рік і було досягнуто взаємної згоди з роботодавцем, що відобразилось у відповідному наказі.

Суд вірно не прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що хоча з цим наказом вона ознайомлена не була, однак ця обставина значення не має, оскільки її воля чітко висловлена у заяві про продовження трудових відносин на один рік, написання якої вона підтвердила у судовому засіданні.

Заяви про продовження трудових відносин після закінчення строку трудового договору а ні до 27 липня 2023 року, а ні у серпні 2023 року (до початку навчального року) позивачка не подавала.

Також не підтвердилася у судовому засіданні і та обставина, що здійснювалася їй оплата праці за виконану роботу після 27 липня 2023 року, а наказ про звільнення позивачки зареєстрований у книзі наказів за відповідним порядковим номером і відсутні докази про те, що він виданий пізніше 27 липня 2023 року.

Хоча розрахунок з позивачкою роботодавець провів не у день звільнення, а двома днями пізніше, тобто 29 липня 2023 року, а також не видав позивачці копію наказу у день звільнення, але ці обставини не можуть бути підставою для поновлення на роботі, оскільки день звільнення є днем закінчення строку договору, а заробітна плата нарахована включно до дня звільнення, що свідчить про те, що трудові відносини припинилися у день закінчення строку договору.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивачка мала намір продовжувати роботу після закінчення строку трудового договору і продовжувала таку роботу і трудові відносини фактично тривали після закінчення строку договору.

Самепо собіухвалення рішенняКонституційним СудомУкраїни провизнання неконституційнимиположень Законунадає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин.

Але при реалізації такого рішення роботодавець не має права відступати від загальних принципів законодавства про працю, зокрема, якщо трудовий договір оформлений на певних умовах, згоди по яких досягнуто з працівником, для працівника такі умови повинні бути збережені.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що роботодавець повинен був перевести самостійно, за відсутності заяви працівника, на умови безстрокового трудового договору.

Позивачка у судовому засіданні стверджує, що їй не було відомо про ухвалення Коституційним Судом України рішення, яке стосувалося умов праці педагогічних працівників, тому вона не подала заяву щодо переведення її на умови безстрокового трудового договору. Але, позивач була обізнана про те, що вона працює на умовах строкового трудового договору і до його закінчення все ж не подала заяву про його продовження.

Акт від 31.05.2023 "Про відмову від підпису наказу "Про звільнення з роботи" учительці зарубіжної літератури ОСОБА_1 » є недопустимим доказом, оскільки у судовому засіданні його зміст не підтвердили особи, які його підписали, допитані у якості свідків, але ця обставина свідчить лише про те, що цей наказ позивачці для підписання не подавався, тому хоча і є порушенням трудових прав позивачки, але цей факт не може бути підставою для поновлення на роботі, а лише може потягти інші правові наслідки, передбачені законом, зокрема визначені положеннями статті 235 КЗпП у вигляді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі затримки видачі копії наказу про звільнення з вини роботодавця.

Не має самостійного значення і та обставина, що роботодавець не повідомив позивачку про наявність вакантних посад на день її звільнення, оскільки не висловлено нею воле виявлення про продовження трудових відносин.

Крім того, слід зауважити, що відсутнє порушення Закону щодо видання роботодавцем наказу про звільнення заздалегідь, а не у день звільнення. Для звільнення з роботи має значення день звільнення, а він співпадає з днем закінчення строку договору і підстава звільнення. Тому лише у разі подання працівником заяви про продовження трудових відносин до дня їх припинення можна було б говорити про незаконність наказу, якщо б він не був скасований роботодавцем.

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2024 року без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняприйняття,однак можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладення повногосудового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: В.Д. Фединяк

Л.В. Василишин

Повний текстпостанови складено20грудня 2024року.