Рішення

від 16.12.2024 по справі 307/5270/24

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/5270/24

Провадження № 2-а/307/59/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Чопик В.В., з участю секретаря судового засідання Томишинець А.В., представника позивача Плиски Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тячів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовні вимоги мотивує тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 3875, від 25 листопада 2024 року, на нього, ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 34000 гривень.

Відповідно до обставин правопорушення викладених у вищенаведеній постанові, його притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що: «25 листопада 2024 року о 09 год. 20 хв. встановлено, що на виконання розпорядження Тячівської РДА-РВА від 09.08.2024 року № 81, відповідальною особою за виконання в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , який не організував та забезпечив оповіщення та виклик резервістів, або військовозобов`язаних визначеним складом груп оповіщення (в склад яких включені уповноважені особи від територіальних громад, які б мали мати посвідчення уповноваженої особи підписані керівником районної військової адміністрації на оповіщення та вручення повісток шляхом подворного (поквартального) обходу з врученням повісток під особистий підпис, та не вчинив дії щодо перевірки наявності у відповідальних осіб таких посвідчень та у разі відсутності посвідчень, не вчинив дії щодо забезпечення особами необхідних вказаних посвідчень, чим порушив абзац 1, 3, 8 п. 12, абзац 3 п. 31, п. 32 Постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. (День виявлення порушення 18.11.2024. День вчинення порушення 22.10.2024)

Вважає, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності безпідставно, у зв`язку з чим, винесена посадовою особою постанова у справі про адміністративне правопорушення є незаконною, необґрунтованою і підлягає визнанню протиправною та скасуванню, виходячи з наступних мотивів.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Абзацом 1, 3, 8 пункту 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, визначено, що виконавчі органи сільських, селишних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з отриманням розпорядження відповідного голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов`язаних районного (міського) територіального центру комплектування, зокрема: забезпечують доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення розпорядження керівника місцевої держадміністрації (військової адміністрації) або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов`язаних районного (міського) територіального центру комплектування; здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні резервістів та військовозобов`язаних за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання шляхом вручення повісток під їх особистий підпис; здійснюють на відповідній території інформаційне забезпечення призову резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до абзацу 3 пункту 31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. N? 560, повістки мають право вручати, зокрема, представники виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - в адміністративних межах населених пунктів та територій, на які поширюється повноваження відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Згідно пункту 32 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, видається на підставі наказу відповідного керівника, визначеного в абзаці

сьомому пункту 31 цього Порядку, головою (начальником) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації), засвідчується його особистим підписом та скріплюється гербовою печаткою. Таке посвідчення дійсне на території адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється юрисдикція відповідної місцевої держадміністрації (військової адміністрації), головою (начальником) якої видано посвідчення, у разі пред?явлення паспорта громадянина України (посвідчення офіцера, військового квитка).

Перш за все, свою вину в інкримінованому йому правопорушенні не визнає. Крім того, хоче відмити, що за відсутності розпорядження відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх явку, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не мають права здійснювати таке оповіщення, що врегульовано пунктом 32 постанови Кабінету Міністрів України № 1487, від 30 грудня 2022 року, «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників,військовозобов`язаних та резервістів».

Абзацом 3 пункту 31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, порушення якого йому інкримінується визначено, хто саме, має вручати повістки, однак дана норма ніяк не встановлює відповідальність за не організацію та не забезпечення оповіщення й виклик резервістів, або військовозобов`язаних. Відносно не вчинення дії щодо перевірки наявності у відповідальних осіб посвідчень для вручення повісток та не перевірки наявності таких у відповідальних осіб, то в постанові відсутні будь-які посилання, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 такі обставини встановлювалися.

Згідно пункту 47 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року, справа N? 177/525/17(2-а/177/23/17) (адміністративне провадження N? К/9901/34580/18), , сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Відповідно до пункту 20 постанови Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 09 грудня 2021 року, справа № 487/4245/18 (провадження № 51-3880км21) визнання вини не є беззаперечним доказом і не звільняє слідчого, прокурора, суд від всебічної, повної та неупередженої перевірки та оцінки показань окремо, та всієї доказової бази у сукупності. Водночас регламентований ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості звільняє особу від обов`язку доводити свою невинуватість, усі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Якщо обвинувачений посилається на обставини, що свідчать про його невинуватість, то встановити або спростувати такі обставини повинна сторона обвинувачення. Показання обвинуваченого підлягають оцінці за тими ж правилами, що й усі докази, наявні у матеріалах кримінального провадження.

Згідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до абзацу третього підпункту 2.2. пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015, з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 Кодексу щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов?язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно вимог пункту 6 розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року, № 3, до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов?язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

В оскаржуваній постанові не зазначено будь-яких доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення, не наведено оцінки доказів.

Як вбачається із змісту статей 245 та 280 КУпАП та пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015року, № 5-рп/2015, начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 при винесенні відносно нього постанови суттєво порушив вимоги законодавства.

Україна проголошена демократичною, правовою державою, в якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст.1, ч. 2 ст. 3 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції У країни).

Згідно до вимог частин 1, 2 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб?єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. На обов?язок доведення саме відповідачем як суб?єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа № 537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, мають бути вмотивовано відхилені у постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який грунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник с винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Вважає, що в його діях відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4. ст. 210-1 КУпАП та підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до статті 289 КУПА скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Оскаржуване ним рішення відповідача було винесено 25 листопада 2024 року та вручена йому 25 листопада 2024 року.

Заходи досудового врегулювання спору у даній справі не проводилися, та законом не визначений обов?язковий досудовий порядок урегулювання такої категорії спорів.

Заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви ним не здійснювалися.

Оскаржувана ним постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 3875, від 25 листопада 2024 року, порушує його права, свободи та інтереси в цілому, оскільки він не притягувався до адміністративної відповідальності. Наявність факту накладення на нього адміністративного стягнення впливає на довіру до нього односельчан та підриває його авторитет, тим паче, що він вважає її незаконною.

Тому, просить суд ухвалити рішення суду, яким постанову № 3875 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 25 листопада 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою його, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп. скасувати та справу про адміністративне правопорушення відносно нього закрити; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на її користь судовий збір в сумі 605 грн 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, де посилається на норми Закону №2232, Закону №3543, Порядку 1487 та зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 був головою селищної ради в Усть-Чорнянській селищній раді.

Розпорядження Тячівської РДА-РВА від 09.08.2024 року № 81 позивачем виконано не було. У зв`язку з цим, 25 листопада 2024 року, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, щодо нього було винесено постанову № 3875. Відповідно до цієї постанови, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 34 000 грн.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що згідно з п. 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, обов`язок проведення заходів з оповіщення військовозобов`язаних виникає тільки у випадку отримання ним розпорядження від зокрема відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.

Також, зазнчає, що адміністративне стягнення на позивача накладено не за п. 32 Порядку № 1487, а за п. 12 Постанови 560, в якій обов?язкової вимоги надсилати позивачу розпорядження від районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки не має.

Таким чином, стверджує, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зокрема порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а тому накладення на нього адміністративного стягнення є правомірним і не вбачає підстав для скасування постанови.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечивю

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Судом встановлено, що згідно протоколу № 3875 про адміністративне правопорушення від 18 листопада 2024 року, складеного головним спеціалістом мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , на виконання розпорядження Тячівської РДА-РВА від 09.08.2024 року № 81, відповідальною особою за виконання в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , який не організував та забезпечив оповіщення та виклик резервістів, або військовозобов`язаних визначеним складом груп оповіщення (в склад яких включені уповноважені особи від територіальних громад, які б мали мати посвідчення уповноваженої особи підписані керівником районної військової адміністрації на оповіщення та вручення повісток шляхом подворного (поквартального) обходу з врученням повісток під особистий підпис, та не вчинив дії щодо перевірки наявності у відповідальних осіб таких посвідчень та у разі відсутності посвідчень, не вчинив дії щодо забезпечення особами необхідних вказаних посвідчень, чим порушив абзац 1, 3, 8 п. 12, абзац 3 п. 31, п. 32 Постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. Дата вчинення адміністративного правопорушення 22 жовтня 2024 року, дата виявлення 18 листопада 2024 року.

Із постанови № 3875 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 25 листопада 2024 року відомо, що ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 25 листопада 2024 року о 09 год. 20 хв. встановлено, що на виконання розпорядження Тячівської РДА-РВА від 09.08.2024 року № 81, відповідальною особою за виконання в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , який не організував та забезпечив оповіщення та виклик резервістів, або військовозобов`язаних визначеним складом груп оповіщення (в склад яких включені уповноважені особи від територіальних громад, які б мали мати посвідчення уповноваженої особи підписані керівником районної військової адміністрації на оповіщення та вручення повісток шляхом подворного (поквартального) обходу з врученням повісток під особистий підпис, та не вчинив дії щодо перевірки наявності у відповідальних осіб таких посвідчень та у разі відсутності посвідчень, не вчинив дії щодо забезпечення особами необхідних вказаних посвідчень, чим порушив абзац 1, 3, 8 п. 12, абзац 3 п. 31, п. 32 Постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП., та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34 000 гривень.

Відповідно до витягу з наказу №538 від 18.07.2024 року головний спеціаліст мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 має право на складання адміністративних протоколів за порушення законодавства України у мобілізаційній, оборонній сфері.

Згідно розпорядження голови районної державної адміністрації начальника районної військової адміністрації №81 від 09.08.2024 « Про організацію заходів оповіщення військовозобов`язаних та резервістів на території району» зобов`язано голів територіальних громад району : провести на території району оповіщення та виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 оповіщення резервістів та військовозобов`язаних відповідно до постанови КМУ від 16.05.2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призиву громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період»; організувати та забезпечити оповіщення та виклик резервістів, або війсьвозобов`язаних визначеним складом груп оповіщення ( в склад яких включити уповноважених осіб від територіальних громад, які мають посвідчення уповноваженої особи підписані керівником районної військової адміністрації на оповіщення та вручення повісток шляхом подврового(по квартирного) обходу з врученням повісток під особистий підпис; вразі відмови від отримання резервіста або військовозобов`язаного повістки, представнику який уповноважений, скласти акт відмови.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частина 2 цієї статті встановлює, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частина 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оборону України" визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту також готовності населення і території держави до оборони.

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оборону України", виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують: підготовку громадян до військової служби, а також загальне військове навчання у воєнний час; приписку громадяндо призовнихдільниць,військовий облікпризовників,військовозобов`язаних тарезервістів; призов громадян на строкову військову службу; направлення громадян на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори; організацію та участь у здійсненні на відповідній території заходів, пов`язаних з мобілізаційною підготовкою, територіальною обороною та цивільним захистом; бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; проведення мобілізації людських, транспортних та інших ресурсів в особливий період; здійснення контролю за використанням і охороною наданих у встановленому порядку для потреб оборони земельних, водних та інших природних ресурсів згідно із законодавством; вирішення згідно із законодавством питань, пов`язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об`єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально-побутових та інших послуг; організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів; сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах; проведення заходів щодо військово-патріотичного виховання громадян України; здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачених законами.

Також, абзацом 11 ст. 18 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що виконавчі органи сільських, селищних рад організовують під час мобілізації в установленому порядку своєчасне оповіщення та прибуття громадян, які залучаються до виконання обов`язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п`ятою статті 22 цього Закону, техніки на збірні пункти та у військові частини, виділення будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів і надання послуг Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту відповідно до мобілізаційних планів.

Згідно ч.1 1 ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань,сил цивільного захистута підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (надалі Порядок).

Абзацом 1, 3, 8 пункту 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, визначено, що виконавчі органи сільських, селишних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з отриманням розпорядження відповідного голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов`язаних районного (міського) територіального центру комплектування, зокрема: забезпечують доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення розпорядження керівника місцевої держадміністрації (військової адміністрації) або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов`язаних районного (міського) територіального центру комплектування; здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні резервістів та військовозобов`язаних за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання шляхом вручення повісток під їх особистий підпис; здійснюють на відповідній території інформаційне забезпечення призову резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до абзацу 3 пункту 31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. N? 560, повістки мають право вручати, зокрема, представники виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - в адміністративних межах населених пунктів та територій, на які поширюється повноваження відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Згідно пункту 32 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, видається на підставі наказу відповідного керівника, визначеного в абзаці

сьомому пункту 31 цього Порядку, головою (начальником) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації), засвідчується його особистим підписом та скріплюється гербовою печаткою. Таке посвідчення дійсне на території адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється юрисдикція відповідної місцевої держадміністрації (військової адміністрації), головою (начальником) якої видано посвідчення, у разі пред?явлення паспорта громадянина України (посвідчення офіцера, військового квитка).

Абзацом 3 пункту 31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, порушення якого йому інкримінується визначено, хто саме, має вручати повістки, однак дана норма ніяк не встановлює відповідальність за не організацію та не забезпечення оповіщення й виклик резервістів, або військовозобов`язаних. Відносно не вчинення дії щодо перевірки наявності у відповідальних осіб посвідчень для вручення повісток та не перевірки наявності таких у відповідальних осіб, то в постанові відсутні будь-які посилання, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 такі обставини встановлювалися.

Отже, вказаними нормами передбачений обов`язок органів місцевого самоврядування у разі отримання розпоряджень районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснювати оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та забезпечувати здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям призовників, військовозобов`язаних та резервістів до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, за відсутності розпорядження відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх явку, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не мають права здійснювати таке оповіщення.

Крім цього, судом встановлено, що абзац 3 пункту 31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, не встановлює відповідальність за не організацію та не забезпечення оповіщення й виклик резервістів, або військовозобов`язаних.

Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено судом, оскаржувана постанова містить відомості про те, що було вчинене адміністративне правопорушення, однак не містить посилань на будь-які докази, які б підтвердили вчинення порушення позивачем. При цьому, окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Отже, підчас розгляду даної адміністративної справи представником відповідача належним чином не спростовано доводи позивача щодо неправомірності притягнення його до відповідальності та відсутності доказів скоєння ним правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП є недоведеним, оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних у оскаржуваній постанові обставин, а тому постанова № 3875 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 18 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп. підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Плискою Ю.С. 05 грудня 2024 року укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно з детального опису надання послуг професійної правничої допомоги, адвокат в інтересах клієнта виконав такі зобов`язання: підготовка до розгляду справи (аналіз фактичних обставин, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичної консультації - 1000 грн ( вартість за годину 250 грн.). Складання та оформлення позовної заяви тривалістю 8 годин - 3000 грн. Представництво інтересів позивача в Тячівському районному суді 500 грн..

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов`язані з підготовкою та поданням адвокатського запиту включаються до витрат пов`язаних з складанням позовної заяви.

Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що надання консультацій, складання позовної заяви та підготовка письмових доказів (4500грн.), не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивачка просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 4500 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2 000 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивачки необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000грн.00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 19, 62 Конституції України, ст.ст.9, 210, 245, 247, 251, 252, 255, 256, 280, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст.2, 5-11, 13-15, 72-79, 90, 268-271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Постанову № 3875 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 25 листопада 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп. скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владнихповноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владнихповноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Копії рішення суду негайно вручити особам, які брали участь у справі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 .

Суддя В.В. Чопик