Ухвала

від 17.12.2024 по справі 495/10885/24

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

Справа № 495/10885/24

Номер провадження 2/495/5037/2024

17 грудня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Анісімова Н.Д., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

10 грудня 2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування рішення, у якому просили суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 № 1216-VIII «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради шляхом ліквідації»;

- визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» від 14.10.2024 № 84-о «Про припинення КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» шляхом ліквідації»;

- стягнути з Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на користь Позивачів судові витрати у розмірі сплаченого судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 вищевказана цивільна справа розподілена судді Боярському О.О.

11.12.2024 до суду надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області /суддя Боярський О.О./ від 11.12.2024 заяву про відвід судді Боярського О.О. від участі у розгляді вказаної справи залишено без задоволення, натомість суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярський О.О. заявив собі самовідвід від участі як головуючого по вказаній цивільній справі.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2024 № 741 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено суддю Анісімову Н.Д. та передано вказану цивільну справу для розгляду.

Цивільну справу було отримано суддею 13.12.2024.

Вивчивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суддя доходить такого висновку.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Порівняльний аналіз змісту статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

За змістом статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 59 ГК України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Згідно із частиною четвертою статті 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади.

Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, до компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Також за ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Згідно з ч. 2 ст. 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємства є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.

Позивачі звернулася до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просять визнати незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, а також визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», винесений на підставі оскаржуваного рішення міської ради.

Оскаржуване рішення прийнято відповідачем в межах повноважень ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо ліквідації / створення конкретної юридичної особи.

Тож, скликаючи відповідну сесію ради та приймаючи на ній оскаржуване рішення Білгород-Дністровська міська рада Одеської області реалізовувала організаційно-господарську діяльність та діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи, а тому оскаржуване рішення в цьому випадку не може вважатися рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, необхідне для припинення / створення закладу.

Спори з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 813/1232/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року №694/1174/16-а.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №260/91/19 відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18, згідно яких, спори у подібних правовідносинах належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, та сформувала висновок про те, що такі спори є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

На даний час, відступу від цієї правової позиції немає.

Враховуючи наведене правове регулювання, висновки Великої Палати Верховного Суду та фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку, що вимоги щодо визнання незаконним і скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 № 1216-VIII «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради шляхом ліквідації»; визнання незаконним та скасування наказу КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» від 14.10.2024 № 84-о «Про припинення КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» шляхом ліквідації» (що є похідною вимогою від вимоги про скасування рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області) не можуть бути предметом судового розгляду за правилами цивільного судочинства. Такий спір підсудний судам господарської юрисдикції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що позивачами заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, вважаю за необхідне, на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, відмовити у відкритті провадження у вказаній цивільній справі, роз`яснивши позивачам їх право звернутися з таким позовом до відповідного господарського суду за правилами підсудності, встановленими ГПК України.

За наведених підстав, вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , викладені у позовній заяві, мають розглядатись Господарським судом Одеської області.

Керуючись статтями 186, 260, 353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування рішення.

Роз`яснити позивачам, що розгляд вказаної справи відноситься до юрисдикції Господарського суду Одеської області.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачам разом з позовною заявою і доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст ухвали складено 17 грудня 2024 року.

Суддя Н.Д.Анісімова