Постанова

від 16.12.2024 по справі 450/3240/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/3240/24 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/3084/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: ОСОБА_1 , представника Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області -

Загорського Б.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, факту самостійного виховання неповнолітньої дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Оброшинської сільської ради.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2024 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Оброшинської сільської ради,про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що з поданої ним заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, є помилковими та не відповідають матеріалам та дійсним обставинам справи, оскільки після розлучення з травня 2022 року він самостійно виховує сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження чого надав акт обстеження умов проживання, довідку, видану Оброшинською сільською радою, та рішення виконавчого комітету Оброшинської сільської ради № 67 від 07 червня 2024 року про визначення місця проживання дитини. Матір дитини, ОСОБА_2 , не бере участі у вихованні дитини та не оскаржувала рішення виконавчого комітету Оброшинської сільської ради № 67 від 07 червня 2024 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність спору про право. Вважає, що суд безпідставно застосовує та аналізує п. 2 ч.1 ст. 164 СК України, який стосується вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки з такими вимогами він не звертався, а просив лише встановити факт самостійного виховання дитини. Згідно з Переліком документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, факт самостійного виховання дитини має бути підтверджено рішенням суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Неможливість отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації без рішення суду, яким підтверджено факт самостійного виховання дитини, створює об`єктивну небезпеку того, що його неповнолітній син залишиться без батьківського піклування, враховуючи те, що мати дитини проживає окремо та не бере участі у вихованні та утриманні дитини. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області -Загорського Б.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданим Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року шлюб, що укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 13.09.2008 року у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 2628 розірвано.

Згідно акту обстеження умов проживання №13 від 22 травня 2024 року, складеного начальником ССД Оброшинської сільської ради Андрійчук О.О., за адресою АДРЕСА_1 проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - батько, ОСОБА_4 - бабуся та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає без реєстрації. Стосунки в сім`ї доброзичливі, батько часто проводить з сином дозвілля, дитина висловлює бажання жити з батьком. На момент проведення обстеження мати дитини у вихованні участі не бере.

Згідно висновку Служби у справах дітей Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 06 червня 2024 року №3/24, служба вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з батьком ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Оброшинської сільської ради Львівсого району Львівської області від 07 червня 2024 року №67 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_1 .

Витягом з Реєстру Оброшинської територіальної громади, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 17 червня 2024 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Довідкою №324 від 10 липня 2024 року, виданою Оброшинською смільською радою Львівського району Львівської області підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , знаходиться на утриманні батька, ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відтак, ОСОБА_1 заявлені вимоги для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких самих критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У даній справі, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини, вимоги заявлені для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в обгрунтування заяви про встановлення факту самостійного виховання ним малолітнього сина покликається на ту обставину, що після розлучення з травня 2022 року, він самостійно його виховує, оскільки мати дитини, ОСОБА_2 , не бере участі у вихованні дитини. Звертає увагу на те, що між ним, та колишньою дружиною відсутній спір про участь у вихованні сина, про що свідчать її дії оскільки вона не оскаржувала рішення виконавчого комітету Оброшинської сільської ради № 67 від 07 червня 2024 року, яким визначено місце проживання малолітнього сина з ним, як батьком.

Такі доводи апелянта спростовуються відзивом ОСОБА_2 , матері ОСОБА_3 , яка заперечила задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначила про те, що проходить службу в Збройних Силах України, є мобілізованою, на підтвердження чого долучила до відзиву відповідні довідки, які спростовують доводи ОСОБА_1 про невиконання матір`ю без поважних причин батьківських обов`язків є безпідставними та необгрунтованими.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання ним сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що справа пов`язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених обставин, факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 липня 2024 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19.12.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк