Ухвала

від 19.12.2024 по справі 619/10007/24

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/10007/24

провадження № 2-н/619/4279/24

УХВАЛА

іменем України

19 грудня 2024 року м. Дергачі

Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Пруднікова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати:

встановила:

09.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Комунального підприємства Дергачівської міської ради «Берізка» заборгованості за заробітною платою в сумі 228 879, 25 грн.

Розглянувши подану заяву та матеріали, додані до неї, суддя вважає за необхідне відмовити у видачі судового наказу, виходячи з таких підстав.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, як це закріплено положеннями ч. 3 ст. 19 ЦПК України.

Правилами ч. 1 ст. 160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 ЦПК України.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Правилами ч. 2 ст. 161 ЦПК України закріплено, що особа має право звернутися до суду з цією вимогою, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України).

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі ст. 1, ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23.12.2011 у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму ВССУ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

Таким чином, працівник може звернутися до суду в порядку наказного провадження у разі, якщо вимога про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною, що підтверджується належно оформленими письмовими документами.

Правилами ст. 49 КЗпП України закріплено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Законом України №2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ч. 1 ст. 116 КЗпП України доповнено таким змістом: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати».

Як вбачається з матеріалів заяви, заявник просить стягнути з боржника нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 228 879, 25 грн.

Як вбачається зі змісту поданої заяви та доданих до неї документів, з 16.04.2021 року по 14.12.2023 року заявник перебував у трудових відносинах з боржником, що підтверджується Рішенням Харківської районної ради Харківської області від 16.04.2021 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора КП Харківської районної ради Берізка, розпорядженням Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області від 11.12.2023 про звільнення ОСОБА_1 14 грудня 2023 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Відповідно до наданих заявником відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу сума нарахованого, але не виплаченого доходу за період з липня 2022 по вересень 2023 становить 228 879, 25 грн.

Водночас, із наданих заявником відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків неможливо встановити, які саме види виплат входили в нараховану суму (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) і про які роботодавець повинен був письмово повідомити працівника в день їх виплати.

З цієї довідки неможливо встановити, що невиплачений дохід в сумі 228 879, 25 грн. є саме заробітною платою, а не заохочувальними та компенсаційними виплатами, вихідною допомогою тощо).

При зверненні з даною заявою до суду ОСОБА_1 на підтвердження суми, яка стягується, не надав належно оформлений документ, який підписаний уповноваженою посадовою особою та завірений печаткою організації, що вказує на розмір нарахованої працівнику заробітної плати за визначений період, із зазначенням назви займаної посади заявника, відомостей про період нарахування заробітної плати (за вирахуванням податків) та наявність заборгованості по заробітній платі.

Отже, заявником всупереч зазначених вимог до заяви не додано належним чином оформленого документу на підтвердження нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, яка б підтверджувала заявлені вимоги. При цьому слід враховувати, що у наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог, тобто таких, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Слід також врахувати і той факт, що наказне провадження не передбачає участі боржника при розгляді заяви.

Доводи викладені в заяві про видачу судового наказу потребують додаткового дослідження, з матеріалів та обставин даної справи вбачається, що між сторонами наявний спір про право щодо оплати праці, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Судовий наказ - особлива форма цивільного судочинства, яка не передбачає права суду додатково збирати докази та додатково з`ясувати обставини правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність та спірний характер заявлених вимог, оскільки відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу є єдиним наданим доказом існування заборгованості по заробітній платі, яка на думку суду не є належним документом, який свідчив би про безспірність розміру нарахованої заробітної плати, яка підлягає стягненню у наказному провадженні, а отже вказані обставини свідчать про наявність спору щодо розміру заборгованості.

Крім того, згідно з п. 5 ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом, для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Подана заявником довідка свідчить про наявність заборгованості в сумі 228 879, 25 грн. за період з липня 2022 по вересень 2023 року, а із заявою про видачу судового наказу заявник звернувся 9 грудня 2024 року.

Посилання заявника на відсутність у заявленій вимозі зазначення саме всіх сум, належних працівникові при звільнення не можуть бути підставою для неврахування судом положень ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Отже, зважаючи на період виникнення заборгованості та заявлені вимоги слід дійти висновку, що заява подана з порушення строку, який встановлено ч.1 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду, з вимогами про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Суд звертає увагу, що заявник має право звернутись до суду із вказаними вимогами у порядку позовного провадження, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду, оскільки заявлені вимоги та подані документи не є безспірними, потребують доказування та доведенню належними та допустимими доказами, що неможливо під час розгляду заяви в порядку наказного провадження та свідчить про наявність виникнення спору між працівником та підприємством спору, який має розглядатись в порядку позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у видачі ОСОБА_1 судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати.

На підставі викладеного та керуючись статтями 160-167, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

постановила :

Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу за заявою про стягнення з Комунального підприємства Дергачівської міської ради «Берізка» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Роз`яснити заявнику його право на звернення до суду з цими вимогами у позовному порядку.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її підписання суддею, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя О. В. Пруднікова