Рішення

від 17.12.2024 по справі 953/709/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/709/22

н/п 2/953/379/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді- Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судового засідання Кот Я.А,

прокурора Добронос Д.А.,

представників відповідачів Шевченко О.С., Горобинської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справі за позовною заявою керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е., який дії в інтересах держави в особі позивачів Державного агенства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа: Дежавне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2022 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е., який дії в інтересах держави в особі позивачів: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа: Дежавне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», в якій просить суд: визнати незаконним та скасувати пункт 1.149 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007 № 199/07, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно, 2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати пункт 1.102.1. рішення Харківської міської ради № 253/07 від 21.11.2007 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0005; площею 1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0006 (Київський район); визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511394, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100195 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0005); визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЕ №511395, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100194 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0006); визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 09.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 501; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 05.02.2010 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 537; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53235309 від 21.07.2020; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53235699 від 21.07.2020; - зобов`язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0051, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації; зобов`язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0052, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації; зобов`язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0053, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації; зобов`язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0054, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації; судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова на виконання завдання обласної прокуратури від 10.02.2021№ 15/1-326вих21-23окв вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства на території Київського району міста Харкова, зокрема щодо надання у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення всупереч вимогам п. г ч. 4 ст. 83 ЗК України. Встановлено, що пунктом 1.149 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007№ 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 .Пунктом 1.102.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007передано ОСОБА_1 в приватну власність земельну ділянку площею1000,0 кв.м для будівництва та обслуговувания житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0005; площею1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0006(Київський район). На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видані державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ №511394, зареєстрований 23.06.2008у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100195 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0005); серії ЯЕ №511395, зареєстрований 23.06.2008у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №310867100194 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0006).

У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 09.02.2010приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за №501. 21.07.2020між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі продажу №1564земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005, розташованої по АДРЕСА_1 . Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53235309від 21.07.2020за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006також була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 05.02.2010приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., за № 537. 21.07.2020між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу №1565земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006, розташованої по АДРЕСА_1 . Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53235699від 21.07.2020за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку.

На думку позивача, вищевказані рішення Харківської міської ради незаконні та підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Так, вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006є архівною ділянкою, що знаходиться на місці ділянок з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0054площею 0, 06 га та 6310136600:16:013:0053площею 0, 06 га в межах кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування2013року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства, та жодних погоджень щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Позивач вказує, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2021№10-20-14-8901/0/19-21здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005та сформовано 2 земельних ділянки: 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки приватної власності кадастровий номер 6310136600:16:013:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» (розробник ФОП ОСОБА_4 ,2020рік) за заявою ОСОБА_3 . На підставі «Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки приватної власності кадастровий номер 6310136600:16:013:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва» (розробник ФОП ОСОБА_4 ,2020рік) за заявою ОСОБА_3 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006та сформовано 2 земельних ділянки: 6310136600:16:013:0053, 6310136600:16:013:0054. Вказані земельні ділянки після поділу також належать ОСОБА_3 .

Зазначає, що земельні ділянки, що передані у приватну власність ОСОБА_3 відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Харківської міської ради.Таким чином, оспорювані рішення прийняті Харківською міською радою в порушення вимог ст.ст.6,14,19 Конституції України, ст.ст.20,56,57,84,122,149 Земельного кодексу України, ст.31, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, ст.ст.4,25,26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008№ 610р, оскільки вказані земельні ділянки на час їх відчуження перебували в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення.

Як вказує позивач, у спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. З огляду на викладене, оскільки рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007, в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 6310136600:16:013:0005; площею1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136600:16:013:0006є незаконним, що слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки, то державні акти на право власності на земельні ділянки не відповідають закону та порушують права власника. А отже, договори дарування від 05.02.2010та договори купівлі-продажу від 21.07.2020земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

З огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу земельних ділянок у власність, відповідне право в силу ст. 122 ЗК України набуте протиправно. Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при усунення порушення права власності держави на що ділянку відповідачем, підлягає поновленню порушене право власності держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки, шляхом повернення спірної земельної ділянки.

Крім того позивач вказує, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес особи у збереженні земельної ділянки у власності. Зазначене свідчить про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006, розташовані по АДРЕСА_1 , передані у приватну власність не з волі законного власника, за відсутності згоди позивача та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про її передачу в приватну власність. Отже зазначені спірні земельні ділянки підлягають поверненню державі.

Так, окружна прокуратура звертається до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, як органу управління, Харківської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а також залучається в якості третьої особи Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» як постійний користувач землями лісогосподарського призначення, на яких знаходиться спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052, 6310136600:16:013:0053та 6310136600:16:013:0054, у зв`язку з бездіяльністю позивачів. Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м.Харкова від 20.01.2022 визначено по вказаній цивільній справі головуючу суддю Лисиченко С.М.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26.01.2022 провадження по цивільній справіза вказаною позовною заявою відкрито, постановлено здійснюватирозгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

14.02.2022 до суду поштовим шляхом надійшли письмові пояснення представника Харківської обласної державної адміністрації, зі змісту яких вбачається, що спірні земельні ділянкизнаходяться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Згідно з листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2019№ 263 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005є архівною ділянкою, що знаходиться на місці ділянок з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0051площею 0,05 га та 6310136600:16:013:0052площею 0,05 га в межах кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Відповідно до матеріалів лісовпорядкування2013року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006є архівною ділянкою, що знаходиться на місці ділянок з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0054площею 0,06 га та 6310136600:16:013:0053площею 0,06 га в межах кварталу 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» згідно матеріалів лісовпорядкування2013року на території м. Харкова, що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося. Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня1986року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, архівні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006віднесені до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до матеріалів лісовпорядкування перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Вказує, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Враховуючи наявні порушення порядку оформлення права власності на земельні ділянки вважає п. 1.149 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007№ 199/07 та п. 1.102.1. рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21.11.2007№ 253/07 такими, що прямо суперечать вимогам земельного законодавства України, яке було чинне на момент прийняття таких рішень. В свою чергу, прийняття оспорюваних рішень свідчить про перевищення службових повноважень посадовими особами Харківської міської ради.

Беручи до уваги у сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, архівні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006віднесені до земель лісогосподарського призначення, які згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування перебували в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».Отже, фактично розпорядником земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006є Харківська обласна державна адміністрація.

Разом з тим, звертає увагу на те, що розроблення документації із землеустрою, на підставі якої було сформовано спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006, передбачає погодження їх меж з суміжними власниками та землекористувачами. Згідно з матеріалами лісовпорядкування землекористувачем суміжних земельних ділянок є ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а власником відповідно до положень ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - Харківська обласна державна адміністрація.

21.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого відповідачі просять застосувати строк позовної давності по цивільній справі №953/709/22 та відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування заперечень відповідачі зазначили, що рішенням 15 сесії 5 скликання Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007№ 199/07, у п.п. 1.149 додатку 1 до рішення, надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок, зокрема, ОСОБА_1 загальною площею, орієнтовно2200,0 кв.м. (1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,1200,0 кв.м. для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було замовлено роботи з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , який був розроблений ТОВ «Геодезична фірма «СХМ».

У відповідності до вимог пункту 9 ст. 118 ЗК України, вказаний проект був погоджений із усіма контролюючими органами, а саме: з Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради, Харківським міським управлінням земельних ресурсів, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, Харківською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, Департаментом культури і туризму Харківської облдержадміністрації.

У2007році ДП «Данилівський дослідний держлісгосп» звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради та низки фізичних осіб, зокрема, ОСОБА_1 , в якому просив скасувати п.п. 1.146, 1.148 - 1.153 рішення 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 03.10.2007№ 199/07 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» та заборонити Управлінню земельних ресурсів у м. Харків вчиняти будь-які дії відносно розгляду питань щодо відведення земельних ділянок. В обґрунтування своїх вимог ДП «Данилівський дослідний держлісгосп» (правонаступником якого є Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» - третя особа у цій справі) посилалося на те, що частина земельної ділянки, що пропонується для відведення відповідачам, у т.ч. ОСОБА_1 , знаходиться в межах користування Данилівського дослідного держлісгоспу та є землями лісогосподарського призначення. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого2008року у справі № 2а-45/08/04 (суддя Донець О.В.) Данилівському дослідному держлісгоспу було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що оскаржуване рішення Харківської міської ради 03.10.2007№ 199/07 було прийнято з урахуванням вимог ст. ст. 118, 123 ЗК України, на підставі пропозицій по встановленню меж та розмірів земельних ділянок, актів погодження меж земельних ділянок, довідок державного земельного кадастру про відсутність зареєстрованих актів на право власності та права користування в межах запланованого відведення. При розгляді справи судом було встановлено, що земельні ділянки, відносно яких прийняті оскаржені рішення міської ради, у т. ч. ділянка по АДРЕСА_1 , знаходяться в межах території м. Харкова та знаходяться у комунальній власності. Поряд із цим у вказаному рішенні судом були зроблені висновки про те, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії Б №047647, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 236 за Данилівським дослідним держлісгоспом, був виданий з порушенням норм земельного законодавства України, та не посвідчує право постійного користування земельною ділянкою Данилівського дослідного держлісгоспу. Мотивуючи таке рішення суд виходив із того, що рішення Дергачівської районної ради Харківської області, на підставі якого виданий вказаний державний акт на право постійного користування земельною, було прийнято з порушенням норм ст. 4, 10 Земельного кодексу1990року, який діяв на момент видачі даного державного акту. Крім цього, на момент розгляду справи цей державний акт також суперечив вимогам ст.12, 125, 126, п. 12 перехідних положень чинного ЗК України.

Відповідачі вказують, що останні висновки суду мають важливе значення в аспекті розгляду цієї справи, оскільки визначають безпідставність посилання прокурора на пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення» ЛК України, адже вказана норма визначає можливість посилання на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, для підтвердження права на постійне користування земельними лісовими ділянками, виключно у випадку неодержання державними підприємствами державного акту на право постійного користування. Разом із тим, як випливає з вищевказаної постанови суду, станом на момент виникнення спірних правовідносин, ДП «Данилівський дослідний держлісгосп» вже було отримано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії Б №047647, та судом було надано належну оцінку вказаному документу в аспекті неприналежності земельних ділянок, зокрема, ділянки по АДРЕСА_1 до земель лісогосподарського призначення та законності надання дозволу на відведення таких ділянок ОСОБА_1 на підставі п.п. 1.149 додатку до рішення Харківської міської ради від 03.10.2007№199/07.

Зважаючи на викладене, постановою Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого2008року у справі № 2а-45/08/04 вже встановлений факт законності прийняття Харківською міською радою рішення від 03.10.2007№ 199/07 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок, загальною площею, орієнтовно2200,0 кв.м. (1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,1200,0 кв.м. для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 . Вказана постанова набрала законної сили в установленому законом порядку та є остаточною.

Крім того, відповідачі вказують, що відповідно до п.п. 1.102, 1.102.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам ділянок» від 21.11.2007№ 253/07 змінено цільове призначення земельної ділянки площею1200,0 кв.м. по АДРЕСА_1 з земель житлової та громадської забудови на землі сільськогосподарського призначення та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 . Таким чином, на підставі погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , Харківською міською радою було прийняте рішення, яким ОСОБА_1 затверджено зазначений проект землеустрою та передано у приватну власність земельну ділянку площею2200,0 кв.м. по зазначеній адресі.

У подальшому, першим заступником прокурора м. Харкова, в інтересах держави в особі: Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України було заявлено позов до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у місті Харків Головного управління Держкомзему у Харківський області Державного комітету України із земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування п.п. 1.102, 1.102.1 додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам ділянок» від 21.11.2007№ 253/07, а також визнання недійсними державних актів на право власності земельні ділянки серії ЯЕ №511394, серії ЯЕ №511395.Вказаний позов заявлявся прокурором, як у межах адміністративного судочинства, так і в межах цивільного судочинства. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2011у справі № 2а-7787/11/2070позовну заяву першого заступника прокурора м. Харкова було залишено без розгляду, у зв`язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду на підставі ст. 100 КАС України.

Після цього, першим заступником прокурора м. Харкова було заявлено тотожний позов до Дзержинського районного суду м. Харкова, в порядку цивільного судочинства. Проте, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.06.2012у справі №2011/8404/12, позовну заяву Першого заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у місті Харків Головного управління Держкомзему у Харківський області Державного комітету України із земельних ресурсів, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Харківській міської ради, а також визнання недійсними державних актів на право власності земельні ділянки було залишено без розгляду. Вказані судові рішення набрали законної сили, в установленому законом порядку не оскаржувались, а отже є остаточними.

Поряд із цим, відповідачі звертають увагу на те, що протягом2011-2012років судами адміністративної юрисдикції було ухвалено низку рішень в аналогічних справах, предметом спору у яких поставала законність рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам ділянок» від 21.11.2007№ 253/07, в частині передання у приватну власність земельних ділянок по АДРЕСА_1 , зокрема: Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2011у справі № 2а-6383/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012; Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2012у справі № 2а-14631/11/2070, залишеною без змін ухвалю Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012, було відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського ордену «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації до Харківської міської ради, Управління Держкомзему у м. Харкові, Головного управління Держкомзему у Харківській області, Державного комітету України із земельних ресурсів, про визнання незаконним та скасування окремих підпунктів додатку 1 до рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21.11.2007№ 253/07, визнання недійсними виданих державних актів на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора суди виходили із того, що Харківська міська рада, приймаючи рішення від 21.11.2007№ 253/07 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», в частині земельних ділянок по АДРЕСА_2 (сусідні земельні ділянки із ділянкою АДРЕСА_1 ), діяла у межах своєї компетенції, на підставі та у спосіб, що передбачені законами України.Під час розгляду справи судами було встановлено факт того, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 , передані на підставі п.п. 1.103, 1.103.1, 1.104, 1.104.1. додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 21.11.2007№ 253/07 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , право власності на які посвідчено відповідними державними актами не належать до земель лісогосподарського призначення та не є такими, що знаходяться у постійному користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України.Вказані постанови судів набрали законної сили в установленому законом порядку та с остаточними.

Таким чином, зважаючи на преюдиційний характер судових рішень у справах № 2a-45/08/04, № 2a-6383/11/2070та № 2а-14631/11/2070, не підлягають доказуванню при розгляді цивільної справи № 953/709/22 наступні факти: факт законності прийняття Харківською міською радою рішення «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007№199/07, у п.п. 1.149 додатку 1 до якого ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок загальною площею, орієнтовно2200,0 кв.м. (1000,0 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,1200,0 кв.м. для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 ; факт законності прийняття Харківською міською радою рішення «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам ділянок» від 21.11.2007№ 253/07, у п. п. 1.102, 1.102.1 додатку 1 до якого земельні ділянки ОСОБА_1 передано у приватну власність земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005, та площею 0,1200га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006; факт законності отримання ОСОБА_1 державних актів про право власності на земельні ділянки серія ЯЕ №511394та серія ЯЕ №511395; факт приналежності земельних земельних ділянок площею 0,1000га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005, та площею 0,1200га з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006по АДРЕСА_1 до категорії земель житлової та громадської забудови та їх розташування в межах території м. Харкова; факт неприналежності спірних ділянок по АДРЕСА_1 до категорії земель лісогосподарського призначення; факт того, що спірні ділянки не знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є правонаступником ДП «Данилівський дослідний державний лісгосп».

Поряд із викладеним, змістом вищенаведених судових рішень у справах № 2а- 45/08/04, №2011/8404/12, № 2a-7787/11/2070, № 2a-14631/11/2070, № 2a-6383/11/2070підтверджується, що станом на момент їх розгляду судами, тобто2010-2012роки, прокурор був обізнаний про існування спору щодо земельних ділянок по АДРЕСА_1 , які надавалися у власність громадянам на підставі рішення Харківської міської ради від 21.11.2007№ 253/07 та брав участь у розгляді вказаних судових справ. Останнє спростовує твердження прокурора про те, що про факт виділення вказаних земельних ділянок Відповідачу-1 останній дізнався лише у2021році, за результатами виконання завдання Харківської обласної прокуратури від 10.12.2021№ 15/1-326вих21-23окв.

При цьому та обставина, що у справах №2011/8404/12, № 2а-7787/11/2070, № 2а- 14631/11/2070, № 2a-6383/11/2070прокурор звертався до суду в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу (правонаступником якого є Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»), а у справі № 2а-45/08/04 Данилівський дослідний державний лісгосп виступав позивачем самостійно, водночас у справі № 953/709/22 прокурор звернувся в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Харківської обласної державної адміністрації, а Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» визначена в ній лише як третя особа, жодним чином не впливає на нетотожність вказаних позовів за суб`єктною ознакою, оскільки часткова зміна суб`єктивного складу не дає суду права нового перегляду обставин, які вже встановлені щодо тих учасників, які приймали участь у вирішенні попереднього спору (вищенаведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020у справі № 428/13541/19).

Отже, пред`явлення прокурором позову у справі № 953/709/22 демонструє чергову та безпідставну спробу органів прокуратури вкотре домогтися перегляду й переоцінки обставин, які вже були встановлені остаточними судовими рішеннями у вищенаведених справах, що є нічим іншим, ніж зловживанням прокурором права на позов, порушує принцип правової визначеності та суперечить положенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Зазначені преюдиційні факти й обставини визначають безпідставність заявленого прокурором позову та обґрунтовують необхідність прийняття судом рішення про відмову у його задоволенні.

Поряд із наявністю низки преюдиційних фактів, якими підтверджено законність прийняття Харківською міською радою оспорюваних прокурором рішень, а також правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки, відповідачі звертають окрему увагу суду на неналежність та недопустимість доказів, поданих прокурором в обґрунтування вимог заявленого позову.

Зазначають, що факт приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та перебування їх у користуванні Державного підприємства підтверджується документами, складеним самим підприємством. Поряд із цим у вказаному листі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» посилається на матеріали лісовпорядкування2013року, незважаючи на те, що спірні правовідносини мали місце у2007році. Останні обставини створюють обґрунтовані сумніви у належності та достовірності поданих прокурором доказів в обґрунтування позовних вимог. З поміж іншого, надані прокурором листи ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не відповідають вимогам допустимості в аспекті ст. 78 ЦПК України. Єдиним належним суб`єктом, уповноваженим на здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання є Держгеокадастр. Враховуючи це ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не має повноважень щодо встановлення місцезнаходження земельних ділянок, їх приналежності до земель лісогосподарського призначення, а тому додані прокурором позовної заяви листи ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є недопустимими доказами та не можуть бути покладені в основу висновків суду щодо статусу та цільового призначення спірних земельних ділянок.

Крім того, згідно змісту листа № 263 від 29.04.2021, проведення геодезично-вишукувальних робіт на предмет перетину земель Дергачівського і Південного лісництв ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з межами земельних ділянок, у т. ч. з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006здійснювалося на виконання розпорядження прокурора. Разом із тим, ані положеннями Закону України «Про прокуратуру», ані положеннями законодавства про землеустрій, чи іншого профільного законодавства не передбачено підстави та процедури проведення геодезично-вишукувальних робіт на підставі розпорядження прокурора, що також свідчить про недопустимість наданих доказів.

Також зауважують, що поряд із не підтвердженням факту приналежності спірних земельних ділянок до земель державної власності лісогосподарського призначення та їх перебування у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (спростовано висновками Київського районного суду м. Харкова у справі № 2а-45/08/04), не відповідають дійсності та є такими, що вводять суд в оману, посилання прокурора у позові на відсутність згоди держави на вилучення вказаних земельних ділянок.

Зазначають, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 у власність, в установленому пунктом 9 ст. 118 ЗК України порядку, був погоджений із усіма контролюючими органами, саме: з Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради, Харківським міським управлінням земельних ресурсів, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, Харківською обласною санітарно - епідеміологічною станцією, Департаментом культури і туризму Харківської облдержадміністрації. Зокрема, відповідно до Положення про Державне управлянні навколишнього природного середовища в областях, місті Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі (далі Управління) є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і входить до сфери його управління. Згідно п. 4.8. цього Положення, Управління, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує у межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об`єктів, місць розташування об`єктів та проектів відведення земельних ділянок. Поряд із цим, відведення спірних земельних ділянок у власність було також погоджено Харківською обласною державною адміністрацію, заявленою прокурором як Позивач-2 по справі, в особі Департаменту культури та туризму. Отже, органами державної влади, які діяли у межах своїх повноважень, було погоджено проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та не надано жодних зауважень стосовно приналежності таких ділянок до земель лісогосподарського призначення й, відповідно, неможливості передачі таких земельних ділянок у власність.

Також відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності з тих підстав, що посилання у позовній заяві прокурора на непоширення правил про давність до застосування наслідків витребування земельних ділянок та природних ресурсів, в контексті підстав заявленого позову, є безпідставними та такими, що суперечать правовим висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 червня2020року у справі № 635/2761/15-ц, при розгляді аналогічних вимог прокурора та за участю Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Державного агентства лісових ресурсів України, а також іншими правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 22 травня2018року у справі № 469/1203/15-ц; від 30 травня2018року у справі № 359/2012/15-ц; від 05 червня2018року у справі № 359/2421/15-ц; від 20 листопада2018року у справі № 372/2592/15-ц, сформованими за результатами розгляду справ, що виникають із подібних правовідносин.

Акцентують увагу суду на тому, що оспорювані прокурором рішення органу місцевого самоврядування, які стали підставою для набуття Відповідачем-1 права власності на земельні ділянки були прийняті ще у2007році, тобто 14 років тому. Зазначення прокурором про обставини за якими останній довідався про факти недотримання норм земельного законодавства на території Київського району м. Харкова при переданні у власність ОСОБА_1 спірних земельних ділянок тільки під час виконання завдання Харківської обласної прокуратури від 10.02.2021№ 15/1326вих21-23окв, не відповідають дійсності та є нічим іншим ніж маніпуляцією, оскільки: по-перше, представник органів прокуратури прокурор міста Харкова Суходубов В.С. був присутнім на засіданнях 15 та 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 03.10.2007та 21.11.2007, відповідно, коли ухвалювалося оспорюванні рішення міської ради № 199/07 та № 253/07, підтвердженням чому є Протоколи засідань відповідних сесій Харківської міської ради; по-друге, обізнаність прокуратури, так само як і Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (яке є правонаступником Данилівського дослідного державного лісгоспу Українського ордену «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агломерації) про факт оформлення у2007році Відповідачем-1 оспорюваних державних актів про право власності на землю та набуття у власність останнім земельних ділянок, підтверджується також їх участю у розгляді судових справ № 2а-45/08/04, №2011/8404/12, № 2a-7787/11/2070, № 2a-14631/11/2070, № 2a-6383/11/2070, у яких Данилівським дослідним держаним лісгоспом або прокурором були заявлені тотожні вимоги до Відповідача-1 та за якими судами були ухвалені остаточні судові рішення.

Отже, пред`явлення керівником Київської окружної прокуратури м. Харкова даного позову є нічим іншим, ніж черговою спробою поставити під сумнів рішення попередніх судів, та таким чином домогтися повторного перегляду судових рішень, які 10 років тому набули законної сили, що порушує принцип правової визначеності та стабільність цивільного обороту.

21.02.2022 до суду надійшло клопотання представника відповідачки ОСОБА_3 адвоката Шевченко О.С. про закриття провадження у справі.

21.02.2022 до суду надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_3 адвоката Шевченко О.С. на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у позовних вимогах з огляду на те, що вони є необґрунтованими, а надані докази не є належними та допустимими. В обґрунтування заперечень зазначила, що на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 21.07.2020, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належать на праві приватної власності земельні ділянки, які наразі є із наступними кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052, 6310136600:16:013:0053, 6310136600:16:013:0054, що утворились (були сформовані) на підставі заяви ОСОБА_3 щодо поділу належних останній земельних ділянок далі спірні земельні ділянки. На даний час не існує жодних належних, обґрунтованих та достатніх доказів, що до не законності володіння ОСОБА_3 спірними земельними ділянками та будь якого порушення Харківською міською радою в процедурі передачі у власність останніх. До суду не надано жодного доказу, який би був належний та достатній, що до належності спірних земельних ділянок саме до земель, що є у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Позовна вимога щодо скасування вказаних рішень є безпідставною та така, що суперечить законодавству України, оскільки факт законності винесених рішень було вже доведено постановою Київського районного суду у справі №2а-45/08/04.

Крім того, прохає суд врахувати той факт, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а також те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

22.02.2022 до суду поштовим шляхом надійшов відзив Харківської міської ради на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та прохає відмовити у їх задоволені за необґрунтованості.

В обґрунтування заперечень Харківська міська рада зазначає, що твердження прокурора про те, що в силу закону спірна земельна ділянка належала до земель державної власності та розпоряджатись нею Харківська міська рада не мала повноважень, є хибними, не доводяться ніякими доказами, а протилежне прямо випливає з діючих на той час норм законодавства. При цьому Харківська міська рада мала повноваження розпоряджатись і лісами, якщо такі перебували в межах населених пунктів (спірна земельна ділянка на момент прийняття рішень знаходилась в межах м. Харкова). До того ж позивач обґрунтовує заборону на вилучення лісових земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення посиланням на ніби то чинну на час прийняття оскаржуваних рішень ХМР постанову КМУ «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» № 610-р від 10.04.2008. Звертає увагу на те, що оскаржувані прокурором рішення Харківська міська рада прийняла 03.10.2007 (дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок) та 21.11.2007(передано земельні ділянки у власність), тобто до прийняття та набрання чинності вищевказаної постанови. З огляду на зазначене, положення вказаної постанови до спірних правовідносин застосовуватись не могли, а тому такі посилання є необґрунтованими з боку позивача.

При цьому Харківська міська рада наголошує на тому, що не погоджується з твердженням прокурора і про те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005, 6310136600:16:013:0006на момент прийняття оскаржуваних рішень належала до земель лісогосподарського призначення, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012№5245-VI, на норми якого посилається у позовній заяві прокурор, набрав чинності 01.01.2013, тобто вже після прийняття Харківською міською радою оспорюваних рішень, зазначене розмежування не застосовувалось до 01.01.2013і посилання прокурора у позовній заяві на цей закон є хибним і не має бути враховане при розгляді цієї справи в силу положень ст. 58 Конституції України.

Зазначає, що положення Закону та п. 12 Перехідних положень ЗКУ, на які в тому числі посилається прокурор, навіть не було визначено, що до земель державної власності відносяться землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, а було встановлено, що відносяться до державної власності лише ті землі, на яких безпосередньо розташовані державні підприємства (при цьому не всі, а лише ті, у статутних фондах яких державі належать або частки (акції, паї), або об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти). Натомість, в силу положень законодавства, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005, 6310136600:16:013:0006на момент їх формування та передачі у приватну власність перебували у комунальній власності, отже, Харківська міська рада була уповноважена приймати рішення з розпорядження земельними ділянками по АДРЕСА_3 , як об`єктом комунальної власності.

Крім того, згідно ЗКУ та Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення не можуть належати землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів (при цьому перелік типів таких зелених насаджень, у ч. 2. ст. 55 ЗКУ наведено невичерпний), якщо тільки вони не віднесені до категорії лісів. Позовна заява не містить жодних належних та допустимих доказів того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005, 6310136600:16:013:0006по АДРЕСА_3 були віднесені до категорії лісів в установленому законодавством порядку. До того ж згідно інформації з Публічної кадастрової карти України, територія в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005, 6310136600:16:013:0006не відноситься до території лісів (не позначається при увімкнені шару «ліси»).

У даній справі право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006набув ОСОБА_1 на підставі рішення Харківської міської ради. У подальшому спірні земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_2 . Разом з тим, вище зазначені земельні ділянки 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006перейшли у власність ОСОБА_3 . На час звернення прокурора з позовом земельні ділянки зареєстровані як власність ОСОБА_3 . Зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006були поділені, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005сформовано на 2 земельних ділянки: 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052, а земельна ділянка з кадастровим номером: 6310136600:16:013:0006сформовано на 2 земельних ділянки: 6310136600:16:013:0053, 6310136600:16:013:0054.Тобто держава (в особі прокурора і позивачів), яка вважає себе власником спірної земельної ділянки, фактично втратила володіння земельною ділянкою з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005та 6310136600:16:013:0006, вважає співвідповідача незаконним володільцем ділянки (при цьому не перебуваючи з ним у договірних відносинах а право власності співвідповідача належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку), спірне майно земельна ділянка, є індивідуально визначеною і виділеною в натурі. Водночас відсутня протиправна поведінка співвідповідача ОСОБА_3 , оскільки вона набула право власності на спірну земельну ділянку добросовісно і її поведінка не має ознак правопорушення або протиправності (а протилежне не стверджується і не доводиться прокурором і позивачем).

Вважає, що навіть із наявних у справі матеріалів, що надані прокурором і позивачами, неможливо достовірно встановити факт накладення меж земельної ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0005,6310136600:16:013:0006,6310136600:16:013:0051,6310136600:16:013:0052,6310136600:16:01 3:0053, 6310136600:16:013:0054на землі, що нібито перебувають у користуванні третьої особи. З доданих до позовної заяви доказів неможливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в межах земель, наданих в постійне користування державному підприємству.

Крім того, станом на дату прийняття рішення Харківської міської ради від 21.11.2007№253/07, яким затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки та передано у приватну власність земельні ділянки, жодним нормативно-правовим актом не було встановлено чітких вимог до складу та змісту проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

05.12.2023 до суду поштовим шляхом надійшла заява представника Харківської міської ради про застосування строку позовної давності, зміст якої також міститься посилання на те, що прокурор звертаючись до суду із даним позовом, обрав неналежний спосіб захисту, з огляду на те, що він повинен був звернутися до суду не з негаторним, а віндикаційним позовом.

05.12.2023 до суду поштовим шляхом надійшов відзив представника Харківської міської ради на позовну заяву.

25.12.2023 до суду надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова, зі змісту якої вбачається, що правила про давність не поширюється до застосування наслідків витребування земельних ділянок та природних ресурсів, за якими закріплено правовий титул (правова підстава) власності на землю за Українським народом. Тобто доки зберігається правовий титул, суб`єкт права власності зберігає повноваження правової охорони та захисту свого права. Вказує, що відчуження об`єктів, що є власністю народу України та не можуть перебувати, за законом, у приватній власності, є триваючим правопорушенням, оскільки законне право власності у приватних осіб на ці об`єкти не виникло. Волі дійсного власника (народу України) на відчуження цих об`єктів не було. Крім того, правові висновки щодо подання негаторного позову про повернення земель лісогосподарського призначення на користь держави висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2022№ 363/669/17, від 08.06.2022№307/3155/19, від 22.06.2022№367/4140/16-ц, від 21.09.2022№367/4128/16-ц. У зв`язку з викладеним просить задовольнити у повному обсязі позовну заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова.

16.05.2024 електронним шляхом до суду надійшли письмові пояснення представника Харківської міської ради на позовну заяву, у змісті яких Харківська міська рада акцентує увагу на тому, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний, а не негаторний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56). Станом на сьогодні, вказані доводи підтримав Верховний Суд у останніх та найактуальніших постановах у аналогічних справах. У постанові Верховного Суду від 26.01.2024 у справі 707/2452/22.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 16.05.2024 підготовче провадження у даній цивільній справізакрито, призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 15.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шевченко Ольги Сергіївни про закриття провадження у даній справі

Прокурор у судовому засідання позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на підстави зазначені у змісті заяв по суті справи.

Представник Державного агентства лісових ресурсів України у судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Представник Харківської обласної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі. У поданих до суду письмових поясненнях представник просив розглядати справу без участі представника ХОДА.

Представник Харківської міської ради Горобинська Н.М. у судовому засіданні проти задоволенні позовних вимог заперечувала з підстав, зазначених у змісті письмових заяв по суті справ.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Шевченко О.С. у судовому засіданні проти задоволенні позовних вимог заперечувала з підстав, зазначених у змісті письмових заяв по суті справ.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Представник ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - Муха А.І. у судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Подав до суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності.

Згідно із частиною 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши вступне слово учасників судового розгляду, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що пунктом 1.149 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 03.10.2007№ 199/07 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно2200,0 кв.м (1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,1200,0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.102.1. рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007передано ОСОБА_1 в приватну власність земельну ділянку площею1000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею1200,0 кв.м. для ведення садівництва по АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних, які містяться у листі за підписом в.о. директора Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 19.10.2023 №2392/0/605-23, на момент прийняття вищезазначених рішень, відповідно до генерального плану м.Харкова, затвердженого рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 23.06.2024 року №89/04, земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:005 та 6310136600:16:013:0006 входили до меж міста Харкова.

На підставі рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0.1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:16:013:0005, Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ №511394, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних атів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

На підставі рішення Харківської міської ради №253/07 від 21.11.2007 видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0.1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:16:013:0006, Цільове призначення земельної ділянки: для ведення садівництва. Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ №511395, зареєстрований 23.06.2008 у Книзі записів реєстрації державних атів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Згідно даними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 , земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_4 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:16:013:0005. Площа земельної ділянки: 0.1000га, у тому числі за земельними угіддями: малоповерхова забудова 0.1000га. Вищевказане Майно належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується договором дарування земельної ділянки, посвідченим 09 лютого2010року приватним нотаріусом міського нотаріального округу Лавінда Н.О., реєстр № 501. Право власності зареєстровано в Поземельній книзі 19.03.2010р. за реєстровим № 706160130005001 Управлінням держкомзему у місті Харкові, про що проставлена відмітка на Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №511394, який виданий Харківською міською радою Харківської області 23 червня2008року.

Відповідно даних договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку. Місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для індивідуального ведення садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:16:013:0006. Площа земельної ділянки: 0.1200га, у тому числі за земельними угіддями: багаторічні насадження 0.12 га. Вищевказане майно належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується договором дарування земельної ділянки, посвідченим 05 лютого2010року приватним нотаріусом міського нотаріального округу Лавінда Н.О., реєстр № 537. Право власності зареєстровано в Поземельній книзі 19.03.2010р. за реєстровим № 706160130006001 Управлінням держкомзему у місті Харкові, про що проставлена відмітка на Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №511395, який виданий Харківською міською радою Харківської області 23 червня2008року.

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 250347383 від 29.03.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0005, площею 0,1 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53235309від 21.07.2020.

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 250347561 від 29.03.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0006, площею 0,12 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №53235699від 21.07.2020.

Відповідно до даних, які містяться у листі за підписом т.в.о. директора Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 29.04.2021 №263, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005 є архівною ділянкою, що знаходиться на місці ділянок з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0051 площею0,05 га та 6310136600:16:013:0052 площею 0,05 га в межах кв.163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006 є архівною ділянкою, що знаходиться на місці ділянок з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0054 площею 0,06 га та 6310136600:16:013:0053 площею 0,06 га в межах кв.163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Згідно з даними, які містяться у листі за підписом начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.12.2021 10-20-14-8901/0/19-21, за інформацією Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру. затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012№1051, на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки приватної власності кадастровий номер 6310136600:16:013:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення садівництва» (розробник ФО-П ОСОБА_4 ,2020р.) та за заявою гр. ОСОБА_3 про державну реєстрацію земельних ділянок 24.12.2020здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0006та сформовано 2 земельних ділянки з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0054та 6310136600:16:013:0053. На підставі «Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки приватної власності кадастровий номер 6310136600:16:013:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» (розробник ФО-П ОСОБА_4 ,2020р.), за заявою ОСОБА_3 про державну реєстрацію земельних ділянок 24.12.2020здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005та сформовано 2 земельних ділянки з кадастровими номерами: 6310136600:16:013:0051та 6310136600:16:013:0052.

Відповідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 282275295 від 01.11.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0051, площею 0,05 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57417076 від 01.04.2021.

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 282275525 від 01.11.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0052, площею 0,05 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57419056 від 01.04.2021.

Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 282275692 від 01.11.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0053, площею 0,06 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57420244 від 01.04.2021.

Відповідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 281779270 від 28.10.2021, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровим номером 6310136600:16:013:0054, площею 0,06 га, на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №57420938 від 01.04.2021.

Відповідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.12.2021, власником земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:16:013:0051, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_3 . Дата державної реєстрації права 29.03.2021, номер запису про право 41289334.

Відповідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.12.2021, власником земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:16:013:0052, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_3 . Дата державної реєстрації права 29.03.2021, номер запису про право 41290671.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.12.2021, власником земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:16:013:0053, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_3 . Дата державної реєстрації права 29.03.2021, номер запису про право 41291660.

Відповідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 29.12.2021, власником земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:16:013:0054, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_3 . Дата державної реєстрації права 29.03.2021, номер запису про право 41292303.

Відповідно до даних, які містяться у листі за підписом заступника директора Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 21.05.2021 №3057/0/605-21, в департаменті відсутня інформація щодо будь-яких лісних масивів в районі розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052, 6310136600:16:013:0053, 6310136600:16:013:0054.

Відповідно до даних, які містяться у листі за підписом заступника директора Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 21.05.2021 №3052/0/605-21, згідно із генеральним планом м.Харкова, затвердженим рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 №89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 18.12.2019 №1902/19 земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0051, 6310136600:16:013:0052, 6310136600:16:013:0053, 6310136600:16:013:0054 розташовані на території житлової садибної забудови, згідно із планом зонування (зонінгом) у житловій зоні, підзоні Ж-1:садибна забудова, поза межами «червоних ліній» вулиць.

Згідно з даними, які містяться у листі за підписом в.о. начальника Управління надання адміністративних послуг Відділ №9 ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 08.02.2022 1382/327-22, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня2012р. №1051«Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», яка набрала чинності з 01.01.2013року, проведена 24.12.2020року державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0052та 6310136600:16:013:0051. Зазначені земельні ділянки були утворені в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005. На земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0052та 6310136600:16:013:0051у Відділі обліковується технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:16:013:0005за адресою: АДРЕСА_4 . В свою чергу, на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.02.2021р. по справі 638/764/18 провадження 1-кс/638/433/21, вилучено зокрема: оригінал проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310136600:16:013:0005. У Відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування земельними ділянками лісогосподарських підприємств на території м. Харкова, відсутні картографічні та інші матеріали щодо місця розташування земель вказаних лісогосподарських підприємств на території м. Харкова. Документації із землеустрою на земельні ділянки або інші матеріали з каталогами координат меж земельних ділянок до Відділу не надходили, тому надати інформацію щодо співпадання земельних ділянок з кадастровими номерами 6310136600:16:013:0052та 6310136600:16:013:0051з будь-яким лісним масивом не вбачається можливим.

На час ухвалення рішення у даній справі власником спірних земельних ділянок є ОСОБА_6 .

Відповідно до частини третьоїстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1статті 4 ЦПК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина другастатті 1 ЛК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третястатті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цьогокодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четвертастатті 1 ЛК України).

За змістом частини другоїстатті 3 ЗК України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюютьсяЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина першастатті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першоїстатті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт «а» частини другоїстатті 55 ЗК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до статей317і319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першоїстатті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними(пункти 4, 5 частини першоїстатті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та другастатті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шостастатті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ятастатті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначенихстаттею 150 цього Кодексу(частина дев`ятастатті 149 ЗК України).

В межах розгляду даної справи встановлено, оскільки не спростовано відповідачами, що спірні земельні ділянки повністю відносяться до земель лісогосподарського призначення (квартал 163 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») та перебували у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»», рішення про їх вилучення з постійного користування вказаного підприємства та про зміну цільового призначення земельних ділянок уповноваженим органом не приймалося.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Харківська міська рада не мала повноважень на прийняття спірного рішення про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , оскільки відповідно до статті149 Земельного кодексу Україниповноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належало не органам місцевого самоврядування, а органам державної влади. Тобто, спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника.

Щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», суд зазначає наступне.

Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatismutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskayav. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову). Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (речення третє абзацу третього статті 45 ЦПК України у вказаній редакції).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 12/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів(пункт 3 частини першої статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Відповідно до статей 1,3 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Державне агентство лісових ресурсів (Держлісагенство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства , до основних завдань якого належить реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Державне агентство лісових ресурсів України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (стаття 7 Положення). Держлісагенство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства ( крім державного контролю з карантину та у сфері захисту рослин) ( пункт 4 статті 4 Положення).

Прокурор послався на те, що мав повноваження для звернення до суду з тих підстав, що Держлісагенство та Харківська обласна державна адміністрація цього не зробила. При цьому, зазначив, що незаконне заволодіння землею ослаблює економічні основи місцевого самоврядування та держави в цілому, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Судом встановлено, що Державному агентству лісових ресурсів України та Харківській обласній державній адміністрації стало відомо про порушення їх інтересів, а саме порушення права власності держави на спірну земельну ділянку з листів прокуратури від 05.11.2021 № 50-101-4728 вих №21, 03.11.2021 №50-101-4726 вих-21, разом з цим, а ні Державним агентством лісових ресурсів України, а ні Харківською обласною державною адміністрацією не вживалося жодних заходів з метою повернення у власність держави спірної земельної ділянки.

Листами Київської окружної прокуратори міста Харкова від 24.11.2021 вих. №50-101-5208 вих-21, №50-101-2506вих-21 повідомлено Державне агентство лісових ресурсів України та Харківську обласну державну адміністрацію про те, що прокурор, відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» використовує своє право подання позовної заяви.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що прокурор, звертаючись з даним позов до суду виконав вимоги процесуального закону та обґрунтував неналежне здійснення Харківською обласною державною адміністрацією та Державним агентством лісових ресурсів України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, та наявність у нього достатніх підстав для представництва інтересів держави в їх особі у даній справі.

Зазначене також узгоджується з правовою позиціє Великої Палати Верховного Суду 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (п.п. 30 - 51).

Щодо належного способу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки.

Стаття15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того,Велика ПалатаВерховного Судунеодноразово зверталаувагу нате,що застосуванняконкретного способузахисту цивільногоправа залежитьяк відзмісту правачи інтересу,за захистомякого звернуласяособа,так івід характеруйого порушення,невизнання абооспорення.Такі правочи інтересмають бутизахищені судому спосіб,який єефективним,тобто таким,що відповідаєзмісту відповідногоправа чиінтересу,характеру йогопорушення,невизнання абооспорення таспричиненим цимидіяннями наслідкам.Подібні висновкисформульовані,зокрема,у постановахВеликої ПалатиВерховного Судувід 05червня 2018року усправі №338/180/17,від 11вересня 2018року усправі №905/1926/16та від30січня 2019року усправі №569/17272/15-ц,11вересня 2019року усправі №487/10132/14-ц(пункт89),від 16червня 2020року усправі №145/2047/16-ц(пункт7.23),від 15вересня 2020року усправі №469/1044/17(пункт67),від 26січня 2021року усправі №522/1528/15-ц(пункт58),від 16лютого 2021року усправі №910/2861/18(пункт98),від 15червня 2021року усправі №922/2416/17(пункт9.1),від 22червня 2021року усправах №334/3161/17(пункт55)і №200/606/18(пункт73),від 29червня 2021року усправі №916/964/19(пункт7.3),від 31серпня 2021року усправі №903/1030/19(пункт68),від 26жовтня 2021року усправі №766/20797/18(пункт19),від 23листопада 2021року усправі №359/3373/16-ц(пункт143),від 14грудня 2021року усправі №643/21744/19(пункт61),від 25січня 2022року усправі №143/591/20(пункт8.31),від 8лютого 2022року усправі №209/3085/20(пункт21),від 13липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №4/1415/19).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 цього кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду; аналогічний припис є у частині першій статті 13 ЦПК Україну у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Для відновлення порушеного права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення прокурор заявив вимогу, зокрема, про зобов`язання повернути їх у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації - саме як усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном належному власнику з підстав статті 152 Земельного кодексу України та статті 391 ЦК України, неодноразово наголошуючи, що звернувся до суду саме з негаторним позовом.

Разом з цим, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК України та пунктом «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (пункт 2 статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Суд зазначає, що факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 65-67).

Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 64).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37). Тобто зміст такого позову полягає у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за кінцевою набувачкою) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 68), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про зобов`язання повернути земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 з подібних правовідносин в якій виснувала, що належним способом захисту права держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка вибула із власності держави поза її волею, є витребування цієї ділянки з чужого володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставістатей 387-388 ЦК Українивласником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку. Держава набуде прав власника, у тому числі права на усунення перешкод в користуванні землею (негаторний позов), тільки після набуття таким рішенням законної сили та реєстрації права власності держави на відповідну земельну ділянку.

До того ж для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд зазначає, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду ( постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23, від 19 лютого 2024 року в справі №32/3602/22, від 12 серпня 2024 в справі № 756/405/24.

Як вище зазначалося, судом встановлено, що ОСОБА_3 є останнім набувачем спірних земельних ділянок, які вона набула у власність на підставі договорів купівлі- продажу, укладеного із ОСОБА_2 , яка, в свою чергу набула у власність спірні земельні ділянки на підставі договорів дарування, укладених з ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заявлений прокурором негаторний позов, зокрема, про повернення спірних земельних ділянок, у контексті встановлених судом у даній справі обставин не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Висновок суду узгоджується із зазначеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, які також були враховані Верховним Судом у постанові 01.05.2024 у справі №369/2869/22, від 03.07.2024 у справі №369/4575/22, від 13.11.2024 у справі № 363/2930/22 та від 04.12.2024 у справі № 485/1500/21 у подібних правовідносинах.

Щодо можливості застосувати у даній справі принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), то суд вважає за необхідне зазначити таке.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від08.06.2021 у справі

№662/397/15-ц.

Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Пред`являючи позов, як уже зазначалося, прокурор прохав: визнати незаконним та скасувати: спірні рішення, державні акти, договори; зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність держави спірні земельні ділянки.

Суд звертає увагу на те, що у відзиві на позов, відповідачі просили суд у позові відмовити, зокрема, саме через обрання прокурором неефективного способу захисту. Натомість, не реагуючи на неефективність обраного способу захисту, прокурор наполягав на задоволенні заявлених ним позовних вимог, зазначаючи, що всі вимоги є ефективними.

Разом з цим, застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України»

від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий судчерез зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні.Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі №278/2111/23, від 04 грудня 2024 у справі №845/1500/21.

З огляду на зазначене, дотримуючись принципу диспозитивності сторін, а також те, що пред`явленні прокурором позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права держави, суд доходить висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд не вирішує питання щодо застосування загальної позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог, оскільки відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності позивачем можливо лише при встановленні підстав для задоволення позовних вимог за їх обґрунтованості та доведеності, а також за обрання належного способу захисту позивачем порушеного права.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89, 141, 259, 263, 264-265, 280-284, 289, 351, 352, 354,355 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е., який дії в інтересах держави в особі позивачів Державного агенства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа: Дежавне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державних актів на право власності на землю, повернення земельних ділянок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: керівник Київської окружної прокуратури м.Харкова, адреса: м.Харків, вул.Сумська, 76;

особи, в інтересах яких подано позов:

Державне агентство лісових ресурсів України, код ЄДРПОУ:37507901, адреса: м.Київ, вул. Шота Руставелі,9-а;

Харківська обласна державна адміністрація, код ЄДРПОУ: 23912956, адреса: м.Харків, вул. Сумська,64;

відповідачі:

ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 ;

Харківська міська рада, код ЄДРПОУ: 04059243, адреса: м.Харків, майдан Конституції,7;

третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», код ЄДРПОУ: 00994058, адреса: м.Харків, а/с 9424, територія П`ятихатки.

Суддя - С.М. Лисиченко

Повний текст рішення складено 20.12.2024.