Рішення

від 20.12.2024 по справі 160/27737/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 рокуСправа №160/27737/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.10.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, в розмірі 107 971,74 (сто сім тисяч дев`ятсот сімдесят одну гривню 74 копійки).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона проходила військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . 02.03.2023 року позивача виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення. Станом на день звільнення (виключення зі списків частини) з військової частини НОМЕР_1 не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення. Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року у справі № 160/6870/23, 12.06.2024 року на користь позивача була виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 21 639,14 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 12.06.2024 № 1252. 28.06.2024 позивачембуло направлено до військової частини НОМЕР_1 заяву про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 27.09.2024 позивач отримала відповідь військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2024 № 1035/51/2839, в якій відповідач стверджує, що норми КЗпП України не розповсюджуються на військовослужбовців та фактично відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 13.11.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

06.11.2024 відповідачем засобами електронного зв`язку через підсистему Електронний суд до суду подано відзив на позовну заяву, в яких представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені устатті 116 КЗпП України. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно достатті 117 КЗпП Україниможе вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, положення статті116,117 КЗпП Українибільше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 18.10.2017 року по 01.03.2023.

З 02.03.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Станом на день звільнення (виключення зі списків частини) з військової частини НОМЕР_1 зі мною не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 160/6870/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме:

-визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 18.10.2017 року включно;

-зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 18.10.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 року по 18.10.2017 року - січень 2008 року;

-визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.10.2017 року по 01.03.2023 року включно;

-зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.10.2017 року по 01.03.2023 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 19.10.2017 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 01.03.2023 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

12.06.2024 року на користь позивача була виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 21 639,14 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 12.06.2024 № 1252.

28.06.2024 позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2024 № 1035/51/2839, позивачу було відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивач вважає, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, тому позивач звернулась до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаєЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII(далі Закон №2011-XII).

Ч. 1ст. 9 зазначеного Законупередбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другоїстатті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженогоУказом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У частині першійстатті 1-2 Закону №2011-XIIзазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Урішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормамиКЗпП України.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зістаттею 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 набрав чинностіЗакон №2352-ІХ, яким нормистатті 117 КЗпП Українивикладено в новій редакції.

Так, відповідно достатті 117 КЗпП України(у редакціїЗакону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, відповідно достатті 117 КЗпП Україниу чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

Висновок щодо застосування нормКЗпП Українипри вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Отже у разі порушення строків розрахунку при звільненні з військової служби підлягають застосуванню нормистатті 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставістатті 117 КЗпП Українив цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачевііндексації грошового забезпечення за період військової служби позивача з 19.10.2017 року по 28.02.2018 року у сумі 21639,14 грн.

Так, суд встановив, що відповідач на виконання рішення суду від 12.06.2024 у справі № 160/6870/24 виплатив 12.06.2024 позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 21639,14 коп. Тобто, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 12.06.2024.

Отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язокщодо виплати належної позивачеві індексації грошового забезпечення, є проміжок часу з 02.03.2023 (з дня, наступного за днем звільнення) по 11.06.2024, тому відповідач зобов`язаний сплатити за вказаний період середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд врахував, що позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у сумі 107971,74 грн.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 зазначив, що передбаченийстаттею 117 КЗпП Україниспосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21 вказав, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100). Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП Українисуд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другоїстатті 117 КЗпП України).

Отже суд зобов`язаний визначити суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогамипостанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).

Цей Порядок застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абзацу пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення від 15.12.2024 № 1035/50/873 вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення позивача у січні 2023 року (31 к. д.) становив 14515,58 грн, у лютому 2023 року (28 к. д.) 22023,08 грн.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 619,30 грн (14515,58 грн + 22023,08/59).

Таким чином, за період з 02.03.2023 по 11.06.2024 (не більш як за шість місяців відповідно дост. 117 КЗпП України) розмір середнього заробітку становить 113951,20грн (619,30 грн х 184 дні).

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2ст. 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак, враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток у сумі 107971,74 грн, суд вважає за можливе задовольнити позов в межах заявлених позовних вимог та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 107971,74 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 107971,41 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2023 по 11.06.2024 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.03.2023 по 11.06.2024 року в розмірі 107971,74 грн. (сто сім тисяч дев`ятсот сімдесят одну гривню 74 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець