Рішення

від 10.12.2024 по справі 753/10430/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10430/24

провадження № 2/753/6774/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року адвокат Бабцев Юрій Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» про стягнення 865 040,10 грн. основного боргу, 150 176,31 грн. пені, 50 000 грн. моральної шкоди, а також понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2021 року між ОСОБА_1 , як «Інвестором» та АТ«Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», як «Фондом», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН» було укладено Інвестиційний договір № ОДВ/07-КВ/031, предметом якого є інвестиційна участь Інвестора у будівництві Об`єкта нерухомості житлово-рекреаційного житлового комплексу по вул. Харківське шосе, буд. 166, Дарницький район, м. Київ, шляхом здійснення інвестиційних внесків на умовах та в строки, визначені цим Договором, а після оформлення та реєстрації права власності Фонду на квартиру (частина Об`єкту нерухомості, квартира за будівельним номером АДРЕСА_1 , загальною площею 91,14 кв.м.) отримання позивачем квартири у власність у порядку, що встановлений Договором. Відповідно до п. 3.2 Договору станом на дату укладання Договору загальна сума інвестиційного внеску за Договором становить 2 751 972,30 грн., що еквівалентно 98 822,25 доларів США за курсом НБУ.

Згідно п. 6.3 Договору орієнтовний термін планового завершення будівельних робіт -ІІІ квартал 2022 року.

На виконання п. 3.3 Договору, ОСОБА_1 було внесено на рахунок АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» передбачені договором інвестиційні внески в сумі 1 724 114,82 грн.

З огляду на те, що будівництво зупинилось 27.07.2023 року між ОСОБА_1 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено Додаткову угоду No 1 до Інвестиційного договору № ОДВ/07-КВ/031 від 05.03.2021 року., відповідно до умов якої Сторони погодили, що протягом 90 банківських днів з дати підписання даної Додаткової угоди №1, Фонд зобов`язується повернути сплачені Інвестором кошти у розмірі 1 724 114,82 грн. за вирахуванням суми штрафу, визначеної в п. 3 даної Додаткової угоди №1 та суми нарахованої пені, визначеної в п. 4 Додаткової угоди №1. Кошти повертаються на банківській рахунок Інвестора, про який Інвестор повідомляє письмово.

На виконання даної Додаткової угоди №1, АТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» було перераховано на банківській рахунок ОСОБА_1 грошові кошти сплачені Інвестором на виконання умов Інвестиційного договору № ОДВ/07-КВ/031 від 05.03.2021 року в розмірі 350 000,00 грн.

З огляду, на невиконання АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» умов п. 2 Додаткової угоди № 1 до Інвестиційного договору № ОДВ/07-КВ/031 від 05.03.2021 року, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 865 040,10 грн.

Ухвалою суду від 25.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

09.08.2024 від представника відповідача - адвоката Ковбій М.С. надійшли пояснення, в яких вона просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач виконав та виконує свої зобов`язання в повному обсязі за договором та не був ініціатором розірвання договору.

Ухвалою суду від 31.10.2024 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті.

В судове засідання, призначене на 10.12.2024 сторони не з`явилися, повідомлені належним чином, поважних причин неявки в судове засідання не надано.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

05.03.2021 року між ОСОБА_1 як «Інвестором» та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», як «Фондом», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН» було укладено Інвестиційний договір No ОДВ/07-КВ/031.

Предметом Договору є інвестиційна участь Інвестора у будівництві Об`єкта нерухомості житлово-рекреаційного житлового комплексу по вул. Харківське шосе, буд. 166, Дарницький район, м. Київ, шляхом здійснення інвестиційних внесків на умовах та в строки, визначені цим Договором, а після оформлення та реєстрації права власності Фонду на квартиру (частина Об`єкту нерухомості, квартира за будівельним номером АДРЕСА_1 , загальною площею 91,14 кв.м.) отримання позивачем квартири у власність у порядку, що встановлений Договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору Фонд зобов`язується забезпечити будівництво Об`єкта шляхом фінансування належної йому частки в Об`єкті та вимагати від Замовника будівництва належного виконання його обов`язків відповідно до Інвестиційного Договору № 02-30/09/Е-7 від 10.11.2020 року.

Згідно п. 2.3 Договору Фонд зобов`язується після оформлення та реєстрації ним права власності на квартиру передати таку у власність Інвестора в порядку, який встановлено цим Договором.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Інвестор зобов`язується здійснити інвестування квартири шляхом оплати інвестиційного внеску в розмірі, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а після оформлення і реєстрації права власності Фонду на квартиру отримати таку у власність в порядку, встановленому цим Договором.

Відповідно до п. 3.2 Договору станом на дату укладання Договору загальна сума інвестиційного внеску за Договором становить 2 751 972,30 грн., без ПДВ, що еквівалентно 98 822,25 доларів США, за курсом НБУ.

Згідно п. 6.3 Договору орієнтовний термін планового завершення будівельних робіт -ІІІ квартал 2022 року. Під «Плановим завершенням будівельних робіт» Сторони розуміють завершення виконання Замовником будівництва будівельних робіт, що підтверджується офіційнім документом авторського нагляду про завершення будівельних робіт.

Відповідно до п. 8.6 Договору у випадку розірвання цього Договору за вимогою Інвестора, цей Договір припиняє свою дію через 10 календарних днів з дати отримання від Інвестора письмової заяви про розірвання Договору. При цьому, Фонд повертає сплачені Інвестору кошти протягом 90 банківських днів з дати розірвання цього Договору, за виключенням штрафу у розмірі 10 % від сплаченої вартості квартири, вартості відновлення первісного стану квартири, якщо за заявою Інвестора проводились будь-які перепланування в квартирі, та пені, нарахованої на виконання вимог п. 7.4 Договору.

На виконання п. 3.3 Договору, ОСОБА_1 було внесено на рахунок АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» передбачені договором інвестиційні внески в сумі 1 724 114,82 грн.

27.07.2023 року між ОСОБА_1 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено Додаткову угоду № 1 до Інвестиційного договору № ОДВ/07-КВ/031 від 05.03.2021 року., відповідно до умов якої Сторони погодили, що протягом 90 банківських днів з дати підписання даної Додаткової угоди № 1, Фонд зобов`язується повернути сплачені Інвестором кошти у розмірі 1 724 114,82 грн. за вирахуванням суми штрафу, визначеної в п. 3 даної Додаткової угоди № 1 та суми нарахованої пені, визначеної в п. 4 Додаткової угоди № 1. Кошти повертаються на банківській рахунок Інвестора, про який Інвестор повідомляє письмово.

На виконання даної Додаткової угоди № 1, АТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» було перераховано на банківській рахунок ОСОБА_1 грошові кошти сплачені Інвестором на виконання умов Інвестиційного договору № ОДВ/07-КВ/031 від 05.03.2021 року в розмірі 350 000,00 грн.

Як зазначає позивач після спливу 90 банківських днів з дати підписання Додаткової угоди відповідач кошти позивачу повернув частково в сумі 350 000 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів.

Спір між сторонами у вказаній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Додатковою угодою № 1 від 27.07.2023 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як зазначено в статті 629 і статті 632 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Судом встановлено, що станом на дату ухвалення судом рішення у цій справі відповідач не повернув позивачеві кошти відповідно до умов Додаткової угоди, доказів на спростування цього відповідач не надав.

Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи, та правовідносини, що виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що в частині заявлених позовних вимог про стягнення сплачених позивачем коштів, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, а з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Положеннями ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено,

що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція (пункт 7); споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання у натурі.

Пеня, передбачена ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Згідно із ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.

Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі.

При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

Згідно з приписами п. 17 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно

із цим Законом є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання

зі споживачами, які не вписуються в набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товари» та «роботи» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму.

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (абзац 1 ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Тлумачення абзацу 1 ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» свідчить, що цей абзац застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно, прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Інвестиційний договір від 05.03.2021 року не містить елементів договору підряду чи договору про надання послуг.

Оскільки абзац перший частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на спірний договір, то суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені з відповідача на користь позивача по справі.

Такі висновки відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21.

Стосовно стягнення з відповідача завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачу дійсно завдано моральної шкоди у зв`язку із пошкодженням належного йому майна, що в свою чергу призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, завданих пошкодженням його майна, а також керується принципами співмірності, розумності та справедливості, і приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди.

Наданими суду документами позивачем не було доведено обсягу моральних та фізичних страждань, який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.

Дана сума є дещо завищеною та є більш, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і призведе до безпідставного збагачення позивача.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц.

Тому з урахуванням викладених обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням глибини душевних страждань позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000 грн.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, зважаючи на відсутність доказів з боку відповідача щодо виконання обов`язку по оплаті різниці страхового відшкодування (матеріального збитку) на вимогу позивача, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.

Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3)розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правничої допомоги від 24.02.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Правнича Синергія» та ОСОБА_1 , Додаткові угоди до договору про надання правничої допомоги від 27.02.2024, 30.04.2024, Акти приймання-передачі адвокатських послуг до Договору, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю щодо Бабцева Ю.О.

Визначаючи час на надання зазначених в Акті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 19 березня 2024 року у cправі № 922/4078/23, додатковій ухвалі від 12 березня 2024 року у справі № 904/1105/23зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятою, шостою статті 126 ГПК України). Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони),але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки застосовні до справи.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року у справ №463/641/17 (провадження №61-1577св24).

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року (справа №686/5757/23) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).

Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 10, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 265, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін» про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕЛЬБРУС» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму основного боргу у розмірі 865 040,10 грн., моральну шкоду в розмірі 4000 грн., судовий збір в сумі 8650,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА