Рішення

від 20.12.2024 по справі 300/6993/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2024 р. справа № 300/6993/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Міщишин Іванна Ярославівна звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про

визнання протиправними дій Державної Міграційної Служби України, які полягають у прийнятті рішення, яке направлене позивачу листом від 14.03.2024 № 8.1-2567/2-24, про відмову в продовженні строку перебування в Україні;

скасування рішення Державної Міграційної Служби України, яке направлене позивачу листом від 14.03.2024 № 8.1-2567/2-24, про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 12.03.2024 № 00805300021772;

зобов`язання Державну Міграційну Службу України прийняти рішення відповідно до якого продовжити строк перебування позивача на території України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин РФ, який народжений в Україні, покинув територію РФ з моменту початку військової агресії щодо України. Позивач вважає військове вторгнення в Україну злочином проти людства. Він активно висловлював таку політичну позицію на території РФ і в усній формі і в соціальних мережах. Покинувши територію РФ отримав тимчасовий прихисток на території Польщі, де тричі звертався до Посольства України в Республіці Польща щодо оформлення візи для в`їзду в Україну. Тричі у видачі віз йому було відмовлено. Зазначено, що 05.01.2023 Надвірнянським відділом УДМС позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну. Однак, 12.03.2024 прийнято оскаржуване рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні. Позивач вважає, що відповідачем протиправно прийнято оскаржуване рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 12.03.2024, оскільки у період установлення на всій території України карантину 05.01.2023 Надвірнянським відділом УДМС позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну, який згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 № 259 діє протягом двох років від дня його прийняття. Позивач звертає увагу, що він має стійкий багаторічний правовий зв`язок з Україною, а саме: народжений в Україні, навчався в школі та університеті в Україні, дружина та донька є громадянами України, які проживають на території України, також батьки були громадянами України, часті щорічні візити в Україну протягом усіх попередніх років, легальний статус перебування, відсутність фактів притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень чи злочинів на території України. Також дружина позивача з 04.03.2024 є особою з інвалідністю 3-ї групи, яка потребує постійного догляду. Водночас, звертає увагу на клопотання Волонтерської організації БФ "Свобода-Гідність-Перемога", яка підтверджує, що позивач і його сім`я безпосередньо надають волонтерську допомогу сім`ям, які опинились у складних життєвих обставинах, через шкоду завдану тимчасовою окупацією та збройною агресією РФ проти України (фінансова допомога, закупівля необхідних товарів, ліків, логістична допомога).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 01.10.2024. Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з мотивів, що 12.03.2024 Головою ДМС України на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, у зв`язку з неподанням позивачем відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України було прийнято оскаржуване рішення № 00805300021772 про відмову в продовженні строку перебування в Україні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин РФ, який народжений в Україні, покинув територію РФ з моменту початку військової агресії щодо України. Дружина та донька є громадянами України, які проживають на території України.

05.01.2023 Надвірнянським відділом УДМСУ в Івано-Франківській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну № 26214200081013, в якому вказано - дозвіл дійсний до 05.01.2024 (а.с.19).

23.04.2023 позивач в`їхав на територію України, через прикордонний пункт пропуску Рава-Руська.

08.03.2024 позивач звернувся із заявою № 500044585 про продовження строку перебування на території України (а.с.55).

12.03.2024 Державною міграційною службою України прийнято оскаржуване рішення № 00805300021772 про відмову в продовженні строку перебування в Україні на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (а.с.70).

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI.

Згідно пункту 7 частини 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовані статтею 4 Закону № 3773-VI.

Відповідно до частини 16 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" № 2491-III "Підстави для надання дозволу на імміграцію та квота імміграції" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

У відповідності до статті 2 Закону № 2491-III питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 № 259, відповідно до якої, з метою запобігання порушенням законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину Кабінетом Міністрів України постановлено: оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи її спеціальний статус у період установлення на всій території України карантину здійснюється за місцем звернення особи (пункт 1).

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 № 259 рішення про надання дозволу на імміграцію, прийняте протягом одного року до установлення або у період установлення на всій території України карантину, діє протягом двох років від дня його прийняття.

З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами).

05.01.2023 Надвірнянським відділом УДМСУ в Івано-Франківській області позивачу було надано Дозвіл на імміграцію в Україну № 26214200081013, в якому вказано - дозвіл дійсний до 05.01.2024 (а.с.19).

З огляду на вищенаведене рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 05.01.2023 № 26214200081013 прийняте у період установлення на всій території України карантину.

Оскільки рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну від 05.01.2023 № 26214200081013 прийняте у період установлення на всій території України карантину, враховуючи вимоги статті 2 Закону № 2491-III, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 № 259 Дозвіл на імміграцію в Україну діє протягом двох років від дня його прийняття, тобто - до 05.01.2025.

Таким чином, у період 05.01.2023 до 05.01.2025 позивач має законні підстави для перебування в Україні, оскільки такий період встановлений законодавством.

Відповідно до пункту 2 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 Державна міграційна служба України (ДМС) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункту 2 Положення № 360).

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення від 20.08.2014 № 360 ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження строку перебування, про відмову в продовженні строку перебування, про скасування продовження строку перебування та про скорочення строку перебування, а також продовжує строк тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України.

12.03.2024 Державною міграційною службою України прийнято оскаржуване рішення № 00805300021772 про відмову в продовженні строку перебування в Україні на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, відповідно до якого у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі коли іноземець або особа без громадянства не подали відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України.

Враховуючи те, що згідно Дозволу на імміграцію в Україну від 05.01.2023 № 26214200081013 у період 05.01.2023 до 05.01.2025 позивач має законні підстави для перебування в Україні, оскільки такий період встановлений статтею 2 Закону № 2491-III, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2020 № 259, то враховуючи вищенаведене позивач підтвердив підстави для подальшого перебування на території України.

Таким чином, оскільки позивач підтвердив підстави для подальшого перебування на території України, які визначені законодавством, то оскаржуване рішення від 12.03.2024 № 00805300021772 Державною міграційною службою України прийнято без урахуванням вищевказаних обставин, що мали значення для прийняття такого рішення, тобто необґрунтовано.

За таких обставин, є протиправним рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 12.03.2024 № 00805300021772, тому підлягає до скасування.

Щодо вимоги про зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення відповідно до якого продовжити строк перебування позивача народження на території України, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов до висновку, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню. Слід визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 12.03.2024 № 00805300021772 та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про продовження строку перебування на території України від 08.03.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1000,00 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська. 21/8, м. Київ, 01008) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 12.03.2024 № 00805300021772.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України від 08.03.2024 № 500044585 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.