Рішення

від 20.12.2024 по справі 320/33613/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року № 320/33613/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління СБУ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Спеціалізоване будівельне управління СБУ» (далі по тексту також позивач, ДП «Спецбудуправління СБУ») з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2024 №298610414 про сплату штрафних санкцій у сумі 80491,06 грн за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), та від 15.04.2024 №298620414 про сплату штрафних санкцій у сумі 679358,03 грн за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що не погоджується із застосованими у відношенні нього спірними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних санкцій, оскільки податкові зобов`язання щодо сплати ПДВ виникли не з вини позивача, а через зупинення (блокування) податкових накладних субпідрядним організаціям, а також у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати ПДВ в результаті реорганізації Державного підприємства «Будівельне управління Служби безпеки України», яким передано позивачу, як правонаступнику, податковий борг. Позивач пояснив, що після реєстрації податкової накладної, виписаної на адресу позивача контрагентом ТОВ «Ід-Груп» на підставі судового рішення, ДП «Спецбудуправління СБУ» отримано податковий кредит (реєстраційний ліміт) в сумі 540301,61 грн від ТОВ «Ід-Груп». Водночас, у зв`язку з несвоєчасною реєстрацією такої податкової накладної контролюючим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання позивачем у жовтні 2022 року не отримано податковий кредит (реєстраційний ліміт), що спричинило виникнення податкового зобов`язання зі сплати ПДВ у розмірі 540301,61 грн. Означені обставини спричинили збільшення штрафних санкцій, нарахованих спірними податковими повідомленнями-рішеннями. На переконання позивача, отримання ним у жовтні 2022 року податкового кредиту (реєстраційного ліміту) ще у жовтні 2022 року вплинуло б на сплату (перерахування) грошового зобов`язання зі сплати ПДВ та, як наслідок, на зменшення штрафних санкцій.

Також позивач зазначив про наявність у нього податкового боргу, який було передано йому Державним підприємством «Будівельне управління Служби безпеки України» в результаті реорганізації як правонаступнику. Позивач наголошує на відсутності його вини та, як наслідок, безпідставності застосування до нього штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням. Позивач стверджує про вжиття ним достатніх заходів щодо дотримання правил і норм, визначених положеннями статті 201 Податкового кодексу України для реєстрації податкових накладних в ЄРПН у встановлений термін. Однак, через блокування податкових накладних контрагентів, позивачем не отримано податковий кредит, що і слугувало однією з причин порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з ПДВ.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за наслідками проведеної камеральної перевірки встановлено факти порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, задекларованої в податкових деклараціях з ДПВ, уточнюючих розрахунках податкових зобов`язань з ПДВ та податкових повідомленнях-рішеннях, наслідком чого є застосування до позивача штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій повторно зазначено, що податкові зобов`язання позивача щодо сплати ПДВ виникли не з вини ДП «Спецбудуправління СБУ» з підстав, викладених в адміністративному позові.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом Центрального управління СБУ від 29.01.2019 №134 реорганізовано державне підприємство «Будівельне управління Служби безпеки України» шляхом приєднання його до ДП «Спецбудуправління СБУ».

Наказом Центрального управління СБУ від 17.05.2019 №783 затверджено передавальний акт активів та пасивів, прав та обов`язків державного підприємства «Будівельне управління Служби безпеки України» правонаступнику ДП «Спецбудуправління СБУ».

Посадовою особою ГУ ДПС у м. Києві на підставі пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, в порядку пункту 76.3 статті 76 ПК України проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету ДП «Спецбудуправління СБУ», за результатами якої складено акт від 19.03.2024 №22409/Ж5/26-15-04-14-03 (далі по тексту також акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість, визначених пунктом 50.1 статті 50, пунктами 57.1, 57.3 статті 57 та статтею 203, підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, згідно переліку, який міститься у таблиці 1 акта перевірки. Відповідальність платника передбачена статтею 124 ПК України.

Позивачем були подані до ГУ ДПС у м. Києві заперечення на акт перевірки, в яких зазначив про відсутність його вини у допущеному податковому правопорушенні; відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань, оскільки підприємство діяло розумно, добросовісно та із належною обачністю, однак через обставини, які не залежали від його волі, допустило порушення строків сплати податку до бюджету.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки ГУ ДПС у м. Києві листом від 12.04.2024 №6483/І/26-15-04-14-08, висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2024 №298610414 за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з ПДВ на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України за затримку на 28, 29, 21 календарних дні грошового зобов`язання у сумі 1609821,24 грн до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 5% у сумі 80491,06 грн.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2024 №298620414 за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з ПДВ на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України за затримку на 357, 328, 300, 290, 269, 238, 241, 211, 201, 191, 181, 150, 129, 119, 87, 49, 49, 53, 63, 92, 150, 150, 169, 169, 153, 180, 180, 203, 208, 214, 214, 214, 214, 214, 214, 217, 224, 224, 243, 265, 265, 269, 270, 290, 298, 300, 136, 136, 136, 143, 143, 157, 165, 165, 171, 171, 171, 196, 228, 228, 228, 228, 262, 262, 262, 274, 291, 302, 285, 242, 257, 257, 257, 278, 286, 286, 291, 294, 297, 305, 315, 321, 360, 329, 364, 402, 415, 422, 422,428, 429, 437, 437, 437, 437, 451, 451, 451, 451, 451, 451, 451, 421 календарних дні грошового зобов`язання у сумі 6793580,13 грн до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% у сумі 679358,03 грн.

Рішенням ДПС України від 29.04.2024 №37-134 за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2024 №№ 298610414 та 298620414, скаргу залишено без задоволення, а означені податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі також - ПК України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

За змістом положень абзаців 1 і 2 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з положеннями підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути, зокрема своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Нормами статті 76 ПК України встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня;.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За приписами пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідальність за порушення платником податків правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання визначена статтею 124 ПК України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Матеріалами справи підтверджено застосування до позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ з граничним терміном сплати 01.02.2021-30.11.2022 та фактичною сплатою у період з 24.01.2022 по 25.01.2024.

Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час і саме з цим моментом відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 означеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану.

Однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

Таку правову позицію щодо питання дії особливого періоду Верховний Суд зробив у постанові від 26.09.2018 у справі №813/1919/16.

Тому, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі діяв особливий період.

Пунктом 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

З аналізу наведених правових норм слідує про безальтернативно закріплений обов`язок відповідача дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з нормами ПК України та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, з врахуванням на період дії воєнного стану положень пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 392, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків щодо, зокрема, строків сплати податків та зборів за звітні (податкові) періоди - 2021 рік (для річного звітного (податкового) періоду), I квартал 2022 року (для квартального звітного (податкового) періоду), січень - травень 2022 року (для місячного звітного (податкового) періоду), за умови їх сплати не пізніше 1 серпня 2022 року (для сплати податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору - не пізніше 31 грудня 2022 року).

Платники податків, у тому числі щодо своєї філії або акцизного складу, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, у яких відновилася можливість виконувати свої податкові обов`язки, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості платника податків, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, передбачених цим Кодексом, за умови виконання ними податкових обов`язків щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, подання звітності, сплати податків і зборів протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платників податків.

Як вже зазначалося судом, за результатами проведеної відповідачем камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати ПДВ позивачем було встановлено порушення ним граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по ПДВ за податковими деклараціями з ПДВ та уточнюючими розрахунками податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з самостійно виявленими помилками.

Означені порушення позивачем не заперечуються.

Водночас, позивач в запереченнях до акта перевірки, у скарзі на податкові повідомлення-рішення та в адміністративному позові наголошує на відсутності вини ДП «Спецбудуправління СБУ» та безпідставності застосування штрафів, передбачених положеннями пункту 124.1 статті 124 ПК України з огляду на обставини, які свідчать про те, що підприємство діяло розумно, добросовісно та з належною обачністю, однак через обставини, які не залежали від нього, допустило порушення своєчасності сплати ПДВ до бюджету. Серед таких обставин вказано наявність у позивача заборгованості зі сплати ПДВ, що виникла в результаті реорганізації державного підприємства «Будівельне управління Служби безпеки України», яке передало правонаступнику ДП «Спецбудуправління СБУ» усі активи та пасиви, права та обов`язки, в тому числі податковий борг з ПДВ.

Крім того, позивач повідомляв листом вих. №37-225 від 19.10.2023 ГУ ДПС у м. Києві, що на виконання замовлення СБУ підприємством здійснює будівництво системи оборонних об`єктів, що забезпечує державну безпеку України під час збройної агресії російської федерації і що примусове погашення наявної заборгованості у підприємства спричинить зупинення його діяльності, що є неприпустимим для обороноздатності держави в умовах діючого воєнного стану, а також додавало графік погашення заборгованості зі сплати боргу з ПДВ на рахунки ГУ ДПС у м. Києві.

За таких обставин, позивач вважає, що він діяв розумно, добросовісно та з належною обачністю, проте через обставини, які від нього не залежали, були допущені порушення, викладені в акті перевірки.

Проте, як вбачається з акта перевірки, листа ГУ ДПС у м. Києві від 12.04.2024 №6483/І/26-15-04-14-08 (про розгляд заперечень на акт перевірки), означені обставини не були досліджені відповідачем та їм не була надана оцінка під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, як і відсутні докази дослідження питання наявності чи відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів.

Суд зауважує, що відповідно до підпункту 86.7.4 пункту86.7 статті 86 ПК України під час розгляду матеріалів перевірки комісія з питань розгляду заперечень:

- встановлює, чи вчинив платник податку, щодо якого було складено акт перевірки, порушення податкового, валютного та/або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

- розглядає обставини вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки, а також встановлені при розгляді наданих платником податків відповідно до цього пункту письмових пояснень та їх документального підтвердження (зокрема щодо обставин, що стосуються події правопорушення, та вжитих платником податків заходів щодо дотримання правил та норм законодавства, з посиланням на документи та інші фактичні дані, що підтверджують зазначені обставини);

- досліджує питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину у вчиненні правопорушення (крім правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини), пом`якшують або звільняють від відповідальності;

- досліджує питання щодо необхідності проведення перевірки у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;

- визначає розмір грошових зобов`язань та/або суму зменшення бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, та/або суму зменшення податку на доходи фізичних осіб, задекларованого до повернення з бюджету, зокрема при використанні права на податкову знижку, та/або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, а також необхідність надсилання (вручення) платнику податків відповідного податкового повідомлення-рішення у випадках, передбачених цим Кодексом.

При розгляді матеріалів перевірки контролюючим органом досліджуються всі наявні фактичні дані, що стосуються предмета розгляду, у тому числі документи, надані платником податків або витребувані у нього, письмові та усні пояснення платника податку, інші фактичні дані, що наявні або доступні контролюючому органу.

За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія з розгляду заперечень приймає висновок, що є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

У разі встановлення необхідності проведення позапланової документальної перевірки у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, висновок за результатами розгляду матеріалів перевірки приймається комісією з питань розгляду заперечень після проведення такої перевірки з урахуванням її результатів.

У свою чергу, підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:

платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки в порядку, визначеному пунктом 86.7 статті 86 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Суд зазначає, що враховуючи звільнення платників податків від відповідальності, передбаченої положеннями ПК України у разі відсутності у них можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, на переконання суду, такі обставини є суттєвими та мають бути дослідженими контролюючим органом у випадку посилання позивача як платника податків на неможливість своєчасного виконання покладеного на нього обов`язку зі сплати ПДВ з підстав, що не залежали від нього, оскільки встановлення таких обставин має наслідком звільнення позивача від відповідальності у вигляді, зокрема штрафних санкцій.

Суд зауважує, що недослідження відповідачем та ненадання оцінки означеним обставинам під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, могло істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки відповідач дійшов висновків про наявність підстав для застосування штрафних санкцій, виходячи з того, що у позивача наявна можливість своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів.

У свою чергу суд вважає, що у випадку надання відповідачем оцінки таким обставинам, висновки контролюючого органу, на підставі яких винесено спірні податкові повідомлення-рішення, могли б істотно відрізнятися.

Такі обставини, на переконання суду, мали бути досліджені контролюючим органом під час проведення документальної перевірки, призначеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України, за результатом розгляду заперечень позивача на акт перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Однак документальна позапланова перевірка за наявності зазначених підстав відповідачем не призначалась, а зауваження позивача на акт перевірки були відхилені контролюючим органом без належної мотивації, внаслідок чого суд вважає, що ГУ ДПС у м. Києві порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №804/6286/17), від 01.10.2018 у справі №821/1648/17, від 29.08.2019 у справі №808/818/15), від 24.06.2020 у справі №640/18801/18), від 22.12.2020 у справі №640/15334/19).

Таким чином, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийнятні без врахування усіх обставин, що мають значення для його рішення (пункт 3), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8).

Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що цитування відповідачем положень підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України чи посилання на них в акті перевірки, листі за результатами розгляду заперечень на висновки акта перевірки, не свідчить про застосування означених положень.

Суд зазначає, що за сталою позицією Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою плоди отруйного дерева, сформульованій Європейським судом з прав людини у справах Гефген проти Німеччини, Нечипорук і Йонкало проти України, Яременко проти України, відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.

Також судом встановлено, що в таблиці 1 акта перевірки зазначено про порушення позивачем граничних термінів сплати податкових зобов`язань за січень, лютий 2022 року, сплачених позивачем у лютому липні 2022 року, тобто, у період, який підпадає під дію підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, відповідно до якого платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, зокрема, щодо строків сплати податків та зборів за січень - травень 2022 року за умови їх сплати не пізніше 1 серпня 2022 року.

Проте, відповідачем в порушення законодавчо визначених підстав для звільнення позивача від відповідальності як такого, що має можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, за означений період було застосовано до нього штрафні санкції у розмірі 5% та 10%.

Здійснення відповідачем розрахунку штрафних санкцій неправомірно, без урахування внесених у податкове законодавство змін, які є обов`язковими для врахування контролюючим органом у період дії воєнного стану, має наслідком визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправильно застосував норми законодавства при обчисленні розміру штрафу, що, в свою чергу, свідчить про його невідповідність критеріям, визначеним частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За висновком Верховного Суду України у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06 наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Вказаний правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 200/12442/18-а.

У постанові від 28 березня 2023 року у справі №260/433/19 Верховний Суд зазначив, що надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

На підставі вищевикладеного суд висновує, що відповідачем розрахунок штрафних санкцій здійснено неправомірно, без урахування, зокрема, підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, що має своїм наслідком визнання спірних податкових повідомлень-рішень протиправними та скасування.

Суд зауважує, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню не через відсутність у позивача обов`язку по сплаті штрафу, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми такого штрафу.

При цьому суд не зобов`язаний самостійно здійснювати розрахунок штрафних санкцій замість контролюючого органу, перебираючи таким чином його повноваження.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670).

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Діяльність суб`єктів владних повноважень врегульовано законами та підзаконними нормативно-правовими актами, ці правові документи дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 24.04.2017 №1395/5 дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Тобто здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

При цьому, як випливає зі змісту Рекомендації № К (80) державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Європи № Я (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).

Адміністративний суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому суд зауважує, що у позовній заяві позивач окремо не посилається на неправомірне не призначення контролюючим органом документальної перевірки за результатом розгляду заперечень на акт перевірки, а також безпідставне неврахування відповідачем підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України при визначенні розміру штрафу.

Водночас, при розгляді справи суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду та його Великої Палати, послідовно викладену у численних постановах, згідно з якою посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, оскільки у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("Суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору. Отже, саме на суд покладено обов?язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зокрема, у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 520/20064/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 115666154) Верховний Суд зазначив таке:

«...колегія суддів зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета та підстави позову.

При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактична виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Колегія суддів звертає увагу, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Зазначений правовий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається суд апеляційної інстанції з урахуванням вказаних положень процесуального законодавства, а також правових висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо правового регулювання спірних правовідносин, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для застосування до таких положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення ПК України, при цьому судом не було порушено вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (межі перегляду судом апеляційної інстанції), оскільки судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, було застосовано норму права, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, а суд при прийнятті оскаржуваного рішення керувався виключно основними засадами (принципами) адміністративного судочинства...».

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 2а-7192/12/2670 та від 06 грудня 2023 року у справі №480/6598/22.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 11397,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.07.2024 №499 та від 25.07.2024 №543.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 11397,74 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.04.2024 №298610414 та №298620414.

3. Стягнути на користь Державного підприємства «Спеціалізоване будівельне управління Служби безпеки України» (ідентифікаційний код 20003226, місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Причальна, 5А) судовий збір у розмірі 11397,74 грн (одинадцять тисяч триста дев`яносто сім грн 74 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.