Ухвала

від 19.12.2024 по справі 420/36788/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/36788/24

У Х В А Л А

19 грудня 2024 рокум. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 11.03.2022 року по 31.12.2022 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 11.03.2022 року по 31.12.2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 01.01.2023 року по 07.11.2023 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 року по 07.11.2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, із урахуванням раніше виплачених сум.

Оскільки позивачем пропущений строк для звернення до адміністративного суду із позовними вимогами з 19.07.2022 року за період з 30.09.2023 року та до моменту звернення до суду з даним позовом (28.11.2024 року (сформовано позов в Електронному Суді та підписано позов, направлено його копію сторонам 27.11.2024 року, про що містяться відповідні відмітки на позові)), тобто, після закінчення тримісячного строку звернення до суду з цими вимогами, який розпочався після закінчення карантину (30.06.2023 року) та передбачений ст. 233 КЗпП України, в редакції з 19.07.2022 року, жодних причин і обставин, які об`єктивно ускладнювали або унеможливлювали реалізацію позивачем прав у встановлений строк, останнім не наведено та заяви про поновлення строку звернення до суду не подано, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року заявлений позов залишено без руху та позивачу надано строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх підтвердження.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду не подано.

Разом з цим, позивачем подано заяву, в якій останній просить суд врахувати пояснення щодо обчислення строку звернення до суду та визначення дня з якого обчислюється такий строк і відкрити провадження у даній справі.

У цій заяві позивачем надані наступні пояснення щодо обчислення строку звернення до суду.

Як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2023 року № 326 старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 з 07.11.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Грошовий атестат, який був виданий та доданий до матеріалів справи, містить в собі відомості про загальні суми та не містить відомостей: щодо суми грошового забезпечення нарахованого та виплаченого позивачу в розрізі розмірів складових грошового забезпечення; про загальну суму виплаченого грошового забезпечення військовослужбовця за окремі місяці; про застосований відповідачем розмір посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні грошового забезпечення за відповідний період; про різницю між сумою грошового забезпечення, яка склалась у місяці підвищення доходу і розміром підвищення доходу. Відтак, позивачу не було відомо про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення в розрізі складових, та, окрім цього, позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку його грошового забезпечення, вказані сумніви виникли у позивача тільки після отримання відповіді Військової частини НОМЕР_1 вих. від 09.10.2024 року № 862/2/ВихЗПІ із зазначенням відомостей про загальну суму нарахованого позивачу грошового забезпечення та визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. При вибутті з Військової частини НОМЕР_1 , довідка про грошове забезпечення за період з служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалась, про розмір здійсненого нарахування та виплату грошового забезпечення, а також про застосований відповідачем розмір посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні грошового забезпечення позивач дізнався із карток особового рахунку військовослужбовця, долучених до відповіді Військової частини НОМЕР_1 вих. від 09.10.2024 року № 862/2/ВихЗПІ за результатами розгляду звернення позивача щодо надання інформації та з інших питань. Відповідач при розгляді звернення позивача від 01.10.2024 року протиправно ухилився від задоволення законної вимоги щодо надання довідки про все отримане позивачем грошове забезпечення з 25.02.2022 року по 07.11.2023 року із зазначенням в тому числі отриманих за цей період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень). Оскільки відомості про застосований відповідачем про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення позивача, а також відомості про розмір здійсненого нарахування та виплату грошового забезпечення наданих відповідачем 09.10.2024 року за вих. від 09.10.2024 № 862/2/ВихЗПІ, саме 09.10.2024 року слід вважати датою коли позивач дізнався про його порушене право за позовною вимогою щодо визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо отримання позивачем грошового забезпечення (у тому числі додаткових виплат) у меншому розмірі в період з 11.03.2022 року по 07.11.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на певний календарний рік. Таким чином, оскільки відповідачем повідомлено позивача про розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення 09.10.2024 року, позивач вважає, що обчислення процесуального строку здійснюється з наступного дня 09.10.2024 року. Відповідно, такий процесуальний строк закінчується у відповідне число останнього місяця, що є 09.01.2025 року. В свою чергу, адміністративний позов було надіслано 17.10.2024 року та доставлено до суду 27.11.2024 року. Зареєстрований у суді 28.11.2024 року. Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки адміністративний позов подано у межах визначеного законодавством трьохмісячного строку. Крім того, позивач зазначив, що у відповідності до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 20.11.2023 року по справі № 160/5468/23, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Окрім цього, позивач посилається на те, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Надаючи оцінку питанню строку звернення до суду із даним позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

- відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

- позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частинами 1, 2 статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

В свою чергу, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці.

В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року.

Спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати грошового забезпечення у належному розмірі з 01.03.2022 року по 07.11.2023 року.

Щодо вимог позивача з 01.03.2022 року по 18.07.2022 року, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Однак, з 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року, тобто, в період дії ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом.

До позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами з 19.07.2022 року за період з 30.09.2023 року та до моменту звернення до суду з даним позовом (28.11.2024 року (сформовано позов в Електронному Суді та підписано позов, направлено його копію сторонам 27.11.2024 року, про що містяться відповідні відмітки на позові)), тобто, після закінчення тримісячного строку звернення до суду з цими вимогами, який розпочався після закінчення карантину (30.06.2023 року) та передбачений ст. 233 КЗпП України, в редакції з 19.07.2022 року.

Водночас, суд зазначає, що пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Застосовуючи наведені вимоги КАС України та висновки ВС до обставин даної справи, суд зазначає наступне.

З 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року, тобто, в період дії ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом.

При цьому, з дня отримання позивачем відповідних виплат грошового забезпечення з 19.07.2022 року по 07.11.2023 року, позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, суд враховує, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2023 року № 326 старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 з 07.11.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і 07.11.2023 року йому видано грошовий атестат.

Однак, до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року, тобто, в період дії ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом, позивач звернувся лише 28.11.2024 року (сформовано позов в Електронному Суді та підписано позов, направлено його копію сторонам 27.11.2024 року, про що містяться відповідні відмітки на позові)), тобто, з тривалим пропуском строку звернення до суду без поважних причин.

В свою чергу, отримання позивачем у жовтні 2024 року листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти зі сплином близько року з моменту останньої виплати грошового забезпечення та виключення зі списків військової частини.

З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що дату отримання вказаного листа-відповіді від відповідача з картками особового рахунку - 09.10.2024 року слід вважати датою, коли позивач дізнався про порушення його прав.

Що стосується посилань позивача на введення воєнного стану, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану продовжено та він триває на теперішній час.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

До позовної заяви не подано заяви про поновлення строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду також не подано.

В свою чергу, наведені позивачем пояснення щодо обчислення строку звернення до суду із посиланням на введення воєнного стану не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду.

Суд звертає увагу на те, що позивач мав подати заяву про поновлення строку звернення до суду та навести обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання ним процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Однак, заяви про поновлення строку звернення до суду не подано та позивачем не наведено жодних обставин, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання ним процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Таким чином, оскільки до суду не подано заяви про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами з 19.07.2022 року за період з 30.09.2023 року та до моменту звернення до суду з даним позовом (28.11.2024 року (сформовано позов в Електронному Суді та підписано позов, направлено його копію сторонам 27.11.2024 року, про що містяться відповідні відмітки на позові)), тобто, після закінчення тримісячного строку звернення до суду з цими вимогами, який розпочався після закінчення карантину (30.06.2023 року) та передбачений ст. 233 КЗпП України, в редакції з 19.07.2022 року, жодних поважних підстав для поновлення строку звернення до суду не наведено, а пояснення позивача щодо початку перебігу строку звернення до суду є необґрунтованими, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 07.11.2023 року підлягає поверненню у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин.

Водночас, оскільки щодо вимог позивача з 01.03.2022 року по 18.07.2022 року, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, у цій частині позов підлягає прийняттю до провадження із відкриттям провадження у справі.

Позовна заява подана особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, та відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161 КАС України.

Відповідно до положень ст. 19 КАС України, даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Частинами 1, 2 статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також зважаючи, що предмет доказування та характер даних спірних правовідносин, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, та відповідно, у контексті вище окреслених приписів чинного процесуального законодавства, дана справа є справою незначної складності, а тому, суд дійшов висновку, що розгляд даної справи слід здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Керуючись ст.ст. 12, 122, 123, 248, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 420/36788/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 11.03.2022 року по 18.07.2022 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 11.03.2022 року по 18.07.2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, із урахуванням раніше виплачених сум.

2. Справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

3. Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, з підтверджуючими доказами, та матеріалами, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається до суду разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

4. Запропонувати позивачу надати відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву разом із документами, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.

5. Запропонувати відповідачу надати протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Заперечення подаються до суду разом із документами, що підтверджують їх надіслання (надання) і доданих до них доказів іншим учасникам справи.

6. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 19.07.2022 року по 07.11.2023 року основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити 19.07.2022 року по 07.11.2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум повернути позивачу.

Веб-адреса сторінки Одеського окружного адміністративного суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.

Копію ухвали направити учасникам справи, разом з інформацією про їхні процесуальні права та обов`язки. Відповідачу надіслати копію адміністративного позову та додані до нього документи згідно переліку, зазначеному у додатку до позову.

Справа розглядатиметься суддею одноособово.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в частині повернення позову в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України, в іншій частині оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.В. Харченко