Рішення

від 20.12.2024 по справі 520/24859/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 грудня 2024 року № 520/24859/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національній гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023, яка полягає у сплаті належних ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» лише 14.08.2024 року, тобто з порушенням ст.116 КЗпП України;

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національній гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням 782,59 грн. на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст.117 КЗпП України), що становить 782,59 грн. X 180 =140 866,2 грн. (сто сорок тисяч вісімсот шістдесят шість гривень) 20 копійок.

На обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині № НОМЕР_2 Національної гвардії України у періоді з 06.05.2020 по 09.11.2023, що підтверджується розрахунком вислуги років та наказом відповідача.

Через свого представника позивач звернувся до відповідача з питання нарахування та виплати йому компенсації невикористаної відпустки як учасника бойових дій (УБД), на що відповідачем надана відповідь від 03.08.2024 року що таке нарахування буде виплачене найближчим часом.

У подальшому, позивач зазначає, що 14.08.2024 на його картковий рахунок надійшли кошти належної йому компенсації відпустки УБД.

Згодом, позивач через адвоката звернувся до відповідача з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позаяк, компенсація відпустки УБД повинна була бути сплачено позивачеві 09.11.2023 року, тобто при його звільненні, натомість, була сплачена, н порушення ст.116 КЗпП України, лише 14.08.2024, що зумовлює відповідальність відповідача, визначену ст.117 КЗпП України.

На відповідний запит отримано відповідь відповідача від 22.08.2024 затримки розрахунку, такі дії не вчинялись, що в свої чергу зумовило звернення позивача з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2024року відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченомустаттею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову в заявленому обсязі заперечував, просив суд зменшити суму відшкодування позивачу за несвоєчасний розрахунок до суми 8763,85 грн., а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до частини 5статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зістаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Позивачем вимоги обґрунтовуються положеннями ст.117 К3пП, відповідно до якої: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум строки, визначені статтею 116 (в день звільнення) цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

Стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення нормКЗпП Українина військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не урегульовані положеннями спеціального законодавства.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосування норм статей116,117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Подібну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 липня 2020 року у справі N 400/2884/18, від 01 березня 2018 року у справі N 806/1899/17 від 31 травня 2018 року у справі N 823/1023/16 та Суд не вбачає підстав для відступу від неї.

Статтею 47 КЗпП України(тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннямистатті 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях116,117 КЗпП Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки"(тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Аналіз зазначених нормативних актів свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. ОднакЗаконом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, ухваленій за наслідками розгляду зразкової справи N 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідач у своєму відзиві визнав обставини виплати позивачу компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпуски, передбаченої пунктом 12 частини першої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» в сумі 22243,27гривень датою: 14.08.2024року.

Отже, наведене свідчить про те, що остаточна виплата всіх належних позивачу сум була здійснена відповідачем з порушенням строків, установленихстаттею 116 КЗпП України, а тому суд погоджується з доводами позивач про наявність підстав, визначенихстаттею 117 КЗпП України, для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023.

Відносно розміру заявленого позивачем до нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

При цьому здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Також врахуванню підлягають правові висновки Великої Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №7 61/9584/15-ц де зокрема зазначається, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).

Зважаючи на те, що розмір грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки УБД становить 22243грн.27коп., а сума заявленого до стягнення середнього заробітку розрахованого позивачем становить 140866грн20коп, що є очевидно не пропорційним, та таким що не відповідає зазначеній вище судовій практиці Верховного суду, суд вважає за можливе зменшити розрахований позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби до розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 22243грн.27коп., і таку міру відповідальності відповідача, суд визначає як таку що відповідає зазначеним вище принципам розумності, справедливості та пропорційності.

За таких обставин, вимога позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню, а саме здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України, у розмірі 22243грн.27коп.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, частково, в обсязі визначеному у її резолютивній частині.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положеньст. 139 КАС України.

Керуючись статтями14,243-246,293,295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національній гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023, яка полягає у сплаті належних ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» лише 14.08.2024 року, тобто з порушенням ст.116 КЗпП України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національній гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 14.08.2024 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України, у розмірі 22 243грн.27коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.