Постанова

від 20.12.2024 по справі 420/8644/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8644/24Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2024 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком капітаном 2 рангу ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані її чоловіком капітаном 2 рангу ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є дружиною загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.11.2012 року по 31.03.2022 року, та загинув в ході бойових дій під час оборони міста Маріуполь 31.03.2022 року. У зв`язку з тим, що її померлий чоловік у 2022 році не використав щорічну основну відпустку за 2022 рік, а також не використав додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати їй грошової компенсації за невикористану відпустку померлого чоловіка. Разом з тим, листом від 19.02.2024 року Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, посилаючись на те, що постановою КМУ від 16.01.2024 року №37 затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток члена сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), який набрав чинності з дня його опублікування та застосовується у частині виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців у разі їх загибелі лише з 05.10.2023 року. Оскільки чоловік позивача загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , то у військової частини відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки. Не погоджуючись із вищевказаною відмовою військової частини, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком - капітаном 2 рангу ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період 2015-2022 роки. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком - капітаном 2 рангу ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2015-2022 роки. Розподіл судових витрат не проводити.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що у частині 14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ йдеться мова про наявність у військовослужбовців права на отримання грошової компенсації за невикористані ними щорічної основної або додаткової відпустки у разі звільнення їх зі служби. Але правовідносини між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 не виникли з підстав того, що ОСОБА_2 був звільнений з військової служби, так як його було виключено зі списків військової частини у зв`язку із його смертю, тому, на думку апелянта, згадана норма матеріального права не регулює виниклі правовідносини та не може бути застосована. Апелянт зазначає, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Будь-яких доказів на підтвердження факту того, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , позивачкою суду надано не було, а тому висновок суду, що вона є дружиною загиблого ОСОБА_2 не відповідає обставинам справи. Вказує, що встановлення судовим рішенням при розгляді іншої цивільної справи в порядку окремого провадження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка - ОСОБА_2 та жінки - ОСОБА_1 без шлюбу, не замінює обов`язковість реєстрації шлюбу у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Тому, так як позивачка не перебувала у шлюбі із загиблим ОСОБА_2 та не була його дружиною у відповідності до вимог норм Сімейного Кодексу України, підстав для виникнення у неї прав та обов`язків подружжя (дружини загиблого ОСОБА_2 ) немає. А тому у позивачки не виникло право, як у члена сім`ї військовослужбовця, на отримання компенсації за всі не використані військовослужбовцем за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток у разі його загибелі (смерті).

31 серпня 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю із військовослужбовцем капітаном 2 рангу ОСОБА_2 , який проходив військову службу, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Військова частина НОМЕР_1 ) у період з 02.11.2012 року по 31.03.2022 року.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу встановлений рішенням Білгород-Дністровського міськрайнного суду Одеської області від 09.11.2022 року по справі №495/7969/22.

ОСОБА_2 з 2015 року мав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув внаслідок поранень під час виконання завдання з відсічі та стримування збройної агресії РФ у м. Маріуполь, що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця; лікарським свідоцтвом про смерть №010-4252 від 12.08.2022 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Згідно витягу з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України №92-ОС від 09.11.2022 року, капітана 2 рангу ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю з 31.03.2022 року.

У зв`язку з тим, що до загибелі ОСОБА_2 у 2022 році не використав щорічну основну відпустку за 2022 рік, а також не використав додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, позивачка 22.01.2024 року звернулась до командування Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати їй грошової компенсації за невикористану відпустку померлого чоловіка.

Листом від 19.02.2024 року Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачці у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, посилаючись на те, що постановою КМУ від 16.01.2024 року №37 затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток члена сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), який набрав чинності з дня його опублікування та застосовується у частині виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців у разі їх загибелі лише з 05.10.2023 року. Оскільки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , то у військової частини відсутні підстави для виплати позивачу, як дружині загиблого військовослужбовця, грошової компенсації за невикористані ним дні основної та додаткової відпустки.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація за всі невикористані загиблим військовослужбовцем Держприкордонслужби за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, може бути виплачена членам сім`ї загиблого військовослужбовця з дати його загибелі, що вказана у свідоцтві про смерть. Виплата здійснюється за надходженням до командування військової частини відповідної заяви члена сім`ї загиблого військовослужбовця. У той же час, Порядок №37 не встановлює меж щодо періодів проходження загиблим військовослужбовцем військової служби, які можуть враховуватись для розрахунку та виплати компенсації члену його сім`ї за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток. Також суд першої інстанції зауважив, що відсутність встановленого законом порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців у разі загибелі останніх до січня 2024 року не може обмежувати право на отримання такої грошової компенсації, яке виникло у члена сім`ї загиблого військовослужбовця у березні 2022 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Законом №3379-IX від 06.09.2023 року статтю 10-1 Закону №2011-ХІІ було доповнено пунктом (частиною) 22, та зазначено, що «у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини».

Вищевказаний п.22 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ корелюється із приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, зокрема пп.1 п.6 розділу V, в якому зазначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер) передаються членам сім`ї померлого, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначеним особам також виплачуються одноразові види грошового забезпечення та інші виплати, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі).

Відповідно до пункту 22 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 16.01.2024 року №37 затвердив Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) (далі Порядок), який визначає механізм виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток членам сімей військовослужбовців, зокрема, Держприкордонслужби, у разі їх загибелі (смерті).

Згідно п.2 Порядку у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі невикористані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України Про відпустки, виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Відповідно до п.4 Порядку члени сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських, які мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцями, поліцейськими у зв`язку із загибеллю (смертю) (далі - грошова компенсація), можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) військовослужбовця, поліцейського, що вказана у свідоцтві про смерть.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 2015 року мав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув внаслідок поранень під час виконання завдання з відсічі та стримування збройної агресії рф у м. Маріуполь, що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювання, поранень та травм у колишнього військовослужбовця; лікарським свідоцтвом про смерть № 010-4252 від 12.08.2022 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .

Згідно витягу з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України №92-ОС від 09.11.2022 року, капітана 2 рангу ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю з 31.03.2022 року.

Як вже зазначалось вище, пунктом (частиною) 22 статтю 10-1 Закону №2011-ХІІ було доповнено Законом №3379-IX від 06.09.2023 року і згідно до розділу ІІ Закону №3379-IX, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 05.10.2023.

У відповідності до вимог ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року №1рп/99зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма), шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі - минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов`язана з можливістю застосування «нової» норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія - виняток, який порушує конституційний принцип «закон не має зворотної сили» (lex ad praeterian non valet). Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми «нового» нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акту в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.

Загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. В цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів застосовується виключно у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб.

Як вбачається з п.4 Порядку №37 члени сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських, які мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцями, поліцейськими у зв`язку із загибеллю (смертю) (далі - грошова компенсація), можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) військовослужбовця, поліцейського, що вказана у свідоцтві про смерть.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки на момент загибелі ОСОБА_2 (31.03.2022 рік) у позивачки не виникло право на отримання грошової компенсації (відсутність законодавства), позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної/додаткової відпустки членам сім`ї загиблого військовослужбовця не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з військовослужбовцем ОСОБА_2 і цей факт було встановлено рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.11.2022 року у справі 495/7969/22.

При цьому, відповідно до вимог ч.4 ст.3 Сімейного Кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідності до вимог статті 21 Сімейного Кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим та таким що не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що саме з 31.03.2022, на момент виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , вона набула права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток її загиблого чоловіка ОСОБА_2 , при цьому доказів, що на момент загибелі ОСОБА_2 позивачка була його дружиною у встановлений законом порядок не надає. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, про відсутність підстав у здійснені виплат ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 .

На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик