Постанова

від 20.12.2024 по справі 400/5760/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5760/24Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 гривень;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за травень 2024 судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028 гривень, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання позивачем адміністративної посади голови суду в розмірі 10% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за травень 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за травень 2024 року суддівська винагорода позивачу нараховувалась та виплачувалась не у повному розмірі. Відповідач у травні 2024 року нараховував йому суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалась величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», у розмірі 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн. Внаслідок цього розмір винагороди позивача не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідає нормам Конституції України та нормам спеціального Закону №1402, а тому не може застосовуватися до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Апелянт зазначає, що норми спеціального Закону №1402 передбачають базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який з 01 січня 2024 року складав 3028, 00 грн. До спеціального Закону №1402, а також до статті 130 Конституції України не вносилися жодні зміни після запровадження у Законі про Державний бюджет України на 2024 рік такої нової величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». В спеціальному Законі №1402 розмір посадового окладу судді місцевого суду визначається виходячи з розміру саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не будь-якої іншої спеціально запровадженої величини. Однак, відповідач діючи всупереч приписам статей 19 та 130 Конституції України, порушив норми діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду (яка складається з посадового окладу та доплати за вислугу років) у розмірі меншому, аніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем та третьою особою до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 26.03.2001 працює на посаді судді Веселинівського районного суду Миколаївській області.

В травні 2024 р. ОСОБА_1 отримав суддівську винагороду, розраховану з посадового окладу 63060 гривень, який обрахований за формулою 2102*30=63060.

У цій формулі, 2102 гривень це розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, передбачений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», 30 розмір посадового окладу судді місцевого суду, відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України. В Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Оскільки, зазначена норма не визнана неконституційною, суд повинен її застосовувати та не може обирати самостійно з Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, будь які інші цифрі, більш сприятливі для позивача. Оскільки, позивач протягом травня 2024 року, отримував суддівську винагороду у розмірі визначеному законодавцем у Законах про судоустрій та державний бюджет, як це і передбачено Конституцією, суд першої інстанції вважав, що права його жодним чином не порушені та немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає що мотивувальна частина рішення підлягає зміні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, виходить із такого.

Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22 та ін.

Колегія суддів вважає за належне врахувати вказані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 3028 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 та ін).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» була неправомірною.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнавався неконституційним, а тому повинен застосовуватись у спірних правовідносинах.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами.

Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).

Отож для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав суд першої інстанції має з`ясовувати участь Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).

Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплата суддівської винагороди в повному обсязі пов`язується із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли Державна судова адміністрація України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року витребувано у Державної судової адміністрації України відомості, чи передбачав, затверджений на 2024 рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди достатньо коштів (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2024 рік (3028 грн.);

- чи виділялись головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області достатньо коштів для обчислення та виплати у період з січня 2024 року по теперішній час суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

09 грудня 2024 року до суду через систему Електронний суд від представника Державної судової адміністрації України надійшла заява, в якій представник зазначає, що положеннями статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Зазначає, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-ІХ (далі - Закон № 3460-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. ДСА України як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах не має повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у відповідачів були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Наведене, на думку представника третьої особи, в сукупності виключає будь-яку протиправність дій відповідачів. Відповідачі діяли правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Отже, ДСА України та відповідач, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

На виконання вимог ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2024щодо витребуваної інформації представник третьої особи зазначив, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021 році був встановлений у розмірі 2 102 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України» на відповідний рік та є незмінним і на 2022 - 2024 роки. Так, розпорядники бюджетних коштів при затвердженні бюджетного кошторису застосовували розрахункову величину 2 102 грн у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України» на відповідний рік та з урахуванням доведених Міністерством фінансів України показників. Відповідно бюджетні асигнування, які проводилися/проводяться з Державного бюджету в 2021 та 2024 роках на виплату суддівської винагороди не зменшувалися, а здійснювалися/здійснюються у відповідності до бюджетного законодавства України з розрахунку 2 102 грн. Таким чином, виплата суддівської винагороди у період з 2021 року за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки розпорядники бюджетних коштів діють в межах та спосіб передбачений статтею 19 Конституції України. З огляду на зазначене, представник третьої особи просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 ; рішення суду першої інстанції залишити без змін. До заяви, крім іншого, додано кошторис на 2024 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем визначено відповідачем Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області; третьою особою Державну судову адміністрацію України.

Колегія суддів зазначає, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яка не є відповідачем у даній справі.

Відповідно до ч.3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з ч. 4, 5, 6, 7 ст. 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

З огляду на приписи ст. 48 КАС України залучення другого відповідача, в даному випадку Державної судової адміністрації України, можливо лише судом першої інстанції, оскільки в такому випадку розгляд адміністративної справи починається спочатку, на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції такі повноваження у суду апеляційної інстанції відсутні.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у задоволенні позову до такого відповідача (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Таким чином, враховуючи, що деякі доводи апелянта знайшли часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні у мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року змінити у мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик