Постанова

від 19.12.2024 по справі 300/8211/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8211/23 пров. № А/857/23925/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Коваля Р.Й., Носа С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Панікарем І.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом Приватного заготівельно виробничо-комерційного підприємства Еліта до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Приватне заготівельно виробничо-комерційне підприємство Еліта (далі - ПЗВКП Еліта, Підприємство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA206000/2023/000140/2 від 10.10.2023 та визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206020/2023/000424.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ПЗВКП Еліта у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що декларантом для митного оформлення одночасно із митною декларацією (далі - МД) подано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару. В підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості відсутні відомості про фактичну оплату вказаного товару, також у поданому позивачем до митного оформлення платіжній інструкції №30 від 18.09.2023 виданої у графі згідно перекладу зазначено установа-замовник АТКБ Приватбанк.

Підприємство не скористалося правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

У додаткових поясненнях від 10.12.2024 представник Підприємства Бартків А.Я. просив вирішити питання розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу, визначивши їх розмір на рівні 5000 грн.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що між ПЗВКП Еліта (Покупець) та фірмою AL-WA GmbH (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №13/09/23 від 13.09.2023, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує легковий автомобіль VOLVO V60.

Пунктом 2 вищевказаного договору зазначено, що оплата проводиться попередньо оплатою, розрахунок проводиться в Євро та загальна вартість становить 7900,00 EUR.

09.10.2023 декларантом позивача до Івано-Франківської митниці було подано електронну МД №23UA206020019186U5, за якою до митного оформлення пред`явлено легковий автомобіль марки VOLVO, модель V60, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , тип двигуна дизельний, тип кузова універсал, 2019 року виготовлення.

Вартість даного автомобілю задекларована у розмірі 7900,00 EUR, обмінний курс 38,280 грн, митна вартість визначалася декларантом за першим методом, а саме за ціною договору.

Разом з електронною МД декларантом подані наступні документи : рахунок-фактура №4016526 від 28.09.2023; декларація про походження товару б/н від 09.10.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 18.09.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 29.09.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №30 від 18.09.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №09/10 від 09.10.2023; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацію від 09.10.2023; зовнішньо-економічний договір купівлі-продажу товарів №13/09-23 від 13.09.2023; договір про надання послуг митного брокера №100 від 11.05.2023; копія МД країни відправлення №23NLAQQL4ZMZY2DA1 від 28.09.2023; інші некласифікаційні документи.

Даний перелік документів зазначено відповідачем у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206020/2023/000424

Подання вищенаведених документів відповідач не заперечує.

Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України (далі - МК України, МКУ) додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме : якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-лист) виробника товару; копія МД відправника.

На вимогу митниці декларант подав повторно довідку про транспортні витрати, банківський платіжний документ та звіт про незалежну оцінку колійного транспортного засобу.

За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці було відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206030/2023/000144.

Згідно мотивувальної частини оспорюваної Картки Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за вартістю визначеною декларантом, у зв`язку з невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару. Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості - заявлена вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких здійснено. Відповідно до ч.3 ст.53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: банківські платіжні документи. Документи не надано. Відповідно до вимог ч.6 ст.54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2-4 ст.53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно зі ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МКУ) та методу 2б (статті 60 МКУ) з причин відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в (статті 62 МКУ) та методу 2г (статті 63 МКУ) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA204140/2023/7253 від 08.09.2023, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) автомобіля : 1. Автомобіль легковий, пасажирський, бувший у використанні: марка VOLVO, модель V60, календарний рік виготовлення 2019, номер кузова НОМЕР_1 , тип кузова легковий універсал, об`єм двигуна 1969 см3, тип - дизельний, кількість місць включаючи водія 5, маса в разі максимального навантаження 2280 кг., колісна формула: 4Х2, категорія ТЗ за документами виробника М1, ТЗ після ДТП, пошкоджено задній бампер, кришку багажника, вихлопну систему, задню протитуманну фару. Виробник: VOLVO, SE. Торговельна марка VOLVO. Визначена митна вартість - 12900 Євро.

У зв`язку з вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оспорюване рішення, яким визначено митну вартість товарів за резервним методом відповідно до ст.64 МКУ.

В мотивувальній частині рішенні (графа 33) визначено обставини прийняття оспорюваного рішення та джерела інформації, які використовувались митним органом для визначення митної вартості зазначені ті ж самі, що й в Картці відмови.

17.10.2023 митним брокером подано нову ЕМД №23UA206020019777U3 на вказаний вище товар.

За змістом оспорюваного рішення, підставою для коригування митної вартості товару слугувало неподання декларантом документів, а саме : банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та/або інші платіжні документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товар.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним, Підприємство звернулося до адміністративного суду з вимогою про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що під час митного оформлення товарів Підприємство подало митному органу наступні документи, а саме : рахунок-фактура №4016526 від 28.09.2023; декларація про походження товару б/н від 09.10.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 18.09.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 29.09.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару №30 від 18.09.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №09/10 від 09.10.2023; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацію від 09.10.2023; зовнішньо-економічний договір купівлі-продажу товарів №13/09-23 від 13.09.2023; договір про надання послуг митного брокера №100 від 11.05.2023; копія МД країни відправлення №23NLAQQL4ZMZY2DA1 від 28.09.2023; інші некласифікаційні документи.

Таким чином, позивач під час митного оформлення імпортованих товарів надав митному органу наявні у нього документи, що визначені ч.2 ст.53 МК України.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МКУ за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі № 1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Частинами 4-5 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів зазначає, що в оспорюваному рішенні відсутнє обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів.

Вказані розбіжності, на думку колегії суддів, не можуть впливати на митну вартість спірного товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

При цьому, позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) разом із МД подано документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України.

На думку колегії суддів, подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню

При цьому, подані декларантом документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом, містять усі необхідні реквізити сторін, а саме : продавця фірма AL-WA GmbH та покупця ПЗВКП Еліта, особисті підписи, а також відтиск печатки фірми (нерезидента) продавця. Крім цього, такі документи містять детальний опис товару, який дає можливість ідентифікувати його, а також кількість та ціну товару.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що рахунок-фактура №4016526 від 28.09.2023, банківський платіжний документ від 18.09.2023 та МД країни відправлення №23NLAQQL4ZMZY2DA1 від 28.09.2023, які стосуються товару, підтверджують факт виконання покупцем зобов`язань щодо оплати за товар, що відповідає договору-купівлі продажу та реальному характеру його виконання.

Таким чином, вказаними документами підтверджується, що вартість оцінюваного товару становить 7900,00 EUR, банківським платіжним документом за товар по рахункуфактура №4016526 від 28.09.2023, що проведено 18.09.2023 на суму 7900,00 EUR.

Стосовно доводів відповідача в частині банківського платежу від 18.09.2023, суд слушно зауважив, що позивачем для підтвердження митної вартості автомобіля надано платіжну інструкцію №30 від 15.09.2023 (МТ103 вихідний через SWIFT) про оплату вартості автомобіля в сумі 7900,00 EUR. Вказаний документ також має всі обов`язкові реквізити, зокрема, містить ідентифікуючі дані продавця та покупця, дату, товар, який був предметом продажу, та на підставі якого договору проведено платіж, зокрема, міститься відбиток печатки відділення ПАТ КБ Приватбанк №1.

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок експерта про оцінку транспортного засобу, а саме вищевказаного легкового автомобіля марки, згідно якого його ринкова вартість на дату оцінки становить 290131,66 грн, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 09.10.2023 становить 7506,00 EUR.

З приводу витрат на транспортування автомобіля, то вказані аргументи митного органу не були підставою для прийняття оспорюваного рішення, а тому суд першої інстанції вірно не взяв такі до уваги.

Більше того, посилання відповідача на необхідність зазначення у заяві позивача про транспортні витрати маршруту транспортування не обґрунтоване посиланням на законодавство України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли такі містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів.

Однак з переліку витребуваних митним органом документів неможливо встановити, недоліки, яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у ч.3 ст.53 МКУ та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Колегія зазначає, що надані позивачем для підтвердження заявленої митної вартостіразом із МД та додатково на вимогу митного органу документи є достатніми та вони підтверджують складові митної вартості, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

На переконання колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки.

У даній справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. МД країни відправлення може лише підтверджувати походження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

Відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наявність однієї лише вказівки митного органу на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Між тим, подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів.

Як встановлено судом, митний орган посилається на те, що для визначення митної вартості використанні відомості з МД №UA204140/2023/7253 від 08.09.2023, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) автомобіля : 1. Автомобіль легковий, пасажирський, бувший у використанні : марка VOLVO, модель V60, календарний рік виготовлення 2019, номер кузова НОМЕР_1 , тип кузова легковий універсал, об`єм двигуна 1969 см3, тип - дизельний, кількість місць включаючи водія 5, маса в разі максимального навантаження 2280 кг, колісна формула : 4Х2, категорія ТЗ за документами виробника М1, ТЗ після ДТП, пошкоджено задній бампер, кришку багажника, вихлопну систему, задню протитуманну фару. Виробник : VOLVO, SE. Торговельна марка VOLVO. Визначена митна вартість - 12900 Євро.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, які розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару.

При прийнятті оспорюваного рішення, відповідачем використано виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто при їх прийнятті відповідач спирався не на документи, подані декларантом до митного оформлення, а на вже наявну в митного органу цінову інформацію.

Більше того, як вірно вказав суд першої інстанції, самої МД №UA204140/2023/7253 від 08.09.2023 до суду не надано, факту того, що автомобіль, який ввозився за цією декларацією, має ідентичні пошкодження, ресурс пробігу, тощо, відповідачем суду не було доведено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно вимог МКУ.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (див.постанова Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Також, колегією суддів не встановлено у документах, які подані декларантом до митного оформлення ознак підробки документів чи відсутності у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, позивач надав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни імпортованого товару і зазначені документи не містили розбіжностей щодо вартості та вказували, що їх дані піддаються обчисленню. У свою чергу відповідач не довів обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1, п.1 ч.3ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно дост.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід врахувати, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів наголошує на тому, що суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним нормамКАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача Бартків А.Я. надав суду договір про надання правової допомоги від 27.11.2024; рахунок на оплату №27/11/24 від 27.11.2024 послуги з правової допомоги у справі №300/8211/23 на суму 5000 грн та платіжну інструкцію №989 від 03.12.2024.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.02.2020 по справі №280/1765/19.

Аналізуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на те, що справа розглядалася у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи та їх представників, правова допомога, яка надана в суді апеляційної інстанції, складається лише з надання додаткових пояснень по справі, а тому заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000 грн є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, враховуючи той факт, що адвокатом було проведено певну роботу з підготовки додаткових пояснень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу співмірно до наданих послуг слід визначити на рівні 3000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року по справі №300/8211/23 - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ - 43971364) на користь Приватного заготівельно виробничо-комерційного підприємства Еліта (код ЄДРПОУ - 22187424) понесені в суді апеляційної інстанції витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Р. Й. Коваль С. П. Нос