Ухвала

від 19.12.2024 по справі 380/247/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 380/247/24

адміністративне провадження № К/990/48140/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Львівської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №380/247/24 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Леополісбуд» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Леополісбуд» звернулося до суду з позовом до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, прийняті Львівською митницею ДМС України №UA209000/2023/900707/2 від 17.07.2023; №UA209000/2023/900709/2 від 17.07.2023; №UA209000/2023/900746/2 від 24.07.2023; №UA209000/2023/900751/2 від 24.07.2023; №UA209000/2023/900793/2 від 31.07.2023; №UA209000/2023/900797/2 від 31.07.2023; №UA209000/2023/900831/2 від 07.08.2023; №UA209000/2023/900837/2 від 07.08.2023; №UA209000/2023/000846/2 від 08.08.2023; №UA209000/2023/900878/2 від 15.08.2023.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 04.03.2024 у справі №380/247/24 позов Приватного підприємства «Леополісбуд» задовольнив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України на користь Приватного підприємства «Леополісбуд» 3028,00грн сплаченого судового збору.

Львівський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 15.03.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, заяву Приватного підприємства «Леополісбуд» про ухвалення додаткового рішення у справі №380/247/24 задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДМС України на користь Приватного підприємства «Леополісбуд» понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви Приватного підприємства «Леополісбуд», суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки заявлена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сума коштів у розмірі 30000,00грн є завищеною й неспівмірною із складністю цієї справи, не відповідає критерію розумності їхнього розміру й реальності таких витрат при надані послуг, тому на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДМС України мають бути розподілені лише документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00грн.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Львівська митниця, як відокремлений підрозділ ДМС України через підсистему «Електронний суд» 13.12.2024 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №380/247/24 в частині задоволення заяви позивача, ухвалити нову постанову, якою зменшити задоволену судом Приватному підприємству «Леополісбуд» суму на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховним Судом встановлено наступне.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Так, системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстава для касаційного оскарження судових рішень пов`язана із випадками порушеннями судами попередніх інстанції норм процесуального права, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. При цьому, у випадку зазначення у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про наявність підстав для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов`язкові підстави) визначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійної підстави для касаційного оскарження судових рішень може бути прийнятним.

Однак, доводи про не встановлення судом істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі стосуються порушення судом норм процесуального права, які відповідають частині другій статті 353 КАС України, як підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Тобто, доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Поряд з цим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що додаткове судове рішення після його ухвалення стає невід`ємною частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

Таким чином, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі №380/247/24, переглянуте апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку, є невід`ємною складовою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №380/247/24.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, міститься посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач наводить мотиви незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення заяви Приватного підприємства «Леополісбуд» щодо розподілу витрат на професійну правову допомогу здійсненим по факту оцінки доказів та фактичних обставин справи та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 132, 134, 139 КАС України у подібних правовідносинах.

Натомість, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник не зазначає у чому саме полягає помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні вказаних норм процесуального права, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника потребує висновку Верховного Суду та як відповідна норма, на думку скаржника, повинна застосовуватися. Скаржник також не вказує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

До того ж, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що на даний час в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні судові рішення суду касаційної інстанції щодо застосування положень статей 132, 134, 139 КАС України.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити, що норма пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Водночас, довід скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, вмотивований здебільшого неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду викладених у постановах від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, що не є належним виконанням вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та свідчить про неузгодженість підстави на якій скаржник подає касаційну скаргу.

Далі за змістом касаційної скарги убачається, скаржник, як підставу, на якій подається касаційна скарга, також посилається і на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводить, що судами не досліджено докази, не надано належної оцінки доводам й аргументам контролюючого органу, що призвело до порушення норм процесуального права та свідчить про наявність підстави для їх скасування, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано й не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нової постанови про зменшення задоволеної позивачу суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що передбачено статтею 351 КАС України.

Доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження, фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі, а відповідно до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Тобто, доводи касаційної скарги Львівської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України зводяться виключно до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами, цитування постанов Верховного Суду та положень процесуального закону, який регулює підстави й порядок стягнення витрат на професійну правничу допомогу із абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що не може вважатися достатнім обґрунтовуванням у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України, а також виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 цього ж Кодексу.

Верховний Суд наголошує, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну допомогу, має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судового рішення у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення (часткового задоволення) заяви. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані й відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Верховний Суд звертає увагу, що при вирішення питання компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати конкретні докази, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Доводи, які стосуються дослідження і правової оцінки доказів, пов`язуються із підставою для касаційного оскаржень судових рішень відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України і частини другої статті 353 КАС України (порушення норм процесуального права). Прийнятність таких доводів регламентована виключно за умови викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19).

Посилання скаржника на приписи підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, у розглядуваному випадку суд касаційної інстанції вважає неприйнятним, оскільки наведена норма не підміняє визначення підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та суперечить їх правовому змісту.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Львівської митниці, як відокремленого підрозділу ДМС України на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №380/247/24 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Леополісбуд» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер