Ухвала

від 20.12.2024 по справі 320/39477/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

20 грудня 2024 року Київ№ 320/39477/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся 19.08.2024 до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У якості підстави позову зазначив, що має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідно до постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29.01.2020 по 19.04.2023.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 10.09.2024 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

19.09.2024 до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, за результатами вивчення змісту якої судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду, виходячи з такого.

На обґрунтування заяви позивач зазначив, що ним дотримано строки, передбачені частиною другою статті 233 КЗпП України, оскільки у період з 29.01.2020 по 19.04.2023 проводилась виплата грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням, що були визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Таким чином позивачу у період часу з 29.01.2020 по 19.04.2023 щомісяця здійснювалась виплата грошового забезпечення в заниженому розмірі.

Уважає, що порушення його прав пов`язане не стільки з датою звільнення зі служби, як із датою кожної виплати місячного грошового забезпечення. Тобто, на переконання позивача, відповідач був зобов`язаний на виконання приписів нормативно-правових актів, що визначають питання оплати праці, у період з 29.01.2020 по 19.04.2023 щомісяця виплачувати позивачу грошове забезпечення у належних розмірах, а можливу суму заборгованості, що утворилась із заробітної плати, виплатити не пізніше дати звільнення зі служби.

Щодо дотримання строку звернення до суду в частині виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, уважає, що це право не обмежене процесуальним строком на підставі статті 233 КЗпП України, в редакції закону до набрання чинності 19.07.2022 законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

Щодо позовних вимог у частині спірного періоду з 19.07.2022 по 19.04.2023, зазначає, що процесуальний строк звернення до суду підлягає обчисленню з 09.08.2024 дати настання юридично-значимого факту, з яким частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції закону з урахуванням внесених Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ, пов`язує початок перебігу строк звернення до суду, тобто з дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Залишаючи позовну заяву без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, суд виходив із такого.

Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка виразилась у не перерахунку та невиплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідно до постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач проходив військову службу у відповідача з 23.09.2019 по 19.04.2023.

19.04.2023 був звільнений з військової служби відповідно до наказу № 88.

Із заявою про здійснення спірного перерахунку позивач до відповідача звернувся лише у липні 2024 року та отримав відповідь від 31.07.2024.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.

Як установлено судом, із заявою про здійснення спірного перерахунку позивач до відповідача звернувся лише у липні 2024 року, у той час як військову службу у відповідача проходив включно до 19.04.2023.

Із цим позовом звернувся до суду лише у серпні 2024 року (дата реєстрації 19.08.2024).

Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Як зазначалось вище, предметом оскарження є бездіяльність відповідача, яка виразилась у не перерахунку та невиплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідно до постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.

Отже, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду із цим позовом, виникли за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Разом із тим, позивач звернувся до суду із цим позовом 19.08.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Отже, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду, а повідомлені в заяві підстави для поновлення строку, суд повторно не визнає поважними.

Окремо суд звертає увагу на таке.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 19.08.2024 з позовом про виплату спірних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідно до постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29.01.2020 по 19.04.2023, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.

Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, яка у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу, врахована судом у спірних правовідносинах.

Разом із тим, посилання позивача на лист відповідача від 31.07.2024 № 1/13-2356-Г-229 у відповідь на його заяву від 21.06.2024, як на письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, є безпідставним, оскільки лист від 31.07.2024 № 1/13-2356-Г-229 не є письмовим повідомленням роботодавця про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а є відповіддю за звернення позивача від 21.06.2024.

У цьому зверненні позивач просив надати інформацію, якому тарифному розряду відповідала кожна із займаних ним посад у військовій частині НОМЕР_1 ; з якого розміру грошового забезпечення йому було проведено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні; з якого розміру грошового забезпечення було проведено розрахунок одноразових видів грошового забезпечення, виплачених у період 2019-2023 років; чи була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 23.09.2019 по 19.04.2023 включно, у тому числі й відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078. Просив надати довідку про розмір грошового забезпечення за період з 23.09.2019 по 19.04.2023, витяг із наказу про зарахування до списків особового складу військової частини. За умови наявності заборгованості, просив виплатити грошове забезпечення за період з 23.09.2019 по 19.04.2023, а також відповідну компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, та нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідь на свою заяву отримав лист від 31.07.2024 № 1/13-2356-Г-229 із запитуваною інформацією, який не є письмовим повідомленням роботодавця про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), оскільки це лист «Про надання інформації» на заяву позивача.

Крім того, позивач був обізнаний зі змістом наказу від 19.04.2023 № 88 про звільнення, відповідно до якого йому було повідомлено про те, які складові підлягають виплаті.

Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не заперечував надходження на його картковий рахунок відповідних грошових коштів після звільнення, отже був обізнаний про суми, які йому було виплачено, і, у тримісячний строк мав звернутись до суду, у разі незгоди з нарахованими та виплаченими коштами при звільненні.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені у заяві підстави для його поновлення, суд не визнає поважними.

Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.

Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 10.09.2024, що набрала законної сили 10.09.2024 та є обов`язковою до виконання, а із повідомлених у заяві доводів судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачеві без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Скрипка І.М.